Історія становлення та правова база соціальної політики ЄС

Історію європейської соціальної політики, соціального права і євро­пейського трудового права можна поділити на чотири основні фази:

1. Початок 50-х pp. - 60-ті pp. XX ст. Діяльність в цій області дуже обмежена. Наприкінці 60-х pp. соціальна політика вперше на ко-мунітарному рівні виходить за межі економічної політики;

2. Жовтень 1972 р. На Паризькій зустрічі на найвищому рівні ця тенденція закріплюється і розпочинається друга фаза розвитку соціальної політики;

3. Третя фаза розпочалася з прийняттям Єдиного європейського акту 1986 p., що став основою комунітарної Хартії основних соціальних прав працівників і сприяв створенню спеціальної програми Комісії в цій галузі. Третя фаза завершилася підписанням Протоколу про соціальну політику та Угоди про соціальну політику.

4. Четверта фаза - це остаточна комунітаризація змісту Протоколу і Угоди та подальший прогрес у розвитку соціальної політики. Комунітарна Хартія підкреслює необхідність виваженого розви­тку економічної та соціальної інтеграції. Першочерговими завданнями вона вважає підтримку зайнятості населення і боротьбу з безробіттям, а також цілу низку інших проблем, зокрема, вільний рух працівників, оплату праці, поліпшення життєвих умов і умов праці, соціальний захист, професійну освіту тощо. Хартія зобов'язує країни-члени Спіль­ноти гарантувати населенню основні права, викладені в Комунітарній хартії.

Маастрихтський договір надав нового поштовху розвитку соціаль­ної політики, яка стала предметом важливих політичних дискусій, в процесі яких було досягнуто чимало компромісних рішень. Було під­писано Протокол до цієї Угоди між усіма членами ЄС, за винятком Великобританії, що мав на меті пришвидшити шлях до інтеграції у формі соціального союзу. Угода визначила п'ять основних сфер дії:

• Поліпшення життєвого середовища;

• Поліпшення умов праці;

• Консультації працівників;

• Рівноправність чоловіків і жінок;

• Працевлаштування осіб, що втратили роботу.

Інші сфери охоплюють соціальне забезпечення і соціальний захист працівників, захист прав працівників після припинення дії трудової угоди, умови працевлаштування громадян третіх країн, фінансову під­тримку при безробітті. Однак в Маастрихті не вдалося усунути всі суперечності, що призвело до існування подвійного правового режиму, тобто подвійної стратегії країн-членів. Лише з підписанням Амстер­дамського договору соціальна політика стала складовою Договору про ЄС. Посприяла цьому також Біла книга європейської соціальної політики (1994 р.), в якій розставлені нові акценти та визначені нові цілі європейської соціальної політики, зокрема, підкреслена необхід­ність не допускати обмеження захисту трудового права в інтересах єдиного внутрішнього ринку, необхідність утримання європейської моделі життєвого рівня та його пристосування до нових суспільних стосунків і вимог соціальної інтеграції. Ця Біла книга доповнює Білу книгу 1993 р. про зростання конкурентноспроможності і зайнятості.

Інструмент соціальної політики ЄС. Європейський соціальний фонд створено понад 40 років тому для вирішення умов зайнятості населення, розміщення робочої сили на спільному ринку, поліпшення життєвого рівня. Європейський соціальний фонд не має на меті інвес­тиції у створення нових місць праці, як це робить Регіональний фонд. Він надає підтримку країнам з особливо високим рівнем безробіття або вирішенню певних галузевих проблем. Інвестиції цього фонду спрямовуються передусім у професійну освіту і перекваліфікацію.

Запитання і завдання:

1. Яка основна мета соціальної політики ЄС?

2. Охарактеризуйте історію становлення та правову базу соціальної політики Європейського Союзу.

3. Назвіть інструменти соціальної політики ЄС.

Поиск по сайту: