Військова реформа

У 1872 року було видано указу про майбутнє запровадження загальної військового обов'язку, ніж підривалася монопольне право самураїв на військову службу.

Перетворення суттєво зачепили колишнє привілейоване стан військового дворянства — самураїв. Великі феодальні землевласники — князі отримали щедру грошову компенсацію через відмову від своїх феодальних прав на користь імператора, але становище пересічного самурайства загалом погіршилося. Частина самураїв закріпилася чи державній апараті, поповнивши ряди чиновників; до армій вони як і становили кістяк офіцерства. Деякі самураї перетворилися на поміщиків, але багато частина залишилася без будь-якого стійкого джерела доходів населення і не могла пристосуватися до нових умов грошового господарства. Це була неспокійна й марнославна «вольниця», яка хотіла погодитися з втратою свого привілейованого становища.

У 1970-х роках ХІХ в. стався ряд реакційних самурайських заколотів, учасники яких домагалися відновлення колишніх феодальних порядків і зокрема, таких спеціальних самурайських привілеїв, як право зброї. Запровадження загальної військового обов'язку остаточно підірвало монополію самураїв на військову справу; різке скорочення державних пенсій, выплачивавшихся самураям, викликало у тому числі особливе обурення. До цього приєднувалося невдоволення «слабкої», т. е. недостатньо агресивної, на думку, зовнішньої політикою японського уряду, не сулившей у майбутньому ніяких завойовних походів, які б дали самураям можливість висунутися і збагатитися.

Незадоволених очолив військовий міністр Сайго Такамори. Він різко критикував зовнішній політиці уряду та вимагав, щоб Японія «показала себе». Сайго, зокрема, наполягав на розв'язанні воїни завоювання Кореї. Такі агресивні й те водночас авантюристичні настрої самурайської опозиції не поділялися більшістю правлячих кіл. Прийняття відверто агресивного зовнішньополітичного курсу більше загрожувало відсталою, слабкої би в економічному і у військовому відносинах Японії небезпечними наслідками. Тому поданих у уряді прибічникам військових авантюр на чолі з Сайге зірвалася подолати опір біліша обережних елементів, що гуртувався навколо Окубо Тосимити. Окубо, як і Сайге, належав до самурайству. Проте Окубо був лідером найбільш обуржуазившихся верств феодального дворянства, вся діяльність яких спрямовувалася шукати компромісу з буржуазією з проведення щодо ліберального внутрішньополітичного курсу і якнайшвидшій модернізації Японії.

Японське уряд вирішило зробити порівняно не велику в масштабах загарбницьку експедицію китайською острів Тайвань, що було своєрідною поступкою прибічникам енергійної завойовницької політики, експедиція мала зіграти роль захисного клапана проти можливого самурайського вибуху.

Переброшенные в 1874 р. до Тайваню японські війська зустріли слабке спротив з боку майже беззбройного місцевого населення. Побоюючись ускладнень з іншими європейськими державами, Японія невдовзі змушена була евакуювати своп війська із Тайваню, вимовивши, проте, уряд Китаю грошову «компенсацію».

Тайванська експедиція не задовольнила самураїв. У 1877 р. спалахнув великий реакційний заколот Півдні Японії — у провінції Сацума. На чолі заколоту став Сайго. Заколотники взяли в облогу гарнізон урядових військ у р. Кумамото і протягом кількамісячної вели уперту збройну боротьбу з урядом. На карту поставили збереження проведених реформ. Восени 1877 р. уряд зміг справитися з заколотом, а Сайго покінчив життя самогубством.

Поиск по сайту: