ПОКАЯННЯ І ПРИЧАСТЯ

Людина, приступаючи до цих Таїнств, спочатку поститься протягом кількох днів і відвідує служби церковні, згадую­чи свої гріхи, сумує і молить Господа про помилування її. Потім у призначений час вона приходить до священика, що здійснює сповідь біля аналоя, на якому лежать хрест і Євангеліє, і кається у гріхах. Священик, бачачи чистосердечие покаяння того, хто сповідається, покладає кінець єпитрахилі на його схилену голову і читає відпускну молитву, прощаючи гріхи від імені Само­го Ісуса Христа та осіняючи його хресним знаменням. Поцілував­ши хрест, сповідник відходить із заспокоєним сумлінням і благає Господа сподобити його причаститися св. Таїн. Таїнство причас­тя здійснюється під час літургії. Всі сповідники повторюють за священиком молитву перед причастям і роблять доземний поклін, а потім благоговійно підходять до св. чаші і причащаються св. таїн, споживаючи у вигляді хліба і вина істинне тіло Христо­ве й істинну кров Христову.

Після причастя, крім подяки, що возноситься за літургією, чита­ються ще від імені причасників особливі подячні молитви. Хворих же священик причащає в їхніх домівках, спочатку їх сповідавши.

СВЯЩЕНСТВО

Це Таїнство здійснюється у вівтарі біля престолу, при архиєрейському служінні літургії. У диякони і священи­ки посвячує один єпископ, а посвячення у єпископи здійснюється собором єпископів. Посвячення в диякони буває на літургії після освячення дарів, чим показується, що диякон не одер­жує права звершувати таїнства; у священики посвячують на літургії вірних після великого входу, щоб посвячений, як той, що одержав належну благодать, взяв участь в освяченні дарів; у єпископи ж посвячують під час літургії оголошених, після малого входу, чим по­казується, що єпископові дається право посвячувати інших в різні священні сани. Найважливішою дією при посвяченні є архиєрейське покладання рук з призиванням на посвячуваного благодаті Святого Духа, і тому посвячення називається інакше - рукопокладанням. Той, кого рукопокладають у диякони чи у священики, вво­диться через Царські врата до вівтаря. Після триразового обход­ження навколо престолу і цілування його кутів, він схиляється (на колінах) перед ним. Архиєрей покриває його голову кінцем свого омофору, тричі осіняє її хресним знаменням і, поклавши на неї свою руку, виголошує, що цю людину "Божественна благодать... проручествуе (тобто чинить через рукопокладання) у диякона (чи в пресвітера); помолімось за нього, нехай зійде на нього благодать Всесвятого Духа". На криласі співають грецькою: "Киріє, елеісон", тобто "Господи, помилуй". При покладанні на рукоположеного священних одеж, відповідних до його сану, архиєрей виго­лошує: "аксіос!", тобто "достойний", і це "аксіос" повторюють усі священнослужителі та хор. Після облачения священнослужителі то­го ступеня, до якого належить рукоположений, цілують його як сво­го співбрата, і він разом з ними бере участь у службі. Майже так само відбувається посвячення в єпископи, з тією лише різницею, що посвячуваний перед початком літургії посередині церкви вголос промовляє Символ віри та обіцянку як слід, за законом, проходити своє служіння, а після малого входу під час співу "Трисвятого" при­водиться у вівтар і стає на коліна перед престолом; коли ж предсто­ятель читає молитву посвячення, то всі архиєреї, крім покладання на посвячуваного своїх правих рук, тримають ще над його головою відкрите Євангеліє письменами вниз.

ШЛЮБ

Таїнство шлюбу здійснюється посеред церкви перед ана­лоєм, на якому знаходяться хрест і Євангеліє, і при цьому бувають спочатку заручини, а слідом за цим вінчання. За­ручини здійснюються так. Наречений стає праворуч, наречена -ліворуч. Священик тричі благословляє їх запаленими свічками і дає їм у руки ці свічки як знаки подружньої любові, благословенної Господом. Після молитви до Бога про дарування усяких благ і ми­лостей зарученим і щоб Він благословив їхні заручини, з'єднав і зберіг їх у мирі та однодумності, священик благословляє й заручує їх обручками (кільцями), заздалегідь покладеними на престіл для освячення. Наречені беруть ці обручки як священну запоруку та знак непорушності того подружнього союзу, в який вони хочуть вступити. За заручинами йде вінчання. При цьому священик мо­лить Господа благословити шлюб і послати на тих, що вступають у нього, Свою небесну благодать. Як видимий знак цієї благодаті, він покладає на них вінці, а потім тричі благословляє їх обох разом, промовляючи: "Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх". У посланні апостола Павла, яке читається, говориться про важливість Таїнства шлюбу і про взаємні обов'язки чоловіка й жінки, а в Єван­гелії - про присутність Самого Господа на шлюбі у місті Кані. Поєднуючись шлюбом, вони п'ють вино з однієї поданої їм чаші, на знак того, що віднині вони повинні жити однодушно, поділяючи радість і горе. Триразове ж обходження їх за священиком навколо аналоя служить знаком духовної радості і торжества.

ЄЛЕЄОСВЯЧЕННЯ

Це Таїнство інакше називається соборуванням і звер­шується над хворими для зцілення їх від немочей душев­них і тілесних. Для здійснення його збирається семеро священиків, хоча в разі потреби звершувати його може й один свя­щеник. У посудині з пшеницею ставлять невелику скляночку з єлеєм, як знак милості Божої, а до єлею додається червоне вино, як наслідування "милосердного самарянина" і на спомин за пролиту на хресті кров Христову; навколо ж є лея ставлять у пшеницю за­палені воскові свічки і між ними сім паличок, обгорнутих з одного кінця ватою, які служать для семиразового помазання хворого. Всім присутнім роздаються запалені свічки. Після молитви за ос­вячення єлею і за те, щоб він, за благодаттю Божою, послужив хво­рому на зцілення немочей душевних і тілесних, читаються сім ви­браних місць з книг апостольських і сім євангельських оповідей. Після прочитання кожного Євангелія священик хрестовидо пома­зує у хворого чоло, щоки, груди, руки, промовляючи в той же час молитву до Господа, щоб Він як лікар душ і тіл зцілив Свого хво­рого раба (або рабу Свою) від тілесної і душевної немочі. Після сьомого помазання священик розкриває Євангеліє і, тримаючи йо­го письменами вниз, покладає - немов цілющу руку Самого Спа­сителя, - на голову хворого і при цьому молить Господа про відпу­щення всіх його гріхів. Потім хворий цілує Євангеліє і хрест, і цим закінчується звершення Таїнства єлеєосвячення.

ПРО МОЛЕБНІ

Молебнями називаються короткі служби, у яких віруючі, за своїми особистими потребами чи обставинами, звертаються з мо­литвою до Господа Бога, Божої Матері та святих.

Звичайні молебні, за своїм складом, подібні до ранньої, але на практиці вони значно скорочуються і складаються: з початкових молитов, співання тропаря і приспівів (Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі... Пресвята Богородице, спаси нас... Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас) та інших, читання Євангелія, посиленої та малої єктеній, і заключної, зважаючи на предмет моління, молитви до Господа Бога, чи Божої Матері, чи святому, якому здійснюється молебний спів. Інколи такі молебні з'єдну­ються з акафістом або з малим освяченням води. Акафіст чи­тається після малої єктенії перед Євангелієм, а освячення води звершується після читання Євангелія.

Крім загального благального молебня, бувають особливі мо­лебні, приурочені до якоїсь події, наприклад: подячний молебень за одержані від Бога милості, молебень за зцілення хворого, мо­лебні з приводу засухи, повені, війни. Особливий молебень слід чинити в день Нового року, перед навчанням, у неділю Право­слав'я.

Поиск по сайту: