 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Загальнонаукові методи пізнання держави і права
Загальний філософський підхід конкретизується передусім через загальнонаукові методи пізнання, до яких належать логічні, історичний та системний методи.
Логічний метод включає аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, визначення понять та їх класифікацію, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного і под. Аналіз — це уявне розчленування явища, яке вивчається, на складові частини і дослідження кожної з них окремо. Натомість шляхом синтезу створюється єдина цілісна картина. За допомогою індукції забезпечується перехід від вивчення одиничних чинників до загальних положень і висновків, а дедукція робить можливим перехід від найбільш загальних висновків до відносно конкретних. Так, процес дослідження від конкретного до абстрактного, коли вивчаються різні види юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), дає змогу сформулювати загальне поняття юридичної відповідальності. Сформулювавши, наприклад, поняття форми держави сходженням від абстрактного до конкретного, можна перейти до аналізу її конкретних видів — форми правління, форми державного устрою, державного режиму.
На основі логічного методу формуються правові поняття, відбуваються їх класифікація, поділ досліджуваних явищ на окремі види та підвиди. Цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість формулювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, позбавитися зайвого опису деталей і створює можливості для належного орієнтування в межах правової науки, законодавства, механізму правозастосовної діяльності.
Використовуючи історичний (хронологічний) метод,теорія держави і права досліджує державу і право, правові інститути і процеси в тій послідовності, в якій вони виникали, розвивалися та змінювалися одні іншими. Це дозволяє конкретно уявити всі особливості різних правових і державних явищ. Проте надмірна кількість описового матеріалу і історичних подробиць може ускладнити теоретичне вивчення держави і права. Відтак, матеріал, нагромаджений за допомогою хронологічного методу, підлягає логічному опрацюванню та впорядкуванню. Історичний метод наочно засвідчує, що в суспільстві розвиток йде від простого до складного. Стосовно науки про державу і право це означає, що в усій сукупності державно-правових явищ і процесів необхідно в першу чергу виділити ті, які виникли раніше і є основою сучасних як більш складних.
Системний метод у правовій науці передбачає погляд на державу і право як на системи, що складаються з окремих елементів, кожен з яких виконує певну функцію, між якими існує взаємозв’язок (структура), що зумовлює місце кожного елемента в цій системі. Кожна соціальна система є відкритою до зовнішнього впливу та складовою частиною системи більш високого порядку.
Завдання наукового дослідження з позицій системного методу полягає в тому, аби, наприклад, установити структуру певної правової системи, визначити функції кожного з її елементів, взаємозв’язки кожного елемента з іншими елементами тієї ж системи і більш загальною системою. Зокрема, законодавство розглядається як таке, що складається з галузей, котрі є елементами системи законодавства. Галузь законодавства як структурний елемент системи у свою чергу поділяється на більш дрібні структурні елементи — підгалузі та інститути законодавства. Кожний державний орган вивчається як сполучений з усіма іншими державними органами системними зв’язками, від місця того чи іншого органу в системі державного апарату залежать його функції і компетенція.
§ 4. Спеціальні та власні методи правознавства
Спеціальними методами, які використовуються в правознавстві,є методи, розроблені в межах інших конкретних наук, — статистичний, конкретно-соціологічний, психологічний, кібернетичний, моделювання, соціального експерименту.
За сучасних умов широкі можливості для визначення тенденцій розвитку правових явищ та процесів відкриваються перед застосуванням статистики — судової, кримінологічної тощо. Конкретно-соціологічний метод пов’язаний передусім з дослідженням юридичної практики. Матеріали соціологічного дослідження можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою державно-правовою практикою, документами. Аналіз одержаних результатів та їх узагальнення можуть застосовуватись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дієвості певних державно-правових інститутів, підготовки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності удосконалення, а також виявлення ставлення громадської думки до їх функціонування. Кібернетичний метод передбачає використання у правових дослідженнях законів соціального управління, а тому застосовується в «управлінських» галузях права — адміністративному та деяких інших. Створення ідеальних моделей та перевірка їх дієвості є невід’ємною складовою теоретичного дослідження в галузі держави і права. Не можуть бути ефективними будь-які рішення в правовій сфері без урахування психологічних чинників, висвітлювати які покликані засоби, прийоми та способи, запозичені з психології. Нарешті, найбільш наглядним методом, який здатен підтвердити достовірність висновків правової науки, є проведення соціального експерименту.
Власні методи правознавства, до яких відносятьформально-юридичний (юридико-технічний, догматичний) та порівняльний методи, з астосовуються на стадії дослідження законодавства та юридичної практики.
Формально-юридичний метод використовується для пізнання внутрішньої форми правових явищ і процесів, дозволяє на основі узагальнення та виявлення ознак формулювати поняття, дефініції, визначення. Він застосовується для з’ясування волі законодавця, вираженої в тексті закону. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічному опрацюванні правових норм. За допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких у свою чергу виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їх тлумачення. Логічне оброблення може проводитися щодо матеріалів, які характеризують окремі правові явища, — нормотворчості, норм права, їх реалізації тощо.
Застосування порівняльного методу включає різні напрямки дослідження державно-правових явищ. Аналіз певного явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тенденцій і закономірностей його розвитку. На цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвитку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, розвиток прав і свобод людини і громадянина в Україні та інших демократичних країнах дає змогу зробити висновок про наявність постійних тенденцій до їх розширення і посилення їх захисту. Вибір для України змішаної форми державного управління співзвучний історичним традиціям гетьманської влади у сполученні із забезпеченням участі населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку України.
Порівняння можуть здійснюватися і з формами держави і права іноземних країн чи їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити спільні риси і відмінності державно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чином узагальнюється досвід, частина якого може враховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов’язаних з ними суспільних відносин.
Отже, кожен метод має свою сферу застосування та відображає лише певний аспект наукового дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективним інструментарієм лише у своїй сукупності, натомість необґрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату. Слід урахувати й те, що у різних правових дисциплінах співвідношення використовуваних методів неоднакове. У кримінології, наприклад, основним є конкретно-соціологічний метод, в галузевих юридичних науках важлива роль відводиться формально-юридичному методу, теорія держави і права надає пріоритет системному методу, історико-юридичні науки — хронологічному.
Контрольні запитання
1. Дайте визначення методології юридичної науки та охарактеризуйте її структуру.
2. Що таке метод юридичної науки, які його відмінності від методологічних підходів та методики?
3. Назвіть основні методологічні підходи до дослідження держави і права.
4. Проаналізуйте систему загальнонаукових методів юридичної науки.
5. Вкажіть особливості і зміст спеціальних та власних методів теорії держави і права.
Поиск по сайту: