Співвідношення між філогенезом і онтогенезом

Використання ембріологічного матеріалу полегшує встановлення гомологій у більш далеких форм і дозволяє провести глибше й детальніше порівняння і, отже, дає можливість скласти яснішу картину філогенетичних перетворень даних форм. Вивчення онтогенезу хордових має велике значення для встановлення генезису органів і для вивчення питання про споріднені співвідношення між різними групами тварин.

Та обставина, що ембріони більш схожі між собою, ніж відповідні дорослі форми, і при тому тим більше, чим вони молодші, була відмічена ще К.Бером. При порівнянні ембріонального розвитку різних тварин видно поступове зростання відмінностей, поступове відокремлення, розходже­ння цих форм одна від одної. Ці положення К.Бера зберегли своє значення дотепер, проте вони були доповнені й видозмінені у зв'язку з встановленням еволюційного вчення.

Питання про співвідношення між онтогенезом і філогене­зом постає тепер у такому вигляді: оскільки доросла форма по суті невіддільна від попередніх стадій її розвитку, під філогенезом слід розуміти історичний ряд послідовних онтогенезів, а не тільки ряд дорослих форм. Не лише філогенез визначає онтогенез (Геккель), а йонтогенез є базою для філогенезу (Сєверцов). Онтогенез в основному складається з процесів,

21

що загалом повторюють собою процеси індиві­дуального розвитку більш-менш віддалених предків.

На ранніх стадіях розвитку можна встановити схожість і між дуже далекими формами, тим часом як на пізніх стадіях вони дедалі більше розходяться. Ця схожість молодших зародків між собою вказує на те, що у своїх видимих філогенетичних етапах ранні стадії відстають від пізніх. Нові риси організації частіше виявляються лише на пізніших стадіях, у кінці морфогенезу. Проте це правильно лише взагалі. В окремих випадках можливі й відхилення розвитку на більш ранніх стадіях і формування нової ознаки відразу на самому початку морфогенезу. У цих випадках рекапіту­ляція більш далеких історичних фаз неможлива.

Палеогенетичний хід розвитку, що історично склався, повторюється в онтогенезах потомків з тим більшою постійністю, чим складніша й тісніша взаємна залежність окремих формотворних процесів, з яких складається ембріогенез у цілому, і тим більше попередні морфогенетичні процеси є необхідною базою для подальших.

Рекапітуляція є виразом цілісності організму в процесі розвитку, цілісності, яка зберігається в усіх його історичних змінах, у глибоких внутрішніх зв'язках між окремими морфогенетичними процесами, тим часом як порушення рекапітуляції вказують на відносну самостійність частин у процесі розвитку, в індивідуальному розвитку цілого.

Поиск по сайту: