Європейські системи приватного права

У процесі формування і розвитку приватного права склалися правові системи, що відрізняються підходом до рішення принципових питань правового становища особистості, відносин її з державою, методами правового регулювання тощо.

Класифікація систем приватного права можлива за різними підставами, але доцільно виходити з того, що насамперед, має бути врахована традиція права -правові цінності, категорії, інститути, норми, що характерні для визначеної цивілізації й протягом сторіч свідомо передаються з покоління в покоління.

Найпоширенішими і відомішими є класифікація французького ученого Рене Давида і класифікація, запропонована німецькими дослідниками К. Цвайгертом і Р. Кетцем.

Відповідно до класифікації Рене Давида виділяють 1) романо-германську; 2) англо-саксонськую; 3) релігійну (східну, в основі якої лежать два критерії – ідеологічний чинник (релігія, філософія) і юридична техніка); 4) соціалістичну, а також низку 5) інших правових сімей.

Підхід К. Цвайгерта і Г. Кетца ґрунтується на понятті правового стилю, яке враховує п'ять чинників — походження і еволюція правової системи; своєрідність юридичного мислення; специфічні правові інститути; природа правових інститутів і способи їх тлумачення; ідеологічний чинник. По ній розрізняються романська, німецька, скандінавська, англійська, американська, соціалістична і індуїстська сім'ї, а також право ісламу.

В основу поділу систем цивільного права покладено такі критерії:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних інститутів;

3) концепція регулювання цивільних відносин, характер стосунків держави та особистості;

4) ступінь впливу на національне цивільне право римського приватного права (чи відсутність такого впливу).

З урахуванням цих факторів можуть бути виділені наступні типи (системи, родини) цивільного права Європи: романська, англосаксонська, центральноєвропейська, східноєвропейська.

Для романської системи приватного (цивільного) права характерним є:

1) чітке розмежування права на приватне і публічне;

2) поділ приватного право на: цивільне право (яке регулює відносини між фізичними особами) і торгове право (яке регулює відносини між підприємцями);

3) наявність кодифікованих актів, найбільш відомими з яких є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804 р. і Торговий кодекс Франції 1809 г).

4) рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з урахуванням структури підручників права в Стародавньому Римі називається «інституційною», включаючи в себе такі основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).

Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана) і низки інших країн.

Англосаксонська система приватного (цивільного) права має основою «трьох китів»:

- загальне право (результат діяльності королівських судів),

- право справедливості (результат діяльності суду канцлера),

- статутне право (акти, видані парламентом).

Концепція англосаксонської системи цивільного права визначається провідним значенням прецедентного права, що являє собою систематизовані збірки рішень судів вищих інстанцій, застосування яких є обов'язковим при вирішенні аналогічних справ. Відсутність кодифікованих законодавчих актів компенсується узагальненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на основі конкретних казусів. Прецеденти є джерелами права.

Хоча існує точка зору, що англосаксонська система уникла рецепції римського приватного права, однак це не так. Римське право вплинуло на неї в специфічній формі: була запозичена методологія правотворчості римських преторів, що створювали норми на основі практики і відповідно до її потреб.

Англосаксонська система приватного права характерна для Великобританії (крім Шотландії, де має місце романська система), більшості штатів США, Австралії, Нової Зеландії та ін.)

Центральноєвропейська система приватного (цивільного) права характеризується:

1) розмежуванням публічно-правових і приватноправових галузей;

2) дуалізмом приватного права (поділ його на цивільне й торгове);

3) існуванням кодифікованих актів, найбільш помітними з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговий кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р.

4) значною питомою вагою публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами;

5) структурою цивільного права (законодавства), заснованою на «пандектній системі», що є продуктом творчості середньовічних німецьких глоссаторов (коментаторів римського права). Так, Німецький цивільний кодекс складається з п'яти частин (книг): Загальна частина, Зобов'язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право;

6) рецепцією римського приватного права, у формі вивчення й коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування в Середньовіччі норм римського права судом.

Центральноєвропейська система приватного (цивільного) права має місце в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Чехії, Хорватії та ін. Помітний вплив справили її ідеї й на радянське цивільне право.

Східноєвропейську систему приватного (цивільного) права характеризують:

1) відсутність чіткого поділу права на приватне і публічне;

2) дуже сильний вплив публічно-правових елементів (надання державним органам переваг у сфері приватного права, обмеження права приватної власності тощо);

3) наявність Цивільних кодексів супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, що нерідко фактично змінюють і доповнюють кодифіковані акти;

4) використання системи побудови цивільних кодексів близької до пандектної, але з варіаціями (наприклад, за сферу цивільно-правового регулювання виводяться сімейні відносини, відносини в галузі господарювання, але вводиться право інтелектуальної власності тощо);

5) вплив на структуру і зміст цієї системи права візантійського (греко-римського) права, пряма чи завуальована рецепція якого мала місце в країнах, цивільне право яких належить до цієї родини.

Східноєвропейська система цивільного права існувала в СРСР і сьогодні зберігає певне значення в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії та ін.

Україна має вплив Центральноєвропейської та Східноєвропейської традицій приватного права. Адже інститути речового та зобов’язального права засновані на положеннях римського приватного права (в інтерпретації німецької юриспруденції), а сімейне право, частково спадкове право тяжіють до Східної традиції.

Поиск по сайту: