Інструменти політики ЄС у галузі захисту прав споживача

1975 р. було видано проект першої програми захисту прав спожива­ча. У 1982 р. було схвалено наступну п'ятилітню програму, а в 1989 р. Рада ЄС закликала подати проект третьої програми, яка набула форми трирічного плану. Ця програма передбачала різні заходи, зорієнтовані за чотирма напрямами:

1. Представництво споживача.

2. Інформація споживача.

3. Безпека споживача.

4. Захист споживача в угодах.

Поза тим питання захисту прав споживача входили в компетенцію окремих генеральних дирекцій внутрішнього ринку, конкуренції, со­ціального захисту, сільського господарства, охорони довкілля, фінан­сових і торгівельних інституцій.

Взаємозв'язок політики у галузі захисту прав споживача з ін­шими спільними політиками ЄС. Захист прав споживача стосується кожної з політик ЄС. Наприклад, у межах спільної сільськогосподар­ської політики затверджено низку заходів щодо захисту прав спожи­вача, зокрема тих, що стосуються охорони здоров'я.

Охорона здоров 'я та безпека споживача. Комісією були затверджені інструкції щодо забезпечення належних умов захисту здоров'я, безпеки споживача, основаних на найновіших досягненнях науки. Йдеться, зокре­ма, про гігієну праці, профілактику професійних захворювань і травма­тизму на робочих місцях. Охорона здоров 'я предбачає також діяльність в галузі виробництва продуктів харчування та ліків, з одного боку, і безпеку споживача при застосуванні промислових виробів, - з іншого. Країни-члени Співтовариства можуть видавати внутрішньодержавні інструкції, але тільки за умови, що ЄС не видав власних. Проте в цій області не існує жодних законодавчих обмежень, навпаки, законодавці діють достатньо прагматично і видають інструкції, які слугують охороні інтересів спо­живача. Контроль же за продуктами і рішення про їх допуск на ринок, як правило, залишається в компетенції внутрішньодержавних органів тієї чи іншої країни-члена Спільноти.

Основна директива ЄС вимагає, щоб уся продукція Спільноти від­повідала нормам безпеки. Країни-члени повинні здійснювати контроль над безпекою виробів і, в разі потреби, знімати продукцію з ринку. Щодо промислових, зокрема електроприладів, існує спеціальна по­станова, яка вимагає дотримання спільних правил безпеки для всіх виробів, допущених на європейський ринок.

Захист економічних інтересів. Ця сфера захисту прав споживача стосується цін, кредитів, страхування, договірних справ, різних кон­курентних і торгівельних практик.

Роздрібні ціни не є предметом комунітарної регуляції, лише стосов­но сільськогосподарської продукції існує практика впорядковування цін виробника і гуртових цін. Однак, країни-члени Спільноти, вста­новлюючи внутрішні ціни на продукцію, повинні виходити із засад європейського права, зокрема, дотримуватися принципу заборони дис­кримінації. З метою захисту прав споживача існує спільна практика позначення ціни, особливо на продуктах харчування та інших виробах щоденного вжитку, виходячи з кількості в літрах чи кілограмах. Ре­клама продукції теж регламентована низкою директивних документів Спільноти.

Запровадження спільного ринку продуктів харчування викликало необхідність створення спільного або гармонізованого правового вре­гулювання. У всіх країнах існує ретельно опрацьоване законодавство, що базується на національних і регіональних традиціях. Проте різни­ця між національними законодавствами призводила до обмежень на спільному ринку. Саме тому, починаючи з 1960 p., розпочалася робота над гармонізацією правових актів регулювання продуктів харчування. Згодом було прийнято головну його засаду: кожен продукт харчування, винесений на ринок в одній з країн-членів ЄС, повинен бути спромож­ним до вільного руху на усій території Спільноти, тобто відповідати нормам захисту прав споживача. Великого прогресу було досягнуто в 1986-1991 pp., коли вийшли постанови щодо екологічних вимог, позначення сільськогосподарських виробів і продуктів харчування. Передбачалося, що згодом будуть гармонізовані всі акти, що регулю­ють ринок продуктів харчування. Заслуговує на увагу список домішок, дозволених для використання у всіх країнах Спільноти. Він стосується консервантів, антиоксидантів, емульгаторів тощо. Наступним кроком стали директиви, що встановлюють речовини, які можуть перебувати в контакті з продуктами харчування, тобто предметів, вироблених із штучних матеріалів, фольги, а також кераміки. Інші документи об­межують максимальний вміст важких металів та інших небезпечних речовин у продуктах харчування, встановлюють межу вмісту жирів, а також умови складування продуктів, їх упаковки, інструкції щодо вживання, наявність інформації про виробника та імпортера. Щодо деяких продуктів харчування існує навіть європейське регулювання рецептур. Наприклад, основні стандарти встановлені на какао і шоко­лад, цукор, мед, каву і цикорій, мармелад і мінеральні води.

У сфері дотримання правил безпеки великого значення надається стандартизації автомобілів. ЄС керується більш, ніж 70 директивами, які детально визначають умови обладнання пасажирських автомобі­лів, хоча досі не врегульовано систему їх технічного контролю. Такий режим існує для вантажних автомобілів, автомобілів служби таксі і санітарної служби. В майбутньому планується встановити спільне регулювання обмеження швидкості руху, створення єдиного зразка прав водія, запровадити межі максимального вмісту алкоголю в крові водія.

Окремо спільні норми розроблено для виготовлення побутових технічних виробів, будівельних матеріалів та, особливо, іграшок.

Запитання і завдання:

1. У чому полягає специфіка політики ЄС у галузі захисту прав споживача?

2. Охарактеризуйте історію становлення політики ЄС у галузі за­хисту прав споживача.

3. Назвіть основні інструменти політики ЄС у галузі захисту прав споживача.

4. Розкрийте взаємозв'язок охорони здоров'я та безпеки спожива­ча.

5. Що таке захист економічних інтересів?

Поиск по сайту: