Кількість жертв внаслідок виверження деяких вулканів

В Україні на даний момент діючих вулканів немає, окрім грязевих в районі Криму.

Захист та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності полягає у відведенні та охолодженні лавових потоків.

Зсуви

Зсув — це зміщення похилої площини мас грунту з вершини або схилу узгір'я до підошви під дією сили тяжіння. Причинами виникнення зсувів можуть бути землетрус, сукупність ряду природних причин (підземні та поверхневі води, атмосферні опади, вивітрювання) та деякі види діяльності людини (будівельні роботи, вибухи, буріння свердловин). Згідно з міжнародною статистикою до 80% зсувів у наш час пов’язано з діяльністю людини.

Зсуви формуються, як правило, на ділянках, які утворені водоопірними та водоносними породами грунту (породи чергуються між собою). Зсуви виникають внаслідок порушення рівноваги в грунтах та підстилаючих породах, що може бути викликано підмивом водою, ослабленням міцності порід при вивітрюванні та перезволоженні опадами або підземними водами, в результаті чого сили зчеплення на поверхні зміщення стають меншими ніж гравітаційна сила, що діє на масу породи.

Зсуви — звичайне явище в тих місцях, де активно відбуваються процеси ерозії схилів. За ознакою механізму зсувного процесу виділяють такі типи зсувів: зміщення, видавлювання, гідравлічний винос та ін. За глибиною залягання поверхневого шару зміщення зсуви бувають поверховими – до 1 м, дрібні ­– до 5 м, глибокі – до 20 м, дуже глибокі – понад 20 м.

За масою виносу грунту зсуви розподіляються на:

v малі — з виносом менше 10 тис. м³ суміші порід і матеріалів,

v середні — з виносом від 10 до 100 тис. м³,

v великі — від 100 тис. м³ до 1 млн. м³,

v дуже великі — більше 1 млн. м³.

За швидкістю руху зсуви бувають швидкі (час розвитку вимірюється секундами та хвилинами), середньої швидкості (хвилини, години), повільні (дні, роки).

Небезпека зсувів полягає в тому, що величезні маси грунту, раптово зміщуючись, можуть призвести до руйнування будівель та споруд, залізничних і шосейних доріг, мостів та великих жертв серед населення. Масштаби катастрофи залежать від ступеня забудови та заселення території, а також від величини самого зсуву.

Вважають, що наймасштабнішим за кількістю зсувного матеріалу (маса 50 млрд. т, об’єм близько 20 км³) був зсув в долині ріки Саідмаррек на півдні Ірану. Маса грунту обрушилася з висоти 900 м, в горизонтальній площині відійшла від початкової точки на 17 км. При цьому утворилася дамба та озеро довжиною 65 км і глибиною 180 м. У 1920 році в Китаї (провінція Ганьсу) відбулися зсуви, що призвели до загибелі 100 тис. осіб. В Перу 1970 року в результаті землетрусу утворився зсув, що рухався з швидкістю до 240 км/год в результаті чого загинуло 25 тис. осіб.

Поширення та розвиток зсувів на тери­торії України має тенденцію до зростання, зокрема площі зсувонебезпечних зон за останні 30 років збільшились у 2-5 разів. Площа фак­тичних зсувів становить 4953,6 км². У районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові агломерації) зареєстровано 140 тис. зсувів. Загальна сума втрат від зсувів, за зазначених 30 років, сягає близько 85 млн. грн., в т ч. у Дніпропетровській обл. — понад 35 млн. грн., Луганській обл. — близько 22 млн. грн., у Чернівецькій обл. — понад 20 млн. грн.

Прикладом зсуву на території України є події 9 червня 1997 року у Дніпропетровську, коли внаслідок зсуву був зруйнований дев’ятиповерховий будинок, середня школа, дитячий комбінат, гаражі та інші будівлі.

У разі попередження про зсув необхідно якомога швидше покинути приміщення та вийти в безпечне місце.

Для прогнозу і контролю розвитку зсувів проводять детальні геологічні дослідження і складають карти, із зазначенням зсувонебезпечних місць. Спочатку методом аерофотозйомки виявляють ділянки накопичення зсувного матеріалу. Потім визначаються особливості породи, кути нахилу, характер підземних і поверхневих вод. Реєстрація зсувних процесів ведеться на схилах за допомогою опорних реперів.

Попередження та захист від зсувів передбачає ряд пасивних та активних заходів. До пасивних відносяться охоронно-обмежувальні заходи: заборона будівельних та вибухових робіт, підрізання зсувонебезпечних схилів. До активних заходів відносять укріплення зсувонебезпечних схилів берегів морів, річок та озер підпорними та водовідбійними стінками, набережними. Грунти, що зсуваються укріплюють бетонними палями, розташованими в шахматному порядку, проводять штучне заморожування грунтів, висаджують на схилах рослини з потужною кореневою системою. Для стабілізації зсувів в мокрих глинах проводять їх попереднє осушення. Для відведення поверхневих та грунтових вод роблять канави, штольні, горизонтальні свердловини.

Вартість робіт з попередження зсувів дуже велика, проте матеріальний збиток в результаті зсуву та затрати на ліквідацію наслідків зсуву набагато перевищують комплекс запобіжних заходів, які включають систему моніторингу, оповіщення населення, плани організації робіт ліквідації наслідків та забезпечення життєдіяльності людей.

ОБВАЛИ

Обвал — рух гірських порід вниз по схилу. Причиною обвалу є природні процеси руйнування гірських порід під впливом зміни тепла і холоду, вивітрювання, водної ерозії, підмиву тощо. Обвали природного походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових берегів. За статистикою на сьогодні 80% обвалів так чи інакше пов’язані з антропогенним фактором, в основному їх причиною є проведення будівельних робіт, гірських розробок.

Нерідко на місці населених пунктів, які знаходяться біля підніжжя гір, залишається лише хаотичне нагромадження каміння і піску. Таким обвалом з гори Ровінаццо в Італії було засипано древньоримське місто Вілейя. Події відбулися так швидко, що ні одній людині не вдалося врятуватися. Інший приклад: за декілька десятків секунд катастрофічний обвал гори Монте-Конто в Альпах у 1608 році засипав село Плюр і його 2400 жителів.

Провали

Провали поверхні землі виникають через наявність природних або штучних підземних пустот. В Україні провали найчастіше спостерігаються в західних областях, що пов’язано як із особливостями геологічної будови підстилаючих порід регіону, так і з видобутком корисних копалин. Провали можуть досягати значних розмірів.

Наприклад, в 1922 році в результаті провалу покрівлі карстової пустоти в гіпсах північної Уфи утворилася вирва глибиною 50 м і діаметром 40 м. У селі Акташ в Татарії під час оранки відбувся раптовий провал під трактором. Його глибина досягала 54 метри.

АБРАЗІЯ

Абразія — це процес руйнування хвилями прибою берега водойми (моря, озера). У результаті абразії змінюється прибережна полоса, що загрожує спорудам, які розташовані неподалік, руйнує морські причали тощо. У береговій зоні Криму щорічно під дією абразії зникає 22 га узбережжя, на північному узбережжі Азовського моря — 19 га. Абразія спостерігається на 60 % берегів Азовського моря та 30 % Чорного моря, її швидкість — 1,3-4,2 м/рік. В цілому по Україні абразійні процеси відбуваються на 2630 км морських берегів і понад 1200 км берегів водосховищ.

Селі

Селі — це короткочасні грязекам’яні потоки, що найчастіше формуються в руслах гірських річок. Причинами селей можуть бути землетруси, сильні снігопади, зливи, інтенсивне танення снігу, а також обрушення у русло річки великої кількості крихкого матері­алу. На відміну від звичайних потоків селі рухаються, як правило, не безупинно, а окремими валами (хви­лями). Об'єми селевих потоків можуть досягати со­тень тисяч, а інколи мільйонів кубічних метрів, розміри уламків — 3–4 м, маса — 100–200 т. Основна небезпека селей — це величезна кінетична енергія грязевих потоків, швидкість руху яких може досягати 15 км/год.

За силою селеві потоки поділяються на групи:

v сильні (винос понад 100 тис. м³ селевої маси),

v середньої сили (10 – 100 тис. м³),

v слабкі (менше 10 тис. м³).

Селеві потоки виникають раптово, швидко зростають та тривають звичайно 1–3 години, іноді 6–8 годин. Селі прогнозуються за результатами спостережень та метеорологічним прогнозом.

Місцевості, розміщені при виходах гірських долин на рівнину, часто страждають від дії селей.

Для надання допомоги людям, які потрапили у селевий потік, використовують жердини, дошки, мотузки та інші підручні засоби. Вивід людей з потоку здійснюється за напрямком його руху, поступово наближаючись до краю селенебезпечної зони.

Від селей неодноразово страждала Алма-Ата. Особливо великий сель відбувся 8 червня 1921 року. На місто селевим потоком було винесено близько 1,5 млн. тонн породи. Загинуло понад 400 осіб.

В Україні селеві потоки виникають у Криму і Кар­патах. У гірських районах Криму в основному утво­рюються турбулентні селеві потоки, в Карпатах селі являють собою розріджені, опливні або зсувні маси.

Для забезпечення безпеки життєдіяльності під час цих явищ проводяться профілактичні протиселеві заходи: будуються селезатримуючі та селенаправляючі гідротехнічні споруди, здійснюється спуск талої води, посадка дерев, закріплюється рослинний шар на гірських схилах, регулюється вирубування лісу. У селенебезпечних районах створюються автоматичні системи оповіщення про селеву загрозу та розробляються відповідні плани заходів.

Повені

Гідро­логічні небезпечні явища включають; високі рівні води (повені), дощові паводки, затори і зажери, дію нагонного вітру тощо.

Повінь — тимчасове затоплення знач­ної частини суші водою в результаті піднімання рівня води у річці, озері або морі. За даними ООН, повені становлять 40 % всіх природних катастроф. За даними ЮНЕСКО, від річкових повеней за 20 років (1947 - 1967 рр.) на Землі загинуло близько 200 тис. осіб. У 1953 році в Голландії відбулася дуже сильна повінь, під час якої рівень води досягав 4,6 м. Захисні споруди не витримали. Загинули тисячі людей.

Острови дельти Неви, на яких був заснований Санкт-Петербург, з 1703 р. понад 260 раз заливались водою.

У серпні 1973 р. через зливові дощі вийшла з берегів річка Інд у Пакистані та Індії. У зоні затоп­лення опинилися 22 міста і 10 тис. сіл, вода зруйну­вала майже 1 млн. будівель, загинуло більше 1000 людей, 800 тис. жителів залишилися без даху над го­ловою.

Повінь у Сомалі в листопаді 1997 р., пов'язана з сильними опадами, забрала понад 1800 людських жит­тів.

У 2002 році ряд країн західної Європи, зокрема Німеччина, Чехія, Австрія, постраждали від однієї з найсильніших в історії цих країн повеней. Незважаючи на всі захисні заходи, під час повені загинуло близько 100 осіб, вода залила величезні площі, постраждали сільськогосподарські угіддя, промислові та житлові райони, культурні пам’ятки. Матеріальні збитки оцінюються понад 4 млн. доларів.

У тому ж таки 2002 році велика повінь спостерігалася не тільки в Європі, а й в Азії, там загинуло близько 1000 осіб.

Катастрофічні повені з великими матеріальними збитками, а також людськими жертвами в останні роки відбуваються у За­карпатті, їх причиною є не тільки природні фактори, але й непродумана діяльність людей, в першу чергу, вирубка лісів.

В Україні повені є найпоширені­шим стихійним лихом.

Залежно від причин повені природного характеру поділяють на:

S Повені, зумовлені випа­данням сильних опадів або інтенсивним таненням снігу (льодовиків) у її басейні річки.

S Повені, що виникають внас­лідок поєднання паводкових вод з льодоходом. Льодохід часто супроводжується заторами (нагромадження льоду в руслі ріки) або зажерами (скупчення внутрішньоводного льоду, який утворює льодяну пробку), що зумовлюють додатковий підйом води і затоплення нових те­риторій. У разі прориву водою перешкоди може утво­ритися навальна хвиля, що створює небезпеку затоп­лення території, розташованої нижче за течією. Зато­ри найчастіше утворюються на ріках, що течуть із півдня на північ, оскільки південні ділянки ріки звіль­няються від льоду раніше, ніж північні, і льодохід, що розпочався, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді льодоставу. Зажери утворюються у передльодоставний період і, за наявності незамерзаючих діля­нок ріки, протягом зими.

S Повені, що виникають під дією нагонного вітру. Вони спостерігаються на морсь­ких узбережжях і на гирлових ділянках рік, що впада­ють у море. Нагонне повітря затримує воду в гирлі, внаслідок чого підвищується її рівень у річці. Повені такого типу спостерігались у дельті Неви, в Голландії, Англії, Німеччині та в інших регіонах земної кулі. Класичним прикладом такого типу повеней є повені в Санкт-Петербурзі (за час існування міста їх було по­над 300). Найбільші повені на Неві були зафіксовані у 1824 і 1924 рр. За своїми наслідками вони наближалися до найбільших паводко­вих повеней і цунамі.

S Підтоплення. Причинами підтоплення є підвищення рівня ґрунтових вод унаслідок сильних опадів і несправ­ності дренажних систем. Однією з причин підтоплення зе­мель є гідротехнічне будівництво, що може призвести до пе­рерозподілу річкового стоку та перекриття природних шляхів дренування ґрунтових вод.

S Гідрологічне стихійне лихо викликане цунамі теж розглядається як різновид повеней, хоч і має причини тектонічного характеру.

Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води досягає 1 м, а швидкість потоку перевищує 1 м/с. Підйом води на 3 м призводить до руйнування будівель та споруд.

Під час повені виділяють чотири зони затоплення:

Перша зона — катастрофічного затоплення — при­микає безпосередньо до гідроспоруди або джерела повені. Вона може сягати від 6 до 12 км, а висота хвиль досяє декількох метрів, швидкість їх поширення — 30 км/год і більше. Час проходження зони хвилею — до 30 хв.

Друга зона — зона швидкої течії. Довжина зони до 15­­­–20 км, швидкість течії — 15–20 км/год. Час проход­ження хвилі — 50–60 хв.

Третя зона — зона середньої течії. Довжина зони 30–50 км. Швидкість течії 10–15 км/год. Час прохо­дження хвилі — 2–3 год.

Четверта зона — зона слабкої течії (розливу). Її дов­жина залежить від рельєфу місцевості і може станови­ти 36–70 км від гідроспоруди або місця початку при­родного явища. Швидкість течії — 6–10 км/год.

Повені на річках за висотою підйому води, площі затоплення та величини завданої шкоди поділяють на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), значні (великі) та катастрофічні. Низькі повені повторюються через 5–10 років, високі — через 20–25 років, значні — через 50–100 років та катастрофічні — не частіше одного разу в 100-200 років.

В Україні можливі повені 1-ї та 2-ї категорії (низькі та високі) Всього на території України є 22,4 тис. рік та річок загальною довжиною 130 тис. км. Ріки Карпат і Кри­му — гірські, з швидкою течією, з переважно дощовим живленням. Паводки і повені на них бувають, звичайно, в період літніх дощів. Інші ріки — рівнинного типу, переважно з сніговим живленням. Паводки і повені на них найчастіше є наслідком весняного танення снігу.

Десна — типова рівнинна ріка з високи­ми весняними паводками і низькою літньою і зимо­вою меженню. Живлення в основному снігове. Весня­ний стік становить понад 50 % річного. Водопілля починається в середині квітня і досягає максимуму в середині травня. В окремі дощові роки бувають осінні паводки.

Дніпро — характеризується вели­кою нерівномірністю стоку як за роками (зміна річного стоку від 24 до 73 млрд. м³), так і протягом одного року. Під час весняного водопілля проходить 60–70 %, а в окремі роки — до 80 % загального річного стоку води. Восени водні запаси Дніпра можуть в кілька разів збільшу­ватися, тому взимку в період відлиги спостерігаються паводки.

З метою зарегулювання стоку Дніпра, зменшення небезпеки виникнення повеней і забезпечення водою Придніпров'я, Донбасу, Криворіж­жя та Криму була розроблена схема водно-енергетичного ви­користання Дніпра, що включала будівництво шести великих гідроелектростанцій та водосхо­вищ.

Дністер — водний режим харак­теризується чітко вираженим весняним водопіллям і великою кількістю паводків, що протягом всього року (крім од­ного-трьох зимових місяців) чергуються з нетривали­ми періодами низьких рівнів. Паводки виникають на­весні внаслідок танення снігу, влітку — за рахунок сильних дощів, взимку — під час відлиг.

Південний Буг має коливання рівнів води від 1,64 м до 9,4 м. Живлення річки снігове, до­щове і за рахунок підземного стоку. У верхній і середній течіях збу­довано багато гребель. У районі гирла можливі пове­ні за рахунок дії нагонного вітру. Стік характери­зується значною мінливістю. Весняний стік становить 61 % річного, літній — 9 %, осінній — 12 %, зимовий — 18 %.

Прип'ять — права притока Дніпра, для неї характерне тривале (понад 4 місяці) весняне водопілля і низький рівень води в кінці літа — на початку осені. Під час весняних паводків ріка виходить з берегів, затоплюючи численні тери­торії.

Сіверський Донець — права найбільша при­тока Дону. Середньо­річний стік — 160 м³ за 1 с. Живлення снігове і дощове. В Україні те­че по території найбільших промислово-індустріаль­них районів (Харків, Донбас) і є основним джерелом їх водопостачання. Для забезпечення Донбасу водою споруджено канал «Сіверський Донець—Донбас». Для поліпшення водопостачання Харкова побудовано во­досховище об'ємом 400 млн. м³.

Значна частина рік зарегульована греблями, руйну­вання яких може призвести до катастрофічних затоп­лень.

Найвірогідніші зони можливих повеней на території України:

S у північному регіоні — басейни річок Прип'ять, Десна та їх притоки. Площа повені лише в басейні р. Прип'яті може досягти 600 – 800 тис. га;

S у західному регіоні — басейни верхнього Дністра (площа може досягати 100 – 130 тис. га), Тиси, Пру­та, Західного Бугу (площа можливих затоплень 20 – 25 тис. га) та їх приток;

S у східному регіоні — басейни Сіверського Донця з притоками, річок Псла, Ворскли, Сули та інших при­ток Дніпра;

S у південному і південно-західному регіонах — ба­сейни приток Нижнього Дунаю, річки Південний Буг та її приток.

Тривалість повеней (затоплень) може досягти 7–20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10–70 % сільськогосподарських угідь, але й ве­ликої кількості техногенно небезпечних об'єктів.

Повені часто супроводжувались селевими потоками та зсувами, руйнуванням житлових будинків, захисних дамб, мостів, доріг та людськими жертвами.

Захист людей в умовах повені включає оповіщення, евакуацію людей та інші заходи відповідно до планів боротьби з повенями та захисту населення.

З метою попередження повеней створюються водосховища для регулювання річкового стоку, будуються спеціальні захисні споруди (дамби). Так, на річці Дніпро створена мережа водосховищ, яка дозволяє планомірно регулювати річковий стік та значно зменшувати масштаби повеней. Наприклад в Росії, в дельті Неви будується захисний комплекс довжиною понад 25 км, який закриє акваторію та стане захистом від повеней.

Для забезпечення захисту під час повені здійснюється підготовка сил цивільної оборони та населення.

Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені відключіть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце - на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, вживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте наявні плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер та інших предметів.

Опинившись у воді, скиньте з себе важкий одяг (шерстяний одяг здатний зберігати тепло у воді, тому у холодній воді його скидати не рекомендується) та взуття, скористуйтесь плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.

Дії під час повені на підприємствах. Коли є загроза повені, на підприємствах при необхідності зупиняється робота деяких підрозділів, цехів, відділів, а в окремих випадках і всього підприємства. У навчальних закладах та дитячих установах припиняються заняття. У підрозділах, які тимчасо­во припинили роботу, виключають електроенергію, припиняють подачу пари, газу, води.

На об'єктах організовують цілодобове чергування відповідальних посадових осіб, спеціалістів аварійно-технічної служби.

Для захисту від затоплення населених пунктів, господарських будівель, виробничих приміщень споруджують найпростіші захис­ні гідротехнічні споруди: земляні насипи, загати, греблі. Крім цього, потрібно організувати спостереження за такими спорудами. Поблизу них, на випадок просочування води, розміщують аварій­ні матеріали для закривання проривів і для нарощування дамб.

Розміри людських та матеріальних втрат під час повені залежить від характеру і масштабів повені, щільності населення на те­риторії, що затоплюється, відстані населених пунктів від джерела повені, характеру забудови, вартості матеріальних цінностей, розміщених на території затоплення, наявність за­хисних споруд, екологічно небезпечних об'єктів, пори року і доби тощо.

Важливими умовами ефективного проведення рятувальних робіт під час повені є прогнозування можливого часу виникнення і масштабів повеней, своєчасність оповіщення населення і його евакуації, орга­нізація пошуку людей на затопленій території, чіткість проведення аварійно-рятувальних робіт, кількість рятувальних загонів їх забезпеченість спеціальними засобами та технікою і підготовленість особового складу цих формувань, своєчасність і якість надання медичної допомоги потерпілим, організація чіткої взаємодії між органами охорони здоров'я, рятуваль­ними та іншими формуваннями, що беруть участь у ліквідації наслідків повені та наданні першої медичної допомоги потерпілим.

В умовах великого міста у разі катастрофічної повені питома вага потерпілого населення, яке потребує екстреної медичної допомоги (у % від чисельності населення), буде коливатися у теплий період року вдень від 0,02% до 2,7%, уночі — від 0,06% до 4,5%; у хо­лодний період року — від 0,04% до 4,3% удень і до 0,08%–5,7% уночі.

При безпосередній загрозі затоплення рішенням начальника ЦО району (об'єкта) приводиться в готовність пункт управління, на якому організують чергування відповідальних посадових осіб, уточнюють завдання штабу, служб і формувань цивільної оборони.

Із виникненням загрози затоплення організовують термінову евакуацію населення та матеріальних цінностей. Населенню повідомляють місця розгортання збірних евакуаційних пунктів, строки прибуття на пункти, маршрути евакуації.

Пошук людей на затопленій території та евакуацію здійснюють формування цивільної оборони, населення і, при можливості, військові підрозділи. Для цього залучаються всі плавзасоби (боти, баржі, катери, човни) тощо, можна використати підручні засоби (колоди, дошки, боч­ки) і спорудити плоти, переправляти людей дозволяється і у позначе­ному броді глибиною не більше 1 м.

Після того, як вода спала приступають до ліквідації наслідків затоп­лення, повені. Ці роботи передбачають: відведення води із затоплених місць та їх осушення; завалюван­ня і прибирання напівзруйнованих споруд, які не підлягають від­новленню; відкачування води із підвальних та інших приміщень; ремонт пошкоджених водою будівель, комунально-енергетичної мережі, доріг, мостів та інших споруд; очищення затоплених діля­нок, сільськогосподарських земель, угідь, території тваринницьких ферм, сільських вулиць, дворів та ін.

Інженерний захист від повеней передбачає будівництво малих і великих водосховищ, що дозволяє зарегулювати стік річок і таким чином зменшити небезпеку виник­нення повеней у паводкові періоди.

Проблема контролю за затопленнями, повенями потребує довгострокового про­гнозу.

Лавини

Лавини — снігові або льодові обвали. Снігові маси рухаються зі швидкістю 250...300 км/год. Попереду лавини йде, зумовлена нею, повітряна хвиля, тиск якої досягає інколи (80...120)·10⁵ Па, що зумовлює досить великі руйнування. Щороку в горах виникають сотні і тисячі лавин.

Під час світової війни 1916 року в Альпах виник ряд великих лавин, які розкидали і розбили сотні міцних оборонних споруд і за один «чорний четвер» живцем поховали 9 тисяч осіб з обох ворогуючих сторін.

Ожеледі

Найсильніша за останні 100 років ожеледь в Україні принесла численні руйнування. Близько 4 млн. осіб постраждало від стихійного лиха, яке сталося 26-28 листопада 2000 р. на території 12 областей України. Загинуло 6 осіб, з них у Вінницькій області - 3, в Одеській - 2, в Миколаївській - 1; травмовано 740 осіб, з них 174 - госпіталізовано. Через несприятливі умови тимчасово припинилося навчання в 889 школах семи областей. За даними МНС, внаслідок обледеніння дротів подача струму припинилася в 4977 населених пунктах, пошкоджено 20928 ліній електропередач, 33013 трансформаторних підстанцій, 743 км контактної мережі, відключено 2029 сільських АТС, а також низка блоків атомних та теплових електростанцій. Величезні збитки завдані й сільському господарству України — постраждало 87 тис. га озимих, 12 тис. га багатолітніх трав, а також сади й виноградники. За попередніми підрахунками, загальна сума збитків, завданих стихійним лихом становить 767 млн. грн.

Снігові замети

Снігові замети утворюються під час інтенсивного випадання снігу під час буранів, заметілей. Снігом заносяться залізничні й автомобільні шляхи, що по­рушує нормальне життя населених пунктів.

При загрозі виникнення снігової бурі запобіжні заходи в основ­ному такі ж самі, як і при наближенні урагану. Снігова буря може тривати кілька днів, тому необхідно зробити запаси продуктів харчування, води, предметів першої необхідності, обмежити пересування, закрити школи, дитячі садки і ясла.

Штабам ЦО, керівникам, спеціалістам господарств і установ, населенню під час і після снігових заметів потрібно бути готовими для проведення таких робіт: розшук зниклих людей; надання першої медичної допомоги; розчи­щення снігових заметів на автомобільних та залізничних транспортних магістралях, вулицях, біля житлових і виробничих будівель; ліквідації ава­рій на комунальній і енергетичній мережі.

Під час снігової бурі, особливо вночі, роботи слід виконувати тільки групами з таким розрахунком, щоб кожна людина знахо­дилася в полі зору інших працівників.

Для ліквідації снігових заметів застосовують снігоочисні маши­ни, бульдозери, екскаватори, грейдери.

Пожежі

Пожежі виникають внаслідок порушень правил пожежної безпеки, від розряду блискавки, самозаймання, іскор із транспорт­них засобів, світлового випромі­нювання ядерного вибуху, при застосуванні звичайних і спеціальних (піреогелю, терміту, електрону і білого фос­фору) засобів ура­ження та з інших причин. Основні уражаючі фактори пожеж — це висока температура, задимлення великих районів, обме­ження видимості, негативний вплив на психіку людей.

Щорічно в нашій державі реєструється, залежно від гідрометеорологічних умов, у середньому від 2,5 до 7,5 тис. лісових пожеж, які завдають величезної шкоди навколишньому середовищу й збитків народному господарству.

Пожежі характеризуються швидкістю поширення вогню, що залежить від швидкості вітру, виду пожежі та виду горючої речовини. Швидкість природних пожеж досягає кількох сотень метрів за годину, інколи – кількох кілометрів. Просування таких пожеж проходить нерівномірно.

Лісові пожежі поділяють на низові і верхові. Залежно від швидкості переміщення фронту пожежі і висоти полум’я пожежі можуть бути слабкими, середньої сили і сильними.

Найчастіше трапляються низові пожежі. Лісові низові пожежі розвиваються в результаті горіння рослин і рослинних решток, розміщених безпосеред­ньо на грунті або на невеликій висоті — 1,5–2,0 м: хвой­ного підліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав'янистих рослин, кущів) і надґрунтового покриву, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку). Швидкість по­ширення таких пожеж невелика — 100–200 м за годину, при сильному вітрі — до 1 км/год. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Швидкі пожежі характерні для весни, коли підсохне тонкий шар дрібного ма­теріалу на поверхні грунту, який може горіти. Вогонь при швидких пожежах поширюється нерівномірно, "стрибками", швидкість таких пожеж від кількох сотень метрів до кількох кілометрів за годину.

Суцільні низові пожежі виникають, як правило, влітку, коли просохне сушняк і підстилка. Під час суцільних пожеж повністю згорає надґрунтовий покрив, ви­сота полум'я вища, ніж у швидких і досягає 2 м, але при цьому швидкість вогню невелика – не перевищує кількох сотень метрів за годину.

Верхові пожежі поділяються на швидкі й су­цільні. Під час швидких верхових пожеж вогонь поширюється із швидкістю 0,2–0,6 км/год, а при сильному вітрі — до 5­­­­­–25 км/год.

Розрізняють три види верхових пожеж: верхові (вершинні), повальні (суцільні) і стовбурові. Під час верхових згорають тільки крони дерев, під час повальних го­рять усі яруси, під час стовбурових — окремі сухостійні стовбури.

Польові (степові) пожежі виникають на луках під час посух та на полях у період дозрівання врожаю, переважно зернових культур. Швидкість їх поширення залежить від швидкості вітру, найчастіше становить 25­­­–30 км/год.

Підземні лісові пожежі виникають на дільницях з торф’яними грунтами або там, де є великий шар підстилки, переважно як продовження низових або верхових лісових пожеж. Найчастіше вони виникають наприкінці літа в місцях видобування торфу через необережне поводження з вогнем, від розряду блискавки або самозаймання. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Такі пожежі охоплюють великі території і важко піддаються гасінню. На такі пожежі практично не впливають погодні умови, вони можуть продовжуватися місяцями і в дощ, і в сніг.

Пожежі в містах і населених пунктах виникають через порушенням протипожежної безпеки, через неполадки в електромережах, поширення вогню від лісових, степових і торф’яних пожеж, а також від замикання електромереж під час інших стихійних лих.

Горіння пилу суттєво відрізняється від горіння рідких чи твердих речовин і наближається до процесу горіння суміші газів. Пил має дуже велику поверхню відносно до маси, внаслідок чого швидкість його горіння та поширення вогню дуже велика. При певних концентраціях у повітрі горючий пил може вибухати, що часто трапляється на вугільних шахтах та цукрових заводах. У товстому шарі пил може непомітно тліти протягом тривалого часу, і пожежа виникає нібито з невідомої причини.

У районі пожежі відбуваються суттєві зміни атмосфери: підвищується вміст токсичних газів, головним чином, окису вуглецю, зменшується кількість кисню, що веде до отруєння і задухи незалежно від дії теплового випромінювання. Токсичні гази і дим є причиною ураження близько 50 % людей, переважно із смертельними випадками. Вміст у повітрі 1,3 % окису вуглецю (СО) призводить до знепритомнення після двох-трьох вдихань, а при концентрації 0,32 % — смерть настає через 30 хв. Вміст у повітрі вуг­лекислого газу (СО₂) понад 3 % призводить до частого глибокого дихан­ня, що збільшує надходження в організм інших токсичних газів; при концентрації 5 % – утруднення дихання, при 9 % – знепритомнення настає через кілька хвилин, а при концентра­ції 20 % – смерть настає через 20-30 хв.

З метою запобігання розвитку пожеж необхідно:

1. Створювати протипожежні бар'єри у найнебезпечніших ділянках лісу.

2. У місцях, де є небезпека торфових (грунтових) пожеж, прокладати захисні канави шириною близько 1 м, дно яких доходить до мінерального шару грунту, або знаходиться на 0,5 м нижче рівня грунтових вод.

3. Проводити санітарну рубку дерев, прибирання сушняку, бурелому тощо.

4. Дотримуватися правил зберігання легкогорючих речовин.

5. Здійснювати наземне і повітряне патрулювання лісових масивів.

6. Підтримувати у постійній готовності техніку для пожежогасіння, та об’єктів водозабору.

7. Проводити роз'яснювальну роботу серед населення щодо дотримання правил пожежної безпеки.

Систематичне дотримання цих заходів дозволить максимально запобігти виникненню і поширенню пожеж, підвищити протипожежну безпеку об'єктів, будівель, природних багатств.

Космічні небезпеки

Космос — один з елементів, які впливають на земне життя. Розглянемо деякі небезпеки, які загрожують людині з космосу.

Астероїди — (грец. asteroeideis — зіркоподібні) це малі планети, діаметр яких коливається у межах 1-1000 км. Найбільші астероїди: Церера з діаметром 913 км, Паллада — 608 км, Веста — 538 км. На сьогодні відомо близько 300 космічних тіл, які можуть пересікати орбіту Землі. Всього за прогнозами астрономів у близькому космосі існує приблизно 300 тисяч астероїдів та комет. Фотографія астероїда Іда представлена на рис. 2.13.

Розрахунки показують, що удар астероїда діаметром близько 1 км супроводжується виділенням енергії, яка в десятки разів перевищує весь ядерний потенціал, що існує на Землі. В історичний період відмічено лише декілька випадків, коли падіння космічного тіла завдавало серйозних збитків, — востаннє у 1908 році Тунгуським метеоритом. І все ж зустріч нашої планети з такими небесними тілами становить серйозну загрозу для всієї біосфери. Вчені вважають, що загибель динозаврів, в свій час, пов’язана з наслідками зіткнення Землі з гігантським астероїдом.

У 1994 році відбулася унікальна астрономічна подія: осколки комети Шумейкера-Леви зіткнулись з Юпітером. Ця подія нагадала всім про існування проблеми кометної та астероїдної небезпеки. Вірогідність зіткнення астероїдів із Землею оцінюється 10^-5 - 10^-8, тому у багатьох країнах ведуться роботи з проблеми астероїдної безпеки.

Основним засобом боротьби з астероїдами та кометами, які зближуються з Землею, є ракетно-ядерна технологія. Передбачається розробити систему планетарного захисту від астероїдів та комет, що грунтується на двох принципах захисту, а саме: зміна траєкторії небезпечного космічного об’єкта (НКО) або руйнування його на декілька частин. Ця система повинна виявляти НКО за рік-два до його наближення до Землі та застосовувати у випадку небезпеки міжконтинентальні балістичні ракети з ядерною боєголовкою для знищення або зміни його траєкторії.

Сучасний рівень космічних технологій дозволяє створювати такі системи перехоплення.

Інші космічні фактори. Як відмічалось, на розвиток стихійних лих, зокрема землетрусів, суттєво впливає сонячна активність. Сонце має 11-річний цикл активності. Під час максимальної активності на Землі спостерігається північне сяйво не тільки у звичайних для цього явища областях (до 23° від Північного та Південного полюсу), а на значних відстанях від цих зон, наприклад у Парижі, Києві.

Крім 11-річного циклу, вченими нещодавно виявлено пульсацію Сонця з періодом 2 год. 40 хв., що характеризується радіальною зміною нашого світила з амплітудою приблизно 10 км та відповідною зміною яскравості. Пульсація та плями на сонці є причиною збільшення потужності електронного вітру і потоків інших заряджених частинок, що є причиною магнітних бур на Землі, які, в свою чергу, впливають на розвиток природних процесів та самопочуття людей, що прямо пов’язано з виникненням надзвичайних ситуацій.

До проявів сонячної активності дуже чутливі, як і всі електронні прилади, космічні штучні супутники, за допомогою яких забезпечується зв’язок, ведуться спостереження за погодою тощо. Людство все більше залежить від стабільності їх роботи, оскільки збої у роботі супутників призводять до серйозних матеріальних втрат, що викликані невчасним прогнозом надзвичайної ситуації чи пов’язані з біржовою діяльністю тощо.

Уже розпочато створення системи позаземних сонячних обсерваторій, які будуть забезпечувати моніторинг та прогноз сонячної активності.

Біологічні надзвичайні ситуації та небезпеки

Біологічні надзвичайні ситуації можуть бути викликані:

z розвитком мікроорганізмів — прямими наслідками їх діяльності є хвороби людей, тварин і рослин;

z різким збільшенням чисельності макроорганізмів, переважно комах — може призвести до порушення біологічної рівноваги в екоценозах, знищенні значних площ сільськогосподарських культур. Комахи та гризуни нерідко є переносниками інфекційних захворювань. У минулому великі хижаки серйозно загрожували людям і становили одну з найсерйозніших небезпек.

Влітку 2002 року у Сумській області спостерігався значний масовий розвиток саранчі, що призвело до знищення кількох сотень гектарів посівів, в результаті постраждали сільськогосподарські підприємства та особливо селяни, для яких продукція рослинництва була основною статтею доходу.

Мікроорганізми [фр. microbe < грецьк. mikros малий + bios життя] — загальна назва бактерій, актиноміцетів та ін. за виключенням мікроскопічних водоростей і найпростіших.

Надзвичайні ситуації, викликані мікроорганізмами, наступають при різкому збільшенні захворюваності людей (епідемії) у межах певного регіону, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території. Епідемії супроводжують практично всі надзвичайні ситуації, внаслідок серйозного порушення життєдіяльності людей та відповідного погіршення санітарного стану проживання.

Епідемії призводять до:

Ø захворювань та смерті людей;

Ø значних матеріальних збитків, пов’язаних з:

² неможливістю хворими людьми виконувати роботу та випускати продукцію чи надавати послуги;

² затратами на карантин та обсервацію;

² утилізацією заражених продуктів;

² дезінфекцією територій, матеріалів тощо.

Епідемії чуми, тифу, холери, грипу та інших інфекційних захворювань забирали у минулі століття сотні тисяч та мільйони життів. У 1348-1350 рр. в Європі від епідемії чуми загинуло понад 7,5 млн. осіб, тобто майже половина населення на той час. Під час епідемії чуми в Москві (1364 р.) живими залишилось так мало людей, що вони не могли поховати мертвих.

У січні 1918 року в Іспанії почалась епідемія грипу, “іспанка” поширилася по всьому світу та забрала 20 млн. життів — більше, ніж перша світова війна. У 1957 році від “азіатського грипу” померло близько 1 млн. осіб. Епідемії грипу - досить часте явище на території України, для багатьох жителів ця хвороба закінчується тяжкими ускладненням, а для деяких і летальним результатом.

Епізоотія — одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на певній території.

Епіфітотія — масове інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зни­женням їх продуктивності.

Епізоотії та епіфітотії призводять до значних матеріальних збитків, погіршення загальної економічної ситуації, особливо у слаборозвинутих країнах, і навіть до голоду.

Серед патогенних мікроорганізмів розрізнюють бактерії, віруси, рикетсії та спірохети.

Бактерії (від грець. bakterion — паличка) — група мікроскопічних, переважно одноклітинних організмів. Відносяться до «доядерних» форм — прокаріотів. Основою сучасної класифікації бактерій, за якою всі бактерії ділять на еубактерії (грамнегативні бактерії й грампозитивні бактерії, мікоплазми) і архебактерії, є будова їх клітинної стінки. За формою клітин бактерії поділяють на шаровидні (коки), паличковидні (бацили, клострідії, псевдомонади), звивисті (вібріони, спірили, спірохети). Деякі бактерії утворюють спори. Їх знаходили у воді гейзерів, у вічній мерзлоті Арктики, вони не загинули у відкритому космосі та під час впливу смертельної для людини дози опромінення. Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, дезинтерія, менінгіт та ін. Патогенні спірохети — збудники сифілісу, зворотного тифу, лептоспірозу та інших хвороб.

Бактерії у вегетативній формі чутливі до впливу високих температур, сонячного світла, різких коливань вологості та до дезінфікуючих засобів, проте зберігають досить високу стійкість до понижених температур, навіть до мінус 15­­­–25^oC. Бактерії в споровій формі мають дуже високу стійкість до висихання, дії високих чи низьких температур, дезінфікуючих засобів. З патогенних бактерій спороутворюючими є збудники сибірської виразки, ботулізму, правцю тощо.

Віруси (від лат. virus – яд) — найдрібніші неклітинні частинки, які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК та РНК) та білкової оболонки. Вони значно менші від бактерій, їх не затримують найтонші фарфорові фільтри. Віруси є клітинними паразитами, вони живуть та розмножуються у клітині, заражають її та призводять до загибелі. Вірусними захворюваннями є віспа, грип, енцефаліт, кір, гепатит та СНІД. Сонячне світло, особливо ультрафіолетове випромінювання, температура вище 60^оС та дезінфікуючі речовини згубно діють на віруси.

Рикетсії (від імені американського вченого Х. Т. Рикетса) — мікроорганізми, що за будовою нагадують бактерії, проте за розвитком подібні до вірусів — розмножуються у клітинах господаря, викликають сипний тиф, ку-лихоманку та інші захворювання.

Грибки — одно чи багатоклітинні організми розміром від 3 до 50 мкм і більше. Грибки можуть утворювати спори, що мають високу стійкість до заморожування, висушування, дії сонячних променів та дезінфікуючих речовин. Захворювання, що викликані грибками мають назву мікозів.

Збудники інфекційних хвороб можуть проникати в організм лю­дини різними шляхами: через шлунково-кишковий тракт разом з їжею, водою (кишкові інфекції); через верхні дихальні шляхи (інфекції дихальних шляхів); потраплянням у кров (кров'яні або трансмісивні інфекції, що найчас­тіше передаються кровососними ектопаразитами); через зовнішні по­криви (шкіру і слизові оболонки). Переносниками хвороботворних мікробів є комахи (мухи, комарі, кліщі), гризуни (миші, щурі), птахи, тварини та люди.

Патогенні мікроорганізми, що спричиняють кишкові інфекційні хвороби потрапляють у навколишнє середовище від хворої людини, го­ловним чином з фекаліями, а для тих кишкових інфекційних хвороб, які супроводяться циркуляцією збудника в крові (черевний тиф та ін.), також із сечею та слиною. Поширенню кишкових інфекцій часто сприяють мухи, а також недотримання правил особис­тої гігієни, в результаті забруднюється вода, харчові продукти і збудники потрапляють до організму людини.

Мікроорганізми, що викликають інфекційні захворювання дихальних шляхів поширюються під час розмови, кашляння, чхання і можуть переноситися повітрям. Механізм передачі інфекцій дихальними шляхами створює можли­вість великого епідемічного їх поширення

Зараження через зовнішні покриви відбувається крізь пошкоджені ділянки (шкіру і слизові оболонки) здорової людини, як правило, при безпосередньому контакті, рідше через заражені предмети. До захворювань, що передаються таким шляхом належать сибірка, сап, ящур та інші.

Кров'яні інфекції передаються в момент укусу людини зараженими кровососними комахами (воші, блохи, комарі, москіти, кліщі). Збудник проникає у кров людини і паразитує в еритроцитах (малярія), ендотелії капілярів (висипний тиф і ряд інших рикетсіозів) або в центральній нервовій системі (кліщовий енцефаліт та ін.). Наприклад, збудники висипного тифу (захворювання викликають рикетсії) розмножуються в клітинах епітелію кишок одежних вошей, які є переносниками цієї інфекції від людини до людини. Ряд кров’яних інфекційних захворювань пов’язані з біологічним циклом розвитку переносників інфекцій — певна пора року, температура повітря, воло­гість, наявність водоймищ тощо визначає сезонність того або іншого інфекційного захворювання. Наприклад, масовий виліт комарів, що передають малярійну інфекцію, кліщі, що є переносниками енцефаліту, досягають зрілості у травні-червні і саме в цей час можуть заразити людину.

Профілактичні заходи проти кров'яних інфекцій передбачають знешкодження джерел інфекції, тобто знищення комарів, москітів, кліщів, осушення заболоченої місцевості і захист людей від укусів паразитів.

Людина має досить добрий природний захист (вроджений імунітет) від хвороботворних мікроорганізмів. Крім того, внаслідок перенесення хвороб та профілактичних щеплень (вакцинацій) у людини формується, так званий, набутий імунітет.

Проте досягнення медичної науки, поки що, не забезпечують повного захисту людини, до сих пір не існує надійних щеплень проти цілого ряду інфекційних захворювань, зокрема проти грипу. Вірус грипу дуже швидко змінюється і застосування вакцини проти однієї форми грипу не буде ефективним проти нової форми.

Для оцінки мікробного вмісту середовища застосовується принцип біологічного нормування. Так, першим стандартом якості питної води став непрямий показник - не більше 100 бактерій в 1 мл води. Його прийнято за норматив загального бактеріального забруднення.

Другим показником є кількість шлункових паличок. Дослідженнями вчених встановлено, що шлункова паличка може слугувати санітарно-показниковим мікроорганізмом. Прийнятим стандартом є наявність в 1 л води не більше 3 кишкових паличок.

Велику небезпеку для людини становлять продукти життєдіяльності мікроорганізмів — мікотоксини. Більшість мікотоксинів виділяються пліснявими грибами. Отруєння мікотоксинами відбувається при споживанні уражених пліснявою продуктів, а також м'яса і молока тварин, які споживали непридатні корми. Небезпека отруєння мікотоксинами досить висока через те, що вони, переважно, не мають смаку.

З понад 300 відомих мікотоксинів найбільш небезпеч­ними для здоров'я вважаються афлатоксини і охратоксини. Потрапляння мікотоксинів до організму супроводжується різними токсичними ефектами, від ураження окремих органів, нирок, печінки тощо до повного ураження організму, зокрема послаблення імунітету. Мікотоксини часто характеризуються канцерогенною дією. Вважається, що мікотоксинами заражено 25 % харчових запасів планети.

Під час надзвичайної біологічної ситуації необхідно:

² суворо дотримуватись правил особистої та суспільної гігієни;

² не виходити з дому без крайньої необхідності;

² уникати місць великого скупчення людей;

² отримати профілактичні щеплення;

² воду необхідно використовувати лише з перевірених джерел та пити лише кип’ячену;

² під час догляду за хворим одягати халат та ватно-марлеву пов’язку;

² у приміщенні, де знаходиться хворий, необхідно щоденно робити вологе прибирання із застосуванням дезінфікуючих засобів.

З метою попередження поширення інфекційних захворювань та успішної ліквідації осередку біологічного враження проводяться: ізоляційно-обмежувальні заходи (обсервація та карантин); протиепідеміологічні та спеціальні профілактичні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація, попереджувальні щеплення, застосування сучасних методів лікування, різних лікарських препаратів, вітамінів та ін.).

Карантин (від італій. quaranta giorni — сорок днів) — система заходів для попередження поширення інфекційних захворювань з епідемічного осередку (заборона та обмеження в’їзду та виїзду), виявлення та ізоляція хворих і осіб, що контактували з хворими чи джерелами інфекції, а також для ліквідації самого осередку бактеріологічного враження.

Карантин вводиться при перевищені відсотку кількості хворих на певну, головним чином, особливо небезпечну інфекційну хворобу. З районів, у яких оголошений карантин, вихід людей, виведення тварин і вивіз майна забороняються.

Населенню в зоні карантину необхідно якомога менше контактувати з іншими людьми, не виходити без крайньої потреби зі своїх квартир або будинків. Продукти харчування, вода і предмети першої необхідності можуть доставлятися спеціальними командами. Коли необхідно виконувати термінові роботи поза будинками, люди повинні бути обов'язково в засобах індивідуального захисту. Кожний громадянин несе сувору відповідальність за дотримання режимних заходів у зоні карантину, контроль за їхнім дотриманням здійснюється службою охорони суспільного порядку.

У тому випадку, коли встановлений вид збудника не входить до групи особливо небезпечних, уведений карантин заміняється обсервацією, що передбачає медичне спостереження за осередком поразки і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів.

Обсервація (від лат. observatio — спостереження) —спостереження за епідемічним осередком та спеціальні заходи, що запобігають поширенню інфекції в інші райони. Спостереження протягом певного часу за ізольованими в спеціальному приміщенні людьми, які могли мати контакт з хворими карантинними хворобами. Обсервація застосовується до людей, що виїхали з території, на яку накладено карантин.

Ізоляційно-обмежувальні заходи при обсервації менш суворі, ніж при карантині.

Виникнення і поширення епідемій багато в чому залежать від того, наскільки точно виконується екстрене профілактичне лікування. Ні в якому разі не можна ухилятися від прийняття ліків, що попереджують захворювання. Необхідно пам'ятати, що своєчасне застосування антибіотиків, сироваток та інших препаратів не тільки скоротить кількість хворих і жертв, але й допоможе швидше ліквідувати осередок інфекційних захворювань.

У зонах карантину й обсервації із самого початку проведення їх організуються дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція (від де..., дез та середньовічного лат. infectio — зараження) — комплекс заходів по знищенню збудників інфекційних хвороб людини та тварин в зовнішньому середовищі фізичними, хімічними і біологічними методами.

Дезінфекція має на меті знезаражування об'єктів зовнішнього середовища, що необхідні для нормальної діяльності і безпечного перебування людей. Дезінфекція території, споруджень, устаткування, техніки і різноманітних предметів може проводитися з використанням протипожежної, сільськогосподарської, будівельної та іншої техніки. Невеликі об'єкти знезаражуються за допомогою ручної апаратури. Для дезінфекції застосовуються розчини хлорного вапна і хлораміну, лізол, формалін та ін. При відсутності зазначених речовин для дезінфекції помешкань, устаткування, техніки можна використовувати гарячу воду (із милом або содою) і пару.

Дезінсекція (від де..., дез і лат. insectum — комаха) — комплекс заходів по знищенню комах, які часто є переносниками збудників хвороб (комарі, мухи, кліщі тощо) та шкідників сільськогосподарських культур.

Для знищення комах застосовують різні методи: фізичні (кип’ятіння, прасування гарячою праскою та ін.), хімічні та комбіновані. Серед хімічних засобів, що можуть використовуватися для дезінсекції, найбільш поширені: хлорофос, регент, карате, децис, бі-58, моспілан, банкол та багато інших.

Дератизація (від де... та франц. rat – щур) — комплекс заходів по боротьбі з гризунами — джерелами та переносниками інфекційних захворювань.

Знищення гризунів, у більшості випадків, проводять за допомогою механічних засобів (пасток різноманітних типів) і хімічних препаратів, призначених для винищування гризунів (фосфід цинку, зоокумарин, сірчанокислий калій).

Після проведення дезінфекції, дезінсекції і дератизації проводиться повна санітарна обробка осіб, що брали участь у здійсненні названих заходів. При необхідності організовується санітарна обробка населення.

У зоні карантину (обсервації) проводиться виявлення хворих людей і навіть з підозрою на захворювання, про яких негайно повідомляють в медичний заклад для вживання заходів щодо їх ізоляції та лікування.

Після направлення хворого в спеціальну інфекційну лікарню в квартирі, де він мешкав, провадиться дезінфекція, речі й одяг хворого також знезаражуються. Всі особи, що контактували з хворим, проходять санітарну обробку й ізолюються (вдома або в спеціальних помешканнях). За відсутності можливості госпіталізувати інфекційного хворого, його ізолюють удома. Хворий має користуватися окремими посудом, рушником тощо.

Важкохворих необхідно обтирати вологим рушником або серветкою, для протирання очей і порожнини рота використовувати тампони, змочені 1 – 2% розчином борної кислоти або питної соди. Рушники і серветки, що використовувалися для обробки хворого, дезінфікуються, паперові серветки і тампони спалюються.

Не менше двох разів на день помешкання, у якому знаходиться хворий, слід провітрювати і проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів. Людина, яка доглядає за хворим, повинна застосовувати ватно-марлеву пов'язку, халат або відповідний одяг, рукавички, засоби екстреної і специфічної профілактики. Вона повинна ретельно стежити за чистотою своїх рук і одягу. Після кожного контакту з предметами хворого необхідно мити руки і дезінфікувати їх 3 %-м розчином лізолу або 1 % розчином хлораміну.

Поиск по сайту: