|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Особливості механізмів інтеграції Центрально-Східної Європидо ЄС. У грудні 1997 р. на саміті в Люксембурзі Європейська Рада визначила наступні механізми розширення: 1) європейська конференція; 2) партнерство заради вступу; 3) переговори про вступ. Європейська конференція - багатостороння структура, яка об'єднувала 10 центральноєвропейських країн, Кіпр і Туреччину. На ній розглядалися важливі проблеми, пов'язані з розширенням. Уперше Європейська конференція зібралася 12 березня 1998 р. у Лондоні. Партнерство заради вступу (ПЗВ) - інституційний механізм відносин між ЄС і державами-кандидатами, започаткований на саміті в Люксембурзі. Він охоплював всі питання, пов'язані з інтеграцією країн-кандидатів до ЄС. ПЗВ розроблявся для кожної держави окремо після проведення консультацій і визначав коротко- та середньотермі-нові пріоритети, пов'язані з набуттям членства, а також механізми та інструменти, покликані регулювати надання технічної та фінансової допомоги. Перші версії таких програм розроблені 1998 р. У межах ПЗВ кожна країна-кандидат розробляла «Національну програму адаптації законодавства до вимог ЄС» (National Program of Adaptation of Aquis). В ній визначалися кінцеві та проміжні цілі, яких планувалося досягти в межах партнерства, а також час їх досягнення. Проекти таких програм розроблялися країною-претендентом і передавалися Європейській Комісії, яка слідкувала за їх виконанням і відображала результати у своїх регулярних звітах перед Європейською Радою. Що стосується переговорів, то на Люксембурзькому саміті було проголошено так званий диференційований підхід, відповідно до якого переговори про вступ велися з кожною країною окремо. На саміті Європейської Ради в Гельсінкі вирішено, що кінцевий термін вступу в ЄС не буде залежати від дати початку переговорів, тому країни, з якими ЄС розпочав переговори пізніше, отримали однакові шанси на вступ з рештою країн-претендентів. Переговори відбувалися* на спеціальних конференціях з питань вступу (Accession Conferences), що складалися з представників 15 держав-членів ЄС, країни-кандидата та Європейської Комісії. На них обговорювалися проблеми, пов'язані з набуттям членства. Згідно з рішенням Люксембурзького саміту, переговори відбувалися з кожною країною поетапно. Весь переговорний процес був поділений на розділи, які об'єднували однотипні проблеми: Свобода руху послуг, Свобода руху товарів, Свобода руху капіталу, Торгівельна політика, Промислова політика, Малі та середні підприємства, Наука та наукові дослідження, Освіта, Телекомунікації та інформаційні технології, Загальноєвропейські мережі, Культура та аудіовізуальна політика, Закони про товариства, Політика конкуренції, Рибальство, Економічний і валютний союз, Статистика, Захист споживачів та охорона здоров'я, Митний союз, Зовнішні відносини, Спільна зовнішня політика та політика безпеки, Сільське господарство, Транспортна політика, Податки, Соціальна політика Переговори з Болгарією, Румунією та Туреччиною на момент написання посібника все ще тривають. і зайнятість, Енергозабезпечення, Регіональна політика та інструменти структурної політики, Охорона навколишнього середовища, Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ, Фінансовий контроль, Бюджет, Установи та інституції, Інше. Переговори відбувалися за наступними принципами: 1. Принцип незалежності проблем: думки та позиції, висловлені під час обговорення однієї з проблем, не впливають на обговорення інших проблем. 2. Принцип універсальності: «нічого не вирішено, поки не вирішено все». Не можна вважати, що остаточних і тимчасових домовленостей з будь-якої проблеми певного виду досягнуто, поки не узгоджено всі проблеми цього виду. Навіть якщо певний розділ переговорів вважався закритим, він міг в будь-який момент бути відкритим з ініціативи ЄС або держави-кандидата для подальшого обговорення або внесення змін. Переговорам передувала так звана процедура скринінгу, під час якої Європейська Комісія вирішувала, наскільки значним був прогрес у країні, що прагне вступити в ЄС. І якщо прогрес був достатнім, то Єврокомісія давала дозвіл на відкриття відповідного розділу переговорів. Щоб забезпечити якісне функціонування переговорного процесу, велику увагу держави-кандидати на вступ приділяли структурній організації підготовки та проведення переговорів, створили добре організовану гнучку систему органів, які забезпечували ефективне функціонування та підготовку до переговорів. В цій структурі можна виокремити такі групи органів: центральні - президент, парламент та уряд - забезпечували легальну основу для функціонування переговорного процесу, визначали основні стратегічні цілі та завдання, пов'язані з інтеграцією до ЄС; представницькі - постійні представництва та делегації - вели переговори про вступ до ЄС, безпосередньо представляли інтереси держав перед органами та державами-членами ЄС; координаційні - координаційні комітети, ради тощо - забезпечували взаємодію багатьох структур на різних рівнях; спеціалізовані - робочі групи та підрозділи відповідних міністерств і відомств - забезпечували підготовку різного роду законопроектів, позиційних матеріалів, експертних оцінок і рекомендацій; організаційно-технічні - секретаріати делегацій - здійснювали відповідну технічну підтримку і координують підготовку основної й допоміжної інформації та імплементацію вимог ЄС. Цікавим є погляд на переговорний процес датського політолога Л. Фріса. За його словами, переговори - це свого роду гра, в якій одна сторона прагне змусити іншу підтримувати її позицію. Причому, щоб ця гра відбувалась за всіма правилами, потрібно, щоб сторони були відносно рівними. Переговори між ЄС та державами-кандидатами мали зовсім інший вигляд. Він порівнює ці переговори з нерівним шлюбом, в якому одна сторона мусить платити за проблеми іншої, яка, своєю чергою, має досить обмежений вплив на протилежну сторону [3]. На його думку, нерівність учасників переговорів проявлялася у наступному: 1. Країни-претенденти з власної ініціативи прагнули приєднатись до вже існуючого клубу країн. Це ставило їх у позицію тих, хто вимагає (demanders position) і не давало змоги висувати занадто багато вимог. 2. Асиметричність інформації: будь-яка держава, яка веде переговори про вступ до певного альянсу, має набагато гірші, ніж держави альянсу, уявлення та знання про предмет переговорів. Крім того, ЄС ще й був наділений правом останнього слова стосовно визнання держави готовою чи не готовою до вступу. 3. Дуалістичний характер переговорів: щоб забезпечити процес розширення, 15 держав-членів повинні були досягти внутрішнього компромісу, тобто виробити відносно певного питання спільну позицію. Зважаючи на цю позицію, ЄС вів переговори про вступ з державами-кандидатами. Враховуючи це, державі-кандидатові досить важко було вплинути на іншу сторону з метою зміни рішення. Щоб ЄС пішов на певні поступки, його членам потрібно було сідати за стіл переговорів і досягати між собою нового компромісу, що було досить громіздкою процедурою і могло зайняти багато часу. Тому державам-кандидатам не залишалося нічого, як погоджуватись з усіма вимогами ЄС. Суперечності процесу розширення ЄС на Схід. Питання розширення ЄС широко дискутувалося і дискутується як до, так і після розширення. Скептики та прихильники європейської інтеграції наводять різні аргументи як за, так і проти розширення ЄС, обговорюють як переваги цього процесу, так і виклики розширенню. До переваг, які несе розширення на Схід для ЄС, належать насамперед політичні: розширюючись на Схід, ЄС збільшує кількість своїх членів і водночас розширює межі свого впливу. Серед економічних переваг можна назвати те, що після приєднання до ЄС асоційованих членів його населення зросло на 106 млн. осіб, тобто на чверть, що, своєю чергою, збільшило його споживчий ринок на третину. З розширенням ЄС та скасуванням бар'єрів стає інтенсивнішою конкуренція на спільному ринку, територія держав-кандидатів розглядається діловими колами ЄС (насамперед тими, які бажають знизити витрати на виробництво) як перспективний ареал для інвестицій у виробництво певних видів товарів. Усе це загалом сприяє зміцненню спільного ринку, підвищенню його еластичності, зниженню рівня безробіття, а, отже, - загальному добробуту населення. Спробуємо з'ясувати, які негативні наслідки для ЄС може мати розширення. В ЄС досить часто обговорюється питання, які переваги та втрати отримав Євросоюз після розширення, адже населення ЄС зросло на 25 %, в той час як ВНП - лише на 5%, що загалом призвело до зниження основного показника життєвого рівня населення - ВНП на душу населення. У програмі «Порядок денний 2000» (Agenda 2000), підготовленій Єврокомісією, подається огляд найважливіших проблем, пов'язаних з розширенням ЄС: /. Сільське господарство. До розширення існувала велика розбіжність між цінами на сільськогосподарську продукцію в державах-претендентах на вступ та цінами на таку ж продукцію в державах-членах. Тому вважається, що така диспропорція в цінах може спричинити кризові явища на цьому ринку протягом початкового періоду країн Центрально-Східної Європи. 2. Навантаження на фонд згуртування. П'ятнадцять держав-членів побоюються дисбалансу у надходженнях до фонду згуртування, який ймовірно виникне після розширення 2004 року. Адже вони будуть робити внески до фонду згуртування на тому самому рівні, що й раніше, а отримуватимуть з нього значно менше. Деякі регіони, що раніше отримували фінансову допомогу для розвитку, можуть перестати її отримувати, оскільки після приєднання в Євросоюзі з'явилися наба- гато бідніші регіони, на розвиток яких можуть бути перерозподілені кошти відповідних фондів. 3. Спільний ринок. Вважається, що найбільше проблем після створення спільного ринку може виникнути в торгівлі сільськогосподарськими товарами та через неконтрольоване переміщення робочої сили і нелегальних мігрантів. 4. Навколишнє середовище. Проблема полягає в тому, що екологічні стандарти в державах ЄС значно вищі, ніж у державах-кандидатах, а вирівнювання їх потребує значних капіталовкладень. Тому держави-члени наполягали, щоб ці стандарти були досягнуті державами до їх вступу в ЄС і переважно за власний рахунок. Як компромісний варіант державам запропоновано досягти стандартів ЄС, принаймні, у двох галузях: зменшення забруднення повітря та водних ресурсів. Дискутується процес розширення і в державах, які претендують на вступ до ЄС. Політики, науковці, журналісти і пересічні громадяни цих країн також вбачають в розширенні ЄС як переваги так і недоліки. Розглянемо, що спонукає держав-претендентів до інтеграції. Досить цікавим документом в цьому плані є заява Польщі на відкритті переговорів про вступ до ЄС. В ній зазначається, що «ці переговори є вирішальною фазою процесу, який веде до остаточного руйнування розмежувальних ліній у Європі. Польща, розпочинаючи переговори про вступ, переконана, що членство в ЄС є найкращою альтернативою з позицій безпеки держави, стабільності демократичних інститутів, забезпечення швидкого економічного розвитку та побудови громадянського суспільства...». Отже, серед аргументів на користь вступу в ЄС на перше місце була поставлена безпека. В даному випадку основною метою держав-кандидатів було зміцнення своєї незалежності та зменшення вірогідності зовнішніх посягань. Стаючи членом ЄС, ці держави, які раніше перебували між двома потужними геополітичними центрами, ввійшли до того ж союзу, що й держави Західної Європи. Крім того, економічний розвиток сприятиме стабільності та зменшенню вірогідності гострих конфліктів. Серед політичних аргументів інтеграції слід назвати прагнення держав-кандидатів зміцнити демократичні інститути, які все ще недостатньо розвинені в цих країнах. Крім того, прихильники інтеграції вважають, що краще знаходитись всередині потужного блоку та впли- вати на його рішення, ніж перебувати поза ним і лише пристосовуватись до прийняття рішень іншими. В епоху інформаційного буму та в час, коли інформація вирішує практично все, членство в міжнародній організації забезпечує державі широкий доступ до інформаційних ресурсів цієї організації, сприяє обміну думками, ідеями, концепціями. Серед економічних аргументів на користь інтеграції називаються: забезпечення ширшого доступу до внутрішнього ринку ЄС, прискорення реструктуризації економіки, а також значні видатки з бюджету ЄС з метою поліпшення розвитку бідніших регіонів. Вступ центральноєвропейських країн до ЄС забезпечує також ма-кроекономічну стабільність та їх участь у регулятивних механізмах, які перевірені часом і вважаються одними з найкращих, підвищує їх імідж як стабільних та передбачуваних держав (передбачувана податкова політика, прозора політика сприяння конкуренції та надання державної допомоги, повага прав інтелектуальної власності), сприяє зростанню як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Слід зазначити, що між державами-кандидатами на вступ та ЄС існував! договори про асоційоване членство, проте вони повністю не задовольняли ні економічних, ні політичних інтересів держав-кан-дидатів. Наприклад, визнана цими угодами зона вільної торгівлі мала обмежений характер, оскільки не передбачала режиму вільної торгівлі на такі проблемні категорії, як сільськогосподарська продукція, рибні продукти тощо. Крім того, існували певні протекціоністські механізми, якими ЄС міг захистити своїх товаровиробників, наприклад, антидемпінгові процедури. Як уже зазначалося, запровадження митного союзу призводить до швидкого загострення конкуренції на спільному ринку, внаслідок чого частина виробників, що не спроможна її витримати, змушена буде залишити ринок. Тобто слід очікувати велику хвилю розорень і банкрутств та погіршення життєвого рівня певних категорій населення. Проте з точки зору довготривалих перспектив запровадження митного союзу сприяє появі нових, міцніших компаній, які заповнюватимуть прогалину, що утвориться внаслідок закриття слабших. Це загострить конкуренцію, що, своєю чергою, виведе національні економіки держав-членів на якісно новий, вищий рівень. Водночас загострення конкуренції штовхає підприємства до максимального зменшення витрат, що автоматично змінює структуру зайнятості і, напевне, призведе до зростання протягом певного часу рівня безробіття. Прогнозується, що запровадження свободи пересування може викликати швидке зростання імпорту, що матиме наслідком збільшення негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу, але не обов'язково викличе економічний спад, оскільки цей процес буде компенсуватись припливом іноземної валюти, зростанням імпорту капіталу, інвестицій, нових технологій тощо. Отже, п'ята хвиля розширення є найбільш проблемною та складною. Це пояснюється декількома причинами. Розширення ЄС супроводжувалося багатьма проблемами як для самого ЄС, так і для держав-кандидатів на вступ до цієї організації. Однією із суперечностей цього процесу, з одного боку, було прагнення держав Центрально-Східної Європи якнайшвидше приєднатись до ЄС, з іншого, - постійне затягування Європейським Союзом розширення на Схід. Про це свідчить численна кількість критеріїв, висунутих державам-претендентам, громіздкі процедури переговорного процесу та рішення про ведення переговорів з кожною державою окремо. Існує ціла низка об'єктивних причин, якими можна пояснити затягування цього процесу, наприклад, бажання європейців навести лад у «власному домі», перш ніж запрошувати до нього нових мешканців, або тим, що ЄС протягом останнього десятиріччя був переобтяжений такими важливими проблемами, як створення валютного союзу, розширення шенгенської зони, підвищення дієздатності інституцій та ін. Остання хвиля розширення є своєрідним тестом на життєздатність для всього Євросоюзу. Чи вдасться йому на фоні значного зниження темпів економічного розвитку, повільності прийняття політичних рішень, кардинально протилежних позицій держав-членів щодо ключових реалій сьогодення* успішно реагувати на виклики після розширення? Очевидно, що ефективність розширення ЄС залежатиме від ефективності внутрішніх перетворень як всередині самого об'єднання, так і всередині держав-членів, від уміння політичних еліт досягати консенсусу та вчасно приймати якісні рішення щодо майбутнього співіснування в єдиному політичному, економічному, * Н. п.: війна в Іраку. правовому, культурному та інших просторах. За негативного розвитку подій наслідки важко передбачити. Успішне ж розширення дасть змогу реалізувати концепцію, закладену ще при створенні Європейських Співтовариств - через розвинену економічну систему створити зону миру, стабільності та процвітання, а також відкриє дорогу іншим державам, які прагнуть приєднатись до цього потужного інтеграційного утворення. Запитання і завдання: 1. Назвіть основні етапи та проблеми п'ятої хвилі розширення ЄС. 2. Чому, на Вашу думку, остання хвиля була такою тривалою? 3. Яким критеріям повинна відповідати держава, щоб стати членом ЄС? 4. Які Ви знаєте механізми розширення ЄС? Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |