Поняття та предмет договору зберігання

Зберігання – це діяльність з надання послуг, за якими зберігач приймає у тимчасове володіння речі без права ними користуватися. Зберігання не створює нового продукту, не має уречевленого результату, речі не набувають нових якісних характеристик. Результат зберігання є невід'ємним від процесу надання послуги зберігання, тобто, не можна надати послугу зберігання без процесу зберігання, що є триваючим у часі. Процес надання послуги зберігання співпадає з процесом споживання цієї послуги.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності (ст. 936 ЦК). Зберігач не має право без згоди поклажодавця користуватися річчю, а також передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК). Поклажодавець зобов’язаний забрати річ після закінчення строку зберігання.

Нормативна база. Загальні положення - параграф 1 гл. 66 ЦК, договір складського зберігання – параграф 2 гл. 66 ЦК, ст. 294 ГК, спеціальні види зберігання – параграф 3 гл. 66 ЦК, відносини з відповідального зберігання – ЗУ від 28.12.1997 р. «Про оподаткування підприємств», ЗУ від 23.12.2004 р. № 2286-VІ «Про сертифіковані склади та прості і подвійні складські свідоцтва», ЗУ від 4.07.2002 р. № 37-ІV «Про зерно та ринок зерна в Україні», відносини з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву – ЗУ від 24.01.1997 р. № 51/97-ВР Про державний матеріальний резерв», Наказ Державної митної служби України від 19.11. 2003 р. № 1061/8382 «Про затвердження Положення про склади тимчасового зберігання», Постанова КМУ від 22.01.196 р. № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках», відносини зі зберігання речей, що є предметом спору – ЗУ від 21.04.1999 р. «Про виконавче провадження».

Характеристика договору. Як правило, такі послуги є оплатними, а договір – реальним, двохстороннім, якщо інше не передбачено договором. Договір є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності у приміщеннях загального користування (ст. 936 ЦК). Зберігання – це особисті відносини, що ґрунтуються на довірі.

Форма договору – письмова, договір може бути посвідчений розпискою, квитанцією, а при надзвичайних обставинах (раптовому захворюванні) – свідками.

Предмет договору зберігання – результат зберігання як діяльності, як послуги, що не має окремої матеріалізованої форми та споживається поклажедавцем у процесі надання цієї послуги, тобто результат полягає у тому, що речі залишаються без змін та передаються поклажедавцю за його вимогою. Зберігання як діяльність спрямовано на речі (майно), за винятком договору охорони особи. На відміну від договору купівлі-продажу, де поняття «майно» тлумачиться широко і включає матеріальні та нематеріальні активи, предметом зберігання є лише матеріальні активи (основні фонди та оборотні засоби). Предметом зберігання є, як правило, речі з індивідуально-визначеними ознаками, ідентифікація речей досягається шляхом наділення їх бирками, ярликами тощо. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання (таке зберігання називається іррегулярним ). Тоді зберігач стає власником родових речей, на нього покладається ризик випадкового знищення майна, але в нього виникає зобов’язання повернути поклажодавцю таку само кількість речей з такими само ознаками, якщо інше не встановлено законом або договором.

2. Сторони договору зберігання. Види зберігачів

Сторони: поклажодавець та зберігач, фізичні та юридичні особи. Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Зберігач зобов’язаний виконувати свої обов’язки особисто, та як виняток, може передати річ на зберігання іншій особі при наявності трьох умов: 1) ця потреба є вимушеною; 2) такі дії мають бути вчинені в інтересах поклажодавця; 3) у зберігача відсутня можливість одержати на це згоду поклажодавця. Причому відповідальність несе первісний зберігач.

Зберігачи можуть здійснювати зберігання:

· Професійно, тобто, схоронність речей є основним обов’язком зберігача та договір є оплатним. Професійний зберігач не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості, окрім випадків, коли він не може забезпечити схоронності речі (ст. 940 ЦК).

· Вимушено (непрофесійно, відповідально), внаслідок припису закону або факту недоговірного правомірного заволодіння чужим майном, тобто, схоронність речей не є основним обов’язком, при цьому, як правило, зберігачу відшкодовуються збитки, пов’язані із зберіганням, але, можлива оплата. Це обов’язок опікуна дбати про збереження майна підопічного, зберігальне зобов'язання щодо безхазяйних речей, знахідки, зберігальні зобов'язання щодо спадкового майна. Пункт 1.24 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування підприємств» визначає суміжний інститут відповідального зберігання як господарську операцію платника податку, що передбачає передання згідно з договорами зберігання матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик. Такі відносини можуть виникати, наприклад, з факту відмови вантажоотримувача прийняти вантаж у власність, тоді він може прийняти вантаж на умовах відповідального зберігання. Зобов'язання зі зберігання майна можуть виникати, крім договору зберігання, за іншими договорами (перевезення, купівлі-продажу, доручення тощо), та на підставі вказівок законів, адміністративних актів, актів судових, слідчих органів, актів нотаріусів тощо. На зазначені випадки також розповсюджуються норми щодо зберігання.

· Безоплатно, у разі зберігання речі добровільно, за договором або шляхом вчинення певних дій, безкорисно, як дружня послуга (наприклад, у разі пожежі).

Поиск по сайту: