ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

У 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України, в Україні почався рух за третє відродження Ук­раїнської Автокефальної Православної Церкви. В захід­них областях України церковне життя проходило в умовах між­конфесійних конфліктів. Українська Греко-Католицька Церква, яка спочатку вітала відродження незалежної Української Право­славної Церкви, різко змінила свою позицію, коли стало зрозумі­ло, що сотні колишніх греко-католицьких парафій у Галичині не бажають повернутися під владу Рима. Войовничі католицькі кола висунули гасла: "Галичина для католиків! Православні за Збруч!" УГКЦ домагалася повернення їй усіх храмів, які належали їй до 1946 року, коли цю Церкву було насильно ліквідовано та приєдна­но до Російської Православної Церкви. При цьому повністю ігно­рувалася воля парафіян багатьох громад, які повернулися до пред­ківської православної віри і хотіли в ній залишатися. Логічний і справедливий тимчасовий вихід з цього складного становища -почергові відправи богослужінь двома конфесіями в одному й то­му самому храмі до того часу, коли для меншості спільними зусил­лями буде побудовано власний храм, - не мав успіху з огляду на конфесійний фанатизм. З різних місцевостей Західної України раз по раз надходили повідомлення про насильство, сутички, не­примиренну ворожнечу. Деякі відверто упереджені органи влади на Львівщині та Івано-Франківщині, а також деякі засоби масової інформації активно підтримували католиків, зневаживши право­славних.

Митрополит Філарет робив усе можливе для виправлення си­туації, яка загрожувала перерости в "український Ольстер". Щоб стабілізувати становище та врегулювати конфлікти мирним шля­хом, він не раз вів переговори з греко-католицькими єпископами і навіть їздив з делегацією (28 січня 1989 року) до Ватикану, де мав розмову з Папою Іоаном Павлом II. Та, на жаль, усі його зусилля не дали бажаного наслідку.

5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Право­славний Собор за участю понад 700 делегатів з усієї України, се­ред яких було 7 єпископів і понад 200 священиків. Собор затвер­див факт утворення УАПЦ і обрав Патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополит Мстислав не був присутній на цьому Соборі, але з обранням його Патріархом погодився.

2 жовтня 1990 року органи влади Української Радянської Со­ціалістичної Республіки офіційно зареєстрували УАПЦ.

18 листопада 1990 року в соборі Святої Софії в Києві відбула­ся інтронізація митрополита Мстислава на Патріарха Київського і всієї України.

3 того часу Патріарх Мстислав (Скрипник) не тільки став пер­ шим українським Патріархом, але він об'єднав УАПЦ в Україні з УПЦ в США і діаспорі. З того часу ієрархи і духовенство УПЦ в США стали приїздити до України, служити в українських храмах, брати участь у висвяченнях священиків. Так, Патріарх Мстислав разом з епископом Вашингтонським Антонієм (Щербою) хіротоні­зували на епископа Хмельницького Антонія (Фіалку) і на єписко­па Дніпропетровського Пантелеймона (Романовського). У храмах УПЦ в США і діаспорі на богослужіннях духовенство та архиєреї поминали Мстислава як свого Патріарха, а не як митрополита.

Поиск по сайту: