Методи порівняльної анатомії

Дані порівняльної анатомії тварин разом з даними палеонтології та ембріології служать основним доказом еволюції, пояснюють виникнення рудиментів та атавізмів.

Методи, якими користуються морфологи при вивченні і сучасних форм, і особин на ранніх етапах розвитку їх в онтогенезі (ембріологія) та при вивченні викопних решток цих тварин (палеозоологія), спрямовані завжди на пошуки гомологій і для встановлення на їх основі порівняльно- анатомічних рядів. Останні можуть більш-менш точно відображати справжні філогенетичні зв'язки і, отже, можуть бути використані для створення справжньої, не штучної, системи тваринного світу.

При цьому зоологи користуються практично всіма методиками, які на різних рівнях живого можуть бути використані морфологами для встановлення гомологій. На рівні цілого організму використовують методи препару­вання на макро- та макро-мікроскопічному рівнях з використанням оптичних приладів малого збільшення (лупи, стереоскопічні лупи тощо). Для вивчення будови тканини різних органів використовують гістологічні методи (виготовлення тонких зрізів тканин на мікротомах та фарбування їх різними фарбами, гістохімічні методики та використання світлової мікроскопії). На клітинному рівні використовують електронну мікроскопію. При дослідженні кровопостачання проводять наливку судин різними кон­трастними масами з наступною ренгенографією. На трупах цей метод доповнюється вживанням корозійних засобів. Дослідження живих організмів проводять з використанням ренгенографії, томографії, ультразвукової діагностики, ендоскопії та інше.

Після описування різних структур організму приступають до порівняння їх між собою (своєрідна філософія в біології).

Кожен із цих методів сам по собі може багато дати для вивчення історії розвитку тваринного світу шляхом встановлення гомологій, а при вживанні їх у комплексі (так званий метод потрійного паралелізму) значення їх ще більше зростає. Проте усі вони мають свої недоліки та обмеження. Справа в тому, що перенести результати вивчення морфоло­гії сучасних форм на викопні досить проблематично, бо сучасні види тварин складають лише близько 2% від усіх видів, які будь-коли існували на Землі, вони багато в чому відрізняються у звуязку з появою адаптивних змін.

Тоді, можливо, опорою в цій справі може бути палеонто­логія, яка насправді зробила вагомий внесок в пізнання історичності зоології? На жаль, палеозоолог працює лише з рештками. Це рештки скелетів, до того ж далеко не усіх форм, які колись існували на Землі. Тобто багато перехідних форм нам недоступні, а можливо, й ніколи не будуть виявлені.

Має свої недоліки й ембріологія, хоча у свій час Мюллер та Геккель покладали на неї великі надії, сформульовані коротко так: "Ембріогенез - це стисла, скорочена форма філогенезу". Справа в тому, що на ембріональному рівні в історичному вимірі відбуваються значні адаптивні

20

зміни, які були названі архалаксісами, девіаціями та анаболіями в залежності від того, на якій стадії розвитку ембріона вони виникають. Враховуючи це Сєверцов і розробив цілу науку - філембріогенез.

Тому О.М.Сєверцов (1939) вважав, що в майбутньому зоологи для встановлення філогенетичної системи тварин­ного світу будуть використовувати крім чисто морфо­логічних методів ще й знання з фізіології, етології, екології. Він дав назву такому підходу "еволюційна морфологія" і вважав, що за нею майбутнє.

Розглянемо деякі методи досліджень в рамках порівняль­ної анатомії хордових тварин.

Ембріологічний метод і питання про

Поиск по сайту: