КОНСТИТУЦІЯ ТА ІНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Конституція Європейського Союзу покликана вирішити три клю­чові завдання: зменшити відстань між громадянами і європейськими інституціями; уструктурувати політичне життя і європейський політич­ний простір у розширеному ЄС; перетворити ЄС у фактор стабілізації і зразковий орієнтир у новій організації світу.

Для підготовки на основі проекту Конституції реформ в Європей­ському Союзі було скликано Конвент у складі 105 делегатів - пред­ставників урядів і парламентів держав-членів ЄС і держав-кандидатів на приєднання, депутатів Європарламенту і представників Європей­ської Комісії. Мета розробки проекту Конституції - здійснити реформу чинних установчих договорів і відповідно інституційних структур ЄС з урахуванням спадщини Співтовариств і розширення ЄС. У зв'язку з цим Конвент у розробленому проекті пропонує:

• більш досконале розмежування повноважень між Союзом і дер­жавами-членами;

• рекомендує об'єднання всіх чинних установчих договорів (Спів­товариств і ЄС) та надання Союзу прав юридичної особи;

• спрощує систему правових актів Союзу;

• пропонує заходи, спрямовані на розширення демократичності та дієвості Європейського Союзу шляхом підвищення ролі національних парламентів, спрощення процесу прийняття рішень;

• встановлює заходи, необхідні для поліпшення структури і зміц­нення ролі кожного з інститутів ЄС, враховуючи, зокрема, наслідки його розширення.

Працюючи з лютого 2002 року над проектом під головуванням екс-президента Франції Валері Жискар д'Естена над проектом реформ, Конвент зміг узгодити інтереси держав та інституцій ЄС і в липні 2003 року шляхом загального консенсусу ухвалив остаточний його текст. У червні 2004 року на Конференції глав держав та урядів держав-членів ЄС було прийнято рішення про ухвалення Конституції ЄС і подано пропозицію державам-членам ратифікувати цей документ. Документ підписаний на саміті ЄС у Римі 30 жовтня 2004 року.

Встановлення Союзу в новій реформованій моделі відповідно до проекту Конституції є актом волі не лише держав Європи, але й їхніх громадян (Ст. 1), що концептуально по-новому відображає природу ЄС як тіснішого і усталеного об'єднання держав.

Проект складається з короткої преамбули, чотирьох великих частин і додаткових протоколів. В Преамбулі наголошується, що Європа - це континент-носій цивілізації і таких цінностей, які лежать в основі гу­манізму: рівності, свободи, поваги розуму; центральне місце в житті суспільства займає людська особистість, її невід'ємні і непорушні пра­ва, як і сама повага до права; народи Європи, відрізняючись у своїй ідентичності і національній історії, сповнені рішучості будувати разом свою спільну долю.

До 1-ї частини входять наступні теми: Визначення і цілі Союзу; Осно­вні права і громадянство Союзу; Повноваження Союзу; Інститути Союзу; Здійснення повноважень Союзу; Демократичне життя Союзу; Фінанси Союзу; Союз і його найближчі сусіди; Приналежність до Союзу.

Частина II - «Хартія основних прав Союзу» - складається з Пре­амбули і 54 статей. У Преамбулі, зокрема, наголошується на тому, що Союз базується на універсальних цінностях людської гідності, свобо­ди, рівності і солідарності, принципі демократії і принципі правової держави. Союз поважає розмаїття культур і традицій народів Європи так само, як національну ідентичність держав-членів. У положеннях про основні права Хартія підтверджує силу власних конституційних традицій і міжнародних зобов'язань, загальних для держав-членів, як положень Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, Соціальних Хартій, прийнятих Союзом і Радою Європи, як і судової практики Європейського суду з прав людини і Суду ЄС.

Частина III проекту відтворює, систематизує і конкретизує існуючі правила щодо спільного ринку, конкуренції, законодавства, спільної

економічної, енергетичної, аграрної, монетарної, трудової, соціальної, культурної, зовнішньої політики, безпеки і оборони; співробітництва в сфері людських прав і судочинства; функціонування окремих інсти­тутів Союзу.

До Частини IV проекту входить декілька додаткових Протоколів і Декларацій.

Як відомо, в оцінці форми устрою сучасного ЄС науковці не мають єдності. Венеціанська Комісія Ради Європи, яка торкнулась цього теоретичного питання невдовзі після набуття чинності Маа­стрихтським договором про Європейський Союз (1993) в контексті сучасного поняття конфедерації дійшла принципового висновку про те, що Європейський Союз залишається міжнародною організацією наднаціонального характеру, яка містить в собі певні елементи кон­федерації чи федерації.

Натомість проект Конституції однозначно засвідчує завершення еволюції європейської конструкції в бік високо інтегрованої конфеде­рації держав. Відповідно до статті 1 та подальших положень проекту, Союз розглядається як міжнародне об'єднання держав, які, зберігаючи свою незалежність, частину своїх суверенних прав, зокрема і тих, які стосуються внутрішніх справ (питань економіки, ресурсів, монетарно-фінансової політики тощо), передають у компетенцію Європейського Союзу для досягнення наперед узгоджених цілей, що, за сучасними на­уковими уявленнями, має кваліфікуватись як конфедерація держав.

Ключовими у визначенні характеру Союзу, відповідно до проекту Конституції, є два питання: цінності, на яких базується Союз, консти­туційно визначені цілі і завдання Союзу.

До тих цінностей, на яких базується Союз, згідно з проектом на­лежать: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, правова держава, а також повага до прав людини. Ці цінності мають характеризувати досягнуту єдність держав-членів у побудові суспіль­ства на таких засадах як: плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність і недискримінація (ст. 2).

Метою Союзу, відповідно до проекту Конституції, є збереження миру, своїх цінностей і благополуччя «своїх народів». Мета Союзу має глибокий зміст і є багатовимірною. Цілі Союзу повинні здійснюватися за допомогою адекватних засобів, але в межах повноважень, переданих Союзу в цій Конституції (ч. 5 ст. 3).

Членство в Союзі, відповідно до проекту Конституції, є відкри­тим виключно для держав, які відповідають трьом кваліфікаційним критеріям: бути європейською державою; дотримуватись цінностей, на яких базується Союз; взяти зобов'язання їх втілювати в життя разом (частина друга ст. 1, частина перша ст. 57). Кожна європей­ська держава, яка має намір стати членом Союзу, має адресувати своє прохання Раді міністрів, про що інформуються Європейський Парламент і національні парламенти держав-членів. Рішення з цього питання приймається одноголосно Радою міністрів після консультацій з Комісією і за попередньою згодою Європейського Парламенту. Умови і варіанти приєднання стають предметом уго­ди між державами-членами і державою-кандидатом. Угода підлягає ратифікації всіма державами-членами ЄС відповідно до їх консти­туційних процедур (частина друга ст. 57).

Вихід з членства Союзу є вільним і здійснюється за допомогою угоди між державою, що виходить з членства Союзу, і Союзом (ст. 59). У випадку, коли існує ризик грубого порушення державою-членом цін­ностей, що становлять основу Союзу, проект Конституції передбачає можливість примусового припинення прав членства для цієї держави за рішенням, мотивовано ініційованим як мінімум однією третиною держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії, і прийнятим Радою міністрів більшістю в чотири п'ятих голосів її членів (ст. 58).

Окремі положення проекту Конституції присвячено взаєминам Со­юзу і держав-сусідів. їх відносини розглядаються як «привілейовані» з точки зору встановлення простору процвітання і добросусідства, що базується на цінностях Союзу і характеризується тісними і мирними взаєминами, основаними на співробітництві (частина перша ст. 56). З такими державами Союз може укладати специфічні угоди, брати взаємні права і зобов'язання з можливим проведенням сумісних дій (частина друга ст. 56).

Відповідно до проекту Конституції, Європейський Союз за своєю юридичною природою є міждержавним, тобто міжнародним високо інтегрованим конфедеративним об'єднанням - Союзом Держав.

Союз, відповідно до проекту Конституції, визнає права і свободи людини v вводить їх у свій правовий порядок подвійним чином.

По-перше, інкорпорувавши до своєї Конституції Хартію основних прав, яка склала Частину II Конституції, Союз підніс каталог перед-

бачених у цій Хартії основних прав до рівня своїх конституційних норм найвищої юридичної сили і прямої дії, гарантувавши додержання цих норм у своєму внутрішньому правовому порядку запровадженням інституту судового конституційного контролю.

По-друге, Союз, приєднавшись до Європейської Конвенції про за­хист прав людини і основних свобод (1950), визначив її положення частиною права Союзу в якості загальних засад (частини друга і третя ст. 7 проекту Конституції).

Розмежування повноважень. Відповідно до проекту Конституції, відносини між Союзом і державами-членами базуються на повазі на­ціональної ідентичності держав-членів, політичної і конституційної структури. Союз поважає істотно важливі функції держав, які спрямо­вані на забезпечення територіальної цілісності держави, на підтрим­ку суспільного порядку і забезпечення внутрішньої безпеки (частина перша ст. 5). Ці відносини реалізуються відповідно до принципу лояльного співробітництва.

Здійснення повноважень Союзу базується на двох засадах: субсиді-арності і пропорційності, які застосовуються відповідно до Протоколу про застосування принципів субсидіарності і пропорційності, проект якого є складовою проекту Конституції.

До виключної компетенції Союзу належать: митна політика, зо­внішні економічні відносини, юридичний фундамент внутрішнього ринку (свобода пересування осіб, товарів, послуг і капіталів), фінансові послуги, політика конкуренції, монетарна політика в рамках зони евро. З цих питань Союз має право приймати законодавчі акти, укладати міжнародні угоди.

До спільної компетенції Союзу і держав-членів належать такі сфери: внутрішній ринок, питання свободи, безпеки і справедливості, сіль­ське господарство і рибальство (за винятком збереження біологічних ресурсів моря), транспорт і транс'європейське сполучення, енергетика, соціальна політика, захист прав споживачів.

У проекті Конституції використано класичне федеративне застере­ження: верховенство права Союзу над правом держав-членів.

Всі інститути Союзу розглядаються як такі, що мають єдиний рівень легітимності і підлягають уніфікації. В проекті вони поділені на дві групи: такі, що формують інституційну основу Союзу, і група інших інститутів та органів Союзу.

До першої групи входять:

• Європейський Парламент (представницький орган громадян Європейського Союзу, обирається шляхом прямих загальних ви­борів у складі 736 членів на п'ять років. Разом з Радою Міністрів здійснює в Союзі законодавчі, бюджетні, контрольні і консульта­тивні функції);

• Європейська Рада (міждержавний орган політично керівництва, до складу входять глави держав чи урядів держав-членів, Голова Ради і Голова Європейської Комісії; Рада визначає орієнтацію і загальні політичні пріоритети, свої рішення ухвалює консенсусом, не бере участі у здійсненні законодавчих функцій Союзу);

• Рада Міністрів (міждержавний орган з законодавчими і виконавчи­ми функціями Союзу, до складу входить по одному представнику від кожної держави-члени, які призначаються державою-членом в залежності від теми засідання);

• Європейська Комісія (головний виконавчий орган урядового характеру, здійснює функції координування, виконання і управ­ління відповідно до умов, визначених в Конституції, забезпечує представництво ЄС на міжнародному рівні; складається з Голо­ви Комісії, Міністра закордонних справ ЄС і 13 Європейських комісарів);

• Міністр закордонних справ ЄС (він є заступником Голови Єв-рокомісії, відповідає за загальну безпеку, здійснення зовнішньої політики ЄС);

• Європейський суд (включає Європейський суд справедливості, Суд першої інстанції та трибунали спеціалізованої юрисдикції).

До другої групи входять:

• Європейський центральний банк (разом з Національними цен­тральними банками утворює Систему європейських центральних банків, яка проводить єдину монетарну політику ЄС);

• Рахункова палата (до складу входить по одному представнику від кожної держави-члена, проте її члени здійснюють свої функції ціл­ком незалежно; здійснює контроль за доходами і витратами ЄС);

• Консультативні органи Союзу, до яких належать Комітет регіонів та Економічний і соціальний комітет (члени комітетів не можуть бути зв'язаними жодним імперативним мандатом і здійснюють свої функції цілком незалежно на користь загальних інтересів Союзу);

Всі європейські інституції за проектом Конституції підтримують між собою лояльне співробітництво (частина третя ст. 18).

Запитання і завдання:

1. Які основні завдання повинні бути вирішенні з прийняттям Конституції ЄС?

2. Який орган займався підготовкою реформ в ЄС на основі про­екту Конституції?

3. З яких основних частин складається проект Конституції?

4. Як розмежовуються повноваження між Союзом та державами-членами згідно з проектом Конституції?

5. Як поділяються за проектом Конституції інституції ЄС?

Поиск по сайту: