 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Основні принципи та складові економічної розвідки
До основних принципів економічної розвідки належать:
¤ підпорядкованість задач і цілей економічної розвідки ключовим національним економічним інтересам;
¤ незалежність вибору об’єктів економічної розвідки від політичних, воєнних та інших відносин між державами;
¤ постійність в її веденні;
¤ дестабілізуючий та інший деструктивний вплив на об’єкти економіки та економічну структуру розвідувальних держав;
¤ стимулювання діяльності економічної розвідки компаніями та фінансово-промисловими групами і фірмами, що зацікавлені в одержанні розвідувальної інформації.
Найбільший інтерес для економічної розвідки становлять:
± науково-дослідні і конструкторські праці;
± фінансові операції компаній, з них фінансування проектів, інвестиційна політика;
± особливості технологічного процесу, результати досліджень;
± маркетинг, зокрема: режим поставок, список замовників, кон’юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звіти про реалізацію продукції;
± організація виробництва;
± комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу та ін.
Головна мета економічної розвідки – забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці.
Існує дві форми конкуренції: добросовісна і недобросовісна.
Добросовісна конкуренція передбачає одержання максимальних прибутків шляхом створення кращих товарів і надання більш якісних послуг – тобто це оправдана боротьба цін і якостей.
Недобросовісна конкуренція включає економічний шпіонаж, корупцію, неправдиву рекламу, демпінг, які використовуються з метою підриву економічних здобутків конкурента або витіснення його з ринку тощо.
Як показала практика, багато фірм поєднують в своїй діяльності добросовісну конкуренцію з недобросовісною, і на сьогодні це стає нормою сучасного бізнесу.
Способи одержання конфіденційної інформації про діяльність конкурентів умовно можна поділити на законні і незаконні.
Законні методи:
ü збір і аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел;
ü 
відвідання виставок та ярмарок, влаштованих конкурентами;
ü придбання і дослідження виробів конкурентів (так звана зворотна інженерія).
Незаконні та непорядні методи:
° 
вивідування потрібної інформації у спеціалістів конкурента;
° переманювання ведучих спеціалістів для одержання потрібної інформації;
° підкуп співробітників із ключових відділів конкурента;
° засилка агентів на фірму чи в близьке оточення ведучих спеціалістів;
° викрадення креслень, документів, зразків виробів;
° негласний контроль за кореспонденцією;
° 
незаконне одержання інформації у державних чиновників шляхом підкупу;
° одержання інформації з використанням технічних засобів (контроль телефонних розмов, встановлення підслухувальної апаратури та ін.);
° обманні переговори про укладення договору чи угоди і, після одержання інформації, відмова від них;
° обманне пропонування роботи спеціалістам із фірм суперників з метою заволодіння конфіденційною інформацією.
 |
Макроекономічна розвідка – це збір інформації про:
° тенденцію економічного розвитку іноземних держав;
° енергетичні і сировинні ресурси;
° розроблені за кордоном технології;
° стан галузевих і регіональних ринків;
° діяльність значних корпорацій світу;
° функціонування фінансових систем та ін.
Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт – значна її частина здійснюється цілком легально, і за своїм змістом вона подібна до науково-дослідної роботи.
Економічна контррозвідка забезпечує припинення намагань іноземних фірм і спецслужб добування торгово-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.
Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами в інтересах промислових корпорацій у боротьбі з іноземними конкурентами, є найбільш делікатним напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи в галузі бізнесу та фінансів. Для них створюють так звані глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.
Крім традиційних методів розвідки застосовуються і різноманітні дестабілізаційні методи:
v компрометація фірм;
v проникнення та дезінформація;
v торпедування крупних контрактів;
v доктрина “наведення мостів”.
Компрометація фірм. Частіше всього приватні розвідувальні структури готують компрометуюче досьє на промислові групи чи окремі фірми з метою його продажі конкурентам.
Проникнення і дезінформація. Даний метод характеризується намаганням вкоренитися в державні чи приватні структури з наміром одержати надійне прикриття для своєї незаконної діяльності. Для проникнення в стратегічні галузі промисловості використовується метод участі акціонерів зацікавленої країни у загальній долі капіталу на той чи інший проект стратегічного призначення. Може також практикуватися збір даних консультаційними фірмами, для чого розсилаються анкети, в котрі включаються пункти, відповіді на які можуть відкрити секрет виробництва продукції.
Для дезінформації може також використовуватися міжнародна мережа Internet, куди спеціально, з певною метою, можуть заносити неправдиві технологічні дані.
Торпедування крупних контрактів. Цим методом користуються великі корпорації при участі уряду для укладення вигідних контрактів з іншою країною (чи перехоплення потрібного контракту, що його мали укласти певні країни), знаходячи для цього слабкі безвихідні сторони, такі наприклад, як вимога негайно погасити заборгованість тощо.
Доктрина “наведення мостів” – це ефективний інструмент ведення “агресивної економічної політики” по відношенню до конкретної країни. За цим методом передбачається надання гуманітарної та іншої допомоги з метою широкомасштабного проникнення в країну. При цьому основний упор робиться на підключення до програм допомоги науковим інститутам, які займаються опитуванням суспільної думки, економічними та соціальними дослідженнями. Це допомагає дістати більш чітке уявлення про політичні та економічні процеси в країні; її інтелектуальні, виробничі та сировинні ресурси; ємності ринків збуту; налагодити потрібні контакти та проявляти вплив на осіб, які володіють важливою інформацією.
Даний метод передбачає:
¯ відвідування підприємств (фірм) з метою обміну досвідом та закупки продукції, під час яких встановлюються неформальні контакти із керівниками даних підприємств;
¯ спеціальна зміна повістки ділових переговорів з постановкою питань, що виходять за рамки раніше узгодженої програми;
¯ включення, іноді в останній момент до складу делегації нових осіб, про яких раніше не зазначалося та інше.
Особливий інтерес виявляють іноземні спецслужби до торгових делегацій, які ведуть переговори на міждержавному рівні. Використовують вони і консультаційні фірми, маючи можливість таким чином отримувати поштою чи по телефаксу потрібну оглядову інформацію.
Широкі потенційні можливості для ведення економічної розвідки відкриває практика створення сумісних підприємств. Це надає можливість іноземним співпрацівникам мати доступ до важливої інформації. А розвиток електронних інформаційних технологій значно розширює можливість одержання цінної інформації через: прослухування телефонних розмов; знімання інформації з факсів і портативних комп’ютерів тощо.
Економічна розвідка, як сфера таємної діяльності по збору, аналізу, зберіганню та використанню особливо цінної конфіденційної інформації, охоплює всі сфери ринкової економіки. Збитки від економічної розвідки, наприклад, в банківській сфері складають в світі 30 відсотків від всіх втрат, які несуть банки.
Промисловий шпіонаж
Діяльність економічної розвідки підрозділяється на:
1. Галузевий аналіз стану економіки певної країни;
2. Промисловий шпіонаж, який в свою чергу можна умовно підрозділити на комерційний, технологічний і науково-технічний.
Шпіонаж – це цілеспрямована діяльність по збору розвідувальних відомостей, які можуть нанести протилежній стороні певних втрат, і кваліфікується законодавчими органами протилежної сторони як злочинна.
Характерні риси діяльності
промисловогошпіонажу
ü Оволодіння ринками збуту;
ü Підробка товарів;
ü Дискредитація чи усунення конкурентів;
ü Перепродаж фірмових секретів;
ü Зрив переговорів по контрактах;
ü Шантаж окремих осіб;
ü Створення умов для підготовки та проведення терористичних і диверсійних акцій.
Із зростанням інфляції, посиленням конкуренції і соціального напруження в світі промисловий шпіонаж активізується і коштів на його ведення, як правило, не жаліють. Причетними до його ведення є недержавні організації та приватні особи.
Як свідчить практика, недержавні організації, які займаються промисловим шпіонажем, проявляють найбільшу зацікавленість в таких питаннях конкуруючих з ними фірм, організацій, банків:
± фінансові звіти та прогнози;
± маркетинг та стратегія цін;
± технічна специфікація існуючої та перспективної продукції;
± умови контрактів;
± перспективні плани розвитку виробництва;
± фінансовий стан об’єкта;
± умови продажу чи злиття об’єктів;
± організаційна структура об’єкта;
± найважливіші елементи систем безпеки, кодів та процедур доступу до інформаційних мереж і центрів.
Для добування потрібної інформації вищезазначені організації користуються спеціальними формами і методами, наприклад:
] завуальовані питання спеціалістам конкурента;
] обманне запрошення на роботу спеціалістів, що працюють у конкурента, з пропонуванням заповнити текст із спеціально підібраними питаннями;
] обманні переговори з представником конкурента про придбання товарів чи ліцензії і, після одержання необхідної інформації, відмова від предмету переговорів;
] безпосереднє таємне спостереження за об’єктом, яким може бути спеціаліст, відділ чи установа;
] використання професіональних агентів для одержання інформації;
] посягання на власність конкурента;
] підкуп співробітників із ключових відділів конкурента;
] засилка агентів до службовців чи спеціалістів конкурента;
] підслухування розмов конкурента;
] викрадення креслень, зразків, документів;
] шантаж і різноманітні способи тиску;
] незаконне одержання інформації через корумповані елементи у владних структурах.
Ведеться промисловий шпіонаж за допомогою різноманітних технічних засобів:
= спеціальна звукозаписуюча апаратура;
= прилади для зняття інформації з телефонних ліній зв’язку;
= міні-радіозакладки;
= апаратура для зняття інформації з вікон за допомогою лазерних випромінювачів;
= навідні мікрофони;
= спеціальні системи спостереження і передача відеозображення;
= спеціальна фотоапаратура;
= прилади спостереження;
= прилади нічного бачення;
= апаратура для виявлення радіоактивного та іншого випромінювання тощо.
Злочинні нашарування в жорстокій боротьбі за прибуткові сфери і території країн проникають в структури влади та управління, втягують в свою діяльність державний апарат.
Найбільш активно промисловим шпіонажем займаються транснаціональні корпорації (ТНК). Спеціалісти вважають, що на сьогодні в світі не менше 55 тисяч транснаціональних корпорацій, які мають близько 170 тисяч філіалів. Триста значних транснаціональних корпорацій контролює близько 25 відсотків всіх активів, з них сто найбільших в 1990 році володіли активами на загальну суму 3,1 трильйони доларів.
В розвідувальній діяльності транснаціональних корпорацій присутні всі види шпіонажу, починаючи від науково-технічного і кінчаючи політичним. Особливе місце в цій сфері належить зарубіжним філіалам, які володіють розвідувальною сіткою “інформаторів” по всій країні перебування і колосальними фінансовими можливостями.
Крім інформації про діяльність фірм, банків, організацій та інше, спецслужби транснаціональних корпорацій збирають дані на видних політичних діячів як своєї країни, так і країн, де знаходяться філіали ТНК, з метою вчинити на них тиск задля своїх інтересів. З цією ж метою ведеться робота по складанню досьє на ведучих спеціалістів і менеджерів фірм-конкурентів, а спеціальні служби крупних корпорацій ведуть пошук, вивчають і переманюють талановитих вчених із різних країн.
Шантаж. По конкретній особі встановлюється фінансовий і сімейний стан, звички, уподобання, нахили як його так і членів його сім’ї, підбирається необхідний, а якщо можливо, то і компрометуючий матеріал, знаходиться можливість передачі через кого-небудь взятки чи надання послуги тощо.
В діяльності таких відомих міжнародних приватних фірм, як “Всесвітня організація детективів” та “Міжнародна служба безпеки і розслідувань”, що об’єднала приватні служби Західної Європи, присутній як промисловий шпіонаж, так і контршпіонаж. А єдина спеціальна служба АСИС – Американське співробітництво по промисловій безпеці, – яка об’єднала керівників служб безпеки найбільших транснаціональних корпорацій американського походження, була створена з метою боротьби проти витоку науково-технічної інформації із філіалів американських корпорацій за кордоном. Існують і інші об’єднання. Наприклад, відомі конкуруючі французькі фірми “П’єр Карден”, “Крістіан Діор”, “Шанель”, “Ніна Річчі” та “Гуччі”, об’єднали свої зусилля проти підробок, прийшовши до висновку, що разом їм буде легше боротись з підпільними конкурентами.
Внутрішні загрози кримінологічної безпеки об’єкта економіки
До внутрішніх загроз кримінологічної безпеки об’єктів економіки належать:
j порушення встановленого режиму збереження відомостей, які становлять комерційну таємницю;
j порушення порядку користування технічними засобами;
j порушення порядку та правил дотримання безпеки на об’єкті, що створює передумови для реалізації злочинними елементами своїх намірів та до виникнення надзвичайних ситуацій.
j та інші.
Найбільш типовими причинами та умовами, які сприяють розголошенню відомостей, що містять комерційну таємницю, є:
ü відсутність персональної відповідальності посадових осіб за збереження цінних відомостей;
ü допуск до цінних відомостей невиправдано широкого кола осіб;
ü порушення правил спеціального діловодства;
ü відсутність умов для підтримання на належному рівні режиму захисту;
ü недотримання встановленого порядку проведення особливо важливих нарад, конфіденційних переговорів;
ü порушення пропускного режиму та охорони об’єкта;
ü незахищеність технічних каналів від витоку цінних відомостей;
ü не систематичне і не грунтовне проведення із співробітниками профілактичних навчань, спрямованих на попередження порушень режиму захисту;
ü недосконалий контроль за додержанням режиму захисту відомостей, що містять комерційну таємницю.
Внутрішні загрози об’єкту економіки створюються в результаті недбалості, неефективної організації та управління підприємством. Вони підривають економічну стабільність підприємства як прямо так і в результаті сприяння суб’єктам зовнішніх загроз.
Своєчасне виявлення і нейтралізація проявів внутрішньої та зовнішньої загроз безпеки є першочерговим завданням усіх сил та засобів державних правоохоронних органів та підприємницьких структур безпеки.
Система забезпечення корпоративної безпеки об’єкта економіки
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
системи корпоративної безпеки об’єкта економіки:
ü Захист законних прав та інтересів об’єкта і його співробітників;
ü Збір, аналіз, оцінка і прогнозування даних, що характеризують обстановку на об’єкті;
ü Вивчення партнерів, клієнтів і конкурентів;
ü Протидія технічному проникненню із злочинними намірами;
ü Своєчасне виявлення і недопущення проникнення на об’єкт структур промислового шпіонажу, організованої злочинності та окремих осіб з протиправними намірами;
ü Захист співробітників об’єкта від насильницьких посягань;
ü Виявлення, попередження і припинення можливої протиправної чи іншої негативної діяльності співробітників об’єкта;
ü Зберігання матеріальних цінностей і відомостей, які містять комерційну таємницю;
ü Фізична і технічна охорона будівель, споруд, території та транспортних засобів об’єкта.
· організаційно-управлінські,
· режимні і правові,
· технічні і спеціальні,
· профілактичні і пропагандистські,
· соціально-психологічні
Система забезпечення корпоративної безпеки об’єкта економіки включає:
ОСНОВНІ ПІДСИСТЕМИ:
1. Економічної розвідки;
2. Внутрішньої безпеки;
3. Безпеки будівель і споруд;
4. Фізичної безпеки;
5. Технічної безпеки;
6. Безпеки зв’язку;
7. Комп’ютерної безпеки;
8. Захисту комерційних таємниць;
9. Психолого-соціологічна;
10. Пожежної безпеки;
11. Безпеки перевезень;
12. Радіаційно-хімічної безпеки;
13. Пропагандистського забезпечення;
14. Перевірки механізму системи безпеки.
ДОПОМІЖНІ ПІДСИСТЕМИ:
1. Оповіщення;
2. Дії в критичних ситуаціях;
3. Режиму проведення зустрічей та переговорів;
4. Взаємодії з правоохоронними органами;
5. Навчання персоналу об’єкта;
6. Навчання служби безпеки.
Підсистема економічної розвідки є базою для успішного розвитку та функціонування будь-якого об’єкта економіки і спрямована на досягнення конкурентної переваги об’єкта. Основним завданням даної підсистеми є своєчасне добування інформації та її аналіз і обробка.
Підсистема внутрішньої безпеки об’єкта забезпечує недопущення проникнення на об’єкт осіб для економічного шпіонажу чи організованої злочинності, уникаючи двох крайностей: надмірної довіри до персоналу та створення обстановки суцільного стеження та підозрілості.
Підсистема забезпечення кримінологічної безпеки будівель і споруд передбачає використання сучасних технічних засобів та функціонування ускладненої пропускної системи.
Підсистема фізичної безпеки забезпечує захист керівництва та персоналу об’єкта та їх сімей від терористичних актів. За керівництвом об’єкта закріплюється персональна охорона, спеціально обладнані службові кабінети, автотранспорт та ін.
Підсистема технічної безпеки здійснює інструментальну перевірку приміщень, де відбуваються конфіденційні переговори і звідки можливе знімання цінної для конкурентів інформації.
Підсистема безпеки зв’язку забезпечує комплексний захист від перехвату конфіденційних відомостей, що передаються телефонним, телеграфним, факсимільним, радіо- та іншими видами зв’язку.
Підсистема комп’ютерної безпеки набула особливої ваги в наш час, коли застосування комп’ютерної техніки стає все більш популярним. Спектр навмисних чи ненавмисних порушень комп’ютерної безпеки дуже широкий. При аналізі зловмисних порушень необхідно виявити їх мотиви, цілі і наслідки, визначити потенційних ініціаторів таких дій. Особи, що у своїй роботі користуються комп’ютерною технікою, повинні бути ознайомлені із спеціальними правилами забезпечення охорони цінних відомостей, закладених у комп’ютерні робочі програми.
Підсистема захисту комерційних таємниць є одною з ключових у забезпеченні безпеки підприємницької діяльності. Захист визначених керівником даного об’єкта економіки відомостей здійснюється через:
T договірну систему при прийомі на роботу працівників, а також при їх звільненні;
T спеціальне діловодство;
T обмежений порядок доступу до визначеної інформації, належним чином устатковуються приміщення та сховища.
Психолого-соціологічна підсистема забезпечує відповідну підготовку керівництва і персоналу об’єкта для ведення переговорів з партнерами, передбачає вивчення та підтримання морально-психологічного клімату серед співробітників об’єкта та ін.
Підсистема пожежної безпеки має велике значення через значну потенційну шкоду, яку може заподіяти пожежа на об’єкті. Система охоронно-пожежної сигналізації та пожежогасіння передбачає:
X раннє виявлення підвищення температури вище встановлених параметрів;
X раннє виявлення диму чи полум’я;
X раннє виявлення парів речовин, що утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші;
X оповіщення співробітників та чергового персоналу;
X дистанційне, автоматичне та ручне включення стаціонарних засобів пожежогасіння;
X евакуацію персоналу із службових приміщень;
X навчальну підготовка персоналу.
Підсистема безпеки перевезень передбачає заходи щодо попередження та знешкодження злочинних посягань на грошові кошти, цінні папери, дорогоцінності та інші матеріальні цінності об’єкта під час їх транспортування.
Інформаційно-аналітична підсистема забезпечує науково обгрунтоване узагальнення та аналіз інформації з виявленням як негативних так і позитивних тенденцій і на цій основі напрацьовуються пропозиції щодо їх нейтралізації чи подальшого розвитку.
Підсистема радіаційно-хімічної безпеки має своєчасно виявити і нейтралізувати наміри кримінальних елементів заподіяти шкоди об’єкту та його персоналу з використанням радіоактивних і отруйних речовин, підтримувати параметри повітряного середовища в установлених нормах, забезпечити персонал засобами колективного та особистого захисту.
Підсистема пропагандистського забезпечення спрямована на формування в країні та за її межами об’єктивної думки про об’єкт економіки, його керівників та трудовий колектив для зміцнення авторитету і довіри в органах державної влади, серед партнерів та клієнтів.
Підсистема контролю механізму функціонування системи безпеки є вагомою ланкою в забезпеченні кримінологічної безпеки на основі принципів об’єктивності, конкретності, систематичності, цілеспрямованості, застосовуючи спостереження, обслідування, експеримент.
Допоміжні підсистеми виконують завдання забезпечення функціонування основних підсистем. Основні та допоміжні підсистеми передбачають взаємозалежність і взаємопідстраховку.
Додержання правил корпоративної безпеки забезпечує стабільну роботу підприємства, запобігає зайвим економічним витратам та зберігає спокій і життя співробітників.
Служба безпеки об’єкта економіки
Основним виконавцем забезпечення корпоративної безпеки об’єкту економіки є служба (підрозділ) безпеки, яка створюється на основі рішення керівництва об’єкта. В своїй роботі служба безпеки керується Статутом, розробленим у відповідності із законодавством.
В цілому діяльність служби безпеки направлена на створення на об’єкті економіки необхідних правових, організаційних і матеріальних умов для виявлення, попередження і припинення посягань кримінальними структурами на:
· майно;
· інтелектуальну власність;
· сприятливу фінансово-комерційну кон’юнктуру;
· сталі господарські зв’язки;
· соціально-психологічний клімат;,
· виробничу дисципліну;
· технологічне лідерство;
· наукові досягнення;
· цінну інформацію щодо об’єкту економіки.
Служба безпеки може мати, наприклад, такі структурні одиниці:
· відділ економічної розвідки;
· відділ внутрішньої безпеки;
· відділ по захисту комерційних таємниць;
· відділ технічного захисту;
· відділ фізичної охорони будівель;
· відділ фізичної охорони керівників та службовців підприємства;
· відділ безпеки перевезень;
· інформаційно-аналітичний відділ;
· прес-групу.
За результати своєї роботи підрозділ безпеки і його співробітники несуть юридичну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність.
Встановлені службою безпеки правила і вимоги є обов’язковими до виконання з боку всіх працівників підприємства, а керівник підприємства (фірми) своїми діями зобов’язаний підтримувати виконання зазначених вимог та правил безпеки.
З метою вирішення задач забезпечення безпеки, вивчення і поширення передового досвіду та для підвищення кваліфікації, керівник підрозділу безпеки організовує систему спеціальної підготовки всіх співробітники підрозділу. Крім цього, необхідним елементам безпеки повинні систематично навчатися і всі співробітники підприємства (фірми) з метою як їх особистої захищеності, так і створення передумов для успішної діяльності підприємства.
Взаємодії служб безпеки з правоохоронними органами в Україні визначаються Конституцією, а також діючим законодавством, що регламентує правоохоронну діяльність в сфері державної безпеки. В разі потреби працівники підрозділу безпеки об’єкта економіки надають допомогу правоохоронним органам в виявленні, попередженні і припиненні злочинів.
Взаємодія служби охорони об’єкта економіки з територіальними органами внутрішніх справ досягається шляхом взаємних погоджених дій, обміном оперативної інформації тощо.
У випадку надзвичайних ситуацій (напад на об’єкт, розбирання із затриманими правопорушниками та ін.) співробітники служби охорони зобов’язані викликати наряд міліції і працювати з ними в тісному контакті.
&? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Обґрунтуйте небезпеку вживання наркотиків.
2. Як сформувати здоровий спосіб життя?
3. Назвіть причини, що сприяють залученню до вживання наркотиків.
4. Вкажіть соціальні, законодавчі та економічні шляхи подолання наркоманії в суспільстві.
5. Назвіть шляхи профілактики п’янства та алкоголізму.
6. Опишіть наслідки дії тютюнового диму на організм людини.
7. Обґрунтуйте методи попередження розвитку шкідливих звичок.
8. Назвіть види та можливі причини кровотеч.
9. Розкажіть про засоби та способи зупинки кровотеч.
10. Яка перша допомога надається при внутрішній кровотечі.
11. Перша допомога при вивисі.
12. Види та ознаки пререломів кісток.
13. Перша допомога при переломах хребта.
14. Назвіть основні ознаки клінічної смерті.
15. Визначте послідовність надання долікарської реанімації.
16. Які прийоми видалення сторонніх предметів з верхніх дихальних шляхів ви знаєте?
17. З якою частотою ви будете натискати на грудну клітину при непрямому масажі серця людині віком 23 років?
18. Які ознаки свідчать про правильність і ефективність надання долікарської реанімації?
19. Які травми може отримати водій чи пішохід при ДТП?
20. Основні причини дорожньо- транспортних подій?
21. Ваши дії при аварії літака?
22. Причини ураження електричним струмом;
23. Наслідки ураження електричним струмом;
24. Перша допомога при ураженні електричним струмом;
25. Від чого залежить дія хімічної речовини на організм?
26. Шляхи потрапляння отрути в організм?
27. Шляхи виділення отрути з організму?
28. Надайте характеристику гострому отруєнню;
29. Перелічить стадії отруєння:
30. Перша допомога при отруєнні кислотами?
31. Перша допомога при отруєнні лугами?
32. Перша допомога при отруєнні аміаком?
33. Перша допомога при отруєнні чадним газом?
34. Перша допомога при отруєнні наркотичними засобами?
35. Перша допомога при отруєнні синильною кислотою?
36. Перша допомога при отруєнні фосфорорганічними сполуками?
37. Назвіть причини отруєння грибами?
38. Які ознаки отруєння грибами Ви знаєте?
39. Охарактеризуйте отруєння отруйними рослинами?
40. Причини ураження ботулізмом?
41. Профілактика та перша допомога при стафілококової інтоксикації?
42. Профілактика та перша допомога при харчовій токсикоінфекції?
43. Охарактеризуйте особливості поведінки злочинця.
44. Назвіть можливі моделі спілкування в конфліктних ситуаціях.
45. Які заходи рекомендується виконувати, щоб уникнути насильства?
46. Назвіть дозволені технічні засоби самооборони та порядок їх використання.
47. Назвіть основні правила безпечного користування вогнепальною зброєю.
48. Які заходи забезпечують безпеку особистого майна та транспортних засобів?
49. Обґрунтуйте комплекс необхідних дій в умовах погроз, шантажу. шахрайства тощо.
50. Охарактеризуйте стан тероризму на сучасному етапі.
51. Вкажіть можливі індивідуальні та колективні дії під час терористичних актів.
52. Яку загрозу несе тероризм національній та глобальній безпеці?
53. Дайте визначення поняттю “кримінологічна безпека”.
54. Опишіть стратегію економічної війни та її наслідки.
55. Назвіть суб’єктів зовнішніх загроз кримінологічної безпеки об’єкту економіки.
56. Назвіть основні принципи економічної розвідки.
57. Яку мету переслідує промисловий шпіонаж?
58. Яка інформація найбільше цікавить суб’єктів промислового шпіонажу?
59. Методи збору та добування інформації.
60. Наведіть способи та технічні засоби добування інформації суб’єктами промислового шпіонажу.
61. Назвіть умови, що сприяють розголошенню комерційних таємниць об’єкту економіки.
62. Які структури забезпечують кримінологічну безпеку підприємства?
63. Охарактеризуйте структуру і завдання служби безпеки на підприємстві.
64. Особливості безпеки бізнесу на підприємствах різного профілю.
Розділ 5. Ризик. Застосування ризик-орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку Небезпечних ситуацій.
5.1. РИзик – як характеристика небезпеки. Концепція прийнятного ризику
5.1.1. Ризик
Визнавши глобальний характер небезпечних процесів і явищ, з якими людство зіткнулося у другій половині ХХ ст. і масштаби яких почали загрожувати людській цивілізації, світове співтовариство розробило і прийняло нову стратегію гармонійного розвитку природи і суспільства. Вона враховує дві взаємопов’язані базові концепції, на яких грунтується вибір шляхів переходу до коеволюції природи і суспільства,– сталий розвиток і безпека.
Виходячи з цього, в нашій державі, як і в більшості розвинених країн, була відкинута концепція «нульового ризику» і схвалена концепція «прийнятного ризику», яка передбачає широке використання принципу «передбачити і запобігти». Вона стає домінуючою в регулюванні відносин у сфері промислової безпеки. Розроблено дерективні документи, які регламентують проведення аналізу й оцінювання ризику, декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням рівня небезпеки і ризиків втрат, пов’язаних зі специфікою природних явищ, діяльності людей.
Універсальною кількісною мірою ймовірності виникнення та реалізації виникнення несприятливих подій і процесів в поєднанні з супутніми їм збитками є ризики. Важливість і складність рішення цієї задачі пов'язана з безперервним розширенням спектру небезпек, викликів, загроз, криз, надзвичайних ситуацій і катастроф, збільшенням збитків від них людині, суспільству, державі і середовищу життєдіяльності. Методологія оцінки ризику дії чинників небезпеки на людину є новим, відносно молодим, таким, що інтенсивно розвивається у всьому світі, міждисциплінарним науковим напрямом.
Небезпека лише вказує на наявність можливого негативного впливу, для кількісної оцінки небезпеки використовується термін ризик.
Ризик – це термін, який має універсальне значення, він вказує на дію, яка може або повинна статися з невпевненістю або невизначеністю. Ризик – це шанс, при якому може статися щось непередбачене і небажане. Ризик – ймовірність реалізації негативної дії в зоні перебування людини. Його специфікація може бути визначена в термінах імовірності: часу, місцезнаходження, збитку (як оцінки наслідків небезпеки).
Відповідно до закону про об'єкти підвищеної небезпеки:
| Ризик — ступінь ймовірності певної негативної події, яка може відбутися у певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки або за його межами. |
| Об'єкт підвищеної небезпеки — об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру |
Загальним у всіх наведених визначеннях є те, що ризик включає невпевненість, чи відбудеться небажана подія, чи виникне несприятливий стан, чи відбудеться шкода (людині, довкіллю, інфраструктурі, і т.д.). Помітимо, що відповідно до сучасних поглядів ризик зазвичай інтерпретується як міра ймовірності (очікувана частота) виникнення техногенних або природних явищ, що супроводжуються виникненням, формуванням і дією небезпек, та завданого при цьому соціального, економічного, екологічного та інших видів збитку і шкоди.
Застосування поняття ризик, таким чином, дозволяє переводити небезпеку в розряд категорій, що вимірюються. Ризик, фактично, є міра небезпеки. Часто використовують поняття "ступінь ризику" (risk level), яке по суті не відмінне від поняття ризику, але лише підкреслює, що йдеться про величину, яка вимірюється.
Всі названі (або подібні) інтерпретації терміну "ризик" використовуються в даний час при аналізі небезпек і управлінні безпекою (ризиком), зокрема технологічних процесів і виробництв у цілому.
Основна концепція оцінок ризику полягає у тому, щоб ідентифікувати ризики кількісно або щонайменше в порівняльному вигляді (якісно) по відношенню до будь-яких інших ризиків. Вони можуть бути комплексними і можуть включати різні ризики, щоб визначити їх сумарне значення.
Ймовірність виникнення надзвичайних ситуацій стосовно природних явищ, соціальних подій, технічних об'єктів і технологій оцінюють на основі статистичних даних або теоретичних досліджень. При користуванні статистичними даними величину ризику визначають за формулою:
де R – ризик; N нп – число надзвичайних подій в рік; N o – загальне число подій в рік; R доп – допустимий ризик.
Жоден вид людської діяльності і жодна, особливо штучна, система не можуть гарантовано вважатися абсолютно безпечними, тобто вільними від ризику. Безпека є відносним поняттям, яка припускає, що в “безпечній системі” наявність чинників ризику вважається прийнятною ситуацією.
Фундаментальна база аналізу ризиків R(t) формується на основі досліджень в галузі соціальних, природних і технічних наук в трьох основних сферах життєдіяльності – соціальній (N), природній (S) і техногенній (Т), що складають єдину складну систему «людина-природа-середовище» (СЛПС), яка функціонує у часі t:
R(t)= FR {RN (t), RS (t), RT (t)}; (1)
Узагальнена модель вказаної складної системи з визначенням ролі її основних компонентів N, S, T будується у величинах базових параметрів ризиків R(t) – ймовірності виникнення P(t) несприятливих процесів і подій (небезпек, викликів, загроз, криз, катастроф) і супутніх їм збитків U (t):
R(t) = FR { P(t), U(t) } (2)
P(t) = Fp { RN (t), RS (t), RT (t) } (3)
U(t) = FU { UN (t), U S (t), UT (t) } (4)
Сценарії несприятливих подій в складній системі і кількісна оцінка ризиків R(t) визначаються через параметри головних ініціюючих і вражаючих чинників – потоки небезпечних енергій E(t), речовин W(t) і інформації I(t):
R(t)= FR { E(t), W(t), I(t)} (5)
На основі співвідношень (1) – (5) по величинах ризиків R(t) фахівцями розробляються основи визначення категорій надзвичайних ситуацій, високоризикових об'єктів і небезпечних процесів.
Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності, і неправомірний ризик.
Визнання неможливості уникнути ризику небезпек повністю обумовлює необхідність введення контролю ризику всіма досяжними засобами. Запровадження кількісних та якісних методів оцінки техногенних і природних ризиків є одним із стратегічних напрямів досягнення (наприклад, у державі) прийнятного рівня безпеки для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки. Концепція ризику, як системний підхід, дозволяє отримати з урахуванням заданого, і в той же час достатньо гнучкого алгоритму, та деталізованості всіх етапів аналізу, хоча не ідеальні, але достатньо ясні і адекватні результати, та, головне, в придатному для швидкого ухвалення управлінських рішень вигляді.
Об`єктами визначення ризиків є складні системи типу "людина-система-середовище", в яких враховуються впливи людського чинника, надійності системи, зовнішніх факторів небезпек на інтегральний рівень безпеки. В основі управління безпекою лежить системний підхід до виявлення джерел небезпеки і контролю чинників ризику на користь зведення до мінімуму людських жертв, матеріального збитку, а також фінансових, екологічних і соціальних втрат.
Крім вказаних необхідно використовувати для аналізу ризику (рівня безпеки) наступні принципи:
· принцип безумовного пріоритету безпеки і збереження здоров'я над будь-якими іншими елементами умов і якості життя членів суспільства;
· принцип прийнятного ризику (небезпеки), відповідно до якого встановлюються нижній (допустимий) і верхній (бажаний) рівні безпеки і в цьому інтервалі — прийнятний рівень ризику і безпеки з урахуванням соціально-економічних чинників;
· принцип мінімальної небезпеки, відповідно до якого рівень ризику встановлюється настільки низьким, наскільки він є реально досяжним;
· принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки.
Застосування показника ризику дозволяє порівнювати дію шкідливих та небезпечних чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об`єкту, системи, технології, проекту, діяльності, процесу тощо. Проводячи порівняння ризиків, наприклад, пов'язаних з промисловою діяльністю, з повсякденними побутовими ризиками, слід брати до уваги, що одні небезпеки приймаються суспільством добровільно (наприклад, проїзд на автомобілі), а інші - ні. Вельми важливо, що питання про сприйняття ризику істотно залежить від тих реальних вигод, які надає та або інша діяльність.
Щодо класифікації ризиків (табл. 6.1) - спочатку її можна провести залежно від основної причини виникнення ризиків: природні ризики — ризики, пов'язані з проявом стихійних сил природи: землетрусами, повенями, підтопленнями, бурями і т.п.; техногенні ризики — ризики, пов'язані з небезпеками, що реалізуються від технічних об'єктів; соціальні ризики — ризики, пов'язані з небезпеками, що відбуваються в соціальному середовищі, найбільш небезпечний сьогодні його вид, що набуває глобального характеру – тероризм; екологічні ризики — ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, і т.д.
З погляду застосування поняття ризику при його аналізі і управлінні безпекою важливими категоріями є: індивідуальний ризик — ризик, якому піддається індивідуум в результаті дії досліджуваних чинників небезпеки; потенційний територіальний ризик — просторовий розподіл частоти реалізації негативної дії певного рівня; соціальний ризик — залежність частоти подій, в яких постраждала на тому або іншому рівні певна кількість людей більше визначеного числа людей; колективний ризик — очікуване число травмованих в результаті можливих аварій за певний період часу; прийнятний ризик - рівень ризику, з яким суспільство в цілому готове миритися заради отримання певних благ або вигод в результаті своєї діяльності.
Таблиця 6.1
Класифікація і характеристика видів ризику
| Види ризику | Об’єкт ризику | Джерело ризику | Небажана подія |
| Індивідуальний | Людина | Умови життєдіяльності людини | Захворювання, травми, інвалідність, смерть |
| Технічний | Технічні системи та об’єкти | Технічна недосконалість, порушення правил експлуатації технічних систем та об’єктів | Аварія, вибух, пожежа, руйнування, катастрофа |
| Екологічний | Екологічні системи | Антропогенний вплив на природне середовище, техногенні надзвичайні ситуації | Антропогенні екологічні катастрофи, стихійні лиха |
| Соціальний | Соціальні групи | Надзвичайна ситуація, зниження якості життя | Групові травми, захворювання, загибель людей, ріст смертності |
| Економічний | Матеріальні ресурси | Підвищена небезпека у виробництві або в природному середовище | Збільшення витрат на безпеку, шкода від недостатньої захищеності |
Основними кількісними показниками ризику загибелі є:
індивідуальний ризик — імовірність загибелі людини, що знаходиться в даному регіоні, від можливих джерел небезпеки об'єкта підвищеної небезпеки протягом року з урахуванням імовірності її перебування в зоні ураження;
територіальний ризик — імовірність загибелі протягом року людини, яка знаходиться в конкретному місці простору, від можливих джерел небезпеки об'єкта підвищеної небезпеки;
соціальний ризик — імовірність загибелі людей понад певну кількість (або очікувана кількість загиблих) у даному регіоні протягом року від можливих джерел небезпеки (об'єкта підвищеної небезпеки), з урахуванням імовірності їх перебування в зоні ураження.
5.1.2. Індивідуальний ризик
Як зазначалось вище, під поняттям індивідуального ризику (R1) розуміють ймовірність ураження окремої особи протягом певного періоду часу в результаті впливу досліджуваних чинників небезпеки при реалізації несприятливої випадкової події з урахуванням ймовірності її перебування в зоні ураження.
З математичного погляду індивідуальний ризик визначають як добуток ймовірності загибелі людини, що знаходится в даному регіоні, від можливих джерел небезпеки протягом року та ймовірності її перебування в зоні ураження.
Індивідуальний ризик розглядають як основне поняття, по-перше, у зв’язку з пріоритетністю людського життя як вищої цінності, по-друге, у зв’язку з тим, що саме індивідуальний ризик може бути оцінений за великими вибірками з достатнім рівнем вірогідності, що дає змогу визначити інші важливі категорії ризику під час аналізу небезпек і встановлювати прийнятні і неприйнятні рівні ризику.
У загальному випадку кількісно індивідуальний ризик виражається відношенням числа постраждалих людей із певної причини до загального числа людей, які ризикують за визначений період часу (апостеріорне визначення).
Англійські вчені запропонували при визначенні індивідуального ризику замість критерію «загибель людини» використовувати критерій «отримання людиною того чи іншого ступеня ураження». Наприклад, можна визначити таке значення інтенсивності того чи іншого чинника ураження, за дії якого значна кількість людей отримає серйозні ушкодження, які потребуватимуть тривалого лікування; можливі смертельні випадки для невеликої кількості людей з підвищеною чутливістю до впливів чинників ураження. Конкретне значення інтенсивності того чи іншого чинника ураження назване «небезпечною дозою», тобто дозою, яка може спричинити смерть людини, проте це відбувається не обов’язково, оскільки люди залежно від віку, статі, стану здоров’я тощо мають різні сприйнятливість і опірність організму. У цьому разі під індивідуальним ризиком розуміють частоту впливу «небезпечної дози» на конкретну людину у певному місці.
Під час розрахунку розподілу ризику по території навколо об’єкта (картування ризику) індивідуальний ризик визначається потенційним територіальним ризиком та ймовірністю перебування людини в районі можливої дії небезпечних чинників.
У загальному випадку індивідуальний ризик від деякої небезпеки, що розраховується для певної території дослідження, характеризуються ймовірністю загибелі окремої особи з населення за період часу 1 рік. Так, якщо є достатньо статистичних даних, то оцінку індивідуального ризику (R1) можна отримати за формулою
R1= n / N,
де n- кількість смертей за рік з певної причини; N – чисельність населення на досліджуваній території в оцінюваному році.
У практичній діяльності цей вид розрахунку ризику є найбільш поширеним. У загальному випадку залежно від завдань аналізу під n можна розуміти як загальне число потерпілих, так і число смертельно травмованих або інший показник ваги наслідків.
Трактувати поняття індивідуальний ризик треба з урахуванням конкретних видів діяльності та статистичних даних щодо нещасних (смертельних) випадків за певний період часу, що виникли в результаті цієї діяльності. Наприклад, якщо фахівці визначили, що індивідуальний ризик для пасажирів цивільної авіації становить 1∙10-5 (1/рік), то в статистичному плані це означає, що слід очікувати один смертельний випадок у результаті нещасного випадку, пов’язаного з відмовою літака, на 100 тисяч пасажирів за рік.
У будь-якому районі, де проживає населення, незалежно від наявності чи відсутності яких-небудь техногенних об'єктів завжди існує деяка ймовірність того, що людина загине у результаті нещасного випадку в побуті, злочинного нападу або іншої неприродної події. Середньорічне значення ризику для конкретної людини залежить від джерел небезпеки і часу їх впливу.
У більшості країн світу статистичні дані про індивідуальні або колективні ризики від різних нещасних випадків систематично збираються і публікуються.
Значення індивідуального ризику поділено на 3 категорії: 1– побутові ризики (ризики, яким піддається кожен житель країни незалежно від професії і способу життя); 2 – професйні ризики (ризики, пов’язані з професією людини); 3 – добровільні ризики (ризики, які стосуються особистого життя, зокрема непрофесійні заняття альпінізмом, стрибки з парашутом тощо); добровільні ризики можна розглядати як власні інтереси та плату за задоволення. Зауважимо, що найбільші ризики у категорії 1 пов’язані з хворобами, за ними йдуть нещасні випадки; у категорії 2 – робота на морських платформах при розробці родовищ континентального шельфу; в категорії 3 – заняття альпінізмом.
Професійні ризики реалізуються за умов порушення технологічного режиму на ПНО, на яких устаткування досягло межі зношеності, внаслідок помилок персоналу тощо. Будь - яка технологія несе певний ризик як для людини, так і для навколишнього середовища. Проте людина може вибрати, чи працювати в умовах підвищеного ризику, чи знайти собі іншу роботу.
Аналогічно побутові ризики також є добровільними. Визначені індивідуальні ризики нещасних випадків: убивств, самогубств, отруєнь, захворювань, втрати працездатності в Україні. Так, індивідуальний ризик смертності від нещасних випадків, пов’язаних із транспортними засобами, станом на 2005 р. становив 2,06·10-4, а ризик смертності внаслідок групи різних отруєнь, в тому числі алкоголем, – 2,83 10-4, ризик самогубств – 2,25 10-4, ризик загинути від вогню та полум’я – 5,8 10-5. Як бачимо, ризик смертності населення від нещасних випадків у побуті дуже високий. Особливе занепокоєння викликає ризик смертності внаслідок різних отруєнь і самогубств, оскільки вони мають найбільші значення серед інших причин нещасних випадків.
Індивідуальний ризик багато в чому визначається кваліфікацією і готовністю індивідума до дій у небезпечній ситуації, його захищеністю. Індивідуальний ризик, як правило, треба визначати не для кожної людини, а для груп людей, які приблизно однаковий час перебувають у різних небезпечних зонах і мають однакові засоби захисту. Рекомендується оцінювати індивідуальний ризик окремо для персоналу об’єкта і для населення прилеглої території.
Якщо оцінюється ризик для якої-небудь групи людей певної професії або спеціального роду діяльності, що пов’язана з підвищеною небезпекою, цей ризик доцільно визначити у перерахунку на конкретний робочий час (на одну годину роботи або один технологічний цикл).
Оцінемо зони індивідуального ризику для потенційно небезпечного об'єкту і транспортної магістралі по якій здійснюється перевезення небезпечних вантажів.
Індивідуальний ризик це властивість місцевості, що досліджується, в межах якої існує імовірність несприятливої події (ця ймовірність створюється потенційно небезпечним об'єктом),тому індивідуальний ризик є зручною характеристикою для просторового планування діяльності навколо потенційно небезпечного об'єкту, як правило він показується контурами однакових значень ризику навколо об'єкту (рис.6.1).
Рис. 6.1. Побудова зон індивідуального ризику для потенційно небезпечного об'єкту (а) і транспортної магістралі (б), по якій здійснюється перевезення небезпечних вантажів: 1 – ізолінії рівного ризику; 2, 3, 4, 5 – зона відповідно надзвичайно високого, високого, прийнятного і низького ризику
Необхідно відзначити, що загальновизнаних критичних значень індивідуального ризику для тих або інших виробничих об'єктів немає. Вибір конкретного значення в інтервалі, що рекомендується різними ученими, – від 10-8 до 5·10-5 залежить від особливостей виробничого об'єкту, рівня аварійності, рівня економічного розвитку. Як правило, прийнятна величина недобровільного індивідуального ризику дорівнює 10-6 (за рік). Неприйнятний ризик має ймовірність реалізації негативної події більше 10-3. При значеннях ризику від 10-3 до 10-6 прийнято розрізняти перехідну область значень ризику. Характерні значення індивідуального ризику природної і примусової смерті людей від дії умов життя та діяльності наведені нижче у табл. 6.2.
Таблиця 6.2
Характерні значення індивідуального ризику
| Величина ризику | Ризик | Зони |
| 10-2 | Серцево-судинні захворювання | Зона неприйнятного ризику (R>10-3) |
| 10-3 | Злоякісні пухлини | |
| 10-4 | Автомобільні аварії. Нещасні випадки на виробництві | Перехідна зона значень ризику (10-6<R<10-3) |
| 10-5 | Аварії на залізничному, водному і повітряному транспорті; пожежі і вибухи | |
| 10-6 | Мешкання поблизу ТЕС (при нормальному режимі роботи) | |
| 10-7 | Всі стихійні лиха | Зона прийнятного ризику (R<10-6) |
| 10-8 | Мешкання поблизу АЕС (при нормальному режимі роботи) |
Для видів діяльності, для яких істотною є кількісна оцінка ризику, може бути запропонована структура оцінки прийнятності ризику, що показана на рис. 6.2. Встановлюється значення, вище якого ризик вважається абсолютно неприйнятним (верхній рівень), і значення, нижче якого ризик вважається абсолютно прийнятним (нижній рівень).
Рис. 6.2. Структура оцінки прийнятності ризику
По суті, «ліміт прийнятності ризику» визначається рівнем, вище за який ризик не може бути виправданий, крім екстраординарних обставин.
Однак, завжди необхідно намагатися поліпшити цей верхній ліміт і, принаймні, в багатьох обставинах могти його досягнути. Нижче за цей ліміт прийнятності ризик може допускатися тільки у відповідь на переваги, що пов'язуються з діяльністю, яка розглядається, але, тільки якщо виконується вимога АLАRА (as low as risk асhеivаblе) – до такого ступеня, наскільки це доцільно практично досягти. Термін доцільно практично передбачає, що необхідно виконати деякі обчислення в площині, що зв’язує ризик з можливими наслідками небезпеки. З вдосконаленням практик управління ризиком і зменшенням ризику може бути досягнута точка, в якій вартість, пов'язана з подальшим зниженням ризику, буде досить високою, щоб виправдати подальші переваги зниження ризику. Відповідно, «мета ризику» визначається рівнем, нижче за який, ризик вважається широко прийнятним. Як тільки продемонстрована відповідність з цим цільовим рівнем ризику, потрібно очікувати, що законодавчі
Існує рівень ризику, який можна вважати настільки малим, що ним можна знехтувати. Якщо ризик від якогось об'єкту не перевищує такого рівня, немає сенсу вживати подальших заходів по підвищенню безпеки, оскільки це вимагає значних витрат, а люди і навколишнє середовище через дію інших чинників все одно піддаватимуться майже попередньому ризику. З другого боку, є рівень максимального прийнятного ризику, який не можна перевершувати, які б не були витрати. Між двома цими рівнями лежить область, в якій і потрібно зменшувати ризик, відшуковуючи компроміс між соціальною вигодою і фінансовими збитками, пов'язаними з підвищенням безпеки.
Соціальний ризик визначається кількістю втрат (наприклад, загиблих серед населення), що, як правило, обраховується статистично. Він в багатьох випадках є синонімом колективного ризику. Характеристика соціального ризику зазвичай показується як FN -діаграма (частота - кількість втрат, англійською Frequency versus Number of Fatalities): наслідки надзвичайної ситуації (наприклад, в результаті аварії) для реципієнтів ризику (наприклад, для населення) в межах певної території описуються функціональною залежністю прогнозованої частоти від величини втрат при НС (аварії). FN -діаграма (ще використовується назва FN -крива) є дискретним аналогом цієї залежності, вона широко використовується при аналізі ризику і небезпек. FN -діаграма у випадку, якщо кількість даних і діапазон їх змін дуже великий, звичайно будується в логарифмічному масштабі. На цих діаграмах накопичена (комулятивна) частота різних наслідків сценарію НС (результатів аварій) відображається як функція наслідків у вигляді числа летальних результатів чи інших видів шкоди від лиха. Вона може бути апроксимована кривою-графіком безперервної функції.
У такий спосіб визначається гранична крива частоти НС (небажаних наслідків), яка може використовуватися, перш за все, для порівняння небезпек і як початкові дані проектувальниками та фахівцями по безпеці. Вважається, що крива відокремлює верхню область неприпустимо великого ризику від області прийнятного ризику, розташованої нижче і вліво від кривої. Криву, таким чином, можна використовувати як критерій безпеки, що визначає верхню межу допустимої ймовірності. Якщо ця умова виконується, основна мета досягнута. Для визначення даних характеристик необхідна реальна статистика НС.
Оскільки межі виправданого ризику, як правило, важко раціонально обгрунтувати, при рішенні розрахункових або експлуатаційних технічних задач слід використовувати порівняння з ризиком в аналогічних ситуаціях. При цьому в аналізі слід брати до уваги найсприятливіший випадок. Встановлений таким чином вкрай несприятливий випадок загрози потрібно порівняти по частоті і величині з аналогічними ризиками, що вже раніше мали місце. При цьому необхідно враховувати, що на частоту впливають як просторова, так і часова протяжність даних явищ. Крім того, потрібно враховувати тривалість кожної події і ступінь стабільності початкових параметрів.
З таблиць 2.3-2.5 видно, що ризик летального результату існує на рівні 10-7 і вище на людину в рік. Таким чином, при проектуванні і експлуатації технічних пристроїв ризик на рівні 10-7 люд/ рік може бути прийнятий допустимим за наступних умов:
- проблема ризику проаналізована глибоко і всесторонньо;
- аналіз проведено до ухвалення рішень і підтверджено наявними даними в певному часовому інтервалі;
- після настання несприятливої події аналіз і висновок про ризик, отримані на підставі даних, що були, не міняються;
- аналіз показує, і результати контролю весь час підтверджують, що загроза не може бути зменшена ціною виправданих витрат.
Таблиця 6.3
Ймовірність летального результату з позавиробничих причин
| Умови і вид діяльності | Частота події 10-7 люд/рік |
| Аварії автомашин Падіння Вогонь і вибухи Водоймища Отруєння Поводження з механізмами Вогнепальна зброя Повітряний транспорт Електрика Залізниця Блискавка Торнадо Ураган Громадський транспорт Радіоактивне випромінювання | 5,5 0,45 0,05 |
| Загальні причини |
Прийняту оцінку допустимого ризику та вказані умови потрібно виконувати суворо і розглядати як перший крок до кількісного порівняння. При необхідності надалі, коли буде накопичено більше досвіду, ця оцінка може бути змінена. Встановлену оцінку допустимого ризику можна сприймати як виправдану межу; вона повинна служити лише основою відносної шкали ризиків, що приймаються.
Таблиця 6.4
Ймовірність летального результату із виробничих причин
| Галузь народного господарства | Частота події, 10-7 люд/рік |
| Гірські роботи Транспорт Будівництво Видобуток нерудних корисних копалин Експлуатація газопровідного устаткування і гідротехнічних споруд Металургійна промисловість Деревоотделочниє роботи Харчова промисловість Целюлозно-паперова промисловість і друк Електротехніка, точна механіка і оптика Хімія Торгівля, фінанси, страхування, комунальні послуги Текстильна і шкіряно-взуттєва промисловість Охорона здоров'я | 0,6 0,6 0,6 0,6 0,5 0,4 0,4 0,4 0,3 0,2 |
| Середня величина для 20,2 млн. застрахованих осіб | 0,7 |
Таблиця 6.5
Ймовірність летального результату у різних сферах життєдіяльності людини
| Вид діяльності | Частота події, 10-7 люд/рік |
| Професійна діяльність Участь в русі транспорту Заняття домашнім господарством і вільний час Важкі захворювання | 3-0,2 10-0,5 0,5 3-0,01 |
Сформульовані положення підтверджують також, що недоцільно задавати детерміновану межу ризику. Навпаки, більш прийнятними параметрами представляються ймовірність pv, що відокремлює виправданий ризик від умовно виправданого, і ймовірність pu, що відокремлює умовно виправданий ризик, тобто відповідний певним умовам, від невиправданого. До умов, при яких летальний ризик pL в діапазоні pv<pL£pu може бути допущений, відносяться вказані вище чотири вимоги до аналізу ризику. Ці вимоги повинна дотримувати ухвалююча рішення особа, завжди порівнюючи ризик, що змінюється, наприклад, з підвищенням максимально допустимої ефективності, виключенням несприятливих ситуацій і т.п. Для летального ризику приймають значення виправданого pv =10-8 і, з великим безпечним проміжком, невиправданого pu =10-5 на людину в рік.
Якщо йдеться виключно про ризик матеріальних втрат, метод порівняння при оцінці ризику не викликає сумнівів. В цьому випадку можна ухвалювати рішення, оцінюючи лише економічний ефект.
Сутність нормування, регулювання і управління забезпеченням безпеки за її основними компонентами (соціально-економічним, військовим, науково-технічним, промисловим,
Поиск по сайту: