АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УКРАЇНА - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Читайте также:
  1. XVIII ст., з одного боку, - століття, в якому Україна втратила політичну автономію, а з іншого, відбувся розквіт української культури, яка йшла в ногу з Європою.
  2. Європейський Союз і законодавство з охорони праці
  3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ І ЙОГО СКЛАДОВІ
  4. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЙОГО ГРОМАДЯНИ
  5. Європейський союз.
  6. Європейський союз.
  7. Інтеграція педагогічної освіти України в загальноєвропейський простір
  8. Лівобережна та Слобідська Україна, Запорозька Січ у другій половині XVII ст.
  9. Наддніпрянська Україна в 1907—1914 рр.
  10. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.
  11. Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин
  12. Тема 13. Європейський раціоналізм XVII століття.

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як неза­лежна демократична держава. «Повернення до Європи» було проголо­шено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів - побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях до модернізації економіки, подолання технічної відсталості, залучення іноземних ін­вестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, під­вищення конкурентної спроможності вітчизняного виробника, вихід на світові ринки, насамперед, на ринок ЄС.

Водночас було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим та непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм країн-членів ЄС. Для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів це може мати досить болючі наслідки, проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати та ризики. Це доведено досвідом усіх європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчим від середнього. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потен­ційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Для України основними політичними вигодами послідовної євро­пейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демо­кратії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров'я, якості інформації, екології, вільно­го руху праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до євро­пейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою наці­ональної консолідації. Європейська інтеграція стає сполучною ланкою між Україною і світом, сприяє переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

У цьому контексті доцільно пригадати історію розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (див. додаток «Україна- ЄС: хронологія двосторонніх відносин 1991-2004»). Першим кроком на шляху налагодження партнерства стала Декларація щодо України 2 грудня 1991 р. (відразу після референдуму 1 грудня). Євросоюз від­значив демократичний характер Всеукраїнського референдуму і за­кликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог. 1 вже у вересні 1992 р. в Києві відбулася перша зустріч Україна - ЄС на найвищому рівні між Президентом України Л.Кравчуком та Голо­вою Комісії Європейських Співтовариств Ж.Делором.

У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про основні напрями зовнішньої політики України», в якій вперше сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: «Перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських Спів­товариствах...». І як наслідок, у жовтні 1993 р. в Києві відкрито Пред­ставництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні.

Угодя про партнерство і співробітництво. 1994 р. став визначаль­ним для розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом. 16 червня 1994 р. в Люксембурзі підписано Угоду про партнерство та

співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, і Європейськи­ми Співтовариствами та їх державами-членами, з іншого (переговори щодо укладання угоди тривали з 23 березня 1993 p., Україна ратифі­кувала документ 10 листопада 1994 p., чинності він набув 1 березня 1998 p., торговельні положення угоди почали діяти з 1 червня 1995 р. на підставі відповідної Тимчасової угоди). УПС охоплює чотири основні напрями:

• політичний діалог,

• торгівельні відносини,

• умови для капіталовкладень і підприємницької діяльності,

• співробітництво в економічній, науковій, культурній, законодавчій та інших сферах.

В УПС торгові відносини базуються на принципі найбільшого сприяння, що означає, що сторони домовляються не допускати одна стосовно одної дискримінації в тарифних питаннях. В Угоді підтвер­джується, що кількісні обмеження, застосовані до багатьох категорій імпорту в Європейський Союз з України, скасовуються. Чинність Угоди може бути призупинена у разі порушення основних принципів, по­кладених в її основу: прихильності до демократії, ринкової економіки і дотримання прав людини.

Іншими ключовими елементами Угоди є: акцент на активізацію економічного співробітництва, кроки з лібералізації потоків капіталу, заходи з поліпшення умов інвестицій і для розгортання компаніями Європейського Союзу, в тому числі банками та іншими надавачами фінансових послуг, діяльності на території країн-партнерів.

Угоду укладено на 10 років, після чого її чинність буде автоматично продовжена, якщо тільки Україна або Європейський Союз не захочуть припинити її. Але це не означає, що вона не може змінюватися: вона може розвиватися за тими напрямами, за якими хотілося б Європей­ському Союзу та Україні, відповідно до змін в ЄС та Україні, особливо таких, що мають відношення до досягнень України в напрямі ринкової економіки.

Основні завдання Угоди:

• розвивати політичні стосунки шляхом постійного діалогу з по­літичних питань;

• сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним сто­сункам;

• забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціаль­ного, фінансового, науково-технічного та культурного співробіт­ництва;

• підтримати Україну в її зусиллях зміцнювати демократію та по­вністю завершити перехід до ринкової економіки.

УПС визначає 28 сфер, в яких ЄС та Україна бажають пожвавити та розширити співпрацю. До таких сфер належать: промислове спів­робітництво; сприяння інвестиціям та їх захист; державні закупівлі; стандарти та оцінка відповідальності (сертифікація); видобувна про­мисловість і виробництво сировини; наука і технологія; освіта та про­фесійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії у цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток; співробітництво у соціальній сфері; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; економіка; статистика; боротьба з розповсюдженням наркотиків; культура тощо. Угода досить детально регламентує відносини між Європейським Союзом та Україною у формі принципів, що мають бути запроваджені у взаємних відноси­нах протягом певного часу. Причому запровадження таких принципів вимагає значних зусиль, передусім з боку України, а не ЄС.

ЄС проводить послідовну політику лібералізації зовнішньоторгі-вельної діяльності, зберігаючи однак протекціонізм стосовно деяких сфер діяльності (за оцінками зарубіжних експертів, ці протекціоніст­ські заходи коштують ЄС не менше 6% ВВП). В Україні становище щодо лібералізації значно складніше, оскільки домінантою для бага­тьох політиків залишається «захист вітчизняного виробника».

Одним з найважливіших завдань у поліпшенні стосунків між Укра­їною та ЄС є допомога Україні у визначенні її майбутнього. Для того, щоб допомогти Україні здійснити перехід до ринкової економіки та задовільнити власні інтереси у Східній Європі, ЄС доцільно було б навіть розширювати консультування та координування зусиль своїх членів (незважаючи на слабкість і непослідовність українського уряду) до нового політичного бачення, яке б визнавало можливість українського наближення до Європи та практично прискорювало б цей процес. Важливо забезпечити Україну вичерпною інформацією про принципи, функції, завдання та механізми дії. В програмах технічної

підтримки ЄС для України завжди були присутні компоненти освіти; проте сьогодні необхідні нові пріоритети - Україні потрібно більше кваліфікованих спеціалістів з питань ЄС, його політики та законодав­ства, завдань економічного розвитку.

Україна може виграти від застосування досвіду інтеграції більш розвинених центральноєвропейських країн. Центральноєвропейські країни (зокрема Польща), здається, все більше зацікавлені в наданні Україні необхідного «перехідного» досвіду. Україна повинна скорис­татись цим і консолідувати зв'язки з більш розвиненими центрально­європейськими країнами саме зараз, на етапі їх приєднання до ЄС. Сьогодні Україні не вистачає справжніх друзів в ЄС, проте Польща та інші центральноєвропейські країни можуть стати ними в майбутньому. Допомога ЄС у розвитку міжнародного та регіонального співробітни­цтва між Україною та іншими країнами Центральної Європи могла б прискорити стратегічні перетворення в Україні, показати раціональний шлях наближення до ЄС.

Своєю чергою, Україна повинна більш активно й цілеспрямовано заохочувати зацікавленість нею ЄС (насамперед, в економічному ас­пекті). Задля цього країна повинна забезпечити внутрішнє економічне зростання, збільшити обсяг торгівлі з ЄС, залучити значні приватні інвестиції. Необхідно забезпечити прозору та сприятливу атмосферу для інвестування. Україні також доведеться докласти значних зусиль до усунення торгівельних бар'єрів - спростити та раціоналізувати процес сертифікації, узгодити його з європейськими стандартами; зважено регулювати рівень імпортного мита; здійснити широку дерегуляцію; вдосконалити систему оподаткування.

УПС є офіційною основою для регулярних зустрічей між ЄС та Україною на рівні міністрів, державних керівників і членів уряду. На зустрічах розглядається виконання угоди. Однією з попередніх умов чинності УПС є дотримання демократичних принципів і прав людини. Чинність Угоди може бути призупинена у разі порушення цих прин­ципів однією зі сторін.

Відповідно до Угоди, сторони налагодили і підтримують регулярний політичний діалог: відбуваються переговори на найвищому політично­му рівні, для спостереження за впровадженням Угоди створено Раду з питань співробітництва, яка збирається на міністерському рівні щонай­менше раз на рік. Комітет з питань співробітництва допомагає Раді

з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків. Політичний діалог на парламентському рівні підтримується за допомогою Комі­тету парламентського співробітництва. Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків, визначати склад та обов'язки таких комітетів або органів і умови їх діяльності.

Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС об'єднує чотири підкомітети і три робочі групи (входять до Підкомітету 3):

1. Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій.

2. Підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики.

3. Підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій.

• Робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергое-фективності.

• Робоча група з питань змін клімату.

• Робоча група з питань енергетичних стратегій.

4. Підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, бо­ротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей і наркобізнесом.

10 грудня 1999 р. Європейська Рада прийняла Спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення відносин «стратегічного партнерства» між Україною та ЄС. Спільна стратегія вперше заде­кларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України. ЄС підтвердив свої зобов'язання щодо підтримки політичних та економічних перетворень в Україні, покликаних забезпечити по­дальше її наближення до ЄС, але все ще не містила визнання України потенційним кандидатом на членство в ЄС. Лише 15 березня 2001 р. Європейський Парламент ухвалив Резолюцію стосовно Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, де визнається право України стати членом ЄС.

Протягом 2000 р. було проведено низку переговорів на найвищо­му рівні. Українська сторона запропонувала реформування спільних органів Україна - ЄС, створених на основі УПС, а також інституціона-лізацію відносин у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва, юстиції та внутрішніх справ. На

зламі тисячоліть інтеграцію України в ЄС було проголошено ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і визначено в урядовій програмі стратегічною метою держави.

Важливе значення України як провідної європейської держави про­демонструвала участь Державного секретаря з питань європейської інтеграції МЗС України О.Чалого у робочому ланчі в рамках Європей­ської конференції в жовтні 2001 р. відразу після подій 11 вересня у США, присвяченому питанням боротьби з міжнародним тероризмом і формуванню міжнародної антитерористичної коаліції; а парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеграції до ЄС, які вперше відбулися в Україні в грудні 2001 p., продемонстрували консолідацію зусиль Верховної Ради та Уряду України навколо курсу на європейську інтеграцію.

Ще на початку 2002 р. Президент України Л.Кучма під час наради з питань реалізації стратегії європейської інтеграції України визна­чив стрижнем Стратегії соціально-економічного розвитку України на наступне десятиріччя практичну реалізацію до кінця 2011 р. за­вдань, пов'язаних зі створенням необхідних передумов для вступу до Євросоюзу. Завданням найближчої перспективи Президент України Л.Кучма визначив набуття не пізніше 2007 р. нашою державою статусу асоційованого члена Європейського Союзу.

11 березня 2002 р. в Брюсселі відбулось п'яте засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. Було обговорено стан виконання пріоритетів у рамках УПС, розглянуто міжнародні питання, які становлять взаємний інтерес, включаючи спільну боротьбу з між­народним тероризмом. Сторони затвердили пріоритети виконання УПС на 2002-2003 pp., серед яких чільне місце посіли співробітництво у сфері енергетики, торгівлі та інвестицій, юстиції та внутрішніх справ, наближення законодавства України до законодавства ЄС, охорони на­вколишнього середовища та транспорту, а також додано новий пріо­ритет - міжрегіональне та транскордонне співробітництво.

7 червня 2002 р. був створений Комітет з питань європейської інтеграції у новообраній Верховній Раді. Основним завданням Комі­тету є верифікація законодавства України на відповідність нормам і стандартам законодавства Євросоюзу, сприяння реалізації завдання з розбудови правової держави європейського типу. Заснування у Пар­ламенті такого комітету підтвердить готовність вищого законодавчого

органу країни активізувати курс на євроінтеграцію. Це стало важливою складовою процесу узгодження вертикалі влади України зі стратегіч­ними завданнями розвитку держави. Адже вже створено Міністерство економіки та європейської інтеграції, є віце-прем'єр-міністр України, який опікується питаннями євроінтеграції. В Міністерстві закордонних справ України запроваджена посада Державного секретаря з питань європейської інтеграції, функціонує Департамент європейської інте­грації та Управління Європейського Союзу.

4 липня 2002 р. у Копенгагені відбувся саміт Європейський Союз -Україна. У спільній заяві наголошувалося на тому, що розширення ЄС відкриває нові можливості та містить нові виклики в різних сферах співробітництва між Україною та ЄС. А найкращою формою викорис­тання можливостей розширення для України є інтенсифікація роботи, спрямованої на адаптацію її законодавства, норм і стандартів до чинних у Європейському Союзі. ЄС підтвердив свою готовність продовжувати співпрацю і підтримати Україну в наближенні законодавства, що є одним з ключових елементів інтенсифікованого співробітництва між Україною та ЄС. ЄС привітав прагнення Уряду України розробити графік пріоритетних сфер наближення законодавства.

Набуття повного членства в Європейському Союзі передбачає здій­снення низки практичних та послідовних кроків задля досягнення відповідності Копенгагенським критеріям членства в ЄС. Для цього у найближчій перспективі Україна намагається укласти угоду про віль­ну торгівлю з ЄС та отримати від Союзу статус асоційованого члена. Проте розгляд цих питань постійно переноситься. На саміті в Копен­гагені Україну не було включено до числа країн, які розглядаються як кандидати на вступ у ЄС. Існує думка, що шанси України на вступ до ЄС помітно зростуть, якщо Україна стане членом Світової організації торгівлі. Принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату, вдосконалення струк­тури, диверсифікацію експорту тощо. Тому вступ України в СОТ, на думку деяких дослідників, означатиме лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і дасть змогу реально розпочати роботу з укладан­ня угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, а в перспективі -угоди про асоційоване членство України в Європейському Союзі.

11 березня 2003 р. Комісія ЄС визначила нові рамки своїх відносин з Україною. У посланні під назвою «Розширена Європа - сусідство: нові рамки взаємовідносин із нашими східними та південними сусідами» Комісія чітко визначила, що метою відносин є створення зони процвітання та добросусідства - кола друзів, - з якими вона ма­тиме активні мирні стосунки та співпрацю. Основною метою стане співпраця з країнами-партнерами заради сприяння політичним та економічним реформам, підтримки економічної інтеграції, сталого розвитку та забезпечення політичної підтримки і допомоги.

Важливо виокремити дві головні ідеї нових рамок співпраці з Україною:

• по-перше, Україні пропонується новий курс, включаючи пер­спективу тіснішої інтеграції в єдиний ринок ЄС, преференційних торговельних відносин, подальшого співробітництва у сфері куль­тури, інтеграцію у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір;

• по-друге, нові завдання нових конкретних інструментів для вті­лення, включаючи участь у європейських програмах і діях, нових джерел фінансування.

Послання вирішило деякі аспекти членства у Європейському Союзі інших країн. Питання про приєднання середземноморських партнерів-некандидатів, наприклад, знято з порядку денного, а щодо інших країн, зокрема щодо України та Молдови, які чітко висловили своє бажання приєднатися до ЄС, залишається відкритим.

Отже, мета нової політики сусідства полягає у забезпеченні мож­ливості для розвитку нових відносин. Практичні питання, поставлені близьким розташування та сусідством, повинні розглядатися окремо від питання вступу до ЄС.

Зважаючи на обмеження, що можуть виникнути у короткостроковій перспективі, Комісія розглядатиме можливість створення інструмен­тів нового сусідства, побудованих на позитивному досвіді сприяння транскордонному співробітництву в межах ФАРЕ, ТАСІС та міжре­гіональних програм.

17 березня 2003 р. було прийнято Спільну доповідь про стан ви­конання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, яка відзначає особливі успіхи в сфері політичного діалогу, торгівлі

та інвестицій, включаючи прогрес зі вступу України до СОТ, у сфері науки, технологій та ін.

У деяких сферах стосунки сторін вже вийшли далеко за межі УПС і розвиваються на основі взаємної політичної переконаності у необхідності адекватної відповіді на виклики, що стоять перед ЄС та Україною, це, зокрема, у сфері юстиції та внутрішніх справ, зовнішньої політики, безпеки та оборони.

Спільні підсумки показують, що в основному завдання УПС щодо створення належних умов для політичного діалогу, який дозволив би розвинути близькі політичні стосунки, виконано. Визнано, що, окрім здобутків, є ще значний потенціал для просування торгівлі та інвестицій.

Окреслено пропозиції щодо подальшого розвитку стосунків, пер­ша з яких: інтенсифікувати обговорення майбутніх стосунків між Україною та ЄС, яке ґрунтуватиметься на ініціативі ЄС «Розширена Європа» та бажанні України запровадити новий рівень договірних стосунків сторін, близький до рівня Європейських угод, укладених з нинішніми кандидатами.

Отже, засвідчується, що стосунки перейшли на новий етап, на якому на підставі вже виробленої наявної оцінки п'ятирічного терміну повно-масштабного функціонування УПС визначаються напрями, стратегія і тактика стосунків між Україною та ЄС на майбутнє.

Доповідь про виконання Угоди про партнерство та співробітни­цтво між Україною та ЄС засвідчила досягнення у виконанні УПС та окреслила напрями подальшого співробітництва. Ще під час п'ятого засідання Ради з питань співробітництва між Європейським Союзом та Україною в березні 2002 р. було визначено сім пріоритетних сфер для подальшого співробітництва в рамках УПС. На шостому засіданні 2003 р. було вирішено не змінювати пріоритети, а продовжити розпо­чату роботу в таких галузях:

1. Енергетика. Цей напрям передбачатиме реформу енергетичного сектора, включаючи приватизацію енергогенеруючого та розподільчого сектора та реформу вугільного сектора, продовження співпраці у сфері відновлювальної енергетики та енергоефективності; інфраструктуру транспортування енергоресурсів, особливо транзит газу; ядерну без­пеку і пов'язані з цим питання, включаючи закриття ЧАЕС та допомогу ЄС та країн Великої сімки у цьому секторі.

2. Торгівля та інвестиції. Робота концентруватиметься на захо­дах, спрямованих на пришвидшення переговорного процесу зі вступу України до СОТ, включаючи прийняття та впровадження міжнародних стандартів і технічного регулювання, посилення захисту прав інтелек­туальної власності відповідно до правил УПС та СОТ Для цього, а також з метою сприяння загальному інвестиційному клімату, ми про­довжуватимемо докладати зусилля для вирішення проблемних питань у торгівлі та у сфері інвестицій.

3. Юстиція і внутрішні справи. Наша співпраця концентрувати­меться на впровадженні Плану дій ЄС, прийнятого Радою та затвер­дженого Україною. Це включатиме підготовку та здійснення таблиці впровадження, моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріори­тетів. Зусилля концентруватимуться на переговорах щодо угоди про реадмісію; удосконалення менеджменту кордонів, включаючи розви­ток прикордонної інфраструктури, питаннях міграції, судовій реформі, верховенстві права, боротьбі з організованою злочинністю у всіх її формах, а також з тероризмом. Ми також обговорюватимемо питання, які стосуються розширення ЄС, включаючи візове питання.

4. Наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС є ключовою метою і буде передбаченим у технічній допомозі ЄС.

5. Охорона навколишнього середовища. На додаток до співробіт­ництва у сфері ядерної безпеки маємо намір концентрувати роботу насамперед на впровадженні Кіотського протоколу. Співпраця охо­плюватиме проблеми, породженні погіршенням екологічної ситуації на Дунаї та на Чорному морі, включаючи очищення стічних вод та проведення Конференції міністрів навколишнього середовища у Києві 2003 р.

6. Співробітництво у транспортній сфері передбачає інтеграцію української транспортної інфраструктури, зокрема портів, до європей­ської транспортної мережі в рамках пан'європейських транспортних коридорів, Чорноморського пан'європейського транспортного про­стору ПЕТРА та ТРАСЕКА.

7. Особлива увага приділятиметься пожвавленню регіонального та транскордонного співробітництва.

11-12 вересня 2003 р. під час дводенного візиту до України Комісар Європейського Союзу Г.Ферхойген підкреслив нові можливості, запро-

поновані Україні Європейським Союзом відносно розширення. Після того, як 1 травня 2004 р. до ЄС увійдуть десять нових членів, Україна стане безпосереднім сусідом Євросоюзу. Тому ЄС зацікавлений в тому, щоб мати незалежного, політично стабільного та економічно сильного сусіда - Україну. Це навіть є ключовою умовою постійного миру і стабільності в Європі. Нова сусідська політика ЄС має на меті створення розширеного регіону миру, стабільності і процвітання, до якого входитимуть східні сусіди Євросоюзу, що не мають перспективи вступу до ЄС в найближчому майбутньому.

30 березня 2004 р. заступник Генерального директора Генераль­ного директорату з питань зовнішніх зносин Майкл Лей і Постійний представник України при Європейському Союзі Роман Шпек офіційно парафували Протокол, у відповідності до якого нові держави-члени ЄС стають сторонами Угоди про партнерство та співробітництво та користуються положеннями, які стосуються широкого кола питань політично-економічної співпраці з Україною. Парафування є початком процедури офіційного підписання Проколу Україною та Європейським Союзом, що забезпечить можливість тимчасового застосування Прото­колу до 25 держав-членів ЄС з 1 травня 2004 р. до моменту ратифікації Протоколу обома сторонами.

Підписання Протоколу заплановано на квітень 2004 р. після за­вершення сторонами їхніх внутрішніх правових процедур. З боку ЄС Європейська Комісія розпочала процедуру прийняття офіційного рішення Радою ЄС щодо підписання Протоколу. Підписаний протокол буде застосовуватися тимчасово з 1 травня 2004 p., поки він не буде схвалений Європейським парламентом і Верховною Радою України. Ратифікація Протоколу державами-членами ЄС не є обов'язковою.

12 травня 2004 р. Європейська Комісія прийняла План стратегії ЄС, у якому визначено Європейську політику сусідства (ЄПС), та Звіт ЄС про Україну, схвалений у тому ж контексті.

ЄПС має найвищий пріоритет у зовнішньополітичному курсі Комі­сії. Вона свідчить про суттєво підвищену увагу Комісії до України та забезпечує механізм посилення відносин між ЄС та Україною. Хоча вступ України до Європейського Союзу на разі не стоїть на порядку денному відносин між Україною та ЄС, ЄПС не суперечить положен­ням ст. 49 Договору про Європейський Союз, у відповідності до якої, будь-яка європейська держава, яка поважає принцип демократії, права

людини та верховенство права, може звернутися із заявою про вступ до Європейського Союзу.

У рамках ЄПС Європейський Союз і Україна визначили комплекс пріоритетів, які було втілено у спільному Плані дій. Комісія ставить на меті завершити цей процес до кінця червня 2004 p., щоб мати мож­ливість у липні представити План дій Україна-ЄС державам-членам Європейського Союзу.

Основними сферами уваги Плану дій є політичний діалог і рефор­ма; торгово-економічні відносини та заходи, спрямовані на поступову підготовку України до участі у внутрішньому ринку ЄС; правосуддя та внутрішні справи, енергетика, транспорт, інформаційне суспільство, навколишнє середовище, науково-дослідницька та інноваційна діяль­ність, соціальна політика та культурно-освітні контакти та обміни.

Співробітництво України з Європейським Союзом в рамках програми ТАСІС. Програма ТАСІС стала основним інструментом, який дав змогу ЄС підтримувати виконання УПС. Це програма, роз­роблена Європейським Союзом для нових незалежних держав та Мон­голії, з метою сприяння розвитку гармонійних і міцних економічних і політичних зв'язків між Європейським Союзом та цими країнами-партнерами. Метою програми була підтримка зусиль країн-партнерів зі створення суспільств, заснованих на політичних свободах та еко­номічному розквіті.

Ідея програми ТАСІС народилась на засіданні Європейської Ради в Римі ще в грудні 1990 р. На цьому засіданні держави-члени Євро­пейського співтовариства прийняли рішення підтримати ініціативу керівництва Радянського Союзу з проведення реформ. Було прийнято рішення надати цю підтримку за допомогою програми передання ноу-хау та надання гуманітарної допомоги. Вже 1991 p. CPCP було надано 400 млн. ЕКЮ - на той час ця сума була найбільшою з наданих одній країні для такого виду підтримки.

Назва програми - це абревіатура зі слів Technical Assistance to New Independent States. її діяльність поширюється на Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Монголію, Російську Федерацію, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан та Україну.

Програма офіційно започаткована Постановою Ради, ухваленою в липні 1991 р. Незабаром після цього були узгоджені загальні рамки

та пріоритетні галузі, а вже в грудні 1991 р. завершено розробку де­тального плану фінансування.

У липні 1993 р. Рада ухвалила нову постанову, яка послужила пра­вовою базою для програми на 1993-1995 pp. Цією постановою були запровадженні важливі корективи:

• загальні плани («Індикативні програми») для кожної країни поча­ли охоплювати не один рік, а трирічний період - з 1 січня 1993 до 31 грудня 1995 p., що узгоджувало фінансування за програмою ТАСІС з планами окремих урядів з проведення довгострокових реформ;

• хоча пріоритетними залишилися ті самі галузі ТАСІС, вони були більше деталізовані з метою підвищення ефективності зусиль;

• в програму включено Монголію, яка не була членом СНД. ТАСІС передає ноу-хау, яке мають державні та приватні організації

широкого спектру, що дає змогу поєднувати європейський досвід рин­кової економіки та демократії з професійними навичками та знаннями на місцях. Ноу-хау передається у формі:

• консультативного сприяння з питань управління, необхідне пере­важно в таких галузях, як економічна політика, організація уряду та політика в основних секторах;

• скерування груп експертів: групи експертів - один з основних каналів передання професійних знань і досвіду ЄС, - включають спеціалістів необхідної кваліфікації, що здатні ефективно працю­вати в іншому культурному та соціальному середовищі;

• проведення експертних досліджень: ТАСІС фінансує широке коло експертних досліджень, в тому числі підготовку передінвестицій-них планів для інших джерел фінансування, ринкові дослідження та аналіз ринків, а також техніко-економічні обґрунтування об­сягом від бізнес-планів для окремих підприємств до макроеконо-мічних досліджень;

• надання професійної підготовки: важлива складова більшості про­ектів практично у всіх секторах, що підтримуються програмою. Це переважно навчання на місцях, оскільки воно дає змогу охопити максимальну кількість людей, також широко використовуються методи дистанційного навчання;

• створення правової та нормативної бази - важливий елемент під час створення багатьох нових типів установ та організацій, необ­хідних у ринковій економіці;

• налагодження партнерських стосунків і міжнародних мережевих структур: ТАСІС сприяє налагодженню довгострокових зв'язків між організаціями, що мають спільні інтереси, наприклад, торговельні палати, профспілки, університети та комерційні підприємства. ТА­СІС безпосередньо працює з такими організаціями, підтримуючи їхню діяльність і передаючи їм професійні знання та досвід. Одна з найбільших програм, спрямованих на налагодження довгострокових зв'язків - програма ТАСІС Темпус, за допомогою якої створюються мережеві структури для проведення досліджень і навчання за учас­тю університетів ННД, країн Центральної Європи та ЄС;

• експериментальних проектів: ТАСІС не може задовольнити всі потреби своїх партнерів щодо проведення реформ, тому в багатьох галузях здійснює експериментальні (пілотні) проекти, які можуть використовуватися як зразкові;

• створення нових і реорганізації чинних установ: досвід і знання експертів необхідні в таких галузях, як реорганізація банків, ство­рення служб зайнятості, установ соціального обслуговування, вдо­сконалення роботи центрів професійної підготовки та створення митних структур;

• неурядові організації: фінансування нових некомерційних ор­ганізацій, які за характером є неурядовими і діють в інтересах всього суспільства (церкви, профспілки, громадські організації та об'єднання);

• споріднення: налагодження партнерських взаємин між спорід­неними групами в різних країнах, в яких здійснюється співро­бітництво та професійна підготовка. Такі взаємини можливі на будь-якому рівні суспільства.

ТАСІС виконує також роль каталізатора, оскільки відкриває доступ до коштів основних кредиторів завдяки проведенню передінвестицій-них досліджень і техніко-економічних обґрунтувань. Програма працює спільно з такими організаціями, як Світовий Банк, МВФ та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ТАСІС сприяє співробітництву з Державами-членами ЄС та здійсненню двосторонніх програм, а також організує зустрічі для обговорення пріоритетних напрямів сприяння в окремих секторах і країнах. Наприкінці 1993 р. ухвалена програма «Партнерство та координація» з початковим бюджетом у 5 млн. ЕКЮ, яка дала змогу державним і приватним організаціям з країн ЄС готувати

пропозиції спільно з організаціями в країнах-партнерах. Відібрані про­екти покликані доповнювати діяльність ТАСІС та держав-членів ЄС та фінансуються спільно з ТАСІС, частка якого сягає 50%.

Пріоритетні галузі в Україні, які фінансуються програмою ТАСІС:

• реорганізація державних підприємств і розвиток приватного сек­тора: сприяння уряду у розробці стратегії приватизації та допомога окремим компаніям у здійсненні приватизаційних проектів; спри­яння створенню сучасних фінансових служб як у приватному, так і в державному секторах, в тому числі в банківській справі, стра­хуванні, фінансових ринках та в оподаткуванні; допомога малим і середнім підприємствам шляхом створення агенств з розвитку цього сектора, надання консультативних послуг і проведення під­готовки кадрів, а також шляхом сприяння налагодженню зв'язків з підприємствами в ЄС;

• сільське господарство: ТАСІС працює на всіх етапах ланцюга виробництва, переробки та розподілу продуктів харчування з ме­тою підвищення оперативності та ефективності системи і таким чином поліпшення якості продуктів харчування та скорочення їх дефіциту; надає консультативні послуги урядам у галузі інститу-ціональної реформи;

• інфраструктури енергетики, транспорту та зв'язку: ТАСІС сприяє в реорганізації енергетичного сектора, мереж транспорту та зв'язку, а також сприяє підвищенню ефективності їх функціонування та раціональнішому використанню цих ресурсів і мереж;

• забезпечення ядерної безпеки та охорона довкілля: найбільший в світі донор, що працює з Україною в галузі ядерної безпеки, сприяє підвищенню безпеки наявних реакторів і зміцненню органів, що контролюють цю галузь; також фінансує проекти з охорони до­вкілля, якщо вони важливі для економічної реформи;

• реформа системи державного управління: сприяє в здійсненні реформи з метою функціонування системи за умов відмови від централізованого планування; надає консультативні послуги з пи­тань створення та реорганізації адміністративних органів, а також реформування робочих структур державної служби та фінансує навчання державних службовців новим спеціальностям;

• соціальні послуги: сприяє реформуванню систем соціального захисту, надає допомогу у вирішенні проблем, що виникають у

процесі перетворення суспільства і, зокрема, пов'язаних з безпо­середніми соціальними наслідками економічної реформи; • освіта: співпрацює з різноманітними організаціями з метою створення системи освіти, яка могла б забезпечити навчання новим спеціальностям, необхідним в економіці та управлінні; діяльність включає широке коло заходів, починаючи з розробки нових навчальних програм і підготовки викладачів та завершуючи навчанням офіцерів методам господарювання. ЄС та держави-члени починаючи з вересня 1990 р. надали Україні близько 2/3 загального обсягу світової допомоги, в тому числі гума­нітарної допомоги, надання ноу-хау, кредитів і кредитних гарантій (для фінансування експорту товарів з країн-донорів) та стратегічно­го сприяння (сприяння у виведенні радянських військ та знищення ядерних боєголовок). Мета програми полягає у підтримці зусиль країн-партнерів щодо створення суспільств на засадах політичних свобод та економічного процвітання. ТАСІС йде до цієї мети шляхом надання субсидій для передання ноу-хау, підтримуючи процес пере­ходу до ринкової економіки та демократичного суспільства.

У взаємодії з країнами-партнерами ТАСІС визначала, яким чином повинні витрачатися кошти. Це давало змогу ТАСІС здійснювати фінансування відповідно до політики реформ і першорядних за­вдань кожної країни. В контексті ширших міжнародних зусиль ТАСІС активно взаємодіяла з іншими донорами та міжнародними організаціями.

В рамках програми ТАСІС в другій половині 90-х років XX ст. надавалось п'ять видів допомоги:

1. Національні програми, розроблені на основі Плану дій.

2. Міждержавні програми, які включали спільні для кількох країн проекти переважно у сфері енергетики, боротьби з організованою зло­чинністю, наркобізнесом.

3. Програми прикордонного співробітництва, спрямовані на поліп­шення прикордонного контролю, розвиток транспортного сполучення тощо; програма поширилася на Україну з 1996 р. у зв'язку з перспек­тивою розширення ЄС.

4. Програми ядерної безпеки, зокрема, програма підвищення ядерної безпеки діючих реакторів, програма перетворення об'єкта «Укриття» в екологічно чистий об'єкт.

5. Програма малих проектів; ЄС фінансує більше 15 програм малих проектів: BISTRO - проведення конференцій, семінарів, досліджень, реалізація навчальних програм; LIEN - зв'язок з європейськими не­урядовими організаціями; TEMPUS - європейська програма співро­бітництва у сфері вищої освіти; АСЕ - програма співробітництва у сфері економіки; ESSN - допомога малим і середнім підприємствам; OVERTUR - регіональний розвиток; INTAS - сприяння співробітни­цтву з науковцями ННД тощо.

Програма ТАСІС фінансується з бюджету Європейського Союзу та здійснюється за його правилами. Бюджет щорічно затверджується Європейським Парламентом та Радою Європейського Союзу. Щоро­ку бюджетні органи виділяють ТАСІС певну загальну суму. Потім ці кошти діляться поміж країнами за критеріями: чисельність населення, ВВП, спрямованість на процес реформ та успіх попередніх програм у різних країнах і секторах. Кошти розподіляє Європейська Комісія.

ТАСІС фінансує надання послуг і, до певної міри, поставки країнам-партнерам, однак не надає кошти для інвестицій. Правила та процедури надання контрактів ТАСІС визначаються відповідними документами та загальними принципами використання коштів Європейського Союзу.

Програмою ТАСІС керує Європейська Комісія від імені Європей­ського Союзу. Добре налагоджені діалог та співпраця на всіх рів­нях з установами Європейського Союзу, його державами-членами, а також з країнами-партнерами ТАСІС та організаціями-партнерами в ННД. Європейська Комісія має представництва й в Україні. В Україні уряд створив Національне координаційне бюро як ланку між Європейською Комісією та урядом. З метою децентралізації управління програмою Брюссель дедалі більше своїх повноважень передає іншим інстанціям.

При розподілі функцій і обов'язків у ТАСІС враховуються чотири фактори:

1. Централізований контроль над деякими елементами здійснення програми для забезпечення того, щоб:

а) виконувалися правила та процедури використання коштів Євро­пейського Союзу;

б) діяльність ТАСІС відповідала загальним політичним цілям Єв­ропейського Союзу та координувалася з діяльністю інших гене­ральних директоратів ЄС.

2. Співпраця з країнами-партнерами для забезпечення того, щоб фінансування за програмою ТАСІС відповідало політиці реформ і пріоритетам кожної країни.

3. Необхідність контролю за виконанням програми з боку держав-членів Європейського Союзу.

4. Можливості децентралізації втілення програми в життя та її контролю в країнах-партнерах - процес, який починає здійснюватися на плановій основі.

Новий етап співпраці програми ТАСІС і Нових незалежних держав, в тому числі України, розпочався 2000 р. Новий регламент і програма ТАСІС передбачають надання для реалізації програми в 2000-2006 pp. З млрд. 138 млн. евро. Планується розвивати досягнення програми, пов'язані зі сприянням у переході до ринкової економіки, демократії і правової держави, досягнуті з 1991 р.

Новий регламент включає низку нових положень, що ілюструють еволюцію завдань програми ТАСІС. Будуть застосовуватися нові за­соби сприяння, такі як виробнича кооперація і співробітництво між організаціями в ЄС і країнах-партнерах.

Усі нові програми включатимуть насамперед надання технічного сприяння. Вони тепер будуть щільніше пов'язані з політичними пріо­ритетами ЄС у кожному з регіонів і водночас будуть краще адаптовані до різних потреб і пріоритетів країни.

Новий регламент на 2000-2006 pp. частково враховує і висловле­ні раніше зауваження щодо діяльності ТАСІС. Йдеться про значне спрощення механізму запуску проектів, процедури їх фінансування і розробки системи пріоритетів.

Крім цього, претенденти добиратимуться на конкурсній основі, також передбачене пряме інвестування коштів ЄС. За словами пред­ставників ТАСІС у Брюсселі, дії експертів програми тепер будуть щіль­ніше пов'язані з політичними пріоритетами ЄС у кожному з регіонів і водночас стануть ближчими до різних потреб і пріоритетів кожної з країн чи кожного з регіонів.

Технічне сприяння надаватиметься шляхом передання професій­ного досвіду, фінансування стажувань, видання довідково-інформа­ційної літератури, купівлі необхідного устаткування, налагодження зв'язків між фахівцями ННД та ЄС.

Враховуючи політичне та економічне становище України, важко не погодитись з тим, що наша країна потребує зовнішньої допомоги для виходу із затяжної кризи. Тому стосунки з Європейським Союзом набувають дедалі важливішого значення у зовнішній політиці нашої держави. Щоб у майбутньому приєднатися до Європейського Союзу, Україна повинна запровадити значні зміни у всіх сферах економічного, політичного та соціального життя, а ЄС допомагатиме у цій трансфор­мації. Програма підтримки реформ ТАСІС відрізняється від інших програм допомоги західних країн вже хоча б тим, що ця допомога має на меті передання ноу-хау і надходить у вигляді грантів, тобто є невідплатною.

Згідно з планами розширення ЄС 2004 р. зміняться й відносини з Україною в рамках Програми ТАСІС. За словами Н.Жустена, розши­рення зумовить економічне піднесення в сусідніх регіонах; і Україна по­бачить вигоду від цього розвитку. В рамках програми ТАСІС на цей рік і на наступні роки ми маємо чіткий пріоритет щодо виділення коштів на вирішення проблеми кордонів. ТАСІС допоможе облаштувати майбутній кордон між ЄС та Україною так, щоб він був не бар'єром, а кордоном, через який здійснюватиметься обмін товарів і пересування людей».

Державний секретар МЗС України О.Чалий в інтерв'ю газеті «Дзер­кало тижня» зазначив, що «негнучкість регламенту програми ТАСІС не дозволяє [Україні] оперативно спрямовувати ресурси на вирішення найбільш актуальних проблем сьогодення [у сфері поглиблення єв-роінтеграції]». На що Голова Представництва Європейської Комісії в Україні Н.Жустен відповів: «Нещодавно ми мали зустріч в рамках Комітету зі співробітництва ЄС та України. Там ми також обговорю­вали проблему, порушену державним секретарем. Ми погодилися, що переглянемо питання, як ТАСІС може допомогти Україні адаптувати її законодавство з тим, щоб воно було сумісним із законодавством ЄС. Ми налаштовані на те, щоб якнайліпше використовувати програму ТАСІС. Хоча, можливо, проблемою є не сам формат положень програ­ми ТАСІС. Нам потрібен скоординований і узгоджений підхід по суті питання, що саме слід зробити з програмою ТАСІС для досягнення погодженої мети».

На сьогодні основними документами ЄС, на підставі яких нада­ється технічна допомога Україні, є Стратегія на період 2002-2006 pp., схвалена на засіданні Комітету ТАСІС у листопаді 2001 р.

Всього за роки надання технічної допомоги Україні ЄС (1992-2001), наша країна отримала 1 млрд. евро, в тому числі понад 450 млн. евро в рамках національних програм ТАСІС, а решту - за програмами регіонального, прикордонного співробітництва, програмою ядерної безпеки.

Детальна інформація щодо стратегічних та щорічних програм надання технічної допомоги ЄС Україні міститься на сайті Гендирек-торату «Зовнішні стосунки» ЄК:

http://europa.eu.int/comm/external_relations/ceeca/tacis/index.htm

В Україні Національним координатором програм технічної допо­моги є Віце-прем'єр-міністр України. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції та Національне координаційне бюро програми ТАСІС є органами, відповідальними за організацію роботи із залучення технічної допомоги в Україну.

Європейська інтеграція передбачає досить складний і тривалий про­цес внутрішнього реформування, а також реформування стосунків з третіми сторонами. Причому сам ЄС перебуває у стані постійної адап­тації, розвитку та всебічного вдосконалення інтеграції. Інтеграційний процес включає багато обов'язкових стадій, через які повинна пройти будь-яка країна, що має намір навіть у віддаленому майбутньому стати складовою єдиної Європи. Це стосується й України. Зволікання не додає дивідендів країні, а тільки ускладнює процедури узгодження. Сам процес інтеграції повинен допомогти Україні зміцнити економіку, підвищити ефективність системи демократії та рівень внутрішнього розвитку. Звичайно, міцна економіка, ефективне господарювання по­трібні самій країні, незалежно від того, до якого союзу країна воліла б пристати. Швидше навпаки, чим вищий рівень економічної динаміки продемонструє країна, тим бажанішим партнером вона зможе стати у міжнародних стосунках. А тоді й інтеграція з ЄС стане формальніс­тю - чим вищий рівень розвитку та досягнень в Україні, чим ближче українські законодавство та інститути наблизяться до рівня ЄС, тим більша ймовірність для України стати законним кандидатом, і тим складніше буде перешкодити Україні приєднатись до ЄС.

Європейська інтеграція також означає відповідальність. Як свідчать події останніх років, розширення Євросоюзу спонукає підвищувати відповідальність країн-кандидатів за ті чи інші бажані чи небажані

політичні та економічні кроки, враховуючи пріоритет союзних ін­тересів. Кожен кандидат у члени ЄС повинен провести всеохопний аналіз своїх проблем і розробити послідовну програму їх вирішення, здебільшого орієнтуючись на власні ресурси. Інтеграція також вимагає координації на різних рівнях національних програм, координації дій різних державних установ.

Членство в ЄС не може розглядатись однобоко чи з недомовками. Повноправне входження у ЄС має свої переваги, але й передбачає певні труднощі. Україні ще буде потрібно провести публічне обговорення цього питання, і результат такого обговорення важко передбачити, адже завжди знайдуться опоненти, які на чільне місце висуватимуть саме труднощі, що постануть перед країною у випадку її входження до європейських структур. Українському керівництву, якщо воно зацікавлене в Європі і зорієнтоване на приєднання до неї, важливо пояснити населенню, що труднощі, пов'язані з трансформацією, не є ціною інтеграції України в ЄС, а платою за соціальний та економічний експеримент, що тривав понад сімдесят років у Радянському Союзі, та непослідовну економічну політику уряду останніх років. Якщо Україна справді хоче досягти прийнятного рівня економічного та соціального розвитку, убезпечити своїм громадянам достойний рівень життя, то необхідно не уникати труднощів, а сміливо докладати зусиль для їх подолання, незважаючи на те, вступить країна до ЄС чи ні.

Тому чи не найактуальнішим завданням для наближення України до ЄС сьогодні постає необхідність прискорення внутрішніх реформ. Звичайно, як ми вже зазначали, реформи необхідні самій Україні. Вод­ночас прогрес у реформах (з незаперечними результатами, найкращим з яких було б підвищення життєвого рівня пересічного українця) необ­хідний для досягнення (чи навіть просто спрямування на досягнення) стандартів ЄС, що підтверджувало б серйозність та обгрунтованість намірів України стосовно європейської інтеграції. Оскільки лише економічне відродження може поліпшити ставлення ЄС до України, то проведення послідовної економічної політики з боку уряду та всеохопної економічної та адміністративної реформ є незаперечними умовами обгрунтованості. Реформа державного управління, зокрема адміністративна реформа, навколо якої в Україні періодично виникають політичні пристрасті, повинна стати пріоритетним завданням, оскільки досвід останніх років однозначно довів, що фундамент продовження

ринкових реформ закладається одночасно з докорінними змінами в адміністративному управлінні.

Бажання стати членом ЄС замало для того, щоб розраховувати на більш серйозні стосунки з ЄС. Важливо продемонструвати спромож­ність виконати зобов'язання та спільні угоди. Попри загальний стан інерції, відсутність знань і досвіду, мовні бар'єри і навіть опір з боку бюрократії, Україна зуміла досягти певного прогресу у запроваджен­ні УПС. Поступово українські міністерства знайомляться з новими обов'язками, що виникли після підписання УПС. Багато з них нещо­давно виробили власні напрями співпраці з ЄС та прийняли відповідні програми. Проте інтеграція з ЄС ще не набула пріоритетності серед багатьох українських державних установ на національному та місце­вому рівнях. Україна ще повинна позбутися успадкованої радянської законодавчої практики, згідно з якою часто ігноруються як внутрішні закони, так і міжнародні угоди, невиправданої розгалуженості «від­повідальних» установ.

Процес європейської інтеграції та розширення спроможний вну­трішньо консолідувати країни, які бажають стати членами єдиної Єв­ропи, та сприяє зменшенню та ліквідації історичних суперечностей між сусідніми країнами. Так само перспектива членства в ЄС для України (навіть у далекому майбутньому) повинна стати додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання внутрішніх та зовнішніх конфліктів чи неузгодженостей. Нарешті від інтеграції України в ЄС виграють не тільки ці дві сторони, а й уся центрально континентальна Європа, адже після розширення Європейського Союзу 2004 р. за рахунок країн Центрально-Східної Європи та держав Балтії, Європейський Союз максимально наблизився до України - західний кордон України став кордоном між Україною та ЄС, що надає особливого статусу їхнім стосункам і відкриває нові можливості для співпраці.

Запитання і завдання:

1. Розкрийте історію розвитку відносин між Україною, та ЄС у 90-х pp. XX ст.

2. Охарактеризуйте нормативно-правові механізми співпраці між Україною та ЄС.

3. Які перетворення необхідно зробити Україні для досягнення від­повідності Копенгагенським критеріям членства в ЄС?

4. Окресліть зміст Послання Європейської Комісії «Розширена Європа - сусідство: нові рамки взаємовідносин із нашими східними та південними сусідами» і його значення для України.

5. Якими є основні засади співпраці Україна - ЄС на сучасному етапі?

6. Охарактеризуйте інституційні механізми співпраці між Україною таЄС.

7. Що таке програма Тасіс? Якими є основні її завдання?

Частина II

СПІЛЬНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО

СОЮЗУ


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.03 сек.)