Цивільне право як галузь права

Цивільне право – одна з основних, найважливіших частин будь-якої розвиненої правової системи. Термін цивільне право бере свій початок від римського «цивільного права» (jus civile), під яким розумілося право відвічних римських громадян – квіритів (cives), право держави-міста (civitas). Надалі відомий процес рецепції (запозичення) римського приватного права європейськими правопорядками привів до перенесення цього поняття в сучасну юридичну термінологію (Zivilrecht, droit civil, civil law), де воно стало звичним, традиційним найменуванням однієї з найважливіших, фундаментальніших правових галузей. Тому і цивільне право нерідко називають цивілістикою, а фахівців в цій галузі – цивілістами.

Термін “цивільне право" може вживатись у науковій і навчальній літературі, а також у юридичній практиці в декількох значеннях:

1) суб'єктивне право особливого роду,

2) галузь національного права,

3) система законодавства,

4) частина науки про право,

5) навчальна дисципліна.

Визначальними між ними є розуміння цивільного права, як
1) суб'єктивного права, що належить конкретній приватній особі, і як
2) галузі права, що є проявом приватного права на рівні національної правової системи.

У значенні галузі національного права цивільне право -це сукупність концепцій, ідей і правових норм, що на принципах диспозитівності, юридичної рівності й ініціативи сторін, встановлюють статус приватної особи і забезпечують захист її інтересів.

Критеріями відокремлення цивільного права, як галузі національного права, є його предмет, метод, принципи правового регулювання, а також функції, які вона виконує.

Предметом цивільного права є цивільні правовідносини, якіможуть бути визначені як суспільні відносини, що підпадають під норми цивільного права.

Цивільне правовідношення -це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, які виступають носіями цивільних прав і обов'язків.

Специфічні ознаки та особливості цивільних правовідносин:

1) особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних правовідносин у цих відносинах виступають як юридично рівні суб'єкти, що в організаційно-правовому сенсі і змісті відокремлені один від одного. До майнових відносин, що ґрунтуються на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом;

2) цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, який виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що представляють інтерес для окремої (приватної) особи;

3) відносини сторін урегульовані на основах ініціативи учасників, їхнього вільного розсуду, що забезпечуються в більшості випадків диспозитивним характером норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення в тому, що головною підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їхній договір, який може виступати і як норма цивільного законодавства;

4) зміст. Учасники цивільних правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

5) захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу й у спеціальному (як правило, позовному) порядку;

6) підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин суттєво відрізняються від юридичних фактів в інших галузях права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права й обов'язки виникають (припиняються, змінюються і т.ін.) не тільки на підставах, передбачених актами цивільного законодавства, але також внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які виходячи з загальних засад цивільного права (законодавства) породжують відповідні цивільні права й обов'язки.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є: а) майнові відносини; б) особисті немайнові відносини.

Поиск по сайту: