ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ І ЙОГО СКЛАДОВІ

На Маастрихтському саміті 1991 р. ідея Європейського Союзу була покладена в основу нового договору, який набув чинності 1 січня 1993 p., ознаменувавши новий етап в повоєнній історії Європи. Термін «Європейський Союз» був запропонований на Паризькому саміті глав держав і урядів у грудні 1974 р. Ця ідея потім знайшла своє втілення в преамбулі до Єдиного європейського акту, але сам термін у Договорі про ЄС не вживається. У статті А Договору про Європейський Союз лише зазначається, що цей договір - новий етап процесу створення як ніколи міцного союзу між народами Європи, в якому рішення при­ймаються з максимальним урахуванням інтересів громадян. В процесі союз повинен створити систему відносин між націями, демонструючи згуртованість і солідарність.

Стаття В цього Договору проголошує, що Союз, створений з метою підтримки збалансованого і довготривалого економічного і соціального прогресу, зокрема, за рахунок створення внутрішнього простору без кордонів, зміцнення економічної і соціальної згуртованості і створен­ня Економічного і валютного союзу (ЕВС), кінцевою метою якого є введення єдиної валюти. Друга основна мета Союзу - імплементація Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, включаючи остаточ­не формування спільної оборонної політики. Також стаття В визначає ще одну мету - зміцнення захисту прав та інтересів громадян Союзу і тісніша співпраця у внутрішній і правовій політиці.

Варто зауважити, що ЄС не є новою міжнародною організацією і не має повноважень у сфері міжнародного права, наприклад, не може укладати міжнародних угод. Міжнародною організацією і суб'єктом

міжнародного права виступає Європейське співтовариство. Це означає, що країна, яка вступає до ЄС, стає водночас членом Європейського співтовариства і повинна долучатися до співпраці, яка передбачена також 2 і 3 розділами Договору про ЄС.

Класичним зображенням ЄС є споруда («європейський дім»), в якій спільний фронтон опирається на три опори. Першу опору, на якій тримається будівля ЄС, складають тепер дві європейські організації: Європейські співтовариства, одне з яких з атомної енергії, які набули поширення та поглиблення після утворення економічного і валютного союзу.

Після створення ЄС, Європейське економічне співтовариство пере­йменоване у Європейське співтовариство. Зміна назви знаменувала собою процес переходу від економічного співтовариства до політич­ного союзу.

Перша опора ЄС. Вона є втіленням юрисдикції Європейського співтовариства у її найрозвиненішій формі. В межах ЄС інституції співтовариства можуть розробляти законодавство у відповідних галу­зях їхньої діяльності, яке стосується країн-членів і має верховенство по відношенню до національного законодавства. Пріоритетом інтер­есів ЄС залишається єдиний ринок з основними свободами: вільний товарообіг, вільне пересування робітників, свобода у наданні послуг та вільний обіг капіталу і грошових розрахунків, також власні правила конкуренції. Тому перша опора ще називається економічним розділом ЄС, а Європейське співтовариство називають його «троном». Нале­жить однак пам'ятати, що хоч економічна співпраця є домінантною сферою у діяльності ЄЕС, його компетенції поширилися на інші сфери і галузі життя.

Свої завдання Союз виконує через реалізацію спільної політики (сільське господарство, транспорт, навколишнє середовище, зовнішня торгівля, розвиток, конкурентна і регіональна політика, енергетика, митний союз), а також спільних проектів і програм (наукові дослі­дження і розробки, телекомунікації, координація економічної політики держав-членів з метою економічного і соціального згуртування, со­ціальна політика, економічний і валютний союз).

Ці завдання реалізуються через статутні органи. ЄС не творив но­вої системи керівних органів. Маастрихтський трактат уповноважив

тільки існуючі органи ЄЕС до виконання окреслених завдань в інших сферах співпраці (перша і друга опори). Формально вони й надалі за­лишаються органами ЄЕС, котрими послуговується ЄС, хоча часто їх однак називають органами ЄС.

Інституційна система Європейського Союзу*. До головних керів­них органів ЄЕС і, відповідно, ЄС належать: Європейська Рада, Рада ЄС, Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейський Суд, Палата аудиторів.

Європейська Рада, заснована 1974 р. - головний політичний орган. Вона не є статутним органом ЄС, однак відіграє істотну роль у про­веденні його політики. Склад: керівники країн або урядів країн-членів, а також Голова Європейської Комісії.

Компетенції: визначає політику інтеграції ЄС і основні напрями його політичної діяльності. Наділена також правом обговорення рі­шень, які стосуються економічної політики держав-членів і ЄС зага­лом. У Договорі про ЄС за Європейською Радою закріплені обов'язки з формування основних пріоритетів у сфері спільної зовнішньої по­літики і політики безпеки. Останні роки ознаменувалися явним збіль­шенням участі Європейської Ради у вирішенні міжнародних питань. її рішення мають політичний характер і впроваджуються в життя через інші органи ЄС.

Європейська Рада набула також значення вищої інстанції, до якої Комісія і Рада Європейського Союзу могли б апелювати у складних ви­падках, коли не вдається дійти згоди звичайним шляхом у межах інших інститутів Союзу. Ця функція Європейської Ради обумовлена високим рівнем повноважень, якими диспонують глави держав і урядів у своїх країнах. Тому їх особисте втручання у справи Союзу варто вважати великим досягненням; прийняті ними в останні роки рішення мали кардинальне значення для життєдіяльності ЄС. Європейську Раду не слід плутати із розташованою у Страсбурзі Радою Європи.

Спосіб прийняття рішення - консенсус.

Рада ЄС - головний законодавчий орган, репрезентує інтереси країн-учасниць.

Склад: міністри всіх країн, по одному від кожної, який змінюється залежно від предмета засідання (наприклад, питання сільського госпо-

* Станом на 1 травня 2004 року.

дарства, транспорту), найважливішою є так звана Загальна Рада (або Рада у загальних справах), яка складається з міністрів закордонних справ.

Керівництво: міністри закордонних справ країн-учасниць, які змі­нюються кожних півроку (1 січня і 1 липня).

Засідання: звичайно раз на тиждень, закриті.

Компетенції: відповідає за функціонування ЄС і є головним зако­нодавчим органом, має бюджетні повноваження, а також компетенції на укладання угод (разом з іншими органами), координує економічну політику і призначає посадових осіб та службовців ЄС.

Законодавчі акти видаються звичайно у формі регламентів і дирек­тив. Регламенти мають обов'язковий характер і включаються в на­ціональне законодавство. Обов'язковими є і директиви, однак вибір методів їх виконання покладений на розсуд держав-членів. Більшість питань включаються в порядок денний лише після обговорення на офіційному рівні. Кожна держава ЄС має у Брюсселі постійне пред­ставництво, де працюють дипломати і функціонери з усіх національних міністерств. Глави представництв проводять раз на тиждень наради в межах Комітету постійних представників, який за початковими бук­вами своєї назви французькою мовою називається КОПЕРЕР. У ході цих робочих нарад посли і функціонери держав-членів розглядають питання, які вимагають вирішення на рівні Ради ЄС.

Спосіб прийняття рішення: звичайною більшістю голосів, біль­шістю кваліфікованою або одностайно, залежно від передбачуваної процедури для окреслених справ. При прийнятті рішення кваліфікова­ною більшістю країни диспонують різною кількістю голосів (Франція, Німеччина Великобританія, Італія - по 10, Іспанія - 8, Бельгія, Греція, Голандія, Португалія - по 5, Австрія, Швеція - по 4, Данія, Фінляндія, Ірландія - по 3, Люксембург - 2 голоси). Це називається зваженим поділом голосів. За загальної суми 87 голосів для прийняття рішення вимагається більшість у 62 голоси «за», коли прийняття рішення на­лежить передати до компетентної Комісії. Коли ж прийняття рішення належить не Раді, то ці 62 голоси повинні віддати щонайменше 10 країн. Незалежно від визначених норм, Рада, як правило, намагається досягти консенсусу.

Така система розподілу голосів призводить до того, що жодна з країн не може перешкодити прийняттю тієї чи іншої пропозиції, а

для того, щоб заблокувати законопроект, необхідно об'єднати зусилля держав-членів з метою створення блокуючої меншості, що становить 26 голосів з 87.

Згідно з рішеннями конференції в Амстердамі (1997 р.) та Ніццьким (2001 р.) договором, уряди повинні встановити новий поділ голосів. Це сприятиме розширенню Союзу. За рік до того, як кількість членів ЄС перевищить 20 країн, буде скликана міжнародна конференція, яка займеться глибокою реформою цілої інституційної системи.

Європейська Комісія - головний виконавчий орган, який пред­ставляє інтереси ЄС як цілості.

Склад: до розширення 2004 року було 20 міжнародних функціоне-рів-комісарів: по двоє від Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, Велико­британії і по одному від інших країн. На Амстердамській конференції прийнято рішення, що до складу Комісії, яка перейме функції після роз­ширення, ввійде тільки один комісар від кожної країни-члена ЄС.

Скликання: Рада ЄС визначає кандидатів і називає їх після затвер­дження складу комісії Європейським Парламентом.

Спосіб відкликання в окремих випадках: членів комісії відкликає Європейський Суд. Вся комісія подається до демісії після схвалення Парламентом рішення про вотум недовіри для комісії.

Каденція: 5 років.

Спочатку члени Комісії призначались на 4 роки. Однак цей термін був продовжений до 5 років, починаючи з січня 1995 p., щоб мандат члена Комісії збігся з п'ятирічним періодом повноважень депутата Європарламенту. Таким чином Європейський Парламент отримав можливість затверджувати кандидатури членів Комісії до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків, що сприяє подальшій демократизації її діяльності.

Спосіб прийняття рішення: більшістю голосів. Кожен член комісії має один голос.

Компетенції: подає пропозиції і законопроекти до Ради ЄС та Єв­ропарламенту. Контролює дотримання та виконання країнами-члена-ми, керівними інституціями ЄС, юридичними та фізичними особами первинного та вторинного законодавства ЄС. Може застосовувати санкції і вносити скарги до Європейського Суду. Видає юридичні акти виконавчого характеру, розпоряджається фондами, забезпечує виконання бюджету; представляє ЄС у міжнародних взаєминах, тобто

міжнародних організаціях і в відносинах з країнами; обговорює між­народні угоди на підставі мандату Ради ЄС.

Комісія має значні автономні права. Особливо це стосується сфери конкуренції і проведення спільної політики в таких секторах економі­ки як сільське господарство, транспорт тощо. Вона управляє різними фондами і програмами Європейського Союзу, включаючи ті, які мають на меті допомогу країнам, які не входять у ЄС.

Європейський Парламент - представляє інтереси суспільств кра-їн-членів Євросоюзу, тобто 370 млн. громадян.

Склад: депутати обираються шляхом загальних і безпосередніх виборів громадянами Євросоюзу (з 1979 р.). До розширення 2004 р. в парламенті засідало 626 депутатів.

Засідання: на рік відбувається одна сесія; засідання - щомісяця (за винятком літніх місяців), раз на тиждень - пленарне засідання.

Парламент є єдиною інституцією ЄС, яке має повну демократичну легітимність, тобто обирається шляхом прямих і загальних виборів. Цей орган є також єдиною інституцією, засідання якої відкриті для громадськості.

Організація: така ж, як і в парламентах країн-членів, депутати об'єднуються в політичні групи (партійні), зараз існує дев'ять фрак­цій, а також група неприєднаних депутатів.

Компетенції: відрізняються від компетенцій парламентів країн. Європарламент не має законотворчих повноважень. Його функції можна поділити на три групи:

1. Прийняття рішень. Роль Парламенту у процесі прийняття рішень підсилена запровадженням двох нових законотворчих процедур, а саме, процедури співпраці та процедури прийняття співрішення (Єдиний європейський акт та Договір про ЄС). Ці дві процедури дали можливість парламенту не тільки виносити на розгляд різ­номанітні поправки до законодавства співтовариства, а й висту­пати співзаконодавцем разом з Радою ЄС у процедурі прийняття спільного рішення;

2. Парламент відіграє основну роль у процедурі прийняття бю­джету;

3. Парламент затверджує всі основні міжнародні угоди, які уклада­ють ЄС, а також угоди про вступ до ЄС з новими країнами.

Консультативні функції: до того, як було запроваджено процедури

співпраці та прийняття співрішення, консультативна функція давала Парламенту можливість брати участь у процедурі внесення пропо­зицій. Зараз консультативні функції Парламенту набули тенденції до зміни на функції прийняття рішень.

Контрольні функції: спочатку повноваження контролю Парламент мав тільки щодо оцінки діяльності Європейської Комісії аж до її роз­пуску. Договір про ЄС розширив всі повноваження. Тепер він також має повноваження на створення спеціальних комітетів для розгляду конкретних випадків законодавства ЄС або неефективності адміністра­ції. Парламент також має право на призначення омбудсмена.

Європейський Суд - сталий судовий орган.

Склад: 15 судців та 8-9 Генеральних адвокатів, які мають статус міжнародних функціонерів, скликаних Радою ЄС за згодою всіх кра-їн-членів.

Каденція: 6 років.

Компетенції: розглядає суперечки між організаціями ЄС або пере­віряє легітимність тих чи інших законодавчих механізмів; розглядає адміністративні акти Єврокомісії або національних владних структур стосовно їх відповідності законодавству ЄС; вирішує питання трудово­го права, легітимність та тлумачення директив у сфері оподаткування та митного законодавства, штрафів, а також розглядає цивільні та ко­мерційні судові справи. 1988 р. відповідно до Єдиного європейського акту було створено Суд першої інстанції з метою зменшення заванта­женості Європейського Суду.

Суддів та Генеральних адвокатів обирають з-поміж осіб, чия не­залежність не викликає жодних сумнівів та які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищу судову посаду у їхніх країнах або які є юридичними експертами із визнаною компетенцією.

Палата Аудиторів - складається з 15 міжнародних функціонерів, які конролюють фінанси ЄС.

її завданням є проведення контролю за повнотою надходжень до­ходів до бюджету ЄС та легітимності і відповідності його витратної частини, а також оцінка фінансового менеджменту загалом.

Інституційна система Європейських співтовариств включає в себе кон­сультативні органи, покликані представляти точку зору виробників, спо­живачів і представників соціально-економічної сфери. На відміну від інших установ Співтовариств, злиття консультативних комітетів не відбулося.

Консультативний комітет ЄСВС заснований для забезпечення широкого представництва підприємств, робітників, споживачів і тор­гових, зайнятих у вуглевидобувній та сталеплавильній галузях.

Економічний і соціальний комітет ЄЕСі Євроатому, заснований згідно з Римськими договорами з метою вираження інтересів підпри­ємців, робітників, службовців і представників вільних професій з про­блем економічного й соціального розвитку. Усі пропозиції Комітету мають рекомендаційний характер. Економічний і соціальний комітет є інституцією, яка репрезентує інтереси різних соціально-професійних груп, а не окремих держав. Комітет налічує 220 членів, котрі при­значаються національними урядами і затверджуються радою ЄС на чотирирічний термін, згідно з квотами, пропорційними чисельності держав-членів.

Реалізації спільних політик Європейських співтовариств сприяють також спеціалізовані установи - Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), заснований 1958 року. Штаб-квартира розташована у Брюсселі. Банк надає інвестиційні кредити з власних фондів, гарантує позики, надані іншими банками для інвестування модернізації та розвитку країн ЄС і пов'язаних з ними держав. Соціальний європейський фонд і Європейський фонд розвитку не входять в інституційну систему Євро­пейського Союзу. Вони здійснюють фінансову підтримку економічних змін у постсоціалістичних країнах та країнах третього світу.

Регіональні інтереси представляє у ЄС Комітет регіонів, який скла­дається з 222 представників локальної і регіональної громадськості, вибраних державами.

Усі органи ЄС, в рамках покладених на них прав та обов'язків, повинні сприяти їхньому впровадженню в життя через реалізацію багатьох завдань, зокрема:

• створення спільного ринку (внутрішнього ринку), на якому діють спільні засади конкуренції;

• поетапне творення валютного та економічного союзів;

• провадження спільної політики, передусім торговельної, сільсько­господарської і транспортної;

• провадження т. зв. «звичайної політики» в таких справах, як здо­ров'я, права споживачів, освіта, культура, наукові дослідження, соціальні проблеми, вирівнювання диспропорцій у розвитку між країнами і регіонами, охорона навколишнього середовища.

_^___-__

У цих випадках ЄС діє насамперед тому, щоб розв'язати спільні проблеми (наприклад, безробіття) або подолати спільні виклики (наприклад, фінансування і підтримка наукових досліджень з ме­тою досягнення рівня закордонних конкурентів, головним чином США та Японії). Найбільші компетенції ЄС має у справах, що стосуються спільного ринку. До них належать: забезпечення спільних засад конкуренції на його території, а також проведення спільної політики: сільськогос­подарської, торговельної і транспортної. У цих сферах ЄС перейняв компетенції держав, що означає, що вони не можуть проводити са­мостійну політику у цих сферах, тобто, у перелічених ділянках ЄС замінив держави. Його компетенції є винятковими.

Натомість у т. зв. «звичайній політиці» компетенції ЄС обмежені, а в деяких справах просто символічні (наприклад, культура, охорона здоров'я). У цих галузях і Союз, і держави можуть діяти спільно, хоча, згідно з додатковими засадами, впровадженими Маастрихтським до­говором, першість належить тут країнам-членам.

Штаб-квартира, мови та символи ЄС. Штаб-квартира розташова­на в Брюсселі, тут же розташовані Рада ЄС і Європейська комісія. Інші інституції розташовані в різних містах: Парламент - у Страсбурзі, його Секретаріат - у Люксембурзі. Пленарні сесії Парламенту відбуваються у Страсбурзі і Брюсселі, його Комісії засідають у Брюсселі. Штаб-квартирою Європейського Суду і Палати аудиторів є Люксембург.

Офіційними мовами ЄС є мови всіх країн-членів. Зараз їх 11: англій­ська, голландська, грецька, данська, іспанська, італійська, німецька, потругальська, фінська, французька та шведська. Кожен офіційний документ мусить бути перекладений на всі ці мови. Багатомовний переклад забезпечений також під час засідань Парламенту (пленарних і в комісіях), а також інших інституцій. Робочими мовами Комісії є англійська і французька.

ЄС має свої символи: прапор, гімн і паспорт. Певне символічне значення має громадянство ЄС.

Прапор - 12 золотих зірок, розташованих по колу на синьому тлі. Прийнятий 1986 p., коли до складу ЄЕС входило 12 країн. Однак кількість зірок не мала нічого спільного з кількістю країн. Це був ви­падковий збіг. ЄЕС прийняла прапор Ради Європи, яким користувалась

вже від 1955 р. Кількість зірок з того часу є незмінною і становить 12. Це швидше символ досконалості, гармонії і повноти на зразок 12 годин, 12 місяців, 12 знаків Зодіаку, 12 апостолів тощо.

Гімн ЄС, як і прапор, був перейнятий від Ради Європи. Ним є му­зичне аранжування прелюдії «Оди радості» з IX симфонії Людвіка Ван Бетховена, у виконанні симфонічного оркестру під керівництвом Герберта фон Караяна.

Європейські паспорти почали запроваджуватися 1985 р. Вони мають таку ж чинність, як ідентифікаційні документи, видані державами.

Символи ЄС виконують дві функції: ідентифікують ЄС як союз держав і народів на міжнародній арені та засвідчуюють приналежність до ЄС, а також сприяють формуванню європейської ідентичності й формують почуття причетності до міжнародної спільноти.

Процес прийняття рішень, найважливіших юридичних документів у ЄС є досить складним. Його правові засади регулюються законодав­ством ЄС. Залежно від справи, яка має бути врегульована, використо­вуються різні процедури прийняття рішень.

Загалом у процесі прийняття рішення беруть участь Європей­ська Комісія, Рада ЄС, Європейський Парламент, а також дорадчі органи, такі як Економічний і соціальний комітет, а також Комітет регіонів.

Комісія, яка має право ініціативи, відповідає за підготовчу роботу. Європарламент вивчає громадську думку згідно з пропозиціями, з ура­хуванням позицій політичних сил і висловлює свою думку у формі резолюцій. Рада і Парламент можуть апелювати до Комісії з приводу внесення пропозицій і впливати на її право пропозицій законодавчої бази шляхом відповідних ініціатив цих двох інститутів. Хоча на даний момент кінцеве рішення все ще залишається за Радою як основним законодавцем, за Парламентом частково закріплена роль спільного законодавця відповідно до Договору про ЄС (процедура співрішен-ня). Рішення зі Спільної Зовнішньої Політики і Політики Безпеки, співпраці в правовій і внутрішній політиці приймаються за особливою процедурою (ст. J і К Договору про ЄС).

Розподіл повноважень між трьома діючими інститутами, як це визначено Договором про Європейський Союз, означає, що всі ба­зові правові документи повинні бути прийняті Радою ЄС, оскільки її структура забезпечує політичний зв'язок з країнами-членами.

Ст. 189 В Договору про ЄС визначає новий спосіб включення Парламенту у процес співрішення. Ця нова процедура застосову­ється з 1 листопада 1993 р. Виняток становлять два моменти. По-перше, у випадку розбіжності позицій між Радою і Парламентом активізується узгоджувальна процедура за участю спеціального комітету. По-друге, Парламент має право відхилити запропонова­ний документ, якщо всупереч узгоджувальній процедурі не буде досягнуто порозуміння. На це потрібна згода абсолютної біль­шості його депутатів. Отже, жоден юридичний документ не може бути прийнятий проти волі Парламенту. Процедура співрішення обов'язкова при формуванні законодавчої бази, у сферах охорони здоров'я, культури, освіти, захисту прав споживачів, трансєвропей-ських структур і захисту довкілля.

Європейська Комісія розробляє право ЄС як за своєю власною іні­ціативою, так і за дорученням Європейського Парламенту або Ради ЄС, яка не має права приймати будь-яке рішення без офіційної про­позиції з боку Комісії.

Законодавчі пропозиції надходять до Ради ЄС, яка потім скеровує їх до Європейського Парламенту. Там вони передаються у відповідні комітети, які вносять до пропозицій свої поправки, голосують за них і вже після того висновок скеровується на розгляд пленарного засідання Парламенту в Страсбурзі. Пропозиції, що стосуються окремих політик ЄС, передаються на розгляд в Економічний і соціальний комітет, а також в Комітет регіонів. Обидва комітети мають виключно консульта­тивний статус, вони скеровують свої висновки на розгляд Ради ЄС.

Висновки Парламенту і обидвох комітетів скеровуються також до Європейської Комісії, яка може внести в законопроекти зміни з ура­хуванням отриманих суджень і висновків. Після цього законопроект повертається в Раду ЄС і Парламент для другого читання; потім він знову проходить через відповідні комітети, ставиться на голосування на черговій пленарній сесії Парламенту і знову скеровується до Ради ЄС, яка приймає остаточне рішення.

На будь-якій стадії законодавчого процесу Європейська Комісія має право змінити повністю або частково свою пропозицію. Після того, як Рада ЄС прийняла рішення, на Комісію покладено обов'язок контролювати хід його виконання.

Друга опора ЄС. Спільна зовнішня політика та політика без­пеки. До підписання договору про ЄС, політична співпраця між краї-нами-членами здійснювалася на підставі положень про «Європейське політичне співробітництво», затверджених 1970 p., які були підкріплені та поширені у Єдиному європейському акті 1987 р. Європейська по­літична співпраця передбачала проведення регулярних консультацій між міністрами закордонних справ та їх урядовими департаментами стосовно всіх основних питань зовнішньої політики. Політичні кризи (війна в Перській затоці, громадянська війна в колишній Югославії, розпад Радянського Союзу) виявили, що ЄС, володіючи широкими торговельними можливостями та впливом на світову торгівлю, недо­статньо може впливати на світову політику.

Після підписання Договору про ЄС керівники держав та урядів країн-членів домовилися поступово розробляти Спільну зовнішню політику та політику безпеки і проголосити наступні цілі:

• охорона спільних цінностей, фундаментальних інтересів та не­залежності ЄС;

• зміцнення безпеки ЄС та країн-членів;

• охорона миру в цілому світі та підвищення міжнародної безпеки відповідно до принципів, закладених у Хартії Об'єднаних Націй, а також принципів та цілей Гельсінського заключного акту 1975 p., та Паризької Хартії 1990 p., які були втілені у створеній 1994 р. Організації Безпеки і Співробітництва у Європі (ОБСЄ);

• сприяння міжнародній співпраці;

• сприяння демократії та встановлення верховенства закону й охо­рона прав людини та основних свобод.

Оскільки ЄС не є окремою державою, досягти таких цілей можна лише поступово, крок за кроком. Зовнішня політика та особливо політика безпеки традиційно є тими сферами, у яких країни-члени зацікавлені залишити за собою права на проведення своєї власної національної су­веренної політики. Іншою причиною існування труднощів у визначенні спільних інтересів у цій сфері є те, що деякі країни-члени не є членами НАТО (Ірландія, Австрія, Фінляндія, Швеція) або ЗЄС (Данія, Греція, Ірландія). Тому більшість рішень у цій сфері приймається в межах співпраці між країнами-членами. Тим часом певний інструментарій для проведення такої політики все ж з'явився. Це відображено у Амстердам­ському договорі. Наприклад, принципові рішення приймаються в межах

другої опори, визначаються спільні позиції, вживаються спільні заходи, на основі яких приймаються спільні рішення. Однак вони безпосередньо не зобов'язують країн-членів до дії.

Третя опора ЄС. Співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ. В основні проведення співпраці між поліцією та судовими ор­ганами країн-членів лежить мета забезпечити громадянам свободу, без­пеку та правосуддя спільними зусиллями, спрямованими на запобігання злочинності та на боротьбу з нею (особливо це стосується тероризму, торгівлі людьми, незаконної торгівлі наркотиками та зброєю, корупції та махінацій), а також на боротьбу з проявами расизму та ксенофобії (ст. 29 та ЗО Договору про ЄС). В цьому напрямі вже зроблено два дуже пози­тивні кроки, а саме: прийнято директиву стосовно відмивання грошей та створено європейський правоохоронний орган - Європол, який працює з 1998 р. Співробітництво у галузі судочинства також стосується співпраці судових органів країн-членів у сприянні та прискоренні процесів розгляду судових справ та контролю за виконанням судових рішень, полегшення процесу екстрадиції між країнами-членами, встановлення мінімальних правил розгляду складових елементів правопорушень та покарань у сфері організованої злочинності, тероризму та незаконної торгівлі наркотиками (ст. 31 та 32 Договору про ЄС).

Як і у спільній зовнішній політиці та політиці безпеки, співпраця у цій галузі здійснюється на основі співробітництва між окремими країнами-членами, тобто виходить за межі юрисдикції ЄС, лежить у правовому полі, де ЄС як такий не має повноважень на прийняття рішень.

Запитання і завдання:

1. Опишіть структуру ЄС (три опори).

2. Назвіть керівні інституції інтеграційного об'єднання. Визначіть їх компетенції.

3. Вкажіть джерела формування бюджету ЄС.

4. Які символи ЄС ви знаєте?

5. Де знаходяться штаб-квартира ЄС та його керівні інституції?

Поиск по сайту: