ПРО ПОХОВАННЯ ПОМЕРЛИХ

Після смерті християнина тіло його обмивають, одягають у чистий, якщо можливо, новий одяг і загортають у біле покривало на знак того, що померлий при своєму хрещенні дав обіцянку про­вадити життя в чистоті і святості, або одягають в одяг за званням померлого, вказуючи цим, що він іде до Господа Бога, щоб склас­ти звіт про виконання своїх обов'язків. На чоло померлого кла­деться вінчик із зображенням Христа, Богоматері та Іоана Пред­течі з написом "Святий Боже..." на знак того, що померлий, як християнин, вів на землі боротьбу за правду Божу і вмер з надією заступництвом Божої Матері та Іоана Предтечі отримати вінець на небесах. У руки його вкладається хрест чи якась іконка на знак віри померлого у Христа, Божу Матір і святих угодників Божих. Тіло померлого кладеться у домовину і наполовину вкривається священним покровом на знак того, що померлий перебував під по­кровом православної Церкви. Труну зазвичай ставлять посередині кімнати перед домашніми іконами (в передньому кутку), поверта­ючи лице померлого до виходу. Навколо гробу запалюють свічки на знак того, що померлий перейшов у область світла - в краще загробне життя. Потім біля гробу починається читання Псалтиря, з додаванням молитов за упокоения померлого, і с лужаться пана­хиди (до поховання належить особливе чинопослідування за вихід душі, поміщене у кінці Псалтиря). Псалми читаються заради втішення тих, хто сумує за померлим.

Панахидами називаються короткі служби, які складаються з молитов про відпущення гріхів спочилого і спокій його у Царстві Небесному. Під час панахиди родичі і знайомі померлого стоять із запаленими свічками на знак того, що і вони вірять у світле май­бутнє життя; у кінці панахиди (коли читається молитва Господня) свічки ці гасяться на знак того, що земне життя наше, як палаюча свічка, мусить згаснути, найчастіше не догорівши до кінця, який ми для себе передбачаємо.

До поховання тіло для відспівування переноситься у храм; пе­ред винесенням проводиться коротка заупокійна служба (літія), а під час перенесення співають "Святий Боже..."

У храмі труну з тілом померлого ставлять посередині церкви обличчям до вівтаря і на чотирьох сторонах гробу запалюють світильники. Служба відспівування складається з піснеспівів, у яких коротко зображується уся доля людини: за переступ заповіді вона знову повертається у землю, з якої взята; але, незважаючи на безліч гріхів, людина не перестає бути "образом слави Божої", створеним за образом і подобою Божою, а тому Св. Церква мо­лить Владику й Господа, з Його невимовної милості, простити (відпустити) спочилому гріхи і сподобити його Царства Небесно­го. Після читання Апостола та Євангелія, в яких говориться про майбутнє воскресіння мертвих, священик читає відпускну молит­ву. Цією молитвою відпускаються заборони і гріхи, які були на померлому, в яких він покаявся і які при покаянні він не міг зга­дати, і померлий у спокої відпускається у загробне життя; текст цієї молитви кладеться в руки померлого. Потім рідні та знайомі востаннє цілують його, прощаються з ним, після чого тіло помер­лого закривається і священик посипає його хрестоподібно землею, промовляючи: "Господня земля, і все, що наповнює її, вселенна, і всі, що живуть у ній". Гріб закривають віком (кришкою) і співають "Вічная пам'ять".

Після відспівування гріб з тілом померлого переносять на кла­довище й опускають у могилу, лицем на схід; при цьому звер­шується коротка заупокійна літія.

На могилі християнина ставиться св. хрест як символ перемо­ги Христової над смертю і пеклом, як величне і багатолистяне де­рево, в холодку якого спочиває християнин, як подорожній після тривалих мандрів.

Маючи істинну віру у безсмертя людської душі, загальне май­бутнє воскресіння померлих, Страшний Суд Христів і останню відплату кожному за його ділами, св. православна Церква не за­лишає своїх померлих чад без молитви, особливо у перші дні після їхньої смерті та в дні загального поминання спочилих. Вона мо­литься за них на третій, дев'ятий і сороковий дні після їхньої смерті.

На третій день після смерті спочилого св. Церква, поминаючи триденне Воскресіння Ісуса Христа, молить Його воскресити по­мерлого для блаженного майбутнього життя.

На дев'ятий день св. Церква молить Господа, щоб Він зачис­лив померлого до собору угодників Божих, розділених, як і анге­ли, на дев'ять чинів.

На сороковий день звершується молитва, щоб Ісус Христос, вознісшись на небо, возніс у небесні оселі і спочилого.

Іноді поминання померлого, за ревністю і вірою його рідних, здійснюється щоденно, протягом усіх сорока днів, із служінням за­упокійної літургії та панахиди; це поминання називається сороко­устом.

Нарешті, в роковину смерті померлого моляться за нього близькі йому рідні й вірні друзі, висловлюючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, а нового народження для вічно­го життя; день переходу безсмертної душі людської в інші умови життя, де вже немає місця земним хворобам, печалям і смутку.

Поиск по сайту: