Влада і норми в первісній общині

Держава і право існували не завжди, а виникли на певному етапі розвитку людства. Їм передував первіснообщинний лад, який охоплював період від появи на землі людини (приблизно 2 мільйони років тому) до перших державних утворень (5 тисяч років тому). Найбільш ранньою формою об’єднання людей була праобщина (первісне стадо). З часом їй на зміну прийшла родова община (рід) – спільнота людей, об'єднаних кровно-родинними зв'язками, спільністю майна і праці. У спільній власності родової общини були земля, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища обумовлювала єдність інтересів, згуртованість членів роду, а також відповідні форми організації влади і управління справами первісної общини.

Джерелом і носієм влади була вся община, а способом реалізації – первісне самоврядування. Управління в родовій общині здійснювалося загальними зборами дорослих членів роду, які вирішували питання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами. Вирішення особливо важливих справ покладалося на старійшин (ради старійшин), воєнних вождів (ради вождів). Специфічні функції виконували жерці (шамани). Будучи хранителями звичаїв і культових обрядів родової общини, вони значно впливали на поведінку первісних людей. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Примус застосовувався не часто і проявлявся у вигнанні з общини, осуді з боку старійшин, вождів, родичів. Таку організацію влади первісної общини за сучасною етнографічною термінологією називають потестарною (від лат.potestus – влада, могутність) владою. Вона ґрунтувалась на шануванні звичаїв і авторитеті старійшин, вождів, жерців, які не мали жодних привілеїв і виконували ті ж самі обов’язки, що й інші члени роду.

На пізніх етапах існування первіснообщинного ладу основною його структурною одиницею стають братства (фратрії) і племена. Плем’я, як правило, мало свою територію, назву, мову, загальні релігійні і побутові обряди. В організації племінної влади (племінна рада, вождь племені) переважав принцип первісного народовладдя, проте чисельність органів влади поступово зростала, вони все більше відокремлювалися від общини і утворювали ієрархічну систему.

Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первіснообщинного ладу, дістав у літературі назву «вождівство» (від лат.chiefdom, chief – керівник, dom – панування, володіння). Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному, найбільшому, у якому жив правитель (вождь). Вождь організовував контроль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя створювався підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Проглядається тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберігаються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровнородинні зв’язки, і водночас виокремлюються вожді, які намагаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисципліну з допомогою воєнних наказів. Вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і здатна була за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, народності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок і нормальне функціонування таких об’єднань.

Упорядкування життя первісної общини здійснювалося за допомогою норм – загальних правил поведінки, на основі яких люди організовували спільну працю, розподіл продуктів, вирішення спорів, функціонування потестарних органів і т.ін. Єдині, недиференційовані правила поведінки того періоду в літературі називають мононормами (від грец.monos – єдиний, лат.norma – правило). Найчастіше вони мали характер табу (заборон ) – обов’язкових і незаперечних приписів надприродного походження, які супроводжувалися магічними санкціями і виступали важливим способом виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.

Мононорми передавалися через ритуали, обряди, міфи.

Ритуали і обряди – це правила поведінки, в яких акцент ставився на зовнішній формі їх виконання і ця форма була суворо канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) носили масовий характер і виконували регулятивну і виховну функції.

Важливе значення мали міфи – перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючу частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена общини), ідеологічну (міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово відбувається диференціація мононорм, виокремлюються звичаї, релігійні норми, норми первісної моралі.

Звичаї – це правила поведінки, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального характеру внаслідок їх багаторазового повторення. Звичаї характеризувалися тим, що:

· регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що склалися протягом тривалого періоду;

· відображали життєвий досвід, не врахування якого загрожувало серйозними наслідками для людського роду;

· виражали інтереси всієї общини;

· були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

· виконувалися добровільно, в силу звички і внутрішнього переконання, не потребували для свого забезпечення жорстких санкцій.

Релігійнінорми – це правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень.Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, страх перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх ірраціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з’являються шамани, жерці, знахарі, священнослужителі. Язичнецька релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

З часом здатність людства оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей призвела до формування норм первісної моралі –правил, заснованих на уявленнях про добро і зло. Зміст моральних норм, їх дотримання пов’язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені.

Отже, нормативне регулювання первісної общини було спрямоване на забезпечення згуртованості роду (племені), переважання спільного над індивідуальним, виживання людей у природному середовищі.

Поиск по сайту: