Не бажай дому ближнього твого, не жадай дружини ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого

Ця заповідь забороняє заздрити і зазіхати на чуже добро, наказує задовольнятися тим, що маєш. Від заздрощів породжуються погані бажання, а від недобрих бажань – і всі недобрі злі вчинки.

Кожен мусить знати і виконувати Закон Божий. Той, хто дотримується заповідей, створює собі, крім тимчасового добробуту, вічне спасіння.

В пам`ять Синайського законодавства Мойсеєм було встановлено свято п`ятдесятниці.

(Див.: Вих. 19, 20, 24, 32–34; Втор. 5).

Євреї стояли табором біля гори Синай цілий рік. У цей час Мойсей, за велінням Божим, влаштував скинію, тобто переносний, у вигляді намету, храм. Скинію було влаштовано з дорогих тканин, підвішених до стовпів. Вона мала три відділи: двір, святилище і Святе Святих.

У двір входив народ для молитви; там стояв жертовник, на якому приносили жертви, стояв мідний умивальник.

У святилище входили священики; тут знаходився стіл з дванадцятьма хлібами, золотий семисвічник, чи світильник з сімома лампадами, і вівтар кадильний, тобто жертовник, на якому священики кадили фіміам.

У Святе Святих, відокремлене від святилища запоною, міг входити тільки первосвященик (архиєрей), та й то лише раз на рік. У Святому Святих стояв ковчег завіту. Ковчегом, або кивотом завіту, називалась скриня, зроблена з дерева та обкладена всередині і ззовні золотом, із золотою покришкою і золотими зображеннями на ній двох херувимів. У ковчезі завіту зберігалися скрижалі із заповідями (скрижалі завіту), сосуд з манною, жезл Ааронів, а згодом і священні книги. На двох сторонах ковчега було по два золоті кільця, куди вкладались золочені палиці, щоб носити його.

Коли скинія була готова, Мойсей освятив її, з усіма речами, священним миром. Притому слава Господня, у вигляді хмари, яка супроводжувала євреїв на шляху, покрила скинію, і з того часу знаходилася над нею.

Для служіння при скинії Мойсей, за велінням Божим, призначив коліно Левіїне і визначив до скинії первосвященика, священиків і левитів, тобто прислужників.

Первосвящеником було поставлено Аарона, брата Мойсеєвого, священиками – чотирьох Ааронових синів, Левіїних нащадків – левитами. Первосвященик відповідав нашим єпископам (архиєреям), священики – ієреям, а левити – дияконам і прислужникам.

Бог поклав, щоб на майбутнє старший з роду Ааронового був первосвящеником, а інші з його роду – священиками.

Скинія прообразувала собою Церкву Христову, а також і Божу Матір, Яка, вмістивши в Себе Бога, була ніби Домом Божим.

(Див.: Вих. 25–34; Втор. 10, 13, 16; Лев. 1–7, 16, 23).

Від гори Синай євреї рушили до землі обітованої (Ханаанської). На шляху євреї не один раз ремствували. Господь карав їх за це, але після молитов Мойсея милував їх. Навіть сестра Маріам й Аарон докоряли Мойсеєві за те, що він одружився з ефіопкою, і при цьому принижували його гідність як посланця Божого. Мойсей був найлагіднішим серед усіх людей і терпляче вислуховував докори.

Господь покарав Маріам проказою.

Аарон, побачивши проказу на своїй сестрі, сказав Мойсеєві: "Не постав нам у гріх, що ми вчинили зле і згрішили".

Тоді Мойсей гаряче молив Бога про зцілення сестри. І Господь послав їй зцілення, та тільки після того, як вона сім днів пробула ізольована поза табором.

Коли ж євреї підійшли до межі обітованої землі, в пустелю Фаран, то за велінням Божим послав Мойсей людей видивитися землю обітовану. Було обрано дванадцять людей, по одному з кожного коліна. Серед обраних були Халев, від Іудиного коліна, й Ісус Навин, від коліна Єфремового.

Посланці пройшли усю землю і, оглянувши її, повернулися через сорок днів. Вони принесли із собою зрізану там виноградну гілку з гроном ягід, яке було таким великим, що її довелось нести на жердині двом чоловікам. Вони принесли також гранатові яблука і смокви. Усі вони хвалили родючість землі. Та десятеро з дванадцяти посланих (окрім Халева та Ісуса Навина) підбурювали людей, вони казали: "Народ, що живе в тій землі, сильний, і міста великі, і міцно укріплені... не можемо ми йти супроти народу того, він сильніший за нас. Там ми бачили таких велетнів, що перед ними ми не більші, ніж сарана".

Тоді євреї підняли галас, ремствуючи на Мойсея й Аарона, і казали: "Навіщо Господь веде нас у землю цю, щоб ми впали від меча? Наші дружини і діти стануть здобиччю для ворогів. Чи ж не краще нам вернутися в Єгипет?"

Ісус Навин і Халев умовляли народ не повставати проти волі Господа, бо Сам Господь допоможе заволодіти землею, обітованою (обіцяною) Богом їхнім батькам.

Та євреї змовлялися побити камінням Мойсея, Аарона, Ісуса Навина і Халева та поставити нового начальника і повернутися назад.

Тоді слава Господня у вигляді хмари з`явилась у скинії, перед усім народом. І сказав Господь Мойсеєві: "До яких пір цей народ буде не вірити Мені при всіх знаменнях, які Я йому вчинив? Скажи їм від імені Мого: як говорили ви голосно Мені, так Я і зроблю вам. У цій пустелі помруть тіла ваші, і всі ви, хто ремствував на Мене, не увійдете в землю, на якій Я клявся поселити вас, окрім Халева та Ісуса Навина. Завтра ж повертайтесь і йдіть в пустелю до Червоного моря. Дітей ваших, про яких ви казали, що вони стануть здобиччю ворогів, Я введу туди, а ваші тіла помруть у цій пустелі. За числом сорока днів, протягом яких ви оглядали землю, ви будете нести покарання за гріхи ваші сорок років, рік за день, щоб ви узнали, що означає бути залишеними Мною".

Десятеро оглядачів, які нагнали страх своїми розповідями, вмить були уражені смертю перед скинією.

Але ізраїльтяни, викриті у своїх гріхах, не бажали підкоритися велінню Господньому і йти вказаним шляхом, вони стали казати: "Ось, ми підемо на те місце, про яке сказав Господь, бо ми згрішили", – тобто вони немовби казали: "Підемо ж тепер і візьмімо землю. Каємось у своїм гріху. Навіщо ж нас карати 40 років?" Мойсей сказав їм: "Навіщо ви переступаєте повеління Господнє? Не буде вам успіху в цьому". І залишився з ковчегом завіту Господнього у таборі.

Ізраїльтяни ж, усупереч волі Божій, насмілилися піднятися на вершину гори, де жили амаликитяни і хананеї, і були розбиті й повтікали.

І пішли вони кочувати 40 років в пустелях Аравії. Але весь цей час милосердний Господь не позбавляв їх Своєї ласки і посилав їм багато чудес.

Невдовзі серед євреїв, приречених на сорокалітні поневіряння, виникло знову обурення. Деякі євреї (поводирем яких був старійшина одного племені, Корей) були незадоволені тим, що священство надано тільки племені Аарона. Але Господь покарав їх – земля, розкрившись, поглинула бунтівників.

З метою припинити суперечки між євреями, кому належить священство, Мойсей, за велінням Божим, наказав усім старійшинам принести свої жезли і покласти на ніч у скинію. На другий день усі побачили, що Ааронів жезл пустив бруньки, розцвів і вродив мигдаль. Тоді всі визнали Аарона первосвящеником. За велінням Божим, Ааронів жезл був покладений перед ковчегом завіту.

Одного разу за ремствування євреї були покарані Богом появою безлічі отруйних змій, які жалили людей, так що багато вмирало. Євреї розкаялись і просили Мойсея помолитися за них Богові. Господь повелів Мойсеєві зробити мідного змія і повісити його на знамено. І хто з ужалених дивився з вірою на мідного змія, той залишався живим.

Цей мідний змій служив прообразом Христа Спасителя. Христос розіп`яв з Собою на хресті всі наші гріхи, і ми тепер, дивлячись на нього, зціляємося від гріхів своїх і спасаємося від вічної смерті.

За час сорокалітнього подорожування всі євреї, які вийшли з Єгипту дорослими, повмирали, крім Ісуса Навина і Халева. Народилось нове покоління, якому було суджено вступити в землю обітовану. В останній рік подорожування помер і Мойсей. Перед своєю смертю він поставив вождем замість себе Ісуса Навина.

(Див.: Чис. 11–14; 16–17; 21, 4–9; Втор. 1, 19–46).

Господь допоміг Ісусові Навину ввести народ єврейський в землю обітовану. При вступі в цю землю євреям потрібно було перейти річку Йордан. За вказівкою Божою, Ісус Навин повелів священикам внести ковчег завіту в річку. Тількино вони вмочили ноги у воду, як річка розступилася, вода, що йшла від верхів`я річки, зупинилася стіною, а нижня частина річки витекла в море, і весь народ перейшов по сухому дну.

Коли євреї перейшли річку Йордан, їм потрібно було взяти місто Єрихон з височезним і добре укріпленим муром. Ісус Навин, за велінням Божим, наказав священикам, – воїни попереду, в супроводі народу, – з ковчегом завіту обходити місто навколо протягом семи днів: шість днів по одному разу, а на сьомий день обнести ковчег сім разів. Після цього, під звуки сурм і гучні вигуки народу, єрихонський мур розвалився вщент. І євреї взяли місто.

Біля міста Гаваон відбулася велика битва з народами землі Ханаанської. Євреї перемогли ворогів і змусили їх утікати, а Бог послав з неба кам`яний град на втікачів, так що їх більше загинуло від граду, ніж від мечів євреїв. День схилявся до вечора, а євреї ще не закінчили переможної битви. Тоді Ісус Навин, помолившись Богові, голосно вигукнув перед народом: "Зупинись, Сонце, і не рухайся, Місяцю!" І Сонце зупинилось, і не наставала ніч, доки євреї не перемогли ворогів.

З допомогою Божою Ісус Навин за шість років завоював усю землю обітовану і розділив її за жеребом між дванадцятьма колінами народу єврейського (ізраїльського).

Замість Левія та Йосифа отримали ділянки два Йосифові сини: Манасія і Єфрем. Левіїне коліно служило при скинії та утримувалось збиранням десятини (десятої частини) з прибутків усього народу.

Перед своєю смертю Ісус Навин заповідав євреям суворо берег- ти віру в істинного Бога і служити Йому в чистоті та щирості.

(Див.: Втор. 27).

Св. Біблія розповідає про Ісуса Навина, "який зупинив сонце". Безвірники найчастіше нападають саме на це місце. Однак найновіші дослідження та відкриття науки, а також археологічні розкопки, що здійснювалися в Месопотамії, з безперечністю підтверджують історичну вірогідність усіх біблійних подій.

Відомий англійський вчений, археолог Артур Гук (помер у 1952 р.), торкаючись питання про чудо Ісуса Навина, каже: "Насамперед з`ясуймо собі: нема місця для постановки питання – чи міг Бог звершити таке чудо; питання швидше в тім – чи вчинив його Бог... якщо хтось запевняє мене, наче чудеса неможливі, то він пропонує мені прийняти теорію, ніби Творець Всесвіту нездатний пристосувати згодом частину створеного для Його власних цілей; інакше кажучи – Творець цілого не може змінити частину його.

Але ж це безглуздо!

Ретельно розглядаючи текст, ми зауважуємо, що в ньому є кілька важливих думок, якими можна скористатися як даними з астрономічної точки зору. Річ ось у чім. У той час, коли для людини, яка стояла на шляху до гори Вефорон, сонце знаходилось над Гаваоном, а місяць над долиною Аялонською, то дощ "великого каміння" падав з небес між Вефоронським шляхом і Азеком, а доба була подовжена на 24 години.

Відтак звернімо увагу на слова Ісуса Навина в його молитві; в ній ми знаходимо, що його прохання було буквально таким: "Будь, Сонце, безмовним (тихим, спокійним) над Гаваоном". Тут використано єврейське слово " дамам ", тобто – "бути безмовним, німувати, бездіяти". Так, приміром, у псалмі 29, 13 читаємо: "Нехай же славить Тебе душа моя і не вмовкає " – " дамам ". Саме це слово вжито в єврейському оригіналі, в усіх трьох випадках наведеного вище запису Ісуса Навина, де ми читаємо: "стій", "зупинилось", чи "стояло".

Наука довела, що світ має вокальну властивість; інакше кажучи, швидке коливання чи дрижання в ефірних хвилях, що і являє собою світло, викликає особливий звук, хоч наші вуха не мають достатньої чутливості, аби розчути його. Багато вчених тієї думки, що дія Сонця на Землю примушує останню обертатися навколо своєї осі.

Аби день тривав далі, за бажанням Ісуса Навина, обертання Землі навколо своєї осі – якщо вважати цю теорію правильною – мусило б, до певної міри, уповільнитися. Притім це явище могло б мати місце в результаті нейтралізації, зменшення чи, в якомусь роді, протидії в процесі впливу Сонця на Землю.

Виходить, що слова Ісуса Навина перебувають у достеменній згоді з відкриттями сучасної науки: "Сонце, будь безмовним, чи бездіяльним".

Отже, якщо вплив Сонця тимчасово послабився, Земля мала обертатися набагато повільніше, і день мав би тривати довше.

Поиск по сайту: