Паспортизація, ідентифікація та декларування безпеки об’єктів

Усі діючі об'єкти господарської діяльності, на яких існує реальна загроза виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, мають бути паспортизовані та зареєстровані в загальнодержавному реєстрі ПНО. Паспортизація потенційно небезпечних об'єктів проводиться для здійснення їх обліку, вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, організації моніторингу їх поточного стану і передбачає заповнення суб'єктом господарської діяльності паспорта потенційно небезпечного об'єкта. Паспортизації підлягають усі потенційно небезпечні об'єкти незалежно від; форми власності, згідно з Наказом МНС України «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єкті».

Паспортизацію об'єктів треба проводити один раз на 5 років. Позачергову паспортизацію слід здійснювати у разі виникнення будь-яких змін у технічному стані або виробничій діяльності ПНО, що призведуть або можуть призвести до зниження чи збільшення його потенційної небезпеки, у разі зміни відомчої належності, форми власності, керівництва, чи припинення діяльності об'єкта як ПНО.

Відповідно до «Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів», кожен суб'єкт господарської діяльності має оцінити потенційну небезпеку об'єкта як можливого джерела виникнення надзвичайної ситуації та провести його ідентифікацію. Об'єкт ідентифікується потенційно небезпечним за наявності в його діяльності хоча б одного чинника небезпеки. При ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів необхідно враховувати усі види небезпеки (пожежну, вибухову, хімічну, радіаційну, біологічну, гідродинамічну), несприятливі природні умови, стан будівель, споруд, обладнання, наявність небезпечних речовин, а також умови праці.

Чинники небезпеки та види діяльності (виробництва), за наявністю яких підприємство має бути віднесене до ПНО, визначені:

· переліками робіт підвищеної небезпеки та об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 № 1631;

· переліком видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554;

· переліком особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує вжиття спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6.05.2000 № 765;

· переліком підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2000 № 1346.

Суб'єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один ПНО, чи який має намір розпочати будівництво або реконструкцію такого об'єкта, має провести ідентифікацію потенційної небезпеки об'єкта для визначення класу його небезпеки, й у двотижневий термін повідомити про результати ідентифікації відповідні територіальні органи Держнаглядохоронпраці, урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту, органи Держекоінспекції, Державної санітарно-епідеміологічної служби, Держархбудінспекції, відповідні місцеві держадміністрації та виконавчі органи місцевих рад.

У разі змін на ОПН щодо умов виробництва, номенклатури небезпечних речовин або їх кількості суб'єкт господарської діяльності має у 6-місячний термін провести їх повторну ідентифікацію і протягом двох тижнів повідомити уповноважені органи про зміни порівняно з попередньою ідентифікацією.

Ідентифікацію об'єкта мають проводити спеціалізовані організації, які отримали відповідні дозволи (ліцензії) на здійснення таких видів діяльності та відповідно до методик, затверджених у встановленому порядку.

Суб'єкти господарської діяльності, у власності (користуванні) яких знаходяться ОПН, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна чи кілька небезпечних речовин або категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, та інші об'єкти, що становлять реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації природного і техногенного характеру, зобов'язані організувати розробку і складання декларації безпеки об'єкта (далі — декларація). Зазначені вимоги поширюються також на будь-які підприємства, установи, організації, що планують експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки. Порядок розробки декларації безпеки, її зміст та методика визначаються Постановами Кабінету Міністрів України [15].

Розробка Декларації передбачає всебічну оцінку ризику аварії й пов'язаних із нею наслідків. Декларацію безпеки треба складати окремо на кожний об'єкт підвищеної небезпеки: для тих, що експлуатуються – як самостійний документ, для об'єктів, що будуються, реконструюються або ліквідуються – як складова частина відповідної проектної документації. Для ОПН в разі їх розміщення на одному виробничому майданчику може бути складена одна декларація безпеки. Для ОПН, що експлуатується або ліквідується, декларація безпеки має бути складена не пізніше як протягом 1 року після його реєстрації в Державному реєстрі ОПН, для об'єктів, експлуатація яких планується – до початку їх експлуатації.

До ОПН належать також об'єкти, на яких:

· використовується устаткування, що працює під тиском понад 0,07 МПа або за температури нагрівання води вище як 115 °С;

· використовуються стаціонарно встановлені вантажопідйомні механізми, ескалатори, канатні дороги, фунікулери;

· виходять розплави чорних і кольорових металів і сплави на основі цих розплавів;

· ведуться гірські роботи, роботи зі збагачення корисних ко­палин, а також роботи в підземних умовах.

У разі перегляду декларації безпеки ОПН зазначена документація має пройти експертизу щодо повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, обґрунтованості й достатності прийнятих рішень на зниження рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварії.

Експертизу декларації безпеки ОПН повинні проводити організації, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на здійснення таких видів діяльності. Забороняється проведення експертизи декларації безпеки організацією, яка є її розробником.

Суб'єкт господарської діяльності повинен подати декларацію безпеки разом із позитивним висновком експертизи відповідним територіальним-уповноваженим органам виконавчої влади, до відання яких віднесені питання державного нагляду та контролю у сфері діяльності, пов'язаній з ОПН.

6.4. Безпека людини в концепції ООН про сталий людський розвиток

Сталий розвиток щодо розвитку суспільства означає покращання якості життя людей з таких головних напрямків:

— соціальне та економічне забезпечення;

— екологічно сприятливе середовище для життя;

— підвищення безпеки життя;

— покращення стану здоров'я.

Спроби визначити, що таке безпека людини сьогодні, надзвичайно широко розповсюджені.

Програма Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP) у другому розділі щорічного звіту про розвиток людства за 1994 р.: "Нові виміри безпеки людини" опублікувала наступне визначення безпеки людини:

Звіти по людському розвитку публікуються з 1990 р.

“Безпека людини має два головні аспекти. Вона означає, по-перше, безпеку від таких хронічних загроз, як голод, хвороба і репресії. І по-друге, вона означає захист від раптових і шкідливих руйнівних ситуацій в умовах щоденного життя, - чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози можуть існувати на всіх рівнях національного буття і розвитку…"

Основні проблеми глобальної безпеки людини:

Ø Неконтрольоване зростання населення.

Ø Нерівність економічних можливостей

Ø Надмірна міжнародна міграція

Ø Деградація навколишнього середовища.

Ø Торгівля наркотиками

Ø Міжнародний тероризм.

Концепція безпеки повинна різко змінитися.

Безпека для простих людей перш за все в повсякденному житті нічим не порушеному — відсутність загрози хвороб, голоду, злочинності, безробіття., соціальних конфліктів, політичних репресій і екологічних катастроф.

Безпека людини означає, що люди можуть робити свій вибір вільно і безпечно, будучи при цьому у відносній впевненості, що ті можливості які вони мають сьогодні не будуть ними втрачені завтра.

Сім основних категорій безпеки:

Ø Економічна безпека потребує забезпечення доходів, достатнього для задоволення насущних потреб

Ø Продовольча безпека - основні продукти харчування доступні для людей як економічно так і фізично.

Ø Безпека для здоров’я - в країнах що розвиваються — 17 млн людей щорічно гинуть від інфекційних і паразитарних захворювань, в т.ч. 6,5 гострі респіраторні інфекції, 4,5 шлунково-кишкові захворювання, 3,5 млн помирають від туберкульозу. В промислово розвинутих країнах 5,5 млн від серцево-судинних захворювань, на другому місці рак

Ø Екологічна безпека — люди знаходяться в прямій залежності від зовнішнього середовища, але попри все рахують, що будь яка шкода нанесена природі відновиться.

Ø Особиста безпека — загрози що йдуть від:

1. держави (фізичні тортури)

2. інших держав — війна

3. від других груп людей — етнічні конфлікти

4. від злочинних угруповань

5. загрози жінкам — насилля, жорстоке поводження в сім’ї

6. загрози направлені на дітей — жорстоке поводження, насилля

7. загрози самому собі— самовбивство, наркотики.

Ø Громадська безпека — захист на рівні сім’ї, общин, іншого угруповання, які в свою чергу можуть здійснювати насилля над людиною.

Ø Політична безпека — безпека від репресій за переконання, національність, релігію. тобто порушення прав людини. спів відношення У бюджеті витрат на військові і соціальні потреби.

В даному звіті безпека людини визначена, як універсальна потреба, яка підкреслюється широкою взаємозалжністю всіх людей, залежністю від величезної кількості загроз, загальних для будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності превентивних засобів, які в свою чергу залежать від того, як люди живуть, від їх доступу до засобів охорони здоров'я, соціальних, економічних і освітянських можливостей, від того, живуть вони в умовах миру чи війни.

Забезпечення безпеки людини відбувається за допомогою:

· Ідентифікації (поширених і критичних загроз);

· Запобігання (таким чином, щоб небезпеки не реалізовувалися);

· Обмеження (небезпеки проявляються, але шкода від них обмежується);

· Реагування (жертви небезпек отримують всесторонню підтримку).

Право людини на безпеку ухвалено в ряді міжнародних документів, зокрема в:

Декларації, ухваленій 5-ю Всесвітньою конференцією по запобіганню і управлінню пошкодженнями, що відбулася в Делі, 8 березня 2000 р.

Декларації про право людини на безпеку "Монреальськїй декларації", прийнятій 6-тою Всесвітньою конференцією по запобіганню і управлінню пошкодженнями, Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.

6.5. Міжнародне законодавство з безпеки життєдіяльності

Питанням безпеки у світі опікуються досить багато міжнародних організацій. Головну об’єднуючу роль у світі відіграє Організація Об’єднаних Націй (ООН).

Комісія ООН з прав людини утворена в 1946 р. представниками 43 держав.

Крім організацій, що поширюють свою діяльність на весь світ діє ряд регіональних, наприклад, в рамках Ради Європи створено Європейську комісію з прав людини та Європейський суд.

Міжнародне законодавство, що пов’язано з питаннями безпеки життєдіяльності має глибокі корені. На всіх історичних етапах розвитку цивілізації приймалися закони, що торкалися безпеки людей. Для прикладу розглянемо законодавство, прийняте в найближчий історичний період з різних аспектів безпеки життєдіяльності людини.

Основним документом на якому грунтується освіта та наука з безпеки життєдіяльності людини є Концепція про сталий розвиток людства. Ця концепція, так звана “Декларація Ріо”, була обґрунтована і викладена в рішеннях Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро 1992 р.

Закон «Про об'єкти підвищеної небезпеки» є українською копією Директиви Севезо ІІ.

Це потребує застосування єдиних підходів державного управління й регулювання безпеки існуючого спектра потенційно-небезпечних об'єктів (ПНО) та приєднання України до інших міжнародних угод і конвенцій з питань безпеки життєдіяльності та спільних дій у разі транскордонних екстремальних ситуацій з урахуванням національних інтересів та за умов істотного зниження ризиків для нашої країни.

Акти проти рабства і невільництва:

─ Берлінський Генеральний акт 1885 р;

─ Брюсельські Генеральний акт і декларація 1890 р.;

─ Сен-Жерменська конфенція 1919 р.

Подальший розвиток цього напрямку:

─ Конвенція, щодо рабства підписана в Женеві 25 вересня 1926 р. із змінами протоколом від 7 грудня 1953 р.;

─ Конвенція Міжнародної організації праці від 28 серпня 1930 р. про примусову або обов’язкову працю.

Акти з прав людини:

─ Загальна декларація прав людини прийнята 10 грудня 1948 р.; та пакти 1966 р. (громадські і політичні, соціальні, економічні і культурні, колективні).

Прийняття цих документів значною мірою вплинуло не тільки на внутрішні законодавства багатьох країн, але й на розвиток гуманітарної правосвідомості у всьому світі.

─ Віденська декларація прийнята на всесвітній конференції з прав людини 25 червня 1993 р.

─ Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод схвалена 4 листопада 1950 р.

Дотримання і захист всіх прав людини й основних свобод є священним обов’язком всіх держав, а універсальність цих прав і свобод носить безсумнівний характер.

Для того, щоб міжнародний правовий акт набрав чинності в Україні його розглядає та ратифікує Верховна Рада. Ці закони становлять окрему групу законодавчих актів, що торкаються питань безпеки життєдіяльності.

Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок" Україна ратифікувала у 1980 році.

Закон України "Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату" від 29 жовтня 1996 р. № 435/96-ВР.

Закон України " Про ратифікацію Поправок до Монреальського про­токолу про речовини, що руйнують озоновий шар" від 22 листопада 1996 р. № 545/96-ВР..

Закон України "Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її зни­щення" від 16 жовтня 1998 р. № 187-ХІУ.

Закон України "Про оцінку впливу на навколишнє середовище в транс­кордонному аспекті" від 19 березня 1999 р. № 534-ХІУ. Конвенцію Україна підписала ще 26 лютого 1991 р. у м. Еспо (Фінляндія).

6.6. Україна в структурі європейської безпеки

Однією з правових форм міжнародного співробітництва України у сфері безпеки є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше того, якщо міжнародним договором України, укладеним у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. (94)

Міжнародний досвід останніх років засвідчує, що окремі держави не здатні самостійно протистояти певним великомасштабним надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та новим видам загроз.

До причин, які спонукають об'єднувати зусилля різних країн з метою вирішення завдань з управління ризиками, належить:

· глобальний характер окремих надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;

· можливість транскордонного поширення наслідків від певних видів надзвичайних ситуацій;

· міжнародні зобов'язання України щодо запобігання великим техногенним та природним катастрофам, а також інформування, нейтралізація і надання допомоги у разі їх виникнення;

· необхідність інтеграції України у європейську мережу моніторингу техногенних і природних ризиків;

· вигоди від міжнародного співробітництва у сфері управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція у Європейські і Євро-Атлантичні структури і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.

Україна спрямовує свою діяльність на розвиток співробітництва з чинними на європейському континенті структурами безпеки - організацією Західно-Атлантичного договору /НАТО/, Європейською Спілкою /ЄС/, Західноєвропейським союзом /ЗЄС/, Спілкою Євро-Атлантичного партнерства /СЄАП/, Організацією по безпеці і співробітництву в Європі /ОБСЄ/ і Спілкою Європи /СЄ/, на основі яких формується нова Архітектура Європейської безпеки XXI сторіччя.

Україна бере активну участь у роботі СЕАП і в заходах Програми "Партнерство заради миру" /ПЗМ/. Новий рівень і характер ставлення між Україною і НАТО визначається Хартією про особливе партнерство від 9 липня 1997 року. Розвиваючи співробітництво з НАТО, Україна має на меті забезпечити:

Ø свою незалежність,

Ø демократичний розвиток,

Ø територіальну цілісність,

Ø підсилити гарантії національної безпеки,

Ø протистояти виникненню нових загроз стабільності і безпеки в регіоні Центральної і Східної Європи

Державна програма співробітництва України з НАТО розроблена на основі Конституції України, основних напрямків зовнішньої політики України, Військової доктрини України, Концепції національної безпеки України й інших нормативно-правових актів. У однім з основних принципів розвитку відношень у Хартії відзначається:

Україна і НАТО базує свої відношення на принципах і обов'язках згідно з міжнародним правом і міжнародними механізмами, що включають Статут ООН, Гельсінський Заключний Акт і наступні документи ОБСЄ. Відповідно, Україна і НАТО підтверджують свої зобов'язання визнавати, що:

Ø жодна країна не може будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої країни,

Ø жодна країна не має права розглядати якусь частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу.

Участь України в діяльності ООН, її самостійна відмова від ядерної зброї, скорочення і перебудова Збройних сил істотно підвищило Міжнародний авторитет України як миролюбної незалежної держави і підсилило її державну і міжнародну безпеку.

6.7. Система національної безпеки України

Система національної безпеки є функціональною і відображає процес взаємодії цінностей, інтересів і цілей особи, суспільства, держави та загроз, що впливають на стан національної безпеки, умови їх виникнення та розвитку.

Національні цінності, інтереси і цілі відносять до основних рушійних сил системи національної безпеки, таких її елементів, що визначають її зміст, характер, конфігурацію та спрямованість.

Цінності формуються впродовж історичного процесу, розвитку матеріальноі і духовної культури суспільства, відповідають геополітичному спрямуванню країни. Національні інтереси – елемент порівняно динамічний, що формується на базі національних цінностей під впливом довгострокових тенденцій суспільного розвитку. Національні цілі - найбільш рухомий елемент. Вони визначаються національними інтересами з урахуванням внутрішньої і міжнародної обстановки.

Сучасний політичний, екологічний та соціально-економічний стан України визначає гостру актуальність постійної уваги з боку держави до забезпечення її національної безпеки. Необхідність посилення цілеспрямованої діяльності у цій сфері визначається всіма корінними політичними та економічними перетвореннями, що відбуваються в Україні та в усьому світі. Внаслідок цих змін Україна вступила в новий етап історичного розвитку в умовах, коли у світі, з одного боку, зменшилося військове протистояння та військові загрози, а з іншого - з'явилася низка нових несилових загроз, джерела яких знаходяться як всередині, так і ззовні країни. Безпека країни все більше залежить від стану навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, прогнозу та пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Систему забезпечення національної безпеки складають як державні, так і недержавні інститути, які із застосуванням теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних та інших заходів забезпечують реалізацію національних інтересів України, добробут народу й ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки.

Головна ціль системи забезпечення національної безпеки – це створення й підтримка необхідного рівня захищеності життєво важливих інтересів усіх об'єктів безпеки, який би гарантував сприятливі умови для безпечного розвитку особи та суспільства, а також сталого розвитку держави.

Ця ціль досягається за рахунок вирішення низки завдань:

· забезпечення на території України безпеки особи та громадянина, її конституційних прав і свобод;

· виконання державою функцій гаранта безпеки особи й суспільства, створення необхідної для цього правової бази та механізму її застосування;

· створення і впровадження безпечних виробництв, пошук способів практичного використання екологічно чистих джерел енергії, прийняття невідкладних природоохоронних заходів в екологічно небезпечних регіонах України;

· вдосконалення організації та здійснення цивільного захисту на території України, якісне вдосконалення єдиної державної системи попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, у тому числі подальша інтеграція її з аналогічними системами закордонних держав;

· протидія загрозам в інформаційній сфері

· розробка міжнародного співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю і тероризмом тощо.

Таким чином, система національної безпеки України забезпечує її функціонування та розвиток.

&? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть основні законодавчі акти міжнародного гуманітарного права.

2. Діяльність яких міжнародних організацій направлена на забезпечення різноманітних аспектів безпеки людини?

3. Охарактеризуйте Україну в структурі Європейської та світової безпеки.

4. Які державні органи України розробляють та видають нормативні акти з питань безпеки життєдіяльності людини?

5. Назвіть основні статті Конституції України, що гарантують безпеку життєдіяльності людини.

6. Назвіть основні законодавчі акти, які регламентують питання безпеки життєдіяльності.

7. Які організації здійснюють управління безпекою життєдіяльності в Україні?

8. Назвіть міністерства та відомства діяльність яких безпосередньо пов’язана з безпекою людей.

9. Перелічіть основні завдання та функції управління, в т.ч. безпекою.

10. Поясніть значення експертизи, стандартизації та нормування в галузі безпеки життєдіяльності людини.

11. Назвіть органи, що здійснюють державне управління безпекою життєдіяльності в Україні.

12. Які види контролю ви знаєте?

13. Назвіть види відповідальності за порушення законодавства.

14. Які організації в Україні опікуються питаннями безпеки життєдіяльності.

15. Назвіть основні проблеми, що стосуються глобальної безпеки людства.

16. Розкрийте зміст Концепції ООН про сталий людський розвиток.

17. Розкрийте суть соціальних, екологічних, економічних та інших глобальних проблем людства.

18. Якою повинна бути стратегія еволюції людства?

19. З чим пов’язаний розвиток глобальної екологічної кризи на планеті Земля?

20. Головні екологічні проблеми та причини їх виникнення.

21. Вкажіть джерела забруднення навколишнього середовища.

22. Які наслідки має забруднення атмосфери для людини?

23. В чому небезпека забруднення гідросфери для людини?

24. До яких наслідків призводить руйнування та забруднення літосфери?

25. Оцініть прямі та непрямі економічні втрати від зниження рівня безпеки.

 

Розділ 7. Управління силами та засобами ОГ під час НС.

 

7.1. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха

Організація і оперативне керівництво силами ЦО під час проведення рятувальних заходів, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру здійснюється надзвичайними комісіями і штабами, що створюються за рішенням Кабінету Міністрів, обласної або районної державних адміністрації. У випадку локальних, об’єктових чи місцевих надзвичайних ситуацій, що не мають катастрофічного характеру, всі заходи організовують керівники районів, населених пунктів, об'єктів, які за посадовими обов’язками виконують функції начальників цивільної оборони.

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення.

Основним завдан­ням під час надзвичайних ситуацій є порятунок людей і забезпечення їх життєдіяльності. Крім того до комплексу невідкладних робіт входить: порятунок тварин, матеріальних цінностей, створення умов для локалізації та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Послідовність виконання невідкладних та аварійних робіт залежить від характеру надзвичайної ситуації, її наслідків, наявності і підготов­ки сил цивільної оборони та інших формувань, періоду року, погодних умов та інш их факторів.

 

 

Для проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт необхідно:

· Організувати з робітників та службовців, працівників сільсько­господарських під­при­­ємств і учнів формування цивільної оборони та під­готува­ти їх для роботи в осередках ураження. · Оснастити формування ци­віль­ної оборони індиві­дуаль­ними засобами захисту, при­ладами, майном, технікою. · Завчасно спланувати дії формувань цивільної оборони як при загрозі нападу, так і під час проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт.

· Перевірити та уточнити плани цивільної оборони на навчаннях, що проводяться на об’єктах. · Вивести в найкоротші строки формування цивільної обо­рони, створені в містах, в позаміську зону, розмістити їх в завчасно намічених районах і привести до готовності для проведення рятувальних робіт. · Організувати управління та керівництво формуваннями цивільної оборони під час проведення рятувальних робіт.

Невідкладні роботи в осередках ураження:

◘ прокладання шляхів на заражених територіях і проїздів у завалах;

◘ локалізація аварій;

◘ ліквідація або укріплення аварійних споруд;

◘ знешкодження боєприпасів, вогне- та вибухонебезпечних предметів;

◘ відновлення та ремонт пошкоджених захисних споруд.

 

Прийняттю рішення про проведення рятувальних та невідкладних робіт передує ретельна розвідка місць аварій та катастроф. Основними завданнями розвідки є визначення характеру руйнувань і об'ємів рятувальних та інших невідкладних робіт, стану шляхів під'їзду, технологічного устаткування, будівельних конструкцій, необхідності застосування спеціальної техніки, об’єму матеріалів для аварійних робіт. На основі зібраних розвідкою даних про характер і обсяг майбутніх робіт приймається рішення про виконання конкретних заходів щодо їх проведення, а також визначається послідовність, необхідні сили та засоби. Для виконання робіт, які потребують спеціальної підготовки фахівців і залучення по­тужної техніки, залучають спеціальні формування цивільної оборони або організовують загони, створені на базі спеціальних буді­вельних, ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних, шляхово-будівельних організацій і відділів комунального господарства.

 

 

Рятувальні та невідкладні аварійні роботи під час ліквідації наслідків НС здійснюються поетапно:

Перший етап — екстрений захист населення, зменшення можливих наслідків надзвичайної ситуації.

Другий етап — ліквідація наслідків НС.

Третій етап — розв’язання проблеми життєзабезпечення населення в районах, що постраждали внаслідок надзвичайної ситуації.

 

Обсяг рятувальних та невідкладних робіт залежить від ступеня ушкодження або руйнування будинків, споруд, устаткування та агрегатів, а також від стану комунально-енергетичних систем.

Співробітникам, що залучалися до проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт у складі формувань цивільної оборони, виплачується середній заробіток за місцем основної роботи.

Особовий склад невоєнізованих формувань ЦО на період участі у боротьбі зі стихійними лихами і великими виробничими аваріями забезпечується безкоштовним харчуванням, житлом, спецодягом і транспортом для проїзду до місця робіт і назад до місця проживання.

Витрати, пов'язані з оплатою робіт, харчування, житла, спецодягу, а також інших видів забезпечення, необхідних для виконання рятувальних робіт, фінансуються за рахунок державних коштів або коштів міністерств (відомств), підприємств.

 

7.2. Особливості проведення деяких невідкладних робіт у районах лиха

 

Гасіння природних пожеж. Для гасіння лісових пожеж застосовують наземну та авіаційну пожежну техніку, а з метою припинення поширення вогню — вирубку дерев, оборювання осередків пожеж. При гасінні торф'яних пожеж вогонь зупиняють, влаштовуючи канави шириною 0,7—1 м та глибиною до мінерального грунту або грунтових вод.

Ліквідація наслідків землетрусів передбачає:

- інженерну розвідку об'єктів, що потрапили в зону руйнувань;

- створення проїздів до об'єктів рятувальних робіт;

- розборку завалів та рятувальні роботи;

- укріплення або обвалення конструкцій, будинків та споруд, що загрожують обвалом;

- забезпечення життєдіяльності потерпілого населення,

- проведення аварійних робіт, в першу чергу, на комунально-енергетичних мережах.

Розборка або обвалення стін та інших конструкцій будівель, що зазнали сильних руйнувань, проводиться під час рятувальних робіт або коли відновлення будівель недоцільне. Розборка та обвалення виконується вручну, за допомогою технічних засобів, методом підриву та комбінованим методом. Спосіб руйнування залежать від структури, матеріалів і характеру пошкоджень цих конструкцій, щільності забудови території, наявних сил, засобів тощо. Завали, під якими опинились люди, як правило, розбирають вручну або поєднують із застосуванням механізмів.

Аварії на газових мережах ліквідовують в першу чергу, адже через такі аварії можуть виникнути небезпечні отруєння людей, пожежі і вибухи. Небезпеку не складно усунути, відключивши ділянку газової мережі на газорозподільній станції, а в пошкоджених будинках — на стояку або на вході в будинок. Усі аварійні роботи на газових мережах виконуються в ізолюючих протигазах спеціалістами аварійно-технічних команд.

При аваріях на водопровідних та енергетичних мережах теж, в першу чергу, застосовують відключення.

Невідкладні роботи на гідротехнічних спорудах передбачають укріплення діючих або зведення тимчасових захисних споруд та боротьбу з утворенням заторів.

При аварії з викидом радіоактивних речовин необхідно чітко стежити за часом перебування людей на зараженій місцевості та захищеності від радіоактивного пилу. Населенню і формуванням ЦО рекомендується проводити йодну профілактику.

Аварії з викидом отруйних речовин в повітря інколи можна нейтралізувати осадивши газ водою або парою. Всі роботи виконуються у засобах захисту, а при високих концентраціях токсичних речовин у повітрі із застосуванням ізолюючих протигазів.

7.3. обеззаражування Споруд, ТЕХНІКИ, предметів ТА СПЕЦІАЛЬНА ОБРОБКА ЛЮДЕЙ

Забруднення радіоактивними та зараження отруйними і біологічнонебезпечними речовинами під час відповідних надзвичай­них ситуацій вимагає проведення комплексу робіт щодо очищення споруд, техніки, товарів, в т.ч. харчових продуктів, обробки засобів індивідуального захисту, що використовувалися під час ліквідації наслідків аварії.

Обеззаражування проводиться за такою послідовністю:

1. обеззаражування території об'єкту;

2. обеззаражування будинків та приміщень;

3. обеззаражування тари, технологічного устаткування, посуду;

4. обеззаражування продовольчих товарів, води та непродовольчих товарів.

Для обеззараження використовуються технічні засоби для миття та видалення бруду з поверхні предметів, а також для видалення верхнього забрудненого шару, а саме:

¨ поливо-мийні машини, обприскувачі, пожежні машини;

¨ бульдозери, грейдери, спеціальні дорожні машини;

¨ гідропульти;

¨ ручні обприскувачі;

¨ пилососи, щітки, скребки та ін.

Залежно від виду небезпечних речовин, які потрібно видалити та нейтралізувати, обеззараження поділяється на дезактивацію, дезінфекцію та дегазацію.

Дезактивація — видалення радіоактивних речовин

Дезактивацію проводять, знімаючи верхній забруднений шар поверхні, змітаючи забруднення, при цьому доцільно використовувати пилососи, змиваючи радіоактивні речовини. Для підвищення ефективності змивання використовують кислоти, луги, фосфат натрію, трилон Б, щавелеву та лимонну кислоти, солі цих кислот, аміачну воду (20-24%), водні розчини мила (50 г мила на 10 л води), водні розчини (0,3%) синтетичних миючих засобів (пральні порошки).

Дегазація — видалення та нейтралізація отруйних та сильнодіючих отруйних речовин

Дегазація може проводитись хімічним або механічним способом. Хімічний спосіб передбачає застосування дегазуючих розчинів, механічний – зрізання і видалення верхнього зараженого шару. До дегазуючих речовин відносяться хімічні сполуки, які вступають в реакцію з отруйними речовинами і перетворюють їх в нетоксичні сполуки. Для дегазації застосовують речовини окислювально-хлоруючої дії (гіпохлориди, хлораміни) і лужні (їдкі луги, соду, аміак, солі амонію тощо), а також такі спеціальні розчини як: дегазуючий розчин № 1, що містить 5% розчину гексахлормеламіну або 10% розчину дихлораміну в дихлоретані, він призначений для дегазації БОР типу іприт і V-газів; дегазуючий розчин № 2 — водний розчин 2% їдкого натру, 5% моноетамоламіну та 20% аміаку і призначений для дегазації БОР типу Зоман.

Дезінфекція — знищення хвороботворних мікробів та нейтралізація токсинів

Дезінфекцію проводять хімічним, фізичним, механічним або комбінованим способом.

Хімічний спосіб передбачає застосування спеціальних дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроорганізми і руйнують біотоксини.

Для дезінфекції, а також часто і для дегазації, застосовують такі речовини та їх розчини:

S хлорне вапно,

S водний розчин хлорного вапна,

S їдкий натр (каустична сода),

S водний розчин їдкого натру (10%),

S формальдегід (35-40% водний розчин),

S перекис водню,

S спеціальні препарати.

Фізичний спосіб дезінфекції використовується переважно для невеликих предметів, білизни, посуду. Він передбачає застосування тривалої дії високих температур (кип’ятіння, нагрівання в автоклаві, використання перегрітої пари, відкритого вогню тощо) з метою знищення мікроорганізмів та руйнування токсинів.

Механічний спосіб передбачає видалення мікроорганізмів та токсинів разом з верхнім шаром предметів або їх миття. Цей спосіб потребує утилізації забруднених речовин і води.

Для перевірки якості дезінфекції проводять бактеріологічні дослідження.

Під час проведення робіт з обеззараження необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

Ø всі роботи повинні виконуватися в засобах індивідуального захисту;

Ø в зоні РР зараження здійснювати контроль за одержаними дозами опромінення;

Ø в зоні хімічного зараження уникати застою ОР, в приміщенні працювати з відчиненими дверима та вікнами;

Ø в період роботи не пити води, не їсти, не палити і не знімати засобів індивідуального захисту (ЗІЗ);

Ø на відкритій місцевості під час проведення робіт знаходитись з навітряної сторони по відношенню до зараженого об'єкта (предмета);

Ø для уникнення перегріву тіла необхідно дотримуватися гранично допустимого часу безперервної роботи в захисному одязі;

Ø знімати ЗІЗ тільки у спеціально відведених місцях після спеціальної обробки;

Ø після проведення робіт провести обеззараження інструменту, приладів.

Поиск по сайту: