Аграрна реформа 1872-1873 р

Хоча уряду вдавалося придушувати селянські повстання, що охопили усю країну у перші роки нового правління, все-таки воно переконалося, що проведення аграрних перетворень не можна зупинити могутній підйом народного руху. Імператорська уряд були не зважати на те, що кілька тому народний рух призвело до падіння Токугава.

Серйозною причиною аграрних перетворень був також підкреслив необхідність створити міцну фінансову базу. Однією з першочергові завдання нової влади було введення сучасної грошової системи, централізація й зміцнення фінансів, які перебували у хаотичному стані. У 1868 р. у країні було у спілкуванні 1694 виду грошових знаків у сумі 38,5 млн. єн.

У 1869 р. уряд приступила до уніфікації грошових знаків. У 1871 р. було запроваджено єдина для країни грошова система, джерело якої в десяткової системі истис?-.ления 53'. Многочисленные-денежные' знаки, обращавшиеся в межах окремих князівств, підлягали обміну я^а нові паперові гроші.

'Уряд Мейдзі одержало порожню скарбницю 'від сёгуна-Та. Бюджетні надходження нового уряду покривали.лише незначну частку колосальних витрат, пов'язаних із громадянською війною, величезними 'выкупными платежами даймё і самурайству, створенням регулярного війська, військово-морським будівництвом тощо. буд. У грошах бюджетні доходи уряду у 1868 р. становили близько чотирьох млн. єн, тоді як витрати перевищували 30 млн. єн. У 1869 р. доходи становили майже п'ять млн. єн, витрати —-20 млн. єн 54.

Для покриття найбільш невідкладних витрат уряд у перші роки правління (1868—1869) вдавалася до примусовим позикам (гоёкин) у купецтва і заможних верств городян. Проте загальна сума цих позик досягла лише 4648 тис. єн.

Принаймні загострення не фінансові обмеження уряд неухильно збільшувала випуск паперових грошей, що підлягали обміну. У результаті кількість паперових грошей до зверненні за чотирирічний період (1868—1872) зросла з 24 млн. єн до 99 млн. єн, т. е. більше, аніж в чотири рази. Масовий випуск паперових грошей призвів до їх знецінення, що справила згубний вплив на країни.

Головною дохідної статтею державного бюджету нового уряду, як і старого феодального, продовжувало залишатися оподаткування — селянства.

Проте успадкована від старої режиму рента натурою, розмір якої встановлювався залежно від врожаю, не задовольняла сучасним вимогам бюджетно-фінансової системи. Потрібно перевершити від натуральної податі до грошовому податку, взимаемому залежно від розмірів земельної власності навіть від врожаю.

Інакше кажучи, вимагалося привести фіскальну систему країни у відповідність до що розвивається капіталістичної економікою, встановити платника податків, юридично відповідального за своєчасну сплату податків. І тому треба так було повсюди запровадити приватну власність на грішну землю. Така реформа відповідала інтересам значного шару про паразитичних поміщиків (кисэй-дзи-нуси) чи нових поміщиків (синдзинуси), які за токугавском феодальному ладі були власниками землі лише де-факто, а чи не де-юре. Така реформа відповідала також інтересам заможного селянства, що володів значними наділами, але з що мав права власності ними.

Вже у лютому 1872 р. скасували заборона землю, встановлений ще 1643 г.57. У цьому місяці уряд ухвалив рішення про проведення кадастру і закріпленні приватної власності на грішну землю за тими, яким вона фактично належала, шляхом видачі посвідчень про земельної власності (тикэн).

Видача цих посвідчень здійснювалася за умов повного сваволі сільську адміністрацію, тісно що з поміщиками, лихварями і купцями. Сільські старости, ведавшие архівами, виступали повністю за поміщиків і лихварів, сприяли їм у експропріації селян. У кількох областях видача посвідчень супроводжувалася демонстраціями протесту і повстаннями селян.

Землю отримали передусім нові поміщики. Нині вони стали не «проміжними експлуататорами», як і феодальні часи, а повноправними власниками землі, зберігши право здачі їх у оренду й можливість той самий як і зараз, ніякими законами не обмеженою експлуатації орендарів.

Орендарі і безземельні селяни (мидзоиуми-хякусё та інших.), навіть якщо раніше мали землю, але заклали її новим поміщикам чи лихварям, права власності не отримували. Їх земля переходила до нового поміщику чи заможному селянинові, яку колись працювали ці орендарі.

За законом право отримати землю у власність мали 'так звані хомбякусё, т. е. ті селяни, які за феодальному режимі зберегли свої земельні наділи і сплачували земельну ренту та інші податки даймё чи чиновникам сёгуната у володіннях Токугава. Бо у позднефео-дальный період селі йшов швидкий процес класового розшарування, переважна більшість із цих селян мало незначні земельні наділи.

Отже більшість селян, з реформи отримали землю, стало власниками дрібних ділянок, цілком недостатніх у тому, щоб прогодуватися. Вони мусили 'вимушені вдаватися до справи побічної заробітку — працювати на поміщика -чи капіталіста.

У результаті реформи уряд і поміщики захоплювали лісу, луки, пустищі, пасовища, значна частина з давніх-давен лежить у розпорядженні сільських громад.

За законом проведення кадастру все землі було поділено на урядові й приватні. До приватним було зараховано наділи, що перебували на користуванні окремих осіб, і землі, належали сільським громадам. Та оскільки установити належність лісів і лук до тій чи іншій селі важко було, то уряд надавало їх собі, що у законі говорилося, що це землі, проти яких неможливо точно встановити право власності, переходять до держави. Значна частина коштів цих земель потім продавалася поміщикам чи купцям з торгів.

Отже, заходи уряду Мейдзі по узаконення приватної власності на грішну землю вели до розширення поміщицької земельної власності, зміцнення позицій поміщиків та жителів сільської буржуазії з допомогою селян. Встановлення свободи купівлі-продажу землі відкривало змогу подальшою його концентрації до рук поміщиків у вигляді експропріації селянства, обплутаного мережею боргових зобов'язань, разоряемого непосильними податками.

Поиск по сайту: