Європейські інституції, які реалізовують енергетичну політику

Реалізація спільної енергетичної політики потребує не лише відпо­відного законодавства, а й ефективно функціонуючих інституційних структур. В енергетичному секторі діють:

• загальні інститути, що виконують функції на рівні ЄС (Рада ЄС, Європейська Комісія, Європейський Парламент і ін.);

• міждержавні структури, до складу яких входять не лише країни-члени ЄС, а й інші країни (МАГАТЕ, Міжнародне енергетичне агенство);

• інститути, призначені для виконання функцій в енергетичному секторі (Генеральна дирекція з енергетики та транспорту).

Генеральна дирекція з енергетики та транспорту є головною ініціативною та виконавчою структурою у сфері енергетики ЄС і вхо­дить до складу ЄК. Вона створена шляхом об'єднання двох дирекцій: транспорту та енергетики. Розпочала роботу 1 січня 2000 р., в червні 2002 р. до складу цієї дирекції увійшов Комітет з безпеки Євроатому. Пріоритетні завдання Дирекції у сфері енергетики випливають із за­вдань енергетичної політики ЄС і зводяться до:

• завершення формування внутрішнього енергетичного ринку,

• забезпечення сталого розвитку енергетичного сектора,

• розвиток енерготранспортних мереж,

• підвищення рівня енергетичної безпеки,

• підтримка розширення ЄС,

• розвиток міжнародного співробітництва.

Спільні програми у сфері енергетичної політики. Вони є фор­мою міжнародної кооперації, що має на меті об'єднання ресурсів країн-учасниць для здійснення комплексу проектів у певній галузі або вирішення певної проблеми. В 1998 р. ухвалено комплекс про­грам розвитку енергетики за такими напрямками: впровадження відновлюваних джерел енергії (програма ALTENER), підвищення енергетичної ефективності (SAVE), впровадження когенерації (РССЕ).

Забезпечення енергетичної безпеки країн-членів ЄС. Метою антикризових заходів є запобігання кризовим явищам в економіці у випадку надзвичайних ситуацій.

Створення запасів нафти, нафтопродуктів і природного газу.

Створення стратегічних запасів нафти започатковане в Європі після нафтової кризи 1973-1974 pp. Запаси нафти існують у таких формах: запаси компаній (обов'язкові та комерційні); державні запаси (створен­ня фінансується з державних бюджетів); запаси спеціальних агенств (державно-приватні).

Загальне планування спільних стратегічних запасів та управління ними здійснює Міжнародне Енергетичне Агентство (MEА). Ниніш­ній сумарний запас становить понад 500 млн. т нафти, що відповідає 114-денній потребі в імпорті. Близько двох третин сумарних запасів створено приватними компаніями, решта - урядами та спеціальними агентствами.

Зараз Європейська Комісія розробляє програму екстренних за­ходів на випадок великомасштабної енергетичної кризи. ЄК має намір досягти домовленості про те, щоб за умов можливої кризи європейські виробники нафти припинили всі поставки за межі Європи та зосередили зусилля на постачанні до країн ЄС. Крім того, пропонується збільшити стратегічні запаси нафти до обсягу 120-денного споживання та створення стратегічних запасів природ­ного газу. Початковий обсяг запасу визначений на рівні 60-денного споживання.

Збереження доступу до вугільних резервів. Попри збитковість та екологічну шкідливість вугільної енергетики, з міркувань енерге­тичної безпеки субсидіювання шахт буде продовжене принаймні до кінця 2010 p., але буде обмежене необхідністю: а) збереження доступу

до вугільних резервів; б) підтримання обладнання в робочому стані; в) підтримання професійної кваліфікації шахтарів; г) збереження технологій.

Державна підтримка вугільної галузі ЄС регулюється Регламен­том Ради Європейського співтовариства №1407 від 23 липня 2002 р. Крім підтримки доступу до вугільних резервів, Регламент забезпечує надання державної допомоги для реструктуризації вугільної галузі з урахуванням її соціальних і регіональних аспектів.

Створення Трансєвропейськихмереж та диверсифікація джерел і шляхів постачання енергоносіїв (включаючи будівництво розгалу­женої інфраструктури енерготранспортних мереж). У межах цього напряму:

• активно розробляються проекти будівництва трансконтиненталь­них нафто- та газопроводів, зокрема, з країн Каспійського регіону і Перської затоки;

• реалізуються проекти розвитку трубопровідних систем ЄС і країн-кандидатів. Зокрема, в межах Програми створення Транс­європейських мереж, що виконувалася протягом 1996-2001 pp., реалізовано п'ять роектів, у тому числі проект побудови газо­проводу Росія - Білорусь - Польща - ЄС, який позбавив Україну монопольного права на транзит російського газу до Європи.

Підвищення енергетичної ефективності Метою підвищення енер­гетичної ефективності є зниження споживання енергії без зменшення її використання. Реалізація заходів з підвищення енергетичної ефективності не лише зміцнює енергетичну безпеку, а й дає значний екологічний ефект (зокрема сприяє зменшенню викидів парникових газів).

При цьому ЄС провадить послідовну політику, що передбачає як активізацію наукових досліджень, так і реалізацію конкретних заходів із залученням законодавчих та економічних механізмів її стимулюван­ня. Внаслідок цього країни ЄС мають один з найнижчих показників енергоємкості ВВП.

Головними завданнями спільної енергетичної політики ЄС є за­безпечення енергетичної безпеки та стійкості енергетичного ринку. Вимоги виконання цих завдань ЄС поширює і на майбутніх членів, що матиме відповідні наслідки (як позитивні, так і негативні) для структури та ефективності їх енергетичних секторів.

Запитання і завдання:

1. Окресліть основні завдання енергетичної політики ЄС.

2. Назвіть основні засоби формування та реалізації енергетичної політики ЄС.

3. Коли і для чого була створена Генеральна дирекція з енергетики та транспорту ЄС?

4. Як досягається енергетична безпека країн-членів ЄС?

Поиск по сайту: