ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Сутність, завдання та інструменти промислової політики. її пер­шочерговим завданням є посилення конкурентно спроможності про­мисловості Спільноти. З цією метою усі країни-члени Співтовариства повинні скеровувати свою діяльність на підтримку деяких аспектів промислового підприємництва, що і є змістом поняття «промислова політика». Ця дефініція, однак, достатньо контроверсійно зводиться до зауваг, чи така діяльність не ставить під загрозу свободу ринку, зокрема, економічну конкуренцію. Тому в нормативних документах Спільноти чітко визначені всі політично-економічні заходи на під­тримку системи вільної ринкової конкуренції. Вагомим доказом на користь необхідності існування комунітарної промислової політики є посилення становища об'єднаної Європи на світовому ринку. Заходами на підтримку цього є:

• прискорення адаптації промисловості до структурних змін;

• підтримка сприятливого для розвитку ініціативи і підприємни­цтва клімату в межах спільноти, особливо підприємств малого і середнього бізнесу;

• підтримка сприятливих умов для співпраці між підприємствами;

• допомога в ефективнішому використанні промислового потенці­алу через політику інновацій, досліджень і розвитку технологій.

Інструментами для досягнення цих цілей є надання своєчасної ін­формації та консультацій, визначення правових і податкових умов про­мислової діяльності, а також різноманітна державна підтримка. Таким чином, зберігаються права окремих держав-членів Спільноти, котрі, за

підтримки Комісії, проводять взаємні консультації і, в разі потреби, коор­динують свою діяльність. Роль Комісії зводиться до висування ініціатив-рекомендацій, а також вона може подавати проекти специфічних заходів підтримки на розгляд Ради, яка, після консультацій з Європейським пар­ламентом та економічним і соціальним комітетами, приймає остаточне рішення. Промислова політика Співтовариства також ставить перед собою завдання орієнтувати всі інші політики і діяльність Спільноти на досягнення стратегічної мети забезпечення конкурентної спроможнос­ті промисловості Співтовариства. Йдеться, передусім, про втручання в різні сектори економіки, наприклад, вугільну і сталеплавильну галузі, текстильну промисловість, кораблебудування, новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, наукові дослідження, захист довкілля, тобто ті сектори промисловості, яким надається першочергового зна­чення. Складовою частиною промислової політики є також деякі аспекти структурної політики, скерованої передусім на регіональний розвиток, контроль за субвенціями, використання торговельно-політичних інстру­ментів в межах допустимого захисту внутрішнього ринку, наприклад, антидемпінгові заходи.

Надзвичайно важливими кроками на шляху розвитку промислової політики стало створення Консультаційного комітету з промислових досліджень та розвитку в 1984 p., Комітету підтримки малого і серед­нього бізнесу (1989) і прийняття Білої книги «Ріст конкурентуоспро-можності, зайнятість населення. Виклики сьогодення і шлях у XXI століття» (1994). В ній, зокрема, поставлені такі програмні завдання, як підтримка приватизаційних процесів, визначення найбільш кон-курентуоспроможних ланок економічного потенціалу, і, у зв'язку з цим, особлива підтримка інформаційних технологій, біотехнологій, аудіовізуального сектора та життєвого середовища, як політично-про­мислового виміру.

На відміну від політики конкуренції, що має на меті створити од­накові, недискримінаційні умови на ринку для всіх підприємств, про­мислова політика спрямована на селекційні заходи. Вона захищає старі галузі, існуванню яких загрожує імпорт, підтримує кооперацію малих та середніх підприємств у т. зв. передконкурентній фазі виробництва (до­слідження і розвиток, фінансування), підсилює сучасні ключові сектори або «горизонтально» підтримує продуктивність та зниження витрат. При цьому застосовуються як традиційні інструменти, наприклад, по-

даткові заходи, фінансова допомога, державні замовлення, підтримка дослідницької діяльності, а поряд з цим - сучасні, такі як інституції для трансферу технологій та спілки представників від підприємств, наукових і політичних організацій (технологічні ради), зорієнтовані на діалог. Таким чином, сучасна промислова політика розрахована на розумну стратегію, що ставить перед місцевим виробництвом і господарством, а також сфе­рою послуг завдання на майбутнє, відстежуючи при цьому можливості реставрації старих структур.

Поиск по сайту: