ЦЕРКВА ЗА КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА І РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Князь Ярослав, прозваний у народі Мудрим, завершив християнізацію Київської Руси, хоч навернення деяких віддалених племен тривало ще довго після його смерті. Ярослав продовжував розпочату князем Володимиром розбудову держави на засадах Христової віри. "Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними слова­ми серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжне", - пише літописець.

Церква у Київській княжій державі швидко розвивалася за Ярослава Мудрого. Було створено дві нові єпархії - Переяслав­ську і Юр'ївську. 1039 року літописець вперше згадує про митро­полита-грека Феопемпта, якого прислали з Візантії. Він не відпо­відав інтересам і потребам Церкви, яка була для нього чужою. Це посилювало позицію тих, хто вважав, що Церква у великій і могут­ній державі повинна бути незалежною. Такого погляду дотриму­вався і сам князь Ярослав.

1051 року князь скликав у Києві собор єпископів, на якому, без згоди Царгорода, було поставлено митрополитом Київським свого власного кандидата. Це був Іларіон, священик церкви Спаса в селі Берестові, де стоїть тепер Києво-Печерський монастир. Митро­полит Іларіон був видатною особистістю. Він поєднував побож­ність з ерудицією та красномовністю, був щирим патріотом своєї країни ("муж благ, і книжник, і посник", - пише про нього літо­писець). Відоме його слово на звеличення Володимира - "Слово про закон і благодать", виголошене ним у Десятинній церкві. У тогочасній гомілетичній літературі твору, рівного цьому, не було. Поставлення власного митрополита було рішучим кроком - це була перша спроба встановити автокефалію Церкви у Київській державі. Константинопольський Патріарх не дав благословення митрополитові Іларіонові і не визнав його як первосвятителя Ки­ївської митрополії. Можна з упевненістю припустити, що якби князь Ярослав жив довше, а після нього княжа держава залиши­лася б об'єднаною та могутньою під одним князем, то православна Церква в Русі-Україні вже тоді назавжди закріпила б свою не­залежність. Але Ярослав Мудрий помер 1054 року, після його смерті знову почалися міжусобиці, і митрополит Іларіон безслідно зник зі сторінок історії: про його подальшу долю нічого не відомо.

Князь Ярослав Мудрий продовжував будувати церкви. Після хрещення Київської Руси вони швидко виростали в Києві та в ін­ших містах. Коштовною перлиною української церковної архітек­тури став споруджений ним собор святої Софії у Києві (заверши­ли будувати цей величний храм у 1051 р. Тоді ж кафедру Київ­ських митрополитів було перенесено з Переяслава до Києва). На відміну від більшості церков у княжій державі, споруджених грецькими майстрами, ця велична святиня постала як творіння пе­реважно місцевих будівничих і митців. Архітектурна велич святої Софії, збагачена монументальним розписом, не могла не справляти на сучасників глибокого враження. Вони сповнювалися гордістю, що не десь, "не в невідомій землі, а в Руській, яка відома і яку чу­ють у всіх кінцях землі", вони мають храм "дивний і славний по всіх навколишніх країнах, що іншого такого немає по всій північ­ній землі" (митрополит Іларіон, "Слово про закон і благодать").

Велику увагу приділяв князь Ярослав поширенню освіти і пи­семності у державі. Він засновував школи при церквах, дбав про виховання власного духовенства. У літописному записі 1030 року розповідається, що князь наказав узяти від старост і священиків у Новгороді 300 дітей для навчання їх на священиків. Будучи кни­голюбом, Ярослав вживав заходів для поширення книжок ("зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької на слов'янську мову. І написали вони книг безліч, за якими навча­ються віруючі люди і насолоджуються навчанням Божественним, - засвідчує "Повість минулих літ"). При храмі Святої Софії він заснував велику бібліотеку - першу в Київській Русі.

Така всебічна культурна діяльність князя Ярослава дає підста­ву називати його просвітителем Руси-України.

Поиск по сайту: