ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА .УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

Першим благовісником Євангелія Христового на землях України був апостол Андрій Первозваний. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія. Скіфією в античному світі називали загалом Східну Європу і, зокрема, безмежні простори на північ від Чорного моря, тобто землі теперішньої України. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать такі давні християнські письменники, як Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та інші.

У стародавньому літописі "Повість минулих літ" розповідається про подорож Андрія Первозваного углиб українських земель: "Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: "Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог". І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ".

Ця літописна розповідь не має підтвердження в інших історичних пам`ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але український народ віками зберігав пам`ять про цю подію як віддзеркалення історичного факту. Це дало підставу прославляти апостола Андрія Первозваного як основоположника Церкви Христової в Україні. Київський Собор, який відбувався у 1621 р., у часи відродження Української Православної Церкви після болючого удару, завданого їй унією, своїм авторитетом ствердив апостольське походження християнства на українській землі. У соборній постанові сказано:

"Святий Апостол Андрій – перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол".

Пам`ять святого апостола Андрія Церква святкує 30 листопада (ст. ст.).

На одній із гір у Києві стоїть славетна Андріївська церква (собор Андрія Первозваного), збудована в середині XVIII століття (1747–1753 рр.).

В історії поширення віри Христової серед слов`янських народів, зокрема українського, велику роль відіграли святі брати Кирило (до чернецтва Костянтин) і Мефодій. Вони мали багатих і славних батьків у місті Солуні, в Македонії; їхній батько Лев був високим урядовим посадовцем. У Солуні проживало багато слов`ян – звідси їхнє знання слов`янської мови. Обидва здобули добру освіту. Молодший брат, Костянтин, навчався в Царгороді навіть у придворній школі разом із царським сином Михаїлом. Старший, Мефодій, служив у війську, але після смерті батька покинув службу і постригся у ченці в монастирі на горі Олімп. Костянтин, здобувши освіту під керуванням славетного Константинопольського Патріарха Фотія, прозваного філософом, був висвячений на священика і став бібліотекарем при церкві святої Софії в Царгороді.

Близько 858 року посли від хозарів просили імператора прислати їм учених проповідників. Імператор Михаїл ІІІ і Патріарх Фотій послали братів Костянтина і Мефодія. Це була їхня перша апостольсько-місіонерська подорож до хозарів (між гирлами річок Дону і Волги), що підготувала їх до апостольських трудів серед слов`ян.

Ще перед цією подорожжю солунські брати взялися за переклад Святого Письма і богослужбових книг на слов`янську мову з грецької, створили слов`янську азбуку, поклавши в основу її азбуку грецьку, а деякі літери взяли з азбук східних народів.

У 862 році моравський князь Ростислав і панонський (угорський) князь Коцель попросили імператора Михаїла прислати до них такого вчителя, який міг би навчити їхні народи істин віри християнської слов`янською мовою. Вибір знову зупинився на святих братах. З ревністю апостолів взялися вони за справу і проповідували Слово Боже протягом чотирьох років. Вони обходили одну країну за іншою, проповідуючи і відправляючи богослужіння слов`янською мовою. Морави цілими громадами приймали святе хрещення; князь Ростислав хрестився, а князь Коцель, крім цього, навіть вивчив слов`янську мову. Слов`яни раділи, слухаючи Слово Боже рідною мовою.

У Моравії та Панонії християнство запроваджували німецьколатинські проповідники, тому їм були дуже неприємні успіхи святих братів у справі просвіти слов`ян. Латинники звинуватили святих братів у єресі (за проповідь слов`янською мовою) і поскаржилися на них Папі Миколаю І.

Тоді ще не було поділу Церков на Східну Православну і Західну Католицьку, але фактично вже точилася гостра боротьба між Царгородським Патріархом Фотієм і Римським Папою Миколаєм І. Латиняни звинувачували святих братів у тому, що вони поширюють "єресь", відправляючи богослужіння мовою слов`янською, тоді як славити Бога нібито можна тільки трьома мовами – єврейською, грецькою та латинською, якими був зроблений напис на хресті Господньому. Насправді ж це твердження латинників було так званою "тримовною єрессю", бо ж Христос заповів апостолам навчати всі народи їх рідними мовами.

Святих братів викликали до Рима. Та коли вони були в дорозі, помер Папа Миколай І, противник слов`янського богослужіння. Наступник його, Папа Адріан II, дізнавшись, що святі брати несуть з собою мощі святого Климента, знайдені ними в Криму, зустрів їх урочисто за містом. Кирило передав йому Євангеліє та інші книги слов`янською мовою. Папа, на знак схвалення, поклав їх на престолі в храмі Святої Марії і дозволив відправляти службу Божу слов`янською мовою навіть у деяких церквах Рима. Святий Кирило невдовзі (14 лютого 869 р.) помер у Римі, заповівши Мефодієві продовжувати проповідницьку працю між слов`янами.

"Ми з тобою, – говорив братові святий Кирило, – ніби два воли тягнули одну борозну. День мій закінчився. Я падаю на своєму шляху. Ти ж не думай залишати розпочатого діла і не віддаляйся на свою улюблену гору..." (монастир на Олімпі).

Святий Мефодій ревно виконував заповіт брата. Висвячений на архиєпископа Моравії, він близько 15 років проповідував віру Христову народам слов`янським, одночасно перекладаючи книги Святого Письма, а також богослужбові книги з грецької на слов`янську мову. Під час своєї праці він був змушений терпіти багато кривди від католицьких священиків.

Святого Мефодія ув`язнили у Швабії, де він просидів у в`язниці близько трьох років. Папа, якому скаржився архиєпископ Мефодій, не захистив його. Тільки перемога моравів над німцями визволила Мефодія з в`язниці, але Папа Іоан III заборонив слов`янське богослужіння. Для захисту святої справи архиєпископ Мефодій удруге подорожував до Рима, і знову отримав дозвіл на відправу богослужіння слов`янською мовою.

Помер Мефодій 885 року і похований у Велегді. Пам`ять святих просвітителів слов`ян Кирила і Мефодія православна Церква святкує 11 травня (ст. ст.).

Учні святого Мефодія, яких переслідували після його смерті, не змогли втриматися в Моравії і мусили втікати до Болгарії, де їх радісно прийняв цар Борис; інші вирушили до Сербії та Хорватії. Справу святих братів Кирила і Мефодія учні рознесли по всьому слов`янському півдню. Святе Письмо читали і богослужіння відправляли для слов`ян слов`янською мовою. Це стало основою писемності у слов`ян, основою слов`янської культури. З слов`янського ж півдня, в основному з Болгарії, прийшли і в РусьУкраїну, з прийняттям християнства, книги Святого Письма, богослужбові та інші книжки церковнослов`янською мовою, яка була тоді досить зрозумілою нашим прадідам. Ця велика справа була заслугою святих братів Кирила та Мефодія.

Поиск по сайту: