Приблизне співвідношення між магнітудою за Ріхтером і максимальною інтенсивністю за шкалою МSК-64

Для виявлення та реєстрації землетрусів використовують спеціальні прилади — сейсмографи. Перший сейсмограф був створений в 132 р. китайським астрономом Чжан Хеном (рис. 2.6). Прилад складався з великої бронзової ємності (близько 2 метрів у діаметрі), на зовнішніх стінках якої було 8 голів дракона. Щелепи драконів могли відкриватися за допомогою механізму, що сполучався з маятником розміщеним всередині ємності. У результаті поштовху маятник починав рухатися, механізм відкривав щелепу дракона, зверненого в сторону поштовху, з неї випадала кулька у відкритий рот однієї з восьми жаб, що розміщалися навколо основи ємності.

Сучасні сейсмографи з’явилися в 90-х роках 19-го століття. Їх принцип заснований на інерції (властивості зберігати початковий стан спокою або рівномірного руху). Корпус сейсмографа жорстко кріпиться в твердій гірській породі і коливається разом з нею під дією сейсмічних хвиль, а вантаж на пружинці через інерцію відстає від цього руху, в результаті самописець реєструє коливання на спеціальній стрічці (рис. 2.7).

Сучасні сейсмічні станції оснащені високочутливою електронною технікою (рис. 2.8).

Контроль за сейсмічною ситуацією в Україні здійснюється мережею сейсмічних та геофізичних станцій Національної академії наук України та Службою спеціального контролю Національного космічного агентства України.

В Україні зона сильних землетрусів з інтенсивністю коливань грунту на поверхні Землі більше ніж 7 балів охоплює територію площею майже 27 тис. км², де чисельність населення перевищує 2 млн. осіб. Це Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Одеська, Чернівецька області. Зона землетрусів з інтенсивністю коливань грун­ту від 8 до 9 балів охоплює територію площею майже 14 тис. км² з кількістю населення майже 800 тис. осіб і поширюється по значній території Автономної Рес­публіки Крим і Одеської області. Землетруси силою 5 і більше балів вже можуть спричинити стихійне лихо. Площа території, де можуть виникнути землетруси такої сили, становить більше ніж 120 тис. км² з населенням більше ніж 10 млн. осіб. У цій зоні знаходяться 11 областей — Одеська (33 тис. км²), Закарпатська (12 тис. км²), Івано-Франківська (10 тис. км²), Хмельницька (10 тис. км²), Вінницька (15 тис. км²), Чернівецька (8 тис. км²), а також Автономна Республіка Крим (11 тис. км²), Ми­колаївська (8 тис. км²). Всього в Україні площа сейсмо­небезпечних зон становить 123,7 тис. км², а кількість насе­лення, яке проживає на їх території, близько 11 млн. осіб. Загалом, до 40 відсотків території України може бути охоплено безпосереднім впливом небезпечних сейсмічних подій і до 70 відсотків — одночасним впливом землетрусів із підтопленням, зсувами та іншими інженерно-геологічними процесами, які впливають на стійкість споруд.

Велика загроза виникнення руйнівних землетрусів у Криму та Карпатах, причому їх наслідки в цих регіонах можуть бути катастрофічними. Ситуація ускладнюється тим, що протягом тривалого часу сейсмічна небезпека на більшості цих територій явно недооцінювалась, і будівництво тут велося без використання адекватних антисейсмічних заходів. Як свідчать спостереження, за останні два століття в Криму було зареєстровано близько 200 землетрусів силою 4­­­­­­–7 балів. Осередки сильних землетрусів з інтенсивністю 8–9 балів виникали на глибинах 20–40 км та 10–12 км на відстані 25–40 км від узбережжя.

Особливу небезпеку становлять сейсмічні коливання на особливо важливих об'єктах, порушення технологічних циклів на яких може призводити до втрат, які в кілька разів перевищують прямі втрати від сейсмічного впливу на будівлі. До таких об'єктів на території України належать ядерні реактори, численні нафтопроводи тощо. Усе це підносить проблему сейсмічного захисту населення на рівень важливої державної проблеми.

Матеріальні, економічні збитки та людські втрати у разі землетрусів зале­жать від:

Ø сили землетрусу;

Ø площі стихійного лиха;

Ø щільнос­ті населення в осередку землетрусу;

Ø ступеня руйнуван­ня будівель;

Ø раптовості виникнення;

Ø інших чинників.

Оцінка рівня руйнування потенційно небезпечних об'єктів повинна проводитись на основі даних про стан споруд, промислових об'єктів і житлових будівель із використанням динамічних розрахунків, які визначають стійкість конструкцій до сейсмічного впливу.

Травми у людей, що найчастіше виникають під час землет­русів, це ушкодження кінцівок — 26%, забій м'яких тканин із численними крововилива­ми — 21%, множинні ушкодження — 14%, інші травми — 39%. Аналіз ушкоджень отриманих під час землетрусу показав, що у 3,5% — 23,4% потерпілих спостерігався синд­ром тривалого здавлювання. Крім того, в значної кількості людей виникають різні нервово-психічні розлади, що ускладнює надання першої медичної допомоги та проведення рятувальних і аварійних робіт.

Міжнародна статистика свідчить, що кількість врятованих прямо залежить від початку рятувальних робіт. Якщо рятівники прибудуть в зону землетрусу в перші три години, вони можуть врятувати до 90% людей, які залишилися живими, че­рез шість годин — 50%. У подальшому шанси на порятунок зменшуються, а через 10 днів ведення рятівних робіт практично втрачає сенс. Тільки за рахунок швидкого реагування можна зменшити кількість жертв на 20-30 відсотків.

Крім проведення рятувальних та аварійних робіт, після землетрусу особливу увагу звертають на запобігання виникненню і ліквідацію можливих спалахів інфекційних захворювань.

Після землетрусу потрібно визначити, скільки людей могло бути в зоні землетрусу, яких необхідно роз­шукати і врятувати, кількість поранених, сімей, що залишилися без житла, які сили і засоби необхідні для відновлення роботи господарства, підприємства, чисельність людей, яких необхідно додат­ково залучити для проведення рятувальних і відновних робіт.

Оскільки під руїнами можуть бути люди, потрібно провести суцільне обстеження виробничих примі­щень, житлових будинків у районі землетрусу.

Під час рятувальних робіт забороняється без потреби ходити по руїнах. заходити у зруйновані будівлі і споруди, знаходитися поблизу бу­дов, які можуть обвалитися. Підходити до зруйнованої будівлі чи споруди дозволяється з найбільш безпечного боку. Під час огляду внутрішніх приміщень і підвалів забороняється для освітлення ви­користовувати відкриті джерела вогню – факели, свічки, гасові лампи.

Забороняється палити і користуватися іскроутворюючими інструментами, пускати двигуни, машини і механізми поблизу за­газованої території або всередині загазованих приміщень.

У будівлях із зруйнованою або пошкодженою електричною ме­режею роботи проводять тільки після знеструмлення електромережі.

При наявності отруйних речовин роботи проводять тільки в індивідуальних засобах захисту органів ди­хання і шкіри.

Населення потрібно інформувати про режими поведінки. Інфор­мація має бути чіткою, ясною, а в завданні на проведення робіт слід конкретно зазначати, хто, коли, де і що повинен роби­ти. Від цього буде залежати успіх проведення рятувальних і не­відкладних робіт у районі небезпечного стихійного лиха.

Часто потребуватиме надання медичної допомоги особовий склад формувань, які ведуть рятівні роботи. Психологи стверджують, що у рятівників уже через дві доби може порушуватися сон, спостерігаються нервові розлади.

Основні напрями забезпечення сейсмічної безпеки населення:

Ø прогноз початку землетрусу та оповіщення населення;

Ø будівництво сейсмостійких будов та споруд у районах, де можливі землетруси;

Ø вибір місць розташування населених пунктів та підприємств із врахуванням сейсмостійкості району;

Ø знання правил поведінки та особистої безпеки під час землетрусу;

Ø своєчасне та оперативне проведення робіт по ліквідації наслідків землетрусу.

Прогнозування початку землетрусу є складною проблемою, оскільки явище землетрусу недостатньо вивчене. При безінструментальному прогнозуванні землетрусу звертають увагу на грозові розряди в атмосфері, виділення метану із земної кори, незвичайну поведінки домашніх тварин та ін. Знання району та часових координат потенційного землетрусу значно поліпшує ефективність заходів щодо захисту та підвищує безпеку життєдіяльності населення під час землетрусу.

У сейсмонебезпечних районах проводиться сейсмостійке або антисейсмічне будівництво. Вимоги до об’єктів, які будуються у сейсмічних районах, встановлюються будівельними нормами та правилами. Згідно з цими нормами та правилами будови і споруди повинні бути стійкими до землетрусу силою 7-9 балів. При будівництві використовуються карти сейсмічного районування, наприклад, для розміщення особливо небезпечних об’єктів використовують карту, яка відображає 1% вірогідність перевищення розрахункової інтенсив­ності землетрусу в будь-якому пункті протягом 50 років, що відповідає середньому періоду Т=5 тис. років повто­рю­ва­ності таких поштовхів. Крім того, існують карти для масового цивільного та промислового будівництва. Остаточне рішення про категорію об’єктів, що будуються, приймається в законодавчому порядку урядовими організаціями.

Вирішення проблеми сейсмічної безпеки населення складається з низки взаємопов'язаних завдань, головними серед яких є прогноз землетрусу та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із ним, попередження негативних наслідків землетрусів і реагування на них.

Актуальним, з точки зору організації державного керування, є прогноз надзвичайних ситуацій, пов'язаних із землетрусом, що сьогодні проводиться вченими і спеціалістами різних міністерств (Держбуд, НАНУ, НКАУ, Комгідромет, Геолоком, МНС тощо). Згідно з Програмою сейсмічних спостережень, НАН України передбачається щорічно, до 2005 року, виділяти 1,3 мільйона гривень. Одним з цікавих і, як вважають спеціалісти, перспективним напрямом досліджень є вивчення зв’язку між процесами на Сонці, інших космічних факторів та тектонічною активністю на Землі.

На жаль, рівень розвитку науки поки не дозволяє вирішити проблему короткострокового прогнозу землетрусів, що дало б можливість вчасно попередити про небезпеку, підготувати до сейсмічного впливу особливо небезпечні об’єкти.

Існуюча нормативно-правова основа робіт щодо сейсмічної безпеки населення, територій і національного надбання України потребує доопрацювання. Необхідно розробити комплект карт сейсмічного районування і сейсмічного ризику. Ці карти мають базуватися на комплексі уточнених сейсмогеологічних, тектонічних, геодезичних та інших даних з використанням сучасних методів геоінформаційних технологій. Необхідна підготовка низки нових нормативно-правових актів, які регулюють питання прогнозування землетрусів, страхування тощо.

Цунамі

Цунамі — морські гравітаційні хвилі дуже великої довжини, що виникають в результаті зміщення вверх-вниз ділянок дна при сильних підводних землетрусах, виверженнях вулканів, зсувах, інших тектонічних процесах, а також внаслідок потужних підводних вибухів.Хвилі цунамі поширюються з великою швидкістю (від 50 до 1000 км/год), що пропорційна квадратному кореню глибини моря. Відстань між сусідніми гребенями хвиль лежить в межах від 5 до 1500 км, довжина хвиль — від 150 до 400 км, а деколи і до 1000 км. Висота хвиль в області їх виникнення коливається в межах 0,01–5 м, тому у відкритому морі цунамі непомітні і не є небезпечними. На узбережжі висота хвиль досягає 10 м, а в клиновидних бухтах, долинах річок тощо — перевищує 50 м. При підході до берега, через зменшення глибини і збільшення тертя води об дно хвиля змінює свою форму. Тертя передньої підошви хвилі значно перевищує тертя другої підошви, тому друга підошва рухається швидше першої і довжина хвилі зменшується, при цьому вода рухається вверх, збільшуючи висоту хвилі (рис. 2.10). Перед набіганням хвиль цунамі на берег море відступає від берегової лінії на декілька сотень метрів, потім наступає знов, процес повторюється 3-5 раз, після чого на берег набігає крутий схил цунамі.

Історично відомо біля 1000 випадків цунамі, з них 100 мали катастрофічні наслідки — повне руйнування та змив споруд і грунтового покриву. Перше цунамі, про яке збереглися літописи, знищило місто Амнісос на о. Кріт близько 1400 р. до н.е. Найбільші цунамі в історії людства приведені у таблиці 2.7. Найвищу хвилю цунамі зареєстровано на Алясці в 1958 році, вона була викликана обвалом скелі і сягнула висоти 500 м.

Таблиця 2.7

Поиск по сайту: