Технічні засоби захисту від дії електричного струму: ізоляція, заземлення, занулення, мала напруга, знаки безпеки, засоби індивідуального захисту та ін

О. І. ЗАПОРОЖЕЦЬ, В. М. ЗАПЛАТИНСЬКИЙ, Б.Д. ХАЛМУРАДОВ, В. І. ПРИМЕНКО,

В.О. МИХАЙЛЮК, Т.Я. КОНІЦУЛА

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

освітніх рівнів “неповна вища освіта” та “базова вища освіта”

всіх спеціальностей

Київ 2011

УДК 574.2 (075.8)

ББК Ц 903я7

Б402

Рецензенти:

В.А. Прилипко – д.м.н., професор, зав. кафедри загальної екології та безпеки життєдіяльності Національного університету біоресурсів та природокористування України.

В.Д. Гогунський – д.т.н., професор, зав. кафедри управління системами безпеки життєдіяльності Одеського національного політехнічного університету.

Н.Б. Волненко – д.м.н., професор кафедри метрології та безпеки життєдіяльності Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.

Запорожець О. І., Заплатинський В. М., Халмурадов Б.Д., Применко В. І., Михайлюк В. О., Коніцула Т.Я.

Б 402 Безпека життєдіяльності. Підручник. – Київ: НАУ. 2011. – 482 с.

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

(Лист № від 2011 р.)

ISBN

У підручнику викладено теоретичні положення з питань безпеки життєдіяльності людини. Розглянуто питання ідентифікації, аналізу ризиків. Матеріал підручника дозволяє студентам сформувати практичні навички для безпечного життя та збереження власного здоров’я та життя і здоров’я найближчого оточення.

Для студентів вищих навчальних закладів освітніх рівнів “неповна вища освіта” та “базова вища освіта” всіх спеціальностей

ББК Ц 903я7

ISBN

ВСТУП

Проблеми безпеки життєдіяльності людини – одні з найактуальніших проблем людства, безпосередньо пов'язані з його виживанням в умовах науково-технічного прогресу, погіршення екологічного стану окремих регіонів та планети в цілому.

Одним з дієвих заходів направлених не тільки на виживання людини в складних умовах сучасності але й на покращання якості її життя освітня складова. Курс “Безпека життєдіяльності” направлений на вирішення питань по’язаних з попередженням небезпеки та пом’якшенням і ліквідацією їх наслідків. Він передбачає грунтовну теоретичну, психологічну і практичну підготовку студентів, що включає вивчення можливих небезпек, закономірностей їх проявлення, способів попередження та ступінь захищеності сучасної людини від них.

У підручнику відображені сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини, викладені у: Концепції ООН “Про сталий людський розвиток”; Стратегії національної безпеки України (Указ Президента України №105/2007 від 12.02.2007р.); Законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 6 червня 2000 р.; розпорядженні Кабінету Міністрів Украни «Про затвердження першочергових заходів з профілактики травматизму невиробничого зхарактеру» від 8 листопаду 2007 р. та інших міжнародних та національних документах.

У підручнику враховано: досвід Європейської системи освіти у сфері ризику, рішення науково-методичних конференцій "Безпека життя і діяльності людини — освіта, наука, практика" та результати наукових дослідженнь у сфері безпеки людини.

Підручник написаний у відповідності до типової навчальної програми з БЖД погодженої першим заступником Міністра надзвичайних ситуацій України 25.03.2011 та затвердженої заступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України 31.03.2011.

Даний підручник призначений для студентів, викладачів, аспірантів, науковців та всіх бажаючих оволодіти знаннями з безпеки життєдіяльності.

«Вироблення світорозуміння, що допомагає людям виживати в критичних ситуаціях, і затвердження його у свідомості людей представляється в сучасних умовах найважливішою задачею цивілізації XXI століття» (М.М.Мойсєєв).

Розділ 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності.

1.1. Предмет безпеки життєдіяльності

Сучасна світобудова, система міжнародних відносин і діючих інститутів, що склалася, не повністю задовольняють насущні потреби людей у безпеці, справедливості і якісному поліпшенні життя. Безпека залежить не тільки від поведінки особи, але також від кількості і потенціалу загроз, сформованих навколишнім середовищем (природним, соціальним, техногенним). А стан навколишнього середовища багато в чому визначається результатами життєдіяльності суспільства.

Рівень безпеки, досягнутий на даному етапі для забезпечення захищеності від різного роду загроз, характеризується низкою показників, зокрема, рівнем захворюваності, невиробничої та виробничої смертності, інвалідності, середньою тривалістю життя людини тощо. Рівень безпеки з прогресом цивілізації поки що постійно зростає.

Рівень безпеки особи, що вимірюється індивідуальною тривалістю життя, залежить не лише від її поведінки, але і від рівня безпеки суспільства. Поведінка конкретної особи дозволяє їй лише реалізувати або не реалізувати досягнутий суспільством рівень безпеки.

Об'єкт дослідження безпеки життєдіяльності – людина і оточуюче її середовище, предмет дослідження – безпека людини, об'єкти і суб'єкти безпеки – особа і суспільство, як багаторівнева структура.

Наведені у підручнику теоретичні узагальнення призначені структурувати знання студентів - майбутніх фахівців та керівників, які необхідні для формування ноосферного світорозуміння і свідомої участі у запобіганні надзвичайних ситуацій і катастроф.

Життя – це особлива форма існування матерії, вища по відношенню до фізичних і хімічних форм, що характеризується здатністю до розвитку, різних форм руху, самовідтворення (розмноження), росту, можливістю пристосування до навколишнього середовища, наявністю керованих біохімічних реакцій, подразливістю. Суттєвим моментом життя є постійний обмін окремого суб’єкта або певної системи речовиною, енергією та інформацією з оточуючою його зовнішньою природою, з наступним їх перетворенням чи розсіюванням в організмі суб’єкта або в системі при передачі від однієї ланки до іншої.

Відповідно до закону збереження життя за Куражківським Ю.М.: «Життя може існувати лише в процесі руху через живе тіло потоків речовини, енергії та інформації». Батько синергетики Г. Хакен писав: «Важко утриматися від спокуси і не висловити твердження про те, що в системах, далеких від теплової рівноваги, інформація грає таку ж роль, як ентропія в системах, що знаходяться в тепловій рівновазі або близько до неї, а саме, є причиною протікання процесів».

Невід'ємною властивістю усього живого є активність, тобто термін «життя» вже деякою мірою передбачає активну діяльність.

Діяльність — форма взаємодії суб’єкта з навколишнім середовищем, що передбачає його зміну та перетворення. Життєдіяльність — процес існування людини в просторі та часі, що передбачає активну взаєилжію з навколишнім середовищем..

Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Початковими джерелами активності людини слугують його інтереси і потреби. Експерти ООН на підставі статистичних і теоретичних даних віднесли до основних інтересів, життєво важливих для кожної людини: життя, здоров'я, добробут, доступ до інформації. Розташувавши базові потреби людини в ієрархічному порядку (рис. 1.1) А. Маслоу встановив, що потреби більш високого рівня виникають тільки після задоволення потреб нижчого рівня. В цьому плані безпека є першою з потреб, властивих людині. Доречно зауважити, що поняття безпеки застосовують не тільки до людини, оскільки воно відноситься до майбутнього задоволення початкових для всіх організмів природних потреб, а уявлення про майбутнє посильне тільки розуму. На схемі двосторонній зв'язок природних потреб і потреби у безпеці позначений двома стрілками. Пряма стрілка (вгору) показує послідовність виникнення потреб, ламана (зліва) – підкреслює призначення потреби в безпеці.

Таким чином, наступні потреби людини не тільки з'являються після задоволення потреби у безпеці, але й сприяють більш повному задоволенню цієї потреби. Так, потреба в соціальних зв'язках веде до об'єднання людей у співтовариства, в яких внаслідок взаємодопомоги – безпечніше.

Наразі відзначимо виключно важливу особливість: з об'єднанням людей з'являється нова категорія – безпека співтовариства. Між окремою особою і співтовариством, в якому для сукупності осіб безпечніше, виникає конфлікт (стрілка на схемі між безпекою особи і безпекою співтовариства). В критичних ситуаціях члени співтовариства для його виживання (тобто для виживання більшості його членів) вимушені жертвувати своїми інтересами, включаючи життєво важливі. Це фундаментальний конфлікт, що із споконвіку знаходиться в центрі уваги релігій, філософії, мистецтва, моралі і моральності, конфлікт «добра» (під яким маються на увазі інтереси всіх членів співтовариства) і «зла» (інтересів особи, що суперечать інтересам співтовариства). Він є джерелом безлічі особистих трагедій.

Рис. 1.1. Схема ієрархії і взаємодії базових потреб людини

Можливість вирішення відзначеного конфлікту на користь співтовариства (хоча першими для особи завжди є її інтереси) виявилася передбаченою Природою за допомогою закладеної нею у людину потреби в пошані, визнанні членами співтовариства. За допомогою цієї потреби інтереси співтовариства перетворюються у перші особисті інтереси (на схемі стрілка між потребою в пошані і стрілкою конфлікту). Механізмами перетворення служать традиції і звичаї співтовариства, закони держави про привілеї для громадян, що ризикують собою заради загальних інтересів. Але найефективніший механізм створений релігіями, що сформували моралі співтовариств. Релігія вселяє віруючій особі відповідальність за її «зло» – не перед людьми, а перед Богом, якого неможливо ввести в оману (людей, співтовариство можна: «не спійманий – не злодій»).

Найвищою потребою особи є потреба у самореалізації. Вона слугує основою духовного розвитку, творчості, прагнення до максимальних дій. Завдяки цій потребі здійснюються прориви в непізнане, створюються нові технології, і цим постійно збільшуються можливості людини в задоволенні потреби в безпеці, що відображено на схемі відповідною стрілкою (на рис. 1.1 справа від піраміди).

Узагальнюючи викладене, констатуємо твердження: безпека не просто перша з базових, а корінна потреба людини – наступні (вищі) не тільки слідують за нею, але й слугують найбільшому її задоволенню.

В останнє сторіччя активна діяльність людей стрімко змінює весь вигляд планети. Ще на початку минулого століття В. І. Вернадский говорив про те, що Людина перетворюється на основну геологоутворюючу силу планети. Її монополія стала безпрецедентною. А одне з емпіричних узагальнень, що відносяться до розвитку усього живого у світі, свідчить, що якщо який-небудь з видів виявляється монополістом у своїй екологічній ніші, він неминуче переживає екологічні кризи, спрямовані на відновлення у ній рівноваги. Розвиток людини теж слідує цьому закону, тим паче, що він, як біологічний вид вже давно приречений на монополізм. Тому кризи в історії людства неминучі. А оскільки його батьківщиною нині є вся планета, то ці кризи носять глобальний характер і позначаються на долі всієї біосфери, а не тільки на долі живої речовини.

Наприкінці XX століття з'явилися всі підстави вважати, що спроможності будь-яких сучасних цивілізацій, основи яких виникли ще на зорі людства, і відповідні їм «світорозуміння споживачів природних багатств» близькі до вичерпання. А можливо, вже вичерпані: прагнення до владарювання на основі уявлення про невичерпність природних ресурсів наблизило людство до катастрофи.

Це означає не лише те, що нова криза загальнопланетарного масштабу є неминучою, але й те, що людство стоїть перед неминучою перебудовою цивілізації, перебудовою всіх звичних нам основ. Очевидно, і менталітет людини, і багато характеристик його психічної конституції вже не відповідають новим умовам життя та повинні бути змінені, точніше — подолані відповідним вихованням.

Іншими словами, ми стоїмо на порозі нового етапу розвитку, подібного тому, який людство переступило перетворившися з мисливця на мамонтів, яких воно винищило, у землероба і скотаря, тобто почало створювати штучні біогеохімічні цикли — штучний кругообіг речовин в природі.

Ось чому єдиною альтернативою дії стихійних сил може бути розумний цілеспрямований розвиток планетарного суспільства, значення якого людям ще доведеться розшифрувати. В усякому разі, стихійний процес самоорганізації повинен увійти до русла з вельми жорсткими берегами, які визначаються спроможністю передбачати ті небезпеки, які чекають людство.

Та перш ніж почати говорити про цілеспрямований розвиток, треба уявити собі мету розвитку і напрям наших зусиль, зрозуміти сенс взаємостосунків суспільства з Природою, яке необхідне для запобігання катастрофи, зміст їх взаємної адаптації, здатної забезпечити продовження роду людського. Ця проблема, яка поступово вилилася в уявлення про ноосферу, вже давно привертає увагу мислителів. Першим, хто у всій гостроті сформулював ідеї епохи ноосфери, був В.І. Вернадській. Перший, хто вимовив слово «ноосфера», був Ле-Руа. Першим, хто почав широко обговорювати особливості, якими повинна володіти ця епоха, був Тейяр де Шарден. До початку XXІ століття цій проблемі присвячена вже безліч робіт. І поступово трактування понять «ноосфера» і «епоха ноосфери» втратили первинну однозначність.

В результаті прогресу цивілізації рівень безпеки людини зростав в історичних масштабах постійно. Але останнім часом ситуація змінилася. Як це не парадоксально, але від процесів життєдіяльності, що начебто направлені на підвищення рівня безпеки, виникли глобальні загрози цій самій безпеці. В другій половині XX століття з'явилася небувала проблема безпеки життєдіяльності (точніше було б сказати безпеки від життєдіяльності).

Бурхливе зростання науки і техніки на індустріальній хвилі розвитку цивілізації привело до створення технологій, за допомогою яких людина отримала можливість кардинально перетворювати навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Процес некерованого у цілому перетворення довкiлля і зростання чисельності населення планети досяг меж, так званої «господарської місткості» біосфери Землі: позначилася близькість повного виснаження природних ресурсів, незворотього забруднення навколишнього середовища відходами, перенаселення Землі. Стали реальними загрози екологічної катастрофи від техногенної деградації природного середовища, з одного боку, і планетарної катастрофи від міжусобної боротьби народів за ресурси і виживання з використанням зброї геологічної потужності. Практично щодня в різних куточках нашої планети виникають надзвичайні ситуації (НС), про які ми дізнаємося через повідомлення в засобах масової інформації – про катастрофи, стихійні лиха, чергову аварію, військовий конфлікт або акт тероризму. Щорічна кількість НС у світі росте лавиноподібно і за останні 20-30 років вона зросла більш ніж удвічі. А це означає, що зростає число жертв та матеріальний збиток в промисловості, на транспорті, в побуті, в армії і т.д. Такого в історії людства ще не було: людина стала найбільшою силою, що загрожує самому існуванню Життя на Землі.

Політики і суспільство в цілому мають бути чітко проінформованими про те, що, яким би не було важливим технічне і технологічне вдосконалення основ цивілізації, ніякого чисто технічного або технологічного рішення проблеми майбуття людства принципово бути не може. Така можливість — чиста ілюзія, причому вельми небезпечна: вона відводить людей від пошуку рішень, що можна реалізувати практично.

Ситуація набагато серйозніша, ніж про це прийнято говорити і про що мовилося на Самміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Ми ще багато чого не знаємо, та одне зрозуміло — подолання кризи чисто технологічними і технічними засобами неможливе. Людині належить змінити характер свого життя і своє становище в біосфері.

Ми маємо справу з унікальною ситуацією, якою не було в історії. З теоретичної точки зору це означає, що набір ключових параметрів, що характеризують безпеку людини, швидко змінюється з часом. Природні і техногенні катастрофи в нинішньому кризовому стані виявляються набагато більш тісно пов'язані з соціогенними лихами, ніж у разі стабільного, регулярного розвитку. Звідси – неефективність багатьох традиційних методів управління ризиком, захисту населення.

Кінець XX століття показав, що його головний підсумок, – не величезні технічні досягнення і радикальні геополітичні зміни, а зміна системних властивостей нашого світу. З ними пов'язані нові ресурси розвитку і нові ризики. З'явилися нові методи боротьби, нові області суперництва, нові загрози. Сьогодні навіть важко усвідомити, наскільки новою і парадоксальною є ситуація, що склалася. Наприклад, нинішні інформаційні технології дозволяють зруйнувати конкуруючу державу без єдиного пострілу, якщо вона не усвідомлює небезпеки та відповідно не вибудовує захист від неї.

Статистика показує, що платити за це доводиться все дорожче. Тільки за останні двадцять років від стихійних лих і промислових аварій постраждали понад мільярд людей, у тому числі 5 мільйонів загинули або були поранені. За цей же час свої рідні місця через регіональні конфлікти покинули 13 мільйонів чоловік, через екологічні причини – понад 10 мільйонів.

Відбувається швидке і стійке зростання збитку від лиха і аварій. Зокрема, кількість природних катастроф з високим економічним збитком протягом останніх 30 років збільшилася у 4,1 рази. Це дозволило ряду фахівців стверджувати, що має місце закон постійного зростання ризику в умовах науково-технічної революції і форсованого розвитку техносфери.

Глобальні загрози не тільки поповнили спектр потенційних небезпек для людини. Вони загострили давно відомі задачі забезпечення безпеки, що вже достатньо успішно розв'язувалися. Вони додали нові тісні взаємозв'язки цим задачам, рішення яких в різних сферах життєдіяльності суспільства до того були розрізненими і, частіше всього, опосередкованими. На конференціях ООН по навколишньому середовищу і розвитку була визнана поява тепер уже єдиної та доленосної для всього людства комплексної проблеми, «центром кристалізації» якої послужила проблема безпеки життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності — інтегральна наука, що вивчає небезпеки та негативну дію на людину екзогенних та ендогенних факторів у всіх сферах життєдіяльності людини.

Фактори (чинники) — елементи системи (наприклад, навколишнього природнього чи виробничого середовища), що чинять суттєвий вплив на живий організм. Несприятливі фактори (фактори несприятливого впливу) — фактори, що чинять несприятливий (шкідливий) вплив на самопочуття, здоров’я і благополуччя людини.

Підкреслимо, що часто найсерйозніші загрози знаходяться на системному рівні. Зрозуміло, ми можемо ціною великих затрат підвищити надійність окремих елементів, приладів, структур, проте звичайно це не підвищує суттєво безпеку об'єкту загалом. Відповідь на виниклу загрозу теж повинна бути комплексною і системною.

На думку В.В. Сапронова системна криза багато у чому стала результатом спотворення в суспільстві уявлень про співвідношення функцій життєдіяльності «безпека-розвиток». От, наприклад, типова думка: «розвиток є основною, первинною функцією суспільного буття. Безпека – вторинна і покликана забезпечити розвиток, захистити його від різного роду загроз».

Світова громадськість усвідомила нову ситуацію на планеті. На міжнародних форумах подальший некерований розвиток цивілізації індустріальним шляхом в парадигмі пріоритету споживання визнаний неможливим. Глобальний демографічний перехід, що вже спостерігається сьогодні, означає, що ера екстенсивного розвитку людства закінчується. Наш час, з легкої руки Ласло Ервіна, часто називають епохою біфуркації, в якій попередня траєкторія розвитку втрачає стійкість, різко зростає небезпека глобальних катастроф, і потрібно вибирати новий шлях розвитку. Тому повинна принципово змінитися мета розвитку, алгоритми її досягнення, духовна, соціальна, економічна сфери. Народжується нова реальність.

Характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючих видів людської діяльності. При цьому на безпеку, як базисну потребу людини, наголошено в концепції ООН стосовно «сталого людського розвитку». Метою нової концепції ООН є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини сучасності і наступних поколінь. За визначенням М.М.Мойсєєва «сталий розвиток — це реалізація стратегії розвитку людства, його шляхи до епохи ноосфери, тобто до стану коеволюції суспільства і природи». Економіка, стабільність державних кордонів, суспільні цінності тощо розглядаються як засоби досягнення цієї мети.

Нова парадигма розвитку ООН, сучасний незадовільний рівень безпеки людей вимагають суттєвих змін в усіх ланках системи забезпечення безпеки життя і діяльності людини (БЖДЛ). Оголошена необхідність негайного переходу світової спільноти до сталого розвитку із забороною зброї масового ураження, охороною природи, стабілізацією чисельності населення планети і його матеріального попиту. Перехід до сталого розвитку людства означає створення передбаченої В.І. Вернадським ноосфери, в якій безпечний розвиток цивілізації в природному середовищі повинен управлятися розумом людини.

Один з найавторитетніших футурологів А. Тоффлер так характеризує проблеми, що постали у зв'язку з цим вибором: «Вперше зіткнувшися з надлишковим технологічним вибором, суспільство повинне проводити не одноразовий, а комплексний відбір машин, технологій і систем. Вибір має відбуватися так само, як особа обирає свій спосіб життя; суспільство повинне приймати мегарішення щодо власного майбутнього. Більш того, так само як окрема людина може здійснити розумний вибір між цілком різними способами життя, суспільство може зараз здійснити вибір між різними культурними стилями. Це є новим чинником в історії. У минулому культура виникала ненавмисно. Сьогодні ми вперше можемо здійснювати цей процес свідомо».

Одним з головних критеріїв в цьому виборі має стати забезпечення стійкості суспільства щодо природних, техногенних і соціогенних катастроф та лих. Саме це є фундаментом, на якому можна будувати все інше. Без нього будівля нашої цивілізації може впасти.

Видатний філософ XX століття Ортега-і-Гассет висловив наступну важливу думку: «Світ дає нам набір проблем. Нашою відповіддю на них є набір рішень. Цей набір і називається культурою». Тому теорія повинна допомагати створенню культури безпеки. Підкреслимо масштаб останньої задачі. Кодекс поведінки, норми моралі, прийнятий емоційний відгук на кризи, катастрофи, лиха релігія виробляла століттями. В багатьох традиційних суспільствах ця культура успішно виконувала функцію захисту людини.

Культура безпеки – це способи розумної життєдіяльності людини в області забезпечення безпеки, результати цієї життєдіяльності і ступінь розвинутості особи і суспільства в цій області.

Для виживання в сьогоднішніх кризових умовах кожній людині потрібно орієнтуватися в небезпечних ситуаціях, уміти практично захистити себе і своїх близьких. Але цього недостатньо. Рішення задачі виходу суспільства з небезпечних криз також залежить від кожного. Не можна вважати, що таке рішення – справа тільки вчених і політиків. Заради свого виживання сама людина повинна змінитися – вона повинна стати людиною ноосферной формації, здатною не тільки піклуватися про себе, але й «направляти» безпечний розвиток суспільства і всього Життя на Землі. Оптимістична відповідь на «виклик XXI століття» – чи зможе людина (кажучи узагальнено) забезпечити безпеку свого життя від власної життєдіяльності – можливий лише при такій зміні принципів дій всіх людей, при якій на першому місці для них стоятиме безпека. Це є головною умовою виживання людства і необхідності запровадження сталого розвитку.

Виникло соціальне замовлення на систематизовану підготовку людей до рішення цієї проблеми, зокрема, в рамках освіти молоді. Вона стала причиною введення в зміст освіти нової освітньої галузі «Безпека життєдіяльності».

У зв'язку з необмеженою кількістю чинників, що впливають на безпеку людини, зміною їх чисельності та сили впливу, обмеженістю людського знання, можливостей зовнішніх систем захисту людей тощо досягнення абсолютної безпеки є нереальним завданням. Стратегічним принципом вирішення цієї проблеми має бути принцип управління безпекою, як складовою якості життя людини та принцип допустимого ризику. Вони неможливі без теоретичного наукового базису вирішення проблеми БЖДЛ, як цілісного напряму.

Оцінка ризику забезпечує основні початкові дані для програми управління ризиком. Широке використання і важливі переваги оцінок ризику не означають, що вони є єдиними детермінантами управлінських рішень; менеджери ризику розглядають безліч чинників. Вимоги законів, а також політичні, соціальні і економічні особливості, можуть зобов'язати менеджерів ризику прийняти рішення, які є більше або менше захищеними. Зменшення ризику до самого низького рівня може бути дуже дорогим або неможливим технічно.

Країни Європейської спі­льноти започаткували роботу зі створення децентралізованої системи освіти в сфері ризику як найважливішої складо­вої Угоди Ради Європи по запобіганню і взаємодо­помозі при природних і техногенних небезпеках (EUR-ОРА). Понад 400 університетів практично всіх країн Європи оголосили свою підтримку цієї програми і серед них ВНЗ України.

Україна заявила про підтримку концепції ООН про сталий людський розвиток як програми дій на ХХІ століття, де прі­оритет віддається розвитку безпеки кожної людини. Тому якісне удосконалення освіти в Україні з напряму БЖД є не тільки актуальним, виходячи із незадовільного стану безпеки громадян нашої держави, але й першочерговим завданням як країни–учасника світового та континентального співтовариства.

Освіта задля сталого розвитку є результатом проведення в 1992 році Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро і її основного результату (прийнятого цією конференцією) – «Завдання 21 століття», що є стратегією сталого розвитку. У розділі 36 "Завдання" підкреслюється, що “…освіта, у тому числі й офіційна освіта, інформування й обізнаність громадськості, а також професійне навчання, мають бути визнані, як процес за допомогою якого люди та суспільства зможуть повністю реалізувати свій потенціал. Освіта є життєво важливим чинником сприяння сталому розвитку та поліпшення спроможності людей вирішувати проблеми навколишнього середовища та розвитку.”

З 1992 року намітився міжнародний консенсус відносно того, що досягнення сталого розвитку є головним чиником процесу навчання. Освіта в інтересах сталого розвитку все ще продовжує формуватися в якості широкої та всеохоплюючої концепції, пов’язуючи між собою екологічні, економічні і соціальні проблеми. Освіта задля сталого майбутнього відповідно до програми ЮНЕСКО на 2004-2014 роки орієнтована на вивчення: поваги і збереження досягнень минулого часу; розуміння інтересів всіх народів нашої планети; життя в світі, де всі люди мають достатньо їжі для власного здорового і продуктивного життя; створення кращого, безпечнішого життя, більше, ніж тільки мир у світі; піклування громадян про власні права і обов'язки локально, національно і глобально.

Безпека є корінною потребою і первинною функцією розумної діяльності особи та суспільства. Найголовніший висновок, якщо ми маємо намір вижити в системній кризі і вийти на «сталий розвиток», при якому право на життязабезпечується поколінням(тобто забезпечується безпека), як тим що живуть, так і майбутнім, освіті (оскільки майже все залежить від світогляду людей, що закладається освітою і вихованням) необхідно змінити їх спрямованість із беззастережного освоєння накопичених технологій на імператив їх безпеки. Цій меті повинна послужити освітня галузь «Безпека життєдіяльності», щобазується на розділах світоглядного плану, систематизуючи весь комплекс сучасних проблем безпеки, але не переобтяжена технологіями безпеки. Більшість цих технологій доцільно вставити фрагментами у відповідні освітні предмети і дисципліни.

Освітянська галузь «Безпека життєдіяльності» з її фундаментальною частиною призначена, в першу чергу, для формування нового світогляду.

Освіта та виховання у сфері БЖД спрямовані на одержання фундаментальних знань, умінь і навичок, формування поглядів, цінностей і поведінки з метою запобігання виникнення ризиків життю і здоров'ю людей. Вирішення цих питань має забезпечити формування адекватного мислення та цілісної системи знань, необхідних для прийняття обгрунтованих рішень на рівні людини, сім'ї, суспільства, підприємств, галузей, регіонів – країни в цілому.

Глибоким опануванням знаннями з БЖД, формуванням відповідного мислення, свідомості і культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності.

Мета вивчення дисципліни полягає у набутті студентом компетенцій, знань, умінь і навичок для здійснення діяльності в тому числі професійної за спеціальністю з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій й природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об’єктах господарювання, а також формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов’язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації щодо посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об’єктів галузі.

Подальше навчання з БЖДЛ передбачає новий істотний крок – остаточний перехід від освоєного вивчення питань негайного захисту людей до формування всіх аспектівсучасної культури безпеки, до формування нового світогляду людини – людини „безпечного типу”, звичайно з урахуванням провідної концепції сьогодення – сталого розвитку людства.

Основні завдання безпеки життєдіяльності:

1. Ідентифікація небезпек - розпізнавання небезпек із зазначенням їх кількісних характеристик та координат.

2. Передбачення прояву небезпек на основі теорії ймовірності та статистичних даних.

3. Досягнення прийнятного рівня проявлення небезпек.

4. Попередження небезпек та ліквідація їх негативних наслідків.

5. Розробка та систематизація правил життя та діяльності.

Ці завдання вирішуються в процесі управління БЖД з метою досягнення заданого соціально-прийнятного рівня безпеки на конкретному етапі розвитку людства в системі “людина - навколишнє середовище”, збереження здоров’я і високої працездатності в усіх сферах діяльності (виробничій, побутовій, соціальній).

1.2. Історія розвитку безпеки життєдіяльності

Забезпечення безпеки життєдіяльності людини завжди було одним з найважливіших завдань розвитку цивілізації людства. Розвиток безпеки життєдіяльності почався з появою свідомості людини (рис. 1.2) і з розвитком цивілізації відображався у традиціях, віруваннях і тільки останнім часом набув наукового обґрунтування.

Умови праці розглядаються в працях Арістотеля (387...322 рр.до н.е.), Гіппократа (400...377 рр. до н.е.).

Ще в стародавній римській міфології на монетах зображували Секурітату (Секурітас) – персоніфікований образ безпеки, який уособлював безпеку громадян та держави. Зображувалася Секурітата поважною матроною з скіпетром, лавром, рігом достатку, оливковою гілкою.

Однією з найстародавніших наук, що досліджують небезпеки, які загрожують здоров'ю людини, і розробляють заходи боротьби з її хворобами, є медицина. Цьому служать всі її розділи, а такі, як санітарія, гігієна, фармакологія, імунологія і т.п. фактично виступають як своєрідні теорії медико-біологічної безпеки.

Відомий лікар епохи Відродження Парацельс (1493... 1544 рр.) вивчав небезпеки, які пов'язані з гірництвом. Його слова "Все є отрута і все є ліки - тільки доза робить речовину отрутою чи ліками" - лежать в основі принципу нормування.

М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.

В XIX і XX століттях у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості цими проблемами займається багато вчених. В.Л.Кірпічов (1845-1913 рр.), О.О.Прес (1857-1930 рр), Д.П.Нікопольський (1855-1918 рр.), В.О.Левицький (1867-1943 рр.) та інші.

Рівень безпеки людини у міру розвитку цивілізації постійно зростає. Людство перемогло епідемії холери, віспи, чуми, тифу, поліомієліту, але розвиток науки і техніки, збільшуючи безпеку життєдіяльності людини з однієї сторони, призвів до появи цілого ряду нових небезпек.

Перш за все, це зростання ступеня ризику травматизму та загибелі людей при взаємодії зі складними технічними системами на виробництві, транспорті, в побуті.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, смертність від нещасних випадків у наш час займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років. В цілому світі, враховуючи усі нещасні випадки, пов'язані з використанням машин, обладнання, технічних пристроїв, кожного року страждає понад 10 мільйонів чоловік, а близько 0,5 мільйона - гине.

У зв'язку з подальшим розширенням природогосподарської діяльності людини, з необхідністю більш точного передбачення природних катаклізмів і зменшення виникаючих при цьому небезпек отримали розвиток сейсмологія та вулканологія, метеорологія, океанологія, а потім і радіологія, теорія радіаційної безпеки та ряд інших аналогічних наук. Останніми десятиліттями все більша увага надається екології, яка виявляє небезпеки, що виникають через все більш інтенсивні впливи суспільства на природу. При цьому виробляються й спеціальні рекомендації по забезпеченню екологічної безпеки держави.

1.3. Складові безпеки життєдіяльності

Безпека життєдіяльності”, як наука, синтезує досягнення цілого ряду наук (рис. 1.3) і є комплексною, інтегральною за суттю. Серед них фізика, хімія, біологія, математика, геологія, метеорологія, медицина та багато інших. Розглянемо деякі з них, що одночасно є частинами великого наукового напряму присвяченого безпеці людини, збереженню її здоров’я та забезпечення розвитку.

Рис. 1.3 Структура нак про безпеку

Валеологія — це наука про формування, зміцнення та збереження здоров’я людини. Предметом валеології є індивідуальне здоров’я, а об’єктом — здорова людина.

Ергономіка — наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці. Основним об’єктом дослідження ергономіки є система “людина-машина”. Метою ергономіки, як науки, є оптимізація системи “людина-машина” з врахуванням природних можливостей та особливостей працюючої людини

За своїми завданнями і методами близько до ергономіки стоїть інженерна психологія, що вивчає інформаційну взаємодію між людиною і машиною.

Гігієна - галузь медицини, що вивчає вплив умов життя і праці на здоров’я людини, розробляє заходи для профілактики захворювань, рекомендації щодо забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та тривалості життя.

Фізіологія — наука, що вивчає функціонування людського організму.

Психологія — наука про закономірності механізмів психічного життя людини. Психологія праці — розглядає психофізичні аспекти трудової діяльності, взаємозв’язки особистості з умовами, процесом та засобами праці.

Питання навколишнього середовища розглядають екологія та соціоекологія - науки про взаємовідношення людства та природного середовища. Раціональне розв’язання екологічних проблем можливе лише за оптимальної взаємодії природи та суспільства, що забезпечує з одного боку подальший розвиток суспільства, а з другого - збереження та підтримання природи.

Діяльність людини має громадський характер, тому соціологія, як наука про суспільство, як цілісну систему та про окремі соціальні інститути, процеси, соціальні групи, взаємовідносини особистості та суспільства, закономірності масової поведінки людей є основою для безпеки життєдіяльності.

Кібернетика — наука про управління, зв’язок та переробку інформації. Основний об’єкт дослідження — так звані кібернетічні системи, що розглядаються незалежно від їх матеріальної природи. Приклади кібернетичних систем — автоматичні регулятори в техніці, електронно-обчислювальні машини, людський мозок, біологічна популяція, людське суспільство. Кожна така система являє собою велику кількість взаємопов’язаних об’єктів (елементів системи), що здатні сприймати, запам’ятовувати і переробляти інформацію, а також обмінюватися нею.

Синергетика — напрям який займається вивченням систем, що складаються з підсистем різної природи і виявленням яким чином взаємодія таких систем призводить до виникнення просторових, часових, або просторово-часових структур.

1.4. Теоретичні основи БЖД

Безпека життєдіяльності– це наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в середовищі – природному, техногенному, соціальному, в процесі різних видів її діяльності. Вона є більш універсальною, ніж окремі напрямки наукових досліджень, такі як охорона праці чи цивільний захист, адже дві останні розглядають лише окремі випадки безпеки в конкретних ситуаціях., зокрема охорона праці вивчає питання безпеки людини, яка знаходиться в умовах виробництва, а цивільний захист – в надзвичайних ситуаціях, тоді як безпека життєдіяльності – у всіх життєвих обставинах.

В основі безпеки життєдіяльності лежать найбільш загальні закони природи, передусім такі філософські закони, як закон причин та наслідків. Кожна подія (наслідок) в нашому світі має свою причину. В багатьох випадках знаючи наслідки, особливо багатофакторних ситуацій дуже важко виявити основну причину, що призвела до формування даної ситуації, тим більше, що причина може виникнути кілька років, десятиліть чи й століть тому назад.

Умови, за яких реалізуються потенційні небезпеки, називаються причинами. Вони характеризують сукупність обставин, завдяки яким небезпеки виявляються і спричиняють ті або інші небажані події – наслідки. Форми небажаного результату різні - травми, матеріальний збиток, утрата навколишньому середовищу і ін. "Небезпека - причина - небажані наслідки" - це логічний процес розвитку, що реалізує потенційну небезпеку в реальний небажаний результат. Як правило, цей процес є багатопричинним.

Якщо причина сформована – наслідок неминучий, проте людина може змінити його, послабити, або навіть обернути негативний наслідок на позитивний. Для цього необхідно вивчати процес реалізації причин (причинно-наслідкові зв’язки). Це легше зробити для нескладних систем, наприклад, інженерних конструкцій, тощо. Що стосується людини, то виявлення причин тих чи інших подій в її житті є надзвичайно важкою задачею, яка на сьогоднішньому етапі розвитку науки не може бути реалізована повністю.

Сучасна теоретична база БЖДЛ повинна містити, як мінімум:

– методи аналізу небезпек, що генеруються елементами системи «людина-середовище»;

– основи комплексного опису несприятливих чинників у просторі і часі з урахуванням можливості їх кумулятивної дії на людину;

– основи формування початкових показників безпеки до створюваних елементів техносфери з урахуванням її стану;

– основи управління безпекою системи «людина-середовище» на базі моніторингу (показників) небезпек та застосування найефективніших заходів і засобів захисту;

– основи формування вимог щодо безпеки діяльності до операторів технічних систем і населення техносфери.

Головна задача науки безпеки життєдіяльності – превентивні ідентифікація джерел і аналіз причин виникнення небезпек, прогнозування, оцінка і регулювання їх дії в просторі та в часі.

Основою для побудови наукових теорій в природних науках є наявність об'єктивних загальних закономірностей. Чи є такі закономірності в області, пов'язаній з аваріями, лихами, катастрофами? Звісно так, це ілюструють наступні прклади.

Перший приклад пов'язаний із статистикою різних катастрофічних подій. Для більшості лих статистика має степеневу залежність, що приводить до появи у неї ряду нетривіальних "антиінтуїтивних властивостей". Ідеальним степеневим законам відповідають прямі. Ці закони є хорошим наближенням для реальної статистики лиха і катастроф. Ми маємо справу з одним і тим же законом для різних явищ. Очевидно, він обумовлений колективною поведінкою одного і того ж типу. Іншими словами, ми отримали два однакові розв’язання рівнянь, яких поки не знаємо. Звідси можна дійти висновку, що багато методик прогнозу і підходів, апробованих при прогнозі землетрусів, можуть виявитися ефективними і в інших сферах зокрема в соціальній, економічній тощо. Отже, ми маємо справу з однаковими законами для катастрофічних явищ в різних областях – з об'єктивною основою для побудови теорії.

Цю закономірність пояснює теорія критичності, що самоорганізується, вона розглядає такі задачі, як математичне моделювання землетрусів, лавин, біржових обвалів, повеней, інцидентів при зберіганні ядерних боєприпасів, просочування конфіденційної інформації, моделювання динаміки ринку товарів, біологічної еволюції і т.п. Іншими словами, існує єдиний підхід до безлічі різних ризиків.

Другий приклад – динаміка одного з основних економічних показників, індексу Доу-Джонса, перед кризою 1929 р. Криза в цьому випадку "готувалася" принаймні чотири роки. Для співставлення візьмемо вміст іонів хлору в джерелах перед землетрусом в Кобе в 1995 р. – землетрус "готувався" близько двох років. Обидві залежності, добре описуються однаковою формулою. Отже, ми маємо справу з однаковими законами для катастрофічних явищ в різних областях – з об'єктивною основою для побудови теорії.

Уявимо собі наступну гіпотетичну ситуацію. Припустимо, що на основі математичних моделей і нових інформаційних технологій вдалося у 1926 р. передбачити кризу 1929 р. Допомогло б це запобігти їй, направити події в інше русло? Яка повинна бути точність прогнозу або його горизонт, щоб можна було вжити дієві заходи по захисту людей у разі різних лих?

Тут ми стикаємося з ефектом Касандри, про який майже завжди згадують очевидці найбільших лих – багато хто, а іноді і більшість людей не слідує застереженням, ігнорують попередження про небезпеку та завчасно не вживають ніяких заходів, які допомогли б їм врятуватися. Теорія ризику створюється для захисту людини, і людина повинна бути в центрі уваги цієї теорії. Мало знати закономірності, передбачати катастрофічні події, створювати механізми попередження лиха. Треба домогтися, щоб це спрацювало, було зрозумілим для людей і ними заздалегідь жадано.

Людина та оточуюче її середовище гармонійно взаємодіють і розвиваються лише в умовах, коли потоки речовини, енергії та інформації перебувають в межах, що сприятливо сприймаються людиною і довкіллям. Будь-яке перевищення звичних (збалансованих протягом еволюції) рівнів цих потоків супроводжується негативними впливами на людину або довкілля – створюються умови для загроз або безпосередньо для небезпек. В природних умовах такі взаємодії спостерігаються при стихійних явищах і зміні клімату. В умовах техносфери негативні дії обумовлені її елементами і діями безпосередньо людини. В загальному вигляді дія потоку на об'єкт (наприклад, на людину) в кожній точці простору визначається його інтенсивністю I і тривалістю експозиції τ, тобто

E (x,y,z)= f (I, τ),

де Е – експозиція чинника в точці простору з координатами x,y,z.

Результат впливу чинника (експозиції дії потоку речовини, енергії та інформації, або їх поєднання) на об'єкт залежить від властивостей і параметрів потоку, а також від властивостей об'єкту.

Наприклад, експлуатація технічних систем є потенційно небезпечною, оскільки вона пов'язана з різними процесами, а останні - з використанням (виробленням, транспортуванням, зберіганням і перетворенням) хімічної, електричної і інших видів енергії, накопиченої в устаткуванні та матеріалах, безпосередньо в людині і навколишньому середовищі. Небезпека виявляється в результаті неконтрольованого виходу енергії. В певних умовах неконтрольований вихід енергії супроводжується небезпечними подіями.

Змінюючи величину будь-якого потоку від мінімально значущої до максимально можливої можна пройти ряд характерних станів взаємодії в системі «людина – середовище життєдіяльності»:

- комфортний (оптимальний), коли потоки відповідають оптимальним умовам взаємодії, створюють оптимальні умови діяльності і відпочинку; передумови для вияву щонайвищої працездатності; гаранта збереження здоров'я людини і цілісності компонентів середовища життєдіяльності;

- допустимий, коли потоки, впливаючи на людину і середовище життєдіяльності, не чинять негативного впливу на здоров'я, але призводять до дискомфорту, знижуючи ефективність діяльності людини. Дотримання умов допустимої взаємодії гарантує неможливість виникнення і розвитку необоротних негативних процесів у людини і в середовищі життєдіяльності;

- небезпечний, коли потоки перевищують допустимі рівні і чинять негативний вплив на здоров'я людини, викликаючи при тривалій експозиції її захворювання, або призводять до деградації природного середовища;

- надзвичайно небезпечний, коли потоки високих рівнів за короткий період часу можуть завдати травми людині, чи навіть призвести до її летального результату, спричинити руйнування в природному середовищі.

З чотирьох характерних станів взаємодії людини з середовищем існування лише перші два (комфортне та допустиме) відповідають позитивним умовам повсякденної життєдіяльності, а два інших (небезпечне та надзвичайно небезпечне) - неприпустимі для процесів життєдіяльності людини, збереження і розвитку природного середовища.

Аналіз реальних ситуацій, подій і чинників вже сьогодні дозволяє сформулювати ряд аксіом науки про безпеку життєдіяльності в техносфері. До них відносяться:

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, якщо повсякденні потоки речовини, енергії і інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові або гранично допустимі значення небезпек встановлюються за умови збереження функціональної і структурної цілісності людини та природного середовища. Дотримання гранично допустимих значень потоків створює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами техногенних небезпек є елементи техносфери.

Небезпеки виникають за наявності дефектів та інших несправностей в технічних системах, при неправильному використанні технічних систем, а також через наявність відходів, що супроводжують експлуатацію технічних систем. Технічні несправності і порушення режимів використання технічних систем приводять, як правило, до виникнення травмонебезпечних ситуацій, а виділення відходів (викиди в атмосферу, стоки в гідросферу, надходження твердих речовин на земну поверхню, енергетичні випромінювання і поля) супроводжуються формуванням шкідливих дій на людину, природне середовище і елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі.

Травмонебезпечні дії, як правило, короткочасні і спонтанні в обмеженому просторі. Вони виникають при аваріях і катастрофах, при вибухах та раптових руйнуваннях будівель і споруд. Зони впливу таких негативних дій, як правило, обмежені, хоча можливо розповсюдження їх впливу на значні території, наприклад, як при аварії на ЧАЕС.

Для шкідливих дій характерний тривалий або періодичний негативний вплив на людину, природне середовище і елементи техносфери. Просторові зони шкідливих дій змінюються в широких межах від робочих і побутових зон до розмірів всього земного простору. До останніх відносяться дії викидів парникових і озоно-руйнівних газів, надходження радіоактивних речовин в атмосферу і т.п.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки чинять негативний вплив на людину, природне середовище і елементи техносфери одночасно.

Людина і оточуюча його техносфера, перебуваючи в безперервному матеріальному, енергетичному та інформаційному обміні, утворюють постійно діючу просторову систему «людина – техносфера». Одночасно існує і система «техносфера – природне середовище» (Рис. 1.4). Техногенні небезпеки не діють вибірково, вони негативно впливають на всі складові вищезгаданих систем одночасно, якщо останні опиняються в зоні впливу небезпек.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують здоров'я людей, приводять до травм, матеріальних втрат і до деградації природного середовища.

Дія травмонебезпечних чинників призводить до травм або загибелі людей, часто супроводжується осередковими руйнуваннями природного середовища і техносфери. Для дії таких чинників характерні значні матеріальні втрати.

Дія шкідливих чинників, як правило, тривала, вона чинить негативний вплив на стан здоров'я людей, призводить до професійних або регіональних захворювань. Впливаючи на природне середовище, шкідливі чинники приводять до деградації представників флори і фауни, змінюють склад компонент біосфери.

При високих концентраціях шкідливих речовин або при високих потоках енергії шкідливі чинники за характером своєї дії можуть наближатися до травмонебезпечних дій. Так, наприклад, високі концентрації токсичних речовин в повітрі, воді, їжі можуть викликати отруєння.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається вдосконаленням джерел небезпеки, збільшенням відстані між джерелом небезпеки і об'єктом захисту, застосуванням захисних заходів.

Зменшити потоки речовин, енергій або інформації в зоні діяльності людини можна, зменшуючи ці потоки на виході з джерела небезпеки (або збільшенням відстані від джерела до людини). Якщо це практично нездійсненно, то потрібно застосовувати захисні заходи: захисну техніку, організаційні заходи і т.п.

Аксіома 7. Компетентність людей в світі небезпек і способах захисту від них – необхідна умова досягнення безпеки життєдіяльності.

Широка і все наростаюча гамма техногенних небезпек, відсутність природних механізмів захисту від них, все це вимагає надбання людиною навиків виявлення небезпек і застосування засобів захисту. Це є досяжним тільки в результаті навчання і надбання досвіду на всіх етапах освіти та практичної діяльності людини. Початковий етап навчання питанням безпеки життєдіяльності повинен співпадати з періодом дошкільної освіти, а кінцевий – з періодом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів у всіх сферах економіки.

З вищесказаного виходить, що світ техногенних небезпек цілком пізнаваний і що у людини є достатньо засобів та способів захисту від техногенних небезпек. Існування техногенних небезпек та їх високу значущість в сучасному суспільстві обумовлено недостатньою увагою людини до проблеми техногенної безпеки, схильністю до ризику і нехтування небезпекою. Багато в чому це пов'язано з обмеженими знаннями людини про світ небезпек і негативні наслідки їх прояву.

Принципово дія шкідливих техногенних чинників може бути усунена людиною повністю; дія техногенних травмонебезпечних чинників – обмежено допустимим ризиком за рахунок вдосконалення джерел небезпек і застосування захисних засобів; дія природних небезпек може бути обмежена заходами запобігання і захисту.

I. Небезпечна дія створюється особливими властивостями матерії, поля, енергії, інформації та їх поєднання.

II. Будь-який об’єкт, суб’єкт, явище, інформація або їх сукупність при певних умовах можуть створювати небезпеку для людини чи довкілля. Небезпека є об’єктивною необхідною умовою зміни та розвитку природи і еволюції людства.

1. Будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною.

2. Безпека — стан складної системи, зокрема людини, за якої виключена можливість негативного впливу на неї зовнішніх чи внутрішніх чинників.

3. БЖД вивчає явища, об’єкти, процеси з позиції їх оптимізації за параметрами безпеки.

4. Управління безпекою, розробка правил та рекомендацій базується на основі знання законів, принципів і методів забезпечення безпеки.

5. Мета БЖД — забезпечення оптимальних умов життя та розвитку для кожної людини окремо та людства в цілому.

1.5. Теорія небезпеки та безпеки

Основними термінами в науці про безпеку є небезпека, безпека, ризик. Небезпека – центральне поняття в безпеці життєдіяльності. Під небезпекою розуміють можливість виникнення обставин за яких матерія, поле, енергія та інформація або їх поєднання можуть завдавати шкоди здоров'ю людини, збиток навколишньому природному середовищу і соціально-економічній інфраструктурі, тобто викликати небажані наслідки безпосередньо або побічно. Іншими словами, небезпека – потенційна можливість дії негативних (шкідливих і небезпечних) чинників на певний об'єкт (предмет) дії.

При невідповідності характеристик впливаючих чинників характеристикам об'єкту (предмету) дії і з'являється феномен небезпеки (наприклад, ударна хвиля, аномальна температура, нестача кисню у повітрі, токсичні домішки в повітрі і т.п.).

Небезпека – може реалізуватися у вигляді прямого або непрямого збитку для об'єкту (предмету) дії поступово або раптово, і різко в результаті відмови системи. Прихована (потенційна) небезпека для людини реалізується у формі травм, які відбуваються при нещасних випадках, аваріях, пожежах і ін., для технічних систем - у формі руйнувань, втрати керованості і т.д., для екологічних систем - у вигляді забруднень, втраті видової різноманітності та ін.

Визначальні ознаки небезпеки – можливість безпосередньої негативної дії на об'єкт (предмет) дії; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми. Наявність хоча б однієї з вказаних ознак є достатньою для віднесення чинників до розділу небезпечних або шкідливих.
Кількість ознак, що характеризують небезпеку, може бути збільшена або зменшена залежно від мети аналізу.

6-та Всесвітня конференція по запобіганню і управлінню пошкодженнями (Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.) враховуючи, що безпека людини є великою занепокоєністю для цілого світу,слідуючиУніверсальній декларації прав народів, Універсальній декларації прав людини, Міжнародному договору про громадянські і політичні права, Міжнародному договору про економічні, соціальні і культурні права, Договору про усунення усіх форм дискримінації жінок, Декларації Організації Об'єднаних Націй про усунення насилля над жінками, Декларації Організації Об'єднаних Націй про захист жінок і дітей від небезпек і озброєних конфліктів, Договору Організації Об'єднаних Націй про права дитини, Віденській декларації і програмі дій всесвітньої конференції прав людини, Бейджинської декларації і платформи дій, Декларації Організації Об'єднаних Націй про соціальний прогрес і розвиток, Декларації Організації Об'єднаних Націй про права туземних народів, і інших доречних міжнародних інструментів про права людини, прийняла декларацію «Право людини на безпеку»: Безпека є основним правом людини. Вона є істотною для досягнення здоров'я, миру, справедливості і благополуччя.