Типи сімейної політики

Можна виокремити такі типи сімейної політики:

• безпосередній (explicite), завдання і заходи політики якого чітко окреслені і викладені в програмах. Основний задум такої політики полягає у досягненні визначених цілей, які стосуються сім'ї як ціліс­ності чи окремих осіб, що є її членами. Вона охоплює демографічну політику, соціальні послуги, пов'язані з опікою та вихованням дітей; допомогу для працюючих батьків; охорону здоров'я матері та дитини та ін. У державах, які реалізують безпосередню сімейну політику, в уряді часто створюються спеціальні інституції, завданням яких є ко­ординація визначеної діяльності на благо сім'ї;

• опосередкований (implicite) - її творять заходи, що проводяться в межах інших сфер політики держави, і реалізують цілі, не пов'язані безпосередньо з сім'єю, але такі, що спричиняють значні консеквенції для функціонування сім'ї. Це може бути, наприклад, політика боротьби із безробіттям, податкова політика тощо.

Інструменти реалізації сімейної політики. Держава володіє ін­струментами, завдяки яким надає підтримку сім'ї. Вони різноманітні і залежать від прийнятої моделі сімейної політики та історичних осо­бливостей розвитку кожної держави. До найважливіших інструментів сімейної політики можна віднести:

а) правові норми (регулюють стосунки у сім'ї, її відносини з держа­вою та іншими інституціями, окреслюють умови та принципи надання Допомоги сім'ям);

б) матеріальну допомогу (наприклад, соціальна допомога сім'ям -найпопулярніша та основна допомога, яка часто охоплює також надан­ня інших послуг: допомога матерям, виплата стипендій, пенсій);

в) гуманітарну допомогу (наприклад, безпосередня допомога - одяг, талони на харчування, продовольчі товари, паливо для побутових по­треб та ін.);

г) безпосередні послуги (наприклад, відповідними інституціями з метою сприяння реалізації сім'єю безпосередніх функцій - дитячі ясла, дошкільні заклади, групи подовженого дня).

Сімейна політика країн ЄС досить різноманітна. В деяких із них за­гальні принципи сімейної політики закріплено на законодавчому рівні (Франція), в інших - вона активно втілюється без чіткої формалізації (Німеччина, Швеція). Одні країни підтримують усі типи сімей неза­лежно від їх соціального становища (Фінляндія, Данія), інші - лише найменш соціально захищені.

Спільним для всіх держав Європейського Союзу є факт визнання сім'ї найважливішим соціальним інститутом. Заходи для підтримки сімей з дітьми проводяться більшою чи меншою мірою в кожній кра­їні. Загалом у ЄС в останні роки спостерігається розширення й удо­сконалення державної політики допомоги сім'ям з дітьми. З 1989 р. існує Європейський центр з вивчення сімейної політики (European Observatory on National Family Policies), що відслідковує й аналізує зміни форм, функцій і статусу сім'ї в кожній із країн-членів ЄС, оцінює і поширює інформацію про зміни в сімейній політиці, вивчає вплив інших форм державної політики і структурних змін на життя сім'ї. Центр фінансується ЄС.

У багатьох державах Європейського Союзу інструменти «сімейної політики» виходять за межі норм, визначених в актах міжнародного права. За обсягом ресурсів, що спрямовуються на безпосередню до­помогу сім'ям, список очолюють країни Північної Європи (Швеція, Данія, Фінляндія) - вони витрачають на сімейну політику понад 4% ВВП (1995). Завершують список країни Південної Європи, де систе­ми соціального захисту сімей створені відносно недавно і витрати на сімейну політику становлять від 0,2% у Греції до 1,1% у Португалії. Іспанія й Італія витрачають, відповідно, 0,4 і 0,8% ВВП. Витрати біль­шості інших європейських країн лежать у межах від 2 до 3 % ВВП (Франція - 2,6%, Німеччина - 2,1%).

Світовим лідером за показниками добробуту сімей є Швеція, при­чому «материнські» сім'ї користуються особливими перевагами. За­ходи сімейної політики спрямовані на те, щоб створити умови, що дозволяють батькам і дітям обирати «стиль життя». Позашлюбна на­роджуваність - 49%. Частка неповних родин - 30% (включаючи 11% родин, де батько і мати живуть у консенсуальному шлюбі). Самотнім жінкам з дітьми держава виплачує підвищену допомогу на дітей, не­залежно від того, чи одержує вона аліменти від батька. Сімейна допо­мога виплачується на всіх дітей до досягнення дитиною 16 років (і до 19 років, якщо вчиться). Більшість дітей відвідують дитячі установи. Оплата їх досить висока, але сім'ї звичайно оплачують у середньому 10%, а решта розподіляється між бюджетом місцевих органів влади і держбюджетом.

Сімейна політика Франції передбачає державне втручання в процес відтворення населення і системою сімейної допомоги та пільг стиму­лює народжуваність, надає допомогу всім сім'ям з дітьми. Позашлюб­ні відносини, відповідно до цивільного кодексу держави, визнаються законними. Самотні батьки (у 99% випадків - це жінки) одержують спеціальну допомогу, але серед них не тільки матері-одиначки, але і вдови й опікуни дітей-сиріт. За кількістю дітей, що відвідують дитячі дошкільні установи, Франція посідає перше місце серед країн Західної Європи.

В окремих державах громадськість виступає за скасування збільше­ної (або додаткової) допомоги самотнім матерям, що «нібито заохочує їх не реєструвати шлюб».

Уряд Великобританії визнає дітонародження приватною справою своїх громадян й власне сімейної політики не проводить. Позашлюбні діти залишаються під одноосібною опікою матері. Для малозабезпе­чених сімей допомога призначається з місцевих бюджетів і пожертв. Незалежно від шлюбного статусу матері їй виплачується сімейна допомога на дітей віком до 16 років, а якщо дитина вчиться - до 19 років. Діти відвідують державні або приватні дошкільні установи безкоштовно, але якщо вони платні, то кошти на перебування в них Дитини одержують тільки самотні батьки. На думку уряду, жінці варто поєднувати роботу і догляд за дітьми шляхом переходу на неповний ро­бочий день, використовуючи гнучкий графік або перериваючи роботу на тривалий період за сімейними обставинами із правом повернення

на колишнє або аналогічне місце праці. В усіх без винятку країнах ЄС заборонене звільнення вагітної жінки, а її місце праці на період декретної відпустки (а в низці держав - і на довше) зберігається.

Спостерігаються певні розходження між країнами щодо викорис­тання різних інструментів сімейної політики. Так, у Франції 86% допомоги сім'ям виплачуються в грошовому еквіваленті, і за цим показником вона йде слідом за Ірландією, але випереджає Австрію, Великобританію й Іспанію. У державах Північної Європи (насампе­ред, у Данії, Швеції і Фінляндії) та деяких країнах Південної Європи (Італії і Португалії), а також у Німеччині більше третини витрат йде на допомогу сім'ям у натуральній формі.

Значні розходження є й у правилах призначення допомоги. Фран­ція - єдина країна Європейського Союзу, де не призначається допомога на першу дитину. У сімох країнах збільшується розмір допомоги ро­динам із трьома і більше дітьми. У п'ятьох країнах виплати зростають разом з віком дітей, а в Данії, навпаки, зменшуються. Тільки в двох країнах - Іспанії і Греції - допомога сім'ям обкладається податком. Ще одне розходження стосується вікової межі виплат. Вікова межа надання допомоги на дітей коливається від 14 до 19 років, але в деяких країнах, якщо дитина вчиться, але при цьому не одержує стипендію, допомогу можуть надавати і до 27 років (Австрія). Щодо цього пункту Франція, Великобританія й Ірландія проводять найбільш обмежувальну полі­тику, тоді як у Швеції і Нідерландах спеціальні виплати для дітей, що навчаються, виходять за межі сімейної допомоги.

Загалом, на сучасному етапі на сімейну політику ЄС та засоби й методи діяльності, які вона застосовує, суттєво впливають демогра­фічні процеси. До уваги беруться такі показники: середня тривалість життя, зниження показників укладання шлюбів, зменшення показника народжуваності, вік матері при народженні першої дитини, зменшення кількості сімей, тенденції до збільшення народжуваності дітей поза шлюбом, зростання кількості неповних сімей. Одним з найважливіших чинників, які негативно впливають на структуру сім'ї, є безробіття (воно спричиняє укладання шлюбу у значно пізнішому віці і зростання кількості неформальних зв'язків. Натомість у вже існуючих сім'ях без­робіття утруднює виконання сім'єю її основних фукнцій, насамперед, економічних).

Основні ознаки моделі сімейної політики ЄС. Сімейну політику в державах ЄС визначають наступні ознаки:

1) визнання рівності прав та обов'язків жінок і чоловіків у сімей­ному, професійному та суспільному житті;

2) визнання прав обох членів подружжя у прийнятті рішення щодо кількості дітей у сім'ї та акцептації різних форм подружніх та сімей­них зв'язків;

3) декларування рівномірного розподілу обов'язків з опіки та ви­ховання дітей між жінками, чоловіками, працедавцями і суспільством загалом.

Виходячи з цього, можна говорити про дві опори європейської сімейної політики:

• усвідомлення значення сім'ї у всебічному розвитку та поступаль­ному русі суспільства;

• необхідність інвестування у молоде покоління, котре є однією з основних передумов економічного росту держави.

Зосередження уваги на важливій ролі молоді у розвитку суспільства й визнання захисту дитини пріоритетним напрямом сімейної політи­ки безпосередньо пов'язане із демографічними процесами (особливо проблемою старіння суспільства), які відбуваються в Європі. Тому держава надає підтримку зусиллям батьків у цьому напрямі, розвива­ючи мережу соціальних послуг, особливо у сфері опіки над дитиною, вдосконалюючи систему соціального страхування, уможливлюючи виконання їхніх професійних обов'язків у неповний робочий день. Значний акцент зроблено на гарантуванні рівності шансів. Досягнення цього можливе через розвиток освіти, надання фінансової допомоги для учнів і студентів, забезпечення високої якості медичного обслуго­вування і створення умов для участі молоді у культурній, мистецькій, рекреаційній діяльності.

Усі країни Європейського Союзу виплачують сімейну допомогу на дітей: у деяких з них виплати залежать від доходу сім'ї, в інших - нічим не обумовлені. Загальні положення визначаються законодавством та соціально-економічним положенням і можливостями кожної держави зокрема.

Грошова чи гуманітарна допомога, податкові пільги і послуги, що покликані зменшити витрати батьків на виховання дітей, становлять так званий пакет дитячої допомоги. Такий «пакет» існує у всіх країнах

ЄС і показує, якою мірою суспільство розділяє з родиною відповідаль­ність за виховання дітей.

Обсяг «пакета дитячої допомоги» визначений (на підставі купі­вельної спроможності) позитивною різницею між чистим доходом бездітної подружньої пари і пари з дітьми за однакового заробітку. Сукупний чистий дохід сім'ї зростає за рахунок зниження сімейних податків і внесків, а також одержання сім'ями з дітьми безпосередньої допомоги та пільг. Він знижується в результаті додаткових витрат на виховання дітей (медичне обслуговування, догляд за маленькими ді­тьми, дошкільне виховання, навчання в школі та ін.).

Багато держав ЄС надають сім'ям з дітьми податкові пільги, що іноді становлять значну частину усього «пакета». Природа податкових знижок така, що їхній розмір збільшується із зростанням заробітної плати, а отже, і зростання податку. Тому для сімей з низькими доходами вони не мають великого значення. Сім'ям із середніми та високими доходами близько третини держав ЄС надають допомогу шляхом по­даткових знижок, причому в Люксембурзі та Франції у такий спосіб надходить основна частина допомоги сім'ям.

Усі країни Європейського Союзу, за винятком Греції, Іспанії та Італії, мають систему універсальної дитячої або сімейної допомоги, що виплачується незалежно від доходів сім'ї. У Франції, Ірландії, Португалії і Великобританії малозабезпеченим сім'ям виплачується ще додаткова допомога, що залежить від розміру заробітку батьків. Система допомоги на дітей у Греції, Іспанії та Італії ґрунтується на обліку доходу сім'ї: держава допомагає тільки тим, хто, на її думку, цього найбільше потребує.

В усіх країнах ЄС, окрім Німеччини і Великобританії, сім'ї повинні вносити визначену, хоч і невелику, плату за послуги охорони здоров'я. В Ірландії і Нідерландах малозабезпечені сім'ї звільняються від такої оплати.

У деяких державах Європейського Союзу сім'ї оплачують витрати, пов'язані з відвідуванням державної школи (підручники, канцелярське приладдя, обладнання, шкільне харчування тощо), які є особливо висо­кими в Греції. Фінляндія і Швеція надає безкоштовне харчування всім школярам без винятку, а Франція - тільки малозабезпеченим. У Данії, Німеччині, Нідерландах та Австрії розмір «пакета дитячої допомоги» не залежить від рівня доходів і кількості працюючих у сім'ї.

Запитання і завдання:

1. Розкрийте суть поняття «сімейна політика».

2. Назвіть найважливіші документи міжнародного права, які регу­люють проблеми розвитку та захисту сім'ї.

3. Які основні етапи становлення та розвитку сімейної політики в Європі?

4. Назвіть головні типи сімейної політики та з'ясуйте їх специфі­ку.

5. Які інструменти реалізації сімейної політики в ЄС?

6. Охарактеризуйте модель сімейної політики в державах Євро­пейського Союзу.

ДодатокЗ Результати попередніх етапів розширення ЄС

* 3 урахуванням об'єднання Німеччини

Додаток 4

Хронологія подій в процесі європейської інтеграції

00

І

Додаток 5

Україна-ЄС: хронологія двосторонніх відносин 1991-2004 pp.

Поиск по сайту: