ПРО П'ЯТУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

П'ятою заповіддю Господь Бог наказує нам шанувати батьків своїх і за це обіцяє довге життя у добробуті.

Шанувати батьків означає: любити їх, шанобливо ставитися до них, не ображати їх ні словами, ні вчинками, слухатися їх, допо­магати їм у праці, турбуватися про них, коли вони в біді, а особ­ливо в час хвороби та їхньої старості, а також молитися за них Бо­гу, як за життя їхнього, так і після смерті.

Гріх непошани до батьків - великий гріх. У Старому Завіті, хто лихословив батька або матір, карався смертю (Мк 7, 10; Вих. 21, 16).

Поряд з батьками ми повинні шанувати і тих, хто так або інак­ше заміняє нам батьків. До таких осіб належать: пастирі й отці духовні, які турбуються про наше спасіння, навчають нас віри і моляться за нас; начальники цивільні, які турбуються про наше мирне життя і захищають нас від утисків; вихователі, вчителі і благодійники, які дбають про те, щоб навчити нас і дати нам все добре і корисне; і взагалі, старші за віком, які мають досвід жит­тя і тому можуть дати нам добру пораду. Тому грішать ті, які не поважають старших, особливо старих; хто з недовір'ям ставиться до їхньої досвідченості, байдуже, а інколи з насмішкою сприймає їхні зауваження і настанови, вважаючи їх людьми "відсталими", а їхні поняття і погляди "віджилими". Ще у Старому Завіті Господь сказав через Мойсея: "Перед лицем сивого встань і вшануй лице старого, і бійся Господа Бога твого" (Лев. 19, 32).

Але якби сталося так, що батьки або начальники зажадали від нас чогось такого, що суперечить вірі і Закону Божому, то тоді слід сказати їм, як сказали апостоли начальникам юдейським: "Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бо­га?" (Діян. 4, 19). І слід перетерпіти за віру і Закон Божий все, що б за це не було.

ПРО ШОСТУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

Не вбивай.

Шостою заповіддю Господь Бог забороняє вбивство, тобто поз­бавлення життя іншої людини і самого себе (самогубство) в будь-який спосіб.

Життя - найбільший дар Божий; тому позбавляти життя себе або відбирати його в когось іншого - найжахливіший, найтяжчий і найбільший гріх.

Самогубство - найстрашніший з усіх гріхів, вчинених проти шостої заповіді, бо у самогубстві, крім гріха убивства, є ще тяжкий гріх - відчай, ремствування на Бога і зухвалий бунт проти Про­видіння Божого. Крім того, самогубство виключає можливість по­каяння.

Людина буває винною в убивстві, якщо навіть убила іншу лю­дину ненавмисно; і таке вбивство є теж тяжким гріхом, бо в цьо­му випадку той, хто вбив, винен у своїй необережності.

Людина буває винною в убивстві й тоді, коли сама особисто не вбиває, але сприяє вбивству або хоча б допускає інших до цього.

Наприклад:

1. Суддя, який засуджує підсудного, невинність якого йому відома.

2. Всякий, хто допомагає іншим чинити вбивство своїм нака­ зом, порадою, посібництвом, згодою, або хто переховує і виправ­ довує вбивцю і тим дає йому можливість знову вбивати.

3. Всякий, хто не визволяє ближнього від смерті, коли може зробити це.

4. Всякий, хто виснажує своїх підлеглих важкою працею і корстокими покараннями і тим прискорює їхню смерть.

5. Всякий, хто нестриманістю і різними вадами вкорочує свій вік.

Грішить проти шостої заповіді і той, хто бажає смерті іншій лю­дині, хто не подає допомоги бідним і хворим, хто не живе з інши­ми у злагоді і в мирі, а, навпаки, ставиться до інших з ненавистю, заздрощами і злобою, затіває з іншими сварки і бійки, кривдить інших. Грішать проти шостої заповіді всі злі і сильні, які кривдять слабких, що трапляється і серед дітей. Євангельський закон Хрис-тів каже: "Кожен, хто ненавидить брата (ближнього) свого, є лю­диновбивця" (1 Ін 3, 15).

Крім тілесного вбивства, є ще страшніше і відповідальніше вбив­ство: це вбивство духовне. Рід духовного вбивства - спокуса, тоб­то коли хто зводить (спокушує) ближнього у невір'я або на шлях порочного життя і тим самим піддає його душу духовній смерті.

Спаситель сказав: "Хто спокусить одного з малих цих, що віру­ють у Мене, тому краще 6, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині... горе такій людині, через яку спокуса приходить" (Мф 18, 6-7).

Щоб уникнути гріха проти шостої заповіді, християнинові не­обхідно: допомагати бідним, служити хворим, утішати засмучених, полегшувати стан нещасних, з усіма поводитися лагідно і з лю­бов'ю, миритися із розгніваними, прощати кривди, робити добро ворогам і ні словом, ні ділом не подавати згубного прикладу іншим, особливо дітям.

Не можна прирівнювати до злочинного вбивства битву на війні. Війна є велике суспільне зло, але, в той же час, війна є і велике лихо, яке попустив Господь для виправлення і напоумлення наро­ду, як Він допускає і епідемії, голод, пожежі та інші нещастя. То­му вбивство на війні Церква не розглядає як особистий гріх люди­ни, тим більше, що кожен воїн повинен, за заповіддю Христовою, "покласти душу (віддати життя) свою за друзів своїх", для за­хисту віри й батьківщини.

Серед воїнів було багато святих, прославлених чудесами.

Однак на війні можуть бути і злочинні вбивства, це коли, на­приклад, воїн вбиває противника, який здається в полон, піднявши руки, або допускає якісь звірства тощо.

Страта злочинця відноситься також до суспільного виду зла і є великим злом, але допустима у виняткових випадках, коли вона, по суті, є єдиним засобом, здатним зупинити численні вбивства і злочини. Але за правосуддя вчиненої страти відповідають з усією суворістю перед Богом представники влади, судді, які ухвалили смертний вирок. Страта для закоренілого злочинця часто буває єдиним засобом для покаяння. А без волі Божої і волосина з го­лови людини не впаде.

Поиск по сайту: