ОСНОВОПОЛОЖНИКИ ЧЕРНЕЦТВА В РУСІ-УКРАЇНІ СВЯТІ АНТОНІЙ І ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКІ

Заснували Києво-Печерську лавру преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські. Антоній, у миру Антип, був родом з Любеча (Чернігівщина). Від юних літ полюбивши Бога всім серцем, заради вдосконалення у духовному житті, він пішов на Афонську гору, що славилася подвижниками; там постригся в ченці, отримавши ім'я Антоній.

Ігумен, що постриг його, навчивши його правил чернечого жит­тя, послав Антонія до його рідного краю. Прибувши до Києва, Ан­тоній обрав безлюдну, вкриту лісом гору на високому березі Дніп­ра неподалік від Києва, де тепер Дальні печери, і тут оселився в маленькій печерці, яку (за часів князя Ярослава) викопав для са­мотньої молитви священик Іларіон, духівник великого князя, піз­ніше митрополит Київський. Скоро чутка про дивного подвижни­ка дійшла до жителів Києва, які у великій кількості почали при­ходити до нього по благословення. Сам великий князь з дружи­ною часто приходив до Антонія по благословення. Інші, що бажа­ли духовного подвигу, копали собі печери поряд і там жили. Ко­ли кількість таких подвижників досягла 15, було збудовано церк­ву; Антоній не захотів "кермувати" ними і доручив новий монас­тир ігумену (Варлааму), а сам знову усамітнився, перейшов на сусідню гору, викопав собі нову печеру і там заснував Ближні пе­чери. Але великий князь Ізяслав (син Ярослава) призначив Варлаама на ігуменство до іншого монастиря; тоді ігуменство в пече­рах перейшло до преподобного Феодосія. Преподобний же Анто­ній, проживши життя в суворому подвизі, мирно віддав Богові ду­шу близько 1078 року. Пам'ять його святкується 10 липня (ст. ст.) Преподобний Феодосій народився в селі Василькові від шля­хетних батьків, які невдовзі переїхали до Курська. З юних літ він прагнув догоджати Богу і намагався робити все для спасіння своєї душі. Кожного дня він ходив до церкви, з увагою читав або слу­хав читання священних книг, уникав дитячих забав, не любив но­сити світлого убрання, відзначався тихістю, смиренням і послу­хом. Втративши на 14-му році життя батька і залишившись жити з матір'ю, він багато терпів від неї неприємностей через свою глибокорелігійну настроєність. Одного разу довелося йому побачити прочан з Єрусалима, які оповідали про святі місця, і він так захотів побачити все це своїми очима, що пішов з ними до Палес­тини. Мати наздогнала його, повернула з дороги, а потім щиро просила його не залишати її, а жити як належить шляхетному юна­кові. Феодосій залишив думку про подорож до святих місць, але не переставав жити життям побожним, старанно відвідуючи цер­ковні богослужіння. Дізнавшись, що літургія іноді не відбуваєть­ся через брак проскур, Феодосій вирішив сам їх випікати. Він ку­пував пшеницю, молов її своїми руками, пік проскури і приносив їх до церкви. Матері все це не подобалось, і Феодосієві доводи­лось з приводу цього терпіти багато дорікань. Він побачив, що, пе­ребуваючи на очах матері, не можна цілковито віддати себе на слу­жіння Богу, тому вирішив залишити матір і пішов до Києва, щоб вступити до одного з монастирів.

Феодосій обійшов усі монастирі, але ніхто не хотів прийняти убогого юнака, і тільки в печері преподобного Антонія він знайшов собі притулок. Антоній прийняв його і благословив постригти в чернецтво. Феодосій ревно виконував чернечий послух,і скоро був висвячений на пресвітера. Коли преподобний Антоній віді­йшов на сусідню гору, Феодосій залишився на старому місці; че­рез три роки подвижницького життя братія обрала його ігуменом. Преподобний Антоній благословив вибір братії.

Ставши ігуменом Печерського монастиря, Феодосій не змінив і не послабив свого смиренного, подвижницького життя: раніше за всіх він приходив до церкви, часто заходив до пекарні і допомагав пекти хліб, рубав дрова, носив воду, носив грубу волосяницю, спав мало, більше дрімав сидячи; за трапезою їв лише сухий хліб і ва­рену страву без масла, пив тільки воду. Великий князь ставився з великою пошаною до побожного ігумена, часто розмовляв з ним на самоті, залишався у нього обідати і говорив, що його убога монас­тирська їжа набагато приємніша за князівську. Для братії своєї преподобний Феодосій був прикладом подвижницького життя. Для кращого устрою життя ченців він заснував чернече співжиття на зразок уставу Студійського монастиря, який він отримав з Цар-города. Преподобний Феодосій був засновником зразкового спіль­ного братського монастиря не тільки для печерської братії, але й для всього чернецтва українського. Навчаючи братію подвиж­ницького чернечого життя, преподобний виховував у ній і любов до ближнього, особливо бідного, що потребував допомоги. Він за­снував у Києві перший гостиний дім, в якому годував жебраків, калік і розслаблених. Незадовго до своєї смерті він заснував ве­лику муровану церкву в ім'я Успіння Божої Матері; але, збуду­вавши фундамент церкви, він помер 3 травня 1074 року. Церкву було закінчено й освячено за його наступників 1089 року. До цієї церкви з Царгорода було принесено чудотворний образ Успіння Божої Матері.

Істинна побожність ченців Печерського монастиря, які зберіга­ли суворий дух чернечого життя Антонія і Феодосія, здобула за­гальну пошану, і він, як найстаріший український монастир, став називатися ще з XII ст. лаврою. Багато довелося лаврі перетерпі­ти різних негараздів, але, занепадаючи з зовнішнього боку, вона знову відновлювалась і процвітала духовно, будучи фортецею пра­вослав'я в тяжкі часи боротьби за православну віру.

Поиск по сайту: