Економічна думка античного світу

В античній літературі економічну думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді. Висловлювання античний авторів з окремих проблем, хоча і не є ще цілісною системою поглядів, про те це вже серйозна спроба теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для

цієї доби економічні процеси та явища.

Мислителі Давньої Греції та Давнього Риму прагнули визначити принципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Учення про його організацію називали економією, а про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430 - 355 рр. до н.е.) в праці "Домострой" визначив економію як науку про збагачення свого господарства. Визнаючи рабство природнім і правомірним, Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як більш стійкого і надійного. Землеробство він ставив на рівні з воєнним мистецтвом, а ремесло навіть не включав до предмета економії як негідне заняття для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі. Водночас Ксенофонт високо цінував гроші як вираження концентрованого багатства та засобів обігу. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість розподілу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовленні певних предметів.

Ксенофонт бачив зв'язок між поділом праці та розмірами ринку, протиставляючи слаборозвинутому поділу праці у малих містечках відносно високий рівень його у великих містах.

Філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни та ремісники, землероби, дрібні торгівці, що належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались, оскільки в них він бачив не людей, а знаряддя праці. Між усіма станами, за планом, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон

зневажав, гадаючи що це доля нижчих верств населення.

Нерівність, яка існує в ідеальній державі, випливає із самої природи людей, через що є нездоланною. Проте, кожна людина має одержувати свою частку відповідно до своїх здібностей, що і є справедливим. Здібності окремої людини є обмеженими, та її потреби - різноманітними і навіть безмежними. Відтак, постає суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності Платон бачив в утворенні міста ("держави"), тобто об'єднання людей, в якому існує поділ праці. Саме поділ праці в Платона є основним принципом побудови держави та її природною основою.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Аристотеля (384 - 322 рр. до н.е.) - найвидатнішого мислителя давнини. Він був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Проте, оскільки в Греції існувало товарне виробництво, Аристотель досліджував товарно-грошові відносини. І зробив це найглибше серед античних мислителів.

Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей, як засіб обігу та як грошового капіталу. Він першим звернув увагу на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару.

Державний діяч і письменник Давнього Риму Катон (234 - 149 рр. до н.е.) у дослідженні "Про землеробство" обґрунтував шляхи і методи розширення рабовласницьких латифундій з тим, щоб дістати більше доходу. Інший римський митець Варрон (І ст. до н.е.) у трьох книгах "Про сільське господарство" висловлював занепокоєння щодо перспектив рабовласницьких порядків, накреслив шляхи повернення до натурального господарства.

Колумелла (І ст. до н.е.) у своїх працях рекомендував відмовитися від рабської праці та передати ведення господарства колонам, праця яких вигідніша, ніж рабів. Інакше кажучи, йшлося про перехід суспільства до нового, феодального типу виробництва.

Зазначимо, що теоретична економічна думка в Давньому Римі не набула такого розвитку, як у Давній Греції.

Поиск по сайту: