ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕБОРУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Перебір, або похоронний чи погребальний дзвін, виражає сму­ток і скорботу за померлим. Він дзвониться, як вже зазначалося, у зворотному порядку до передзвону, тобто повільно вдаряють по одному разу у кожен дзвін, від найменшого до найбільшого, а

відтак б'ють одночасно в усі дзвони. Цей жалібний дзвін обов'яз­ково закінчується коротким тридзвоном, який виражає радісну християнську віру у воскресіння спочилого.

З огляду на те, що в деяких посібниках інколи даються вказівки не бити тридзвону при відспівуванні спочилих, що не відповідає церковній практиці, то з цього приводу дамо деякі по­яснення.

Повільний перебір дзвонів, від найменшого до найбільшого, символізує собою плин життя людини на землі, від віку немовля­ти до зрілості і змужніння, а одночасний удар дзвонів означає при­пинення земного життя людською смертю, коли усе, надбане лю­диною для життя цього, залишається. Як це і виражено в піснях при відспівуванні: "Вся людська марнота не лишається після смерті; не лишається багатство, не йде разом слава, бо коли при­ходить смерть, усе це минається. Тому взиваймо до безсмертного Христа: представленого від нас упокой в оселі, де всі радісні".

Друга частина пісні прямо вказує на радість в майбутньому житті з Христом. Ось вона і виражається, на закінчення скорбот­ного перебору, тридзвоном.

За православним звичаєм чинити панахиди і відспівування слід у світлих облачениях. Звичай робити це в чорних ризах прийшов до нас із Заходу і зовсім не властивий духу православ'я; але він широко розповсюдився у нас - настільки, що тепер нелегко його викорінити... Для істинного християнина смерть - це перехід до кращого життя: радість, а не скорбота, як чудово виражено це в найзворушливішій колінопреклонній молитві, яка читається на вечірні в день П'ятдесятниці: "Бо, Господи, немає рабам Твоїм смерті, яка походить від тіла; вони до Тебе, Бога нашого, прихо­дять, преставляючись від печалей до солодкого (життя), на упокоения і радість".

Тридзвін, нагадуючи про воскресіння, благодійно впливає на віруючу християнську душу, що журиться через розлуку з ближнім спочилим, і дає їй внутрішню втіху. Позбавляти христи­янина такої втіхи нема ніяких підстав, тим більше, що цей тридзвін міцно увійшов у побут православного народу і є виражен­ням його віри.

Таким чином, при несенні спочилого на відспівування у храм дзвониться скорботний перебір, а при внесенні його у храм - тридзвін. Після відспівування, при винесенні спочилого з храму, б'ють знову перебір, який закінчується тридзвоном.

При відспівуванні і похованні ієреїв, ієромонахів, архиманд-ритів та архиєреїв дзвониться трохи інший перебір. Спочатку вдаряють у великий дзвін 12 разів, потім іде перебір, знову 12 разів у великий дзвін і знову перебір... При внесенні тіла у храм дзвониться тридзвін також після читання розрішальної молитви - тридзвін. Під час винесення тіла з храму знову вказаний перебір, а після опускання тіла у могилу буває тридзвін. В деяких же місцях дзвонять звичайним похоронним перебором.

Існує ще так званий красний (особливо урочистий) дзвін у всі дзвони.

Красний дзвін буває при кафедральних соборах, монастирях, лаврах, тобто там, де є багато дзвонів, у т. ч. великих.

Красний дзвін дзвониться кількома дзвонарями.

Красний дзвін буває у великі свята, при врочистих і радісних подіях у Церкві, а також для віддання пошани епархиальному архиєреєві.

Крім того, слід ще згадати про "суцільний", чи "набатний", дзвін, який має суспільно-побутове значення.

Суцільний дзвін - безперервні, часті удари у великий дзвін. На сполох били під час тривоги, викликаної пожежею, повінню, бунтом, нашестям ворогів тощо.

Перемога над ворогом і повернення полків з поля битви сповіщалася радісним, урочистим тридзвоном у всі дзвони...

ПІСЛЯМОВА

В наш час занепаду віри іде наступ темних сил зла, які борються проти правди Божої. І нам, віруючим, треба особливо пам'ятати, що ніхто інший як ченці - посники і молитвеники - є передовими борцями проти сил зла. Бо Сам Гос­подь сказав: "Цей рід (сатанинський) виганяється тільки молит­вою і постом" (Мф 17, 21). їх - цих подвижників Христових -ми повинні пам'ятати і любити, всіляко допомагати, просячи у них допомоги духовної.

Ми, православні християни, знаючи велику силу молитви і посту, повинні щоденно творити молитву і мірою сил наших пости-тися у визначені дні, щоб набути стриманості, зміцнити душу у до­брих і святих намірах і виробити у собі духовну силу, щоб з поміччю Божою можна було протистояти підступам диявольським.

"Скільки мудреці світу мучили і мучать себе та інших дослідженнями про блаженне життя, - каже святитель. - Кого вони зробили блаженним? їхня наука, звичайно, не для дитячого розуміння і діяльності, бо їхнє власне розуміння ніколи не вихо­дить остаточно з боротьби з власними непорозуміннями: їхня влас­на діяльність не пам'ятає їхнього вчення (тобто вони самі не вико­нують свого вчення). Ось нікчемність гордості людської. І навпа­ки, ось велич простоти Божої: Бог прорік небагато простих за­повідей, і в них виклав учення про життя, яке і для мудрих глибо­ко знаменне, і для дітей доступне, і несвідомих просвіщає, й освіченими керує, і душі людські очищає, і суспільства людські охороняє, і тимчасове життя добровпорядковує, і вічне влашто­вує".

Але не слід забувати, що тільки тоді заповіді Божі для нас бу­дуть дійові і спасительні, коли в серці у нас пануватиме свята лю­бов Христова до Бога і ближнього. Про те сказав Сам Господь:

"На цих двох заповідях — на любові до Бога і до ближнього — стоїть увесь Закон і Пророки", тобто справжнє й істинне життя.

Бо можна знати істини віри одним розумом і пам'яттю, але яке убоге, нежиттєве і безплідне таке пізнання! Можна дотримуватися істин віри, обертаючи їх на правила життя; але й це пізнання, хоч і значно вище за перше і необхідне для вдосконалення, - холод­не, сухе, і замість втіхи часто творить дух рабства на страх (Див.: Рим. 8, 15). Тільки живе відчуття серця робить ярмо самозречен­ня благом і тягар заповідей легким (Див.: Мф 11, ЗО); тільки жи­ве відчуття в душі небесного і божественного ріднить людину з не­бом і дає їй змогу зрозуміти життя будучого віку (Див.: Символ віри); тільки свята любов укладає більш-менш тісний і справжній союз людини з Богом і Христом, а тому така людина має живу віру і живе уповання.

Таку живу віру і живе уповання, тобто справжнє, істинне жит­тя, ми можемо мати, якщо перебуватимемо у святій соборній, апостольській, православній Церкві Христовій і житимемо жит­тям Церкви, яка є союз любові та в якій незмінно, за обітницею Божою, перебуває Дух Святий, посилаючи Свої благодатні дари в Таїнствах Церкви, для зміцнення нас на шляху спасіння.

Маючи такий неоціненний скарб - святу православну Церкву, ми з цілковитим усвідомленням цієї великої радості приєднаємо свій голос до голосу, усім нам дорогого і вікопомного о. Іоана Кронштадтського, який засвідчив істину своїх слів багатьма чуде­ сами як за життя, так і після смерті. Він каже: "О Церква Божа, Свята Соборна, Апостольська! Яка ти велична, премудра, правед­ на і спасаюча!.. Слава Церкві Православній! Слава Христу Богові - святійшому Главі, єдиному Главі Церкви Божої на землі".

АМІНЬ.

Протоієрей Серафим Слобідський ЗАКОН БОЖИЙ

Редактор Олександр Вакуленко.

Коректор Валентина Теплюк. Технічний редактор Володимир Тищенко.

Набрано і зверстано в інформаційно-видавничому центрі

Агентства "Чорнобильінтерінформ".

Набір Оксани Крупник, Вікторії Ганжі та Марини Кіршон. Верстка Олександра Тищенка.

Підписано до друку 07.10.2003 р. Формат 70x100/16. Папір офсетний №1. Гарнітура КисігіазЬоу. Тираж 100 000 прим. Зам.

Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, вул. Пушкінська.Зб.

Надруковано з готових фотоформ ТОВ "Март" в АТ "Книга",04655,МСП,Київ-53,вул. Артема,25.

Поиск по сайту: