Вигоди і механізми Митного союзу

Таблиця 1.

Продовження Табл.1.

Які реальні наслідки інтеграції? Чи вдалося державам досягнути накресленої мети? Відповісти на ці запитання надзвичайно складно, оскільки слід пам'ятати, що економічний розвиток держав залежить від багатьох складників, а не лише від їх залучення до інтеграцій­них процесів. До них належать і різноманітні внутрішні чинники, в тому числі економічна політика цих країн, які можуть в межах умов, створених інтеграцією, прискорювати або сповільнювати розвиток. Чималу роль відіграють також зовнішні чинники, такі як кон'юнктура чи депресія поза кордонами, ціни на електроенергію чи сировину на світових ринках або ж монетарна політика в світі. У зв'язку з цим не можна і не слід ототожнювати результати інтеграції зі всіма економіч­ними ефектами, що отримали держави. Стан окремих національних економік лише до певної міри, менше чи більше, але не однаково, є ефектом інтеграції.

Економісти вважають, що позитивні результати першого етапу інтеграції були особливо помітні до початку 70-х років. У цей період економіка держав Співтовариства розвивалася високими темпами. Для них були характерними низька норма безробіття та інфляції, високий рівень інвестицій, а також швидкий розвиток зовнішньої торгівлі.

Найбільш очевидним ефектом інтеграції було розширення торгівлі між державами ЄЕС. її приріст був найвищим у світі. Внаслідок цього частка торговельного обігу всередині Співтовариства в її глобальних обігах зросла з понад ЗО до приблизно 50%. Це свідчило про налаго­дження міцних зв'язків між економіками та поглиблення спеціалізації виробництва.

Важливим результатом розвитку інтеграції (створення великого ринку, зростання конкуренції) було прискорення економічної кон­центрації (об'єднання підприємств і збільшення їх капіталу, розвиток інших взаємозв'язків між підприємствами, наприклад, кооперативних угод, створення спільних філій чи придбання паїв).

Побічним наслідком створення Митного союзу було зростан­ня закордонних інвестицій на території Співтовариств, особливо американських. Фірми США, зацікавлені в широкому ринку збуту, передусім інвестували в сучасні галузі виробництва (автомобільну, електротехнічну, хімічну, машинобудівельну). їх присутність та роз­виток викликали зростання конкуренції та примусили до концентрації виробництва у Співтоваристві. Слід також відзначити і те, що разом з капіталом на ринок приходили сучасні технології і методи управління, що теж спонукало осучаснення економіки Спільнот.

Ці позитивні тенденції економічного розвитку почали явно при­гальмовувати на початку 70-х років, що було зумовлено зовнішніми чинниками, зокрема, нафтовою кризою восени 1993 р. (ціни на нафту виросли майже в чотири рази) та крахом світової валютної системи (велика нестабільність валютних курсів). У 70-х та 80-х роках дина­міка економічного зростання знизилася та зазнала значних коливань. Це супроводжувалось спадом економічної активності (зменшення інвестицій), зростанням безробіття (1970 р. - 2,3%, 1985 р. - 11%), а також серйозним зростанням інфляції (1970 р. - 4,5%, початок 80-х років- 13%).

Одночасно призупинилися темпи розвитку експорту, збільшилася технологічна прогалина між Співтовариством та США і Японією, вна­слідок чого багато товарів з ЄЕС стали менш конкурентоспроможними на світових ринках.

Провал кон'юнктури спричинився до послаблення інтеграційних позицій та до збільшення односторонніх дій урядів, що мали на меті захист власних економік. Однак поява негативних явищ в економіці

прискорила прийняття рішення про подальше поглиблення інтеграції, тобто створення спільного ринку.

Спільний ринок і його наслідки. Створення спільного ринку вимагало усунення цілої низки бар'єрів, які перешкоджали вільному припливу товарів, послуг, осіб та капіталу. Ці бар'єри можна поділити на три групи:

1) адміністративні - офіційні контрольні органи на кордонах держав, яким підпорядковані люди і товари (паспортний і митний контроль); вони є причиною зростання цін на товари, продовження часу тран­спортування і тому стоять на перешкоді міжнародній комунікації;

2) технічні - диференційовані норми, стандарти та національні інструкції у сфері доступу товарів, послуг і капіталів з-за кордону на власні ринки; вони обмежують приплив:

• товарів (наприклад, різні вимоги до безпеки, охорони здоров'я, якості),

• осіб (різні національні вимоги, які стосуються освіти, кваліфікації і досвіду представників одних і тих самих професій),

• послуг і капіталу (різні принципи їх припливу та обслуговуван­ня);

3) фіскальні - різні національні системи непрямих податків, які перешкоджають вільному припливу товарів.

Ці бар'єри порушували конкуренцію між підприємствами з різних держав, а також підвищували кошти на міжнародні угоди, на чому втрачали як виробники, так і споживачі.

Від заснування спільного ринку очікувалося збільшення позитив­ного ефекту за всіма позиціями, а також отримання нових переваг, пов'язаних з розширенням процесів лібералізації.

Економісти передбачали, що позитивний ефект спільного ринку проявиться у всіх економіках Співтовариств, хоча й по-різному. Найбільше можуть скористати з цього економіки ФРН, а далі Іс­панії, Франції, Італії, Великобританії, держав Бенілюксу, Португалії та Греції.

Спільний ринок повинен був також диференційовано вплину­ти на окремі галузі економіки. Найбільших результатів слід було очікувати в банківській справі та страхуванні, а потім в туризмі, зв'язку, торгівлі, консалтингових послугах та інформатиці. Нато-

мість найбільша небезпека загрожувала сільськогосподарсько-спо­живчому сектору та машинобудівній, металургійній, текстильній і легкій промисловості.

Отже, спільний ринок мав принести з собою не лише позитив­ні економічні ефекти, а й тимчасові негативні явища як наслідок зростання конкуренції та необхідності реструктуризації економіки. До них віднесено можливу ліквідацію деяких підприємств та на­віть занепад цілих галузей промисловості в деяких державах, і, як наслідок - тимчасове зростання безробіття. Зверталася увага і на те, що спільний ринок насамперед кидає виклик малим і середнім підприємствам.

Отож, після короткої презентації потенційних ефектів спільного ринку слід зупинити увагу на його дійсних результатах.

Підписання Єдиного європейського акту (1987), що пророкував швидку побудову спільного ринку, позитивно вплинуло на еконо­мічне життя. Активізувалася діяльність підприємств, які з виперед­женням реагували на можливі зміни. Пожвавилося підприємництво і почали зростати інвестиції (1987-1988 pp. - на 8,8%). Найбільш вагомим було збільшення в країнах Спільнот інвестицій США та Японії. Ще одним проявом пристосування підприємств до нового широкого ринку було їх об'єднання, як у національних межах, так і в межах Спільнот, і навіть ширше. В 1986-1987 pp. їх було 227, а за 1988-1989 pp. стало 492.

Під впливом активізації економічного життя зменшилося без­робіття. В другій половині 80-х років було створено понад 10 млн. нових робочих місць. В результаті цього норма безробіття в 1984-1990 pp. зменшилася з 10,7 до 8,4%, хоча і це ще не був задовільний рівень.

Під впливом ліквідації торговельних бар'єрів збільшився товарооб­мін між державами Співтовариства. Якщо в 1980-1985 pp. відсоткова частка внутрішньої торгівлі в сукупності торговельних обігів держав Співтовариства виросла мало - з 50,2 до 51,7%, то на початку 90-х років вона досягла вже 60%.

До цих позитивних явищ спричинився не лише процес створення спільного ринку. Значний вплив на економіки мало загальне пожвав­лення кон'юнктури в цей період. Завдяки об'єднаному впливу цих чинників помітно прискорилися темпи економічного зростання. Най-

кращим був 1988 р., в якому національний продукт брутто для усього Співтовариства виріс на 4,2%. В наступні роки він вже був менший, хоча на самому початку 90-х років досягнув 3%.

Дослідження показують, що перспектива створення спільного ринку разом з його перевагами перестала бути рушієм економічного пожвавлення на зламі 80-90-х років. Внаслідок цього, а також вна­слідок інших несприятливих явищ темпи економічного зростання зменшилися і зросло безробіття. Найгіршим був 1993 р., в якому був зареєстрований від'ємний темп економічного зростання (-0,6%), а норма безробіття перевищила 10%. В 1994-1995 pp. було досягнуто певного поліпшення ситуації (2,5% темп зростання), але в 1996 р. спостерігалося наступне погіршення показників економічного зрос­тання (1,6%). Увесь цей час утримувалося високе безробіття.

Спільна торговельна політика. ЄС має виняткові повноваження у сфері спільної торговельної політики. Для цього країни-члени ЄС створили Митний союз зі спільними принципами щодо зміни та­рифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод з третіми країнами, імпортної та експортної політики. Рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів Ради. Згідно з Амстердамською угодою, було внесено зміни, які дозволяють Раді одностайним голо­суванням розширювати сферу дії спільної торговельної політики на міжнародні переговори та угоди про надання послуг і про інтелекту­альну власність.

Важливе місце в торговельній політиці ЄС посідають заходи, що захищають внутрішній ринок та своїх товаровиробників від шкідливих наслідків імпорту. До традиційних засобів захисту на­лежать мита та кількісні обмеження, так звані імпортні контингенти, проте останнім часом вони відіграють щораз меншу роль. Зате що­раз більше застосовуються методи протидії наслідкам надмірного або нечесного імпорту, коли товари продають за демпінговими чи субсидійованими цінами.

Демпінг - це продаж товарів за кордоном за цінами так званої нор­мальної вартості, тобто ціни продажу даного товару на внутрішньому ринку в країні експортера.

Усі випадки нечесної конкуренції або збільшення імпорту, що загрожують товаровиробникам ЄС, стають предметом відповідних

досліджень Комісії та, у випадку підтвердження подібних фактів, застосовуються обмежувальні заходи щодо експортерів чи країн, з яких вони походять. Наприклад, антидемпінгові мита, узгодження мінімальних цін, відмова країни експорту або самого експортера від субсидій, підняття ціни товару, а у випадку надмірного імпорту - введення тимчасових мит або кількісного обмеження. Застосу­вання засобів захисту ринку встановлюється на певний визначений термін. Угоди ЄС передбачають диференційований обсяг надання торговельної переваги окремим країнам на взаємних чи односто­ронніх засадах.

Станом на 1995 р. частка ЄС у світовій торгівлі становила при­близно 1/5, що вивело його на першу позицію. Якщо ж враховувати також обороти між державами Євросоюзу, то цей показник ще ви­щий. Головними торговими партнерами Євросоюзу є США, Японія та Швейцарія.

У зв'язку з розширенням ЄС Комісія запропонувала Міжурядовій конференції, що розпочала роботу в лютому 2000 p., розширити повно­важення спільної торговельної політика на відповідні угоди.

Економічний та монетарний(валютний) союз, його прояви та результати. Створення цього союзу було логічним продовжен­ням спільного ринку, нормальне функціонування якого вимагає як дотримання спільних принципів економічної політики, так і єдиної валюти. Отож, Економічний та монетарний союз складається з двох елементів, що засвідчує сама назва: економічного і монетарного. Однак це не значить, що економічний союз вимагає встановлення спільної економічної політики. Маастрихтська угода передбачає лише координацію урядами економічної політики держав через Європейську Раду та Раду ЄС, а також із залученням Європейської Комісії. Європейська Рада повинна затверджувати запропоновані Радою ЄС пріоритети економічної політики держав-членів. Валют­ний союз має наднаціональний характер і передбачав поступове запровадження єдиної валюти (євро), яка замінила національні ва­люти і стала єдиною грошовою одиницею. Емісією євро займався Європейський центральний банк, що незалежний від урядів і є основним елементом Європейської системи центральних банків, до якого повинні увійти центральні національні банки.

Економічний та монетарний союз - це процес гармонізації еконо­мічної та валютної політики країн-членів ЄС з метою запровадження єдиної валюти. Він був предметом обговорення двох міжурядових конференцій, проведених у грудні 1990 р. Угодою передбачається три етапи досягнення цього Союзу:

• перший етап (1.07.1990-21.12.1993)-вільний рух капіталу між країнами-членами ЄС, тісніша координація економічної політики та співпраця між центральними банками;

• другий етап (1.01.1994-31.12.1998)-конвергенція (зближення) економічної та монетарної політики країн-членів з метою забез­печення стабільності цін та систем державних фінансів;

• третій етап (з 1.01.1999) - створення Європейського центрального бан­ку, визначення обмінних курсів та запровадження єдиної валюти.

Від початку третього етапу Економічного та монетарного союзу 1 січня 1999 р. в ньому брали участь одинадцять країн. Чотири кра-їни-члени ЄС не погодилися прийняти єдину валюту або через те, що згідно з протоколами-додатками до Угоди про ЄС вони мають таке право (Великобританія та Данія), або тому, що їм не вдалося виконати критерії конвергенції, визначені Маастрихтською угодою (Греція та Швеція). Греція приєдналася з 1 січня 2001 р.

До переваг запровадження єдиної валюти належать:

• вилучення видатків, пов'язаних з обміном декількох національ­них валют, таких як банківське обслуговування, оплати, податки; ці витрати несли і підприємства, і приватні особи. Згідно з роз­рахунками, впровадження єдиної валюти допоможе заощадити громадянам та підприємствам протягом року близько 15 млрд. ЕКЮ, тобто майже 0,5% валового продукту Співтовариств;

• прозорість цін. Оскільки на території спільного ринку всі ціни визначатимуться в одній валюті, це створить кращі умови для кон­куренції, а отже, зменшить ціни, а також спростить торгівлю;

• вилучення ризику, пов'язаного з нестабільністю валют та курсів, що, своєю чергою, полегшить роботу підприємств та сприятиме їх інвестиційній політиці;

• збільшення валютної достовірності країн Економічного та мо­нетарного союзу у зв'язку з тим, що курс єдиної валюти щодо валют зовнішніх не змінюватиметься так різко і несподівано, як це траплялося з національними валютами.

Але, окрім цих переваг, створення такого союзу безумовно при­зводить до значних політичних (обмеження економічної незалежності країн) та економічних втрат, пов'язаних з переходом на нову спільну валюту. Крім цього, країни змушені збільшити видатки на розвиток слабших регіонів, оскільки велика різниця у рівнях розвитку еконо­міки небезпечна для інтеграції та гармонійного розвитку ЄС. Однак загалом переваги домінують, а практичні результати економічної та валютної інтеграції стануть помітними згодом.

Структурна (регіональна) політика. Не підлягає сумніву, що спільний ринок сприяє ефективності економіки та добробуту ЄС. Од­нак постає питання, чи всі його учасники однаковою мірою задіяні в цьому та користуються його позитивними наслідками. Адже територія ЄС дуже неоднорідна з точки зору рівня та можливостей розвитку. Існують великі диспропорції між регіонами, спричинені чималою різницею у розвитку країн-учасниць. Це стало особливо відчутно після прийняття декількох держав із значно нижчим рівнем розвитку (Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія), на території яких розміщені дуже відсталі регіони. Чи слід очікувати, що спільний ринок допо­може вирівняти такі диспропорції? Спостереження за інтеграційними процесами свідчать, що ринкові процеси в межах ЄС відбуваються нерівномірно, оскільки вільний ринок створює вигідні умови для більш ефективних підприємств, які, своєю чергою, сконцентровані в найліпших, з точки зору економіки та розташування, регіонах. Отож, спільний ринок створив найвигідніші умови для високо розвинених центральних регіонів, а периферійні регіони отримали від нього най­менше користі. Більше того, з розвитком інтеграції, конкуренції та спеціалізації виробництва деякі раніше високорозвинені промислові регіони опинилися перед загрозою занепаду. Це стосується передусім територій з однобоким профілем промислового виробництва. Тому можна констатувати, що ринок не є досконалим інструментом рівно­мірного розвитку і, навіть навпаки, може спричиняти диспропорції. Виходячи з розуміння цієї проблеми, в 70-х роках була започаткована систематична регіональна політика, згодом вона набула досконаліших форм, було визнано необхідність обмеження диспропорцій в розвитку регіонів і, відповідно, на подолання цього почали виділяти більше коштів зі спільного бюджету.

Отже, регіональна політика є визнанням того, що недосконалість вільного ринку повинна бути компенсована втручанням ЄС, тобто для вирівнювання диспропорцій розвитку слід використовувати нерин-кові засоби, надаючи можливість отримати вигоду від інтеграції всім учасникам процесу. Таким чином, регіональна політика спрямована на зменшення різниці у рівні доходів між регіонами та прискорення розвитку відсталих територій, що полягає у додатковому фінансуванні ЄС локальних, регіональних або національних заходів для досягнення цієї мети. її фінансування відбувається через структурні фонди, які є частиною структурної політики ЄС, покликаної зменшити розрив у розвитку між регіонами та країнами-членами Європейського Союзу і цим сприяти економічній та соціальній згуртованості.

Європейський Союз має чотири фінансові інструменти для фінан­сування регіонів:

• Європейський соціальний фонд, створення якого передбачене Римською угодою;

• Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві, започаткований у 1962-1964 pp.;

• Європейський фонд регіонального розвитку, заснований 1975 p.;

• Фінансовий механізм спрямування розвитку риболовлі, створений 1993 р.

З 1994 по 1999 pp. допомогу зі структурного фонду отримали сім програм і тринадцять ініціатив. У Програмі 2000, яка була опри­люднена в липні 1997 p., була запропонована реформа структурної політики, спрямована на підвищення ефективності діяльності ЄС. Ця реформа, завдяки скороченню кількості завдань та ініціатив, передбачає більшу концентрацію допомоги і спрощення механізму її надання.

Завдання структурної політики:

1. Розвиток та структурна перебудова регіонів, що відстають, і тих, де ВНП на душу населення менший, ніж 75% відповідного середнього значення по ЄС - на це виділяється 70% структурних фондів.

2. Економічний та соціальний розвиток територій, на яких спостерігаються структурні труднощі; переважно це області чи території, які переживають економічні зрушення, де розташовані

занедбані сільські місцевості в кризовому стані, чи розвиток яких залежить від риболовлі, а також міські райони, в яких спостеріга­ються труднощі розвитку.

3. Розвиток людських ресурсів поза межами регіонів, які підпада­ють під критерії першого завдання; це здебільшого заходи стосовно зайнятості, передбачені Амстердамською угодою та Європейською стратегією зайнятості населення.

Ініціативи ЄС:

1. Interrerg - її мета полягає в стимуляції співпраці між регіонами країн, що мають спільний кордон, а також в міжнаціональній та між­регіональній співпраці;

2. Leader - покликана стимулювати розвиток села шляхом реалізації ініціатив місцевих груп дії;

3. Urban - сприяння економічному та соціальному відродженню міст і приміських зон, які переживають кризу.

Фінансові засоби фондів щорічно зростають. Ними вже скорис­талися такі країни, як Греція, Ірландія, Португалія. Що стосується промислових регіонів, то найбільше свого часу отримали Велико­британія, Іспанія та Франція. Допомогу для сільських регіонів скеровано до десяти країн, найбільший відсоток було виділено Франції. Загалом, фінансову допомогу від Структурних фондів понад 64 млрд. ЕКЮ з 1989 по 1993 pp. отримали території, на яких проживає понад 43% населення. Програма дій на 1994-1999 pp. внаслідок прийняття нових країн вже охопила території проживання 52% осіб і на неї було призначено майже 140 млрд. ЕКЮ. Бюджет ЄС, призначений для пом'якшення диспропорцій розвитку, постійно збільшується, проте для радикальної зміни ситуації цього, звісно, замало. Економічний та монетарний союз теж показав існування серйозної економічної та соціальної неоднорідності між країнами-членами Європейського Союзу. Тому 1993 р. з метою зміцнення структурної політики було створено Фонд згуртованості, який призначено для країн, в яких ВНП на душу населення становить менше, ніж 90% середнього для ЄС значення. Його завдання по­лягає у забезпеченні фінансування екологічних проектів та проектів розвитку транспортної інфраструктури. Усі ці засоби підтримують

діяльність національних урядів, локальних органів керівництва та приватні ініціативи.

Запитання і завдання:

1. Які етапи виокремлюють у процесі економічної інтеграції країн-членів Європейського Союзу?

2. Яким був основний позитивний ефект від створення спільного ринку?

3. Назвіть переваги запровадження єдиної валюти.

4. Які завдання структурної політики ЄС?

Поиск по сайту: