Історія становлення та договірна база промислової політики

Паризький і Римські договори не передбачали існування промислової політики як такої. Однак Договір про Європейське співтовариство ву­гілля і сталі містить цілком конкретні правила існування для видобувної промисловості в цілому, та більшості галузей металургійної і сталепла­вильної промисловості. Договір про Євроатом також торкається певних особливих секторів і передбачає, зокрема в ядерній промисловості, до­помогу в розвитку дослідницької діяльності, поширенні технологічних знань та сприяння інвестиціям.

Менш чіткою була юридична база для промислової політики в Договорі про Європейське економічне співтовариство. Аж до його заміни на Договір про ЄС діяльність цього співтовариства в цій галузі мусила керуватися загальними положеннями Договору. Но­вий договір визнав певні компетенції промислової політики, однак вони діють з певними застереженнями принципу субсидіарності та одностайності в Раді Союзу.

Досить довгий час промислова політика на рівні Співтовариства здійснювалася під знаком подолання кризи в окремих галузях. Пе­редусім, після 1975 р. та на початку 80-х років минулого століття Комісія займалася розвитком структурних програм, наприклад, для металургійної і сталеплавильної промисловості, кораблебудування та взуттєвої промисловості. Ці програми (металургійна і сталеплавильна) мали частково спрямовуючий характер, оскільки в інтересах впоряд­кованого зниження потужностей всіх причетних підприємств вони вилучали на певний час конкурентний відбір внаслідок дії ринкових сил і вимагали деструктивного захисту зовнішньої торгівлі. При від­новленні кон'юнктури в другій половині 80-х років XX ст. більшість цих заходів була відмінена або стримана.

Нові акценти у промисловій політиці розставила Комісія на початку 90-х років минулого століття. У документі, що встановлював головний її напрям, наголошувалося на конкуренції, відкритості ринку і на «гори­зонтальних» заходах сприяння росту продуктивності праці та підтримці інновацій. Ці наміри, що директивно визначили кодифікацію меж про­мислової політики, були закріплені в ст. 130 Договору про Європейське Співтовариство. У цьому контексті промислова політика отримала чотири пріоритетні галузі: підтримка нематеріальних інвестицій, розвиток про­мислової співпраці, забезпеченні рівних умов для конкуренції та модер­нізація державних втручань.

Щодо першого пріоритету, йдеться передусім про кращу підготовку фахівців, нові форми організації праці, систематичний контроль за якістю, технологічний розвиток та інформаційну мережу.

У межах другого пріоритету необхідно розвивати інструменти для поєднання приватної ініціативи на рівні Співтовариства і посилення присутності європейських підприємств в географічних областях зі зростаючими ринками. У цьому випадку Комісія вважає необхідним усунення правових і податкових перешкод, організацію «круглих сто­лів» і надання правової підтримки для інвестицій за кордоном.

Третій пріоритет має внутрішній та зовнішній аспекти. З внутріш­ньої точки зору на порядку денному - повне застосування конкуренції на внутрішньому європейському ринку за допомогою ефективних форм управління, з урахуванням регіональної структурної політики та інших фінансово ефективних політик Співтовариства, а також відміна режиму вилучень з конкуренції для газу, електричної енергії і телекомунікацій. Очевидним є бажання поліпшити торгівельно-політичний інструмента­рій Співтовариства і зробити його якомога ефективнішим для сектору послуг. Спільнота бажає мати можливість якнайефективніше реагувати на розширення стратегічних альянсів на глобальних ринках і на дискри­мінаційні білатеральні угоди. Механізм податків на промислові вироби між Комісією і тими третіми країнами, в яких європейська промисловість, незважаючи на свої сильні конкурентні позиції, може погано пристосу­ватися, повинен допомагати при з'ясуванні прихованої дискримінації («Industrial assessment mechanism»).

Головною метою четвертої пріоритетної галузі є продовження дере-гуляції, спрощення адміністративних процедур і поліпшення співпраці між національними установами та інституціями Співтовариства.

Своєю Білою книгою «Зростання, конкурентоспроможність і пра­цевлаштування» Європейська комісія зробила спробу увиразнити ті аспекти промислової політики Співтовариства, які стосуються ринку праці і політики зайнятості. Потенціал росту і працевлаштування спостерігається, зокрема, в галузі науки і культури, охорони здоров'я і біотехнологій, довкілля, інформаційних і комунікаційних техноло­гій. Кращий правовий захист і охорона патентів оберігає інновації від фальшування і зловживань. Для здійснення мрії про інформаційне суспільство і повного розвитку внутрішнього ринку, включно його географічного розширення на Центральну і Східну Європу, Біла книга ставила мету - побудову транс'європейської транспортної, енергетич­ної і телекомунікаційної мережі. До кінця XX ст. Комісія мала намір інвестувати на це 370 млрд. ECU.

Дискусійні аспекти промислової політики. Промислова політи­ка Співтовариства завжди була дискусійною. Розбіжності існували передусім між Францією і Комісією з одного боку, та Федеративною Німеччиною - з іншого. Німецька національна економіка і економічна політшсч розглядали Меморандуми Комісії про промислову політику та її програми як витвір, інспірований французьким духом «плануван­ня». І навпаки, інша сторона, передусім Франція, вказувала на техно­логічну прогалину щодо США і Японії, на стратегічну торгівельну політику Японії і на небезпеку монополізації ключових технологій, які з цього випливають, на глобалізацію важливих ринків з високою мобільністю капіталів і технологій, на національну сегментацію ринку Співтовариства і на структурні проблеми. Згідно з цією позицією, не можна залишити процеси пристосування, модернізації і необхідної концентрації лише за силою ринкових відносин, оскільки в такому разі позиція Європи буде постійно під загрозою.

Однак, з поступовою реалізацією внутрішнього ринку, з вирішен­ням проблем в окремих галузях, в умовах, коли Франція відмовилася від секторного планування, а Велика Британія, Франція і, з певними застереженнями також Італія - від підтримки державних концернів, і, врешті-решт, у зв'язку із зростанням державних субсидій та роз­ширенням в межах промислової політики активності земельних ад­міністрацій у ФРН, протилежності та розбіжності почали стиратися. А в об'єднаній Німеччині ідеї промислової політики знайшли під-

грунтя зокрема у зв'язку із загрозою деіндустріалізації цілих регіонів і східній її частині. На сьогоднішній день ініціативи щодо кооперації підприємств і розвитку дослідницької діяльності підтримують усі країни-члени ЄЄ.

Проте не можна стверджувати, що усі суперечливі моменти вдалося повністю скасувати. Наприклад, деякі країни не дотримуються умов субсидіювання сталі, в інших - надається щедра допомога іншим галузям економіки, часто в Раді занадто політизуються питання про субсидії в межах регіональної політики. Цей прихований конфлікт між промисловою і регіональною політикою з одного боку, і політикою кон­куренції- з іншого, може загострюватися в міру того, як зростатимуть витрати на структурну і науково-дослідницьку політики. Тривають, зокрема, суперечки з приводу транс'європейських мереж, з приводу фінансування яких деякі країни-члени пропонують утримуватися, в той час як Комісія та інші держави підкреслюють їх важливе значення у «горизонтальному» забезпеченні промислової політики. Таким чином, промислова політика надалі залишається дискусійною компетенцією Співтовариства.

Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте сутність, завдання та інструменти промислової політики.

2. Яка історія становлення промислової політики?

3. У чому полягає специфіка договірної бази промислової політики ЄС?

4. Виявіть дискусійні моменти у реалізації промислової політики ЄС.

Поиск по сайту: