Виникнення держави. Шляхи (способи) виникнення держави у різних народів світу

Держава виникає внаслідок розпаду первіснообщинного ладу, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворились наприкінці ІV – початку ІІІ тисячоліття до нової ери на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше – в Індії, Китаї, у VШ – VІ столітті сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).

Формування держави відбувається в конкретно-історичних умовах, під впливом економічних, соціальних, демографічних, природно-кліматичних, антропологічних, психологічних, релігійних та інших чинників.

Важливою економічною передумовою формування держави став перехід людства від присвоювальної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки. Цей перехід в літературі називають "неолітичною революцією" (період пізнього неоліту). Удосконалення знарядь праці сприяло розвитку нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять – кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці). В ході подальшого розвитку первісної общини були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з’явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об’єктивно стає можливим утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не беруть участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю, тощо). Управлінська праця поступово набуває самостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім – у сімейну. Внаслідок введення заборони кровозмішення (інцесту) упорядковуються шлюбні стосунки між родами, зростає кількість і щільність населення.

Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кровно-родинні зв’язки замінюються сусідськими. Виникають округи, волості, які не співпадають з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об’єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнювання влади воєнних вождів.

У різних народів світу процес виникнення держави проходив неоднаково і мав суттєві відмінності.

Розрізняють такі шляхи (способи) виникнення держави:

1. Східний («азіатський») шлях. В Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки, Південної Америки, Океаніївиникнення держави в значній мірі було пов’язане з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство, яким займалися народи цих країн, потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконують адміністративні функції ("общинні чиновники"). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, спільна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються щодо засобів виробництва). Основними причинами виникнення держав були необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами вільних хліборобів-общинників; об'єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого керівництва суспільством.

2. Античний шлях (давньогрецький і давньоримський). Основними державотворними факторами у Стародавній Греції і Стародавньому Римі були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни (давньогрецький шлях). Це відбулося внаслідок двох політичних революцій – реформи Солона 594 року до н. е. (введена цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до н. е. (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різноманітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З'являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави. У Стародавньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (зайшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв (давньоримський шлях). На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці ІІ тисячоліття до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.

3. Германський шлях. Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями германськими племенами (варварами) значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка даної форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен.

4. Слов’янський шлях. У ході розпаду первісної общини виникає ранньофеодальна держава з феодальним землеволодінням, васальною службою, становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади. Головною формою державного впорядкування у східно-слов'янських племен були князівства. Спочатку – племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді – князі, що об'єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства – "землі".

Поиск по сайту: