Перший спосіб збільшення додаткового часу пов’язаний з тривалістю робочого дня

Робочий день – час доби, протягом якого робочий працює на підприємстві капіталіста. Робочий день складається з необхідного і додаткового робочого часу.

Додаткова вартість, що виробляється шляхом абсолютного збільшення робочого дня за межі необхідного робочого часу, називається абсолютною додатковою вартістю.

4 год. НРЧ 4 год. ДРЧ + 2 год.

|____________|____________|______|

4 год. НРЧ 6 год. ДРЧ

4 x 100% 6 x 100%

m′1 = 4 = 100%; m′2 = 4 = 150%

Є максимальні межі робочого дня: фізична і соціальна, пов’язані з необхідністю задовольняти фізичні і соціальні потреби найманих робітників. Співвідношення класових сил визначає тривалість робочого дня.

Підвищення інтенсивності праці понад суспільно нормальним рівнем означає виробництво абсолютної додаткової вартості, тому що це є скрите збільшення робочого дня. У наші часи у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою законодавство встановило 8-годинний робочий день, тому збільшення абсолютної додаткової вартості відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці, наднормових робіт, приробітків після основної роботи. В США використовується термін “moon lighting” – робота при місячному світлі. Середня тривалість приробітків – 13 годин на тиждень.

Другий спосіб збільшення виробництва додаткової вартості полягає в тому, що при незмінному робочому дні зменшується частка необхідного робочого часу і, відповідно, зростає частка додаткового робочого часу. Протягом НРЧ створюється еквівалент вартості робочої сили, тому, якщо знизиться вартість життєвих засобів, які входять до складу того, що споживають наймані робітники та їх родини, то це зменшить вартість робочої сили і скоротить НРЧ.

Додаткова вартість, що створюється при незмінному робочому дні за рахунок скорочення необхідного робочого часу і відповідного збільшення додаткового робочого часу на основі зростання продуктивності праці в галузях, котрі виробляють життєві засоби для найманих робітників та їх родин, або в галузях, котрі виробляють засоби виробництва для цих галузей, називається відносною додатковою вартістю.

Робочий день 8 год.

4 год. НРЧ 4 год. ДРЧ

׀ ______ ׀ ______ ׀ ____________ ׀

2 год.НРЧ 6 год. ДРЧ

4 x 100% 6 x 100%

m′1 = 4 = 100%; m′2 = 2 = 300%

Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість.

Надлишкова додаткова вартість – додаткова вартість, що отримують окремі капіталісти в результаті зниження індивідуальної вартості їх товарів, у порівнянні з суспільною вартістю, на основі більш високої продуктивності праці на окремих підприємствах, у порівнянні з суспільно нормальним рівнем (новації у процесі виробництва – техніці, технології, організації виробництва, використання більш кваліфікованої робочої сили).

Робочий на підприємстві, де продуктивність праці вища за звичайну, швидше створює еквівалент вартості робочої сили і більшу частку робочого дня працює на капіталіста (в межах того ж робочого дня змінюється співвідношення між необхідним і додатковим робочим часом на користь останнього).

Надлишкова додаткова вартість – тимчасове явище, воно зникає як тільки новий метод виробництва або даний рівень кваліфікації робочої сили широко розповсюджуються, стають типовими.

Погоня за надлишковою додатковою вартістю – механізм удосконалення продуктивних сил при капіталізмі (новації впроваджуються спочатку на окремих підприємствах, потім – в галузі, врешті решт розвиваються продуктивні сили).

Закон додаткової вартості, що виражає основне виробниче відношення капіталізму – відношення експлуатації найманих робітників капіталістами, - Маркс розглядав в якості основного економічного закону капіталістичного способу виробництва. Це – закон руху, розвитку капіталістичного суспільства.

5 питання. Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом.

Слід виділити такі стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом: 1) проста капіталістична кооперація; 2) капіталістична мануфактура; 3) крупне машинне виробництво; 4) науково-технічна революція (НТР).

Перші 3 стадії були досліджені Марксом. Розглядаючи їх, він вводить поняття “формальне і реальне підпорядкування труда капіталу”.

Формальне підпорядкування труда капіталу відрізняється від реального по ступеню економічної залежності найманих робітників від капіталістів.

Підпорядкування труда капіталу для виробництва додаткової вартості на основі капіталістичної організації виробництва, капіталістичних виробничих відносин і використання ремісничих способів виробництва Маркс назвав формальним.

Формальне підпорядкування труда капіталу пов’язане зі зміною соціально-економічної форми виробництва, з утвердженням капіталістичних виробничих відносин, з відокремленням труда від власності на засоби виробництва і продажем робочої сили капіталісту. В технології, у виробничих силах ще не відбувається суттєвих змін – техніка і технологія виробництва на цьому етапі розвитку капіталізму ще ті, що успадковані від попереднього устрою.

Формальне підпорядкування труда капіталу характерні для простої капіталістичної кооперації і капіталістичної мануфактури.

Кооперацією Маркс назвав таку форму труда, при якій багато осіб планомірно і спільно приймають участь в одному і тому ж процесі труда або в різних, але пов’язаних між собою процесах труда.

Кооперативна форма труда була і до капіталізму, але тільки в цьому суспільстві вона стає переважною формою виробництва, причому такою, що базується на найманій праці, і має мету здобуття додаткової вартості.

Крупне виробництво, що основане на експлуатації спільного труда, надає ряд переваг, у порівнянні з трудом самостійних ремісників: 1) менш помітні індивідуальні відмінності в праці окремих робітників – відхилення в кращу і в гіршу сторони компенсують один одного і витрати труда відбудуться в межах суспільної норми; 2) досягається економія на засобах виробництва, що здешевлює товари певного підприємства (1 будинок для 100 робітників або 100 будинків для кожного); 3) виникає дух змагання; 4) можливе виконання роботи непосильної окремим робітникам, причому за короткій термін.

Результати нової, додаткової продуктивності труда, що виникає завдяки спільної праці, даром достаються капіталісту, тому що він оплачує лише індивідуальну робочу силу.

Подальший розвиток простої капіталістичної кооперації приводить до виникнення капіталістичної мануфактури.

Мануфактура – це кооперація, що базується на розподілі труда.

Робітники спеціалізуються на виконанні окремих операцій, стають віртуозними частковими робітниками. Товар – результат їх спільного труда, ніхто з робітників не може сказати, що він сам його виробив. Товар є результатом функціонування сукупного робітника.

Сукупний робітник – складна система взаємозв’язаних робочих сил, які виконують особливі функції в кооперованому труді.

Мануфактура сприяє значному підвищенню продуктивності труда у зв’язку зі спеціалізацією робітників, зростанням різноманіття засобів праці, що пристосовують до виконання певних операцій. В той же час робітник, який спеціалізується на виконанні однієї операції має однобокий розвиток. Однобоко розвинутому робітнику вже важко відірватися від капіталу й самому зайнятись виробництвом, тому зростає його залежність від капіталу. Хоча в принципі робітник ще може зайнятись власною справою, тому що в мануфактурі використовують ті ж самі ремісничі знаряддя праці, тільки більш різноманітні.

Реальне підпорядкування труда капіталу зв’язане з корінним перетворенням продуктивних сил, із створенням нового технологічного способу виробництва, із забезпеченням рівня продуктивності труда, що неможливо було досягнути в межах попередніх способах виробництва. Мова йде про виникнення крупного машинного виробництва, про перехід від ручного труда до труда за допомогою машин. Це приводить до всебічного розвитку і утвердження капіталістичних виробничих відносин. З розвитком машин робітник стає начебто живим придатком машини, яка визначає його функції, темп роботи. Остаточно поривається зв’язок робітника з ремісничим трудом, що набагато менш продуктивний, ніж труд на фабриці.

Кооперований труд стає вже технічною необхідністю, а не наслідком активності капіталістичних виробничих відносин, кооперація машин може бути використана лише за допомогою кооперації робітників. Щоб включитись в кооперований труд, отримати доступ до машини, робітник повинен продати свою робочу силу капіталісту. Він продає робочу силу вже не тільки тому, що не володіє засобами виробництва, а й тому, що він перетворився в простий придаток часткової машини і його вузькоспеціалізована робоча сила не може використовуватись поза капіталістичним підприємством. Економічна залежність найманих робітників від капіталу стає повною, це й означає реальне підпорядкування труда капіталу.

Проста капіталістична кооперація, капіталістична мануфактура, крупне машинне виробництво сприяли зростанню усуспільнення труда, усуспільнення виробництва.

Усуспільнення труда – розвиток суспільної природи труда, перетворення труда із індивідуального в суспільний на основі поглиблення розподілу труда і заміни засобів виробництва відокремлених виробників засобами виробництва, що передбачають колективну діяльність.

Усуспільнення виробництва – розвиток суспільної природи виробництва.

Вироблений на капіталістичному підприємстві продукт є результатом суспільної праці, його створює сукупний робітник, а привласнює його капіталіст як власник засобів виробництва.

В марксистської теорії протиріччя між суспільним характером процесу виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів розглядається в якості основного протиріччя капіталізму.

Це протиріччя зростає з основного протиріччя простого товарного виробництва – між суспільним і приватним трудом.

Найвищий рівень продуктивності праці в капіталістичній економіці був досягнутий в умовах НТР. Поняття НТР тісно пов’язане з поняттям НТП.

Науково-технічний прогрес – процес взаємозв’язаного, взаємозумовленого розвитку науки і техніки. Витоки НТП були в 16-18 сторіччях: раніш виробництво удосконалювалось, головним чином, за рахунок досвіду, а починаючи з цього періоду відбувалось зближення наукової діяльності і виробництва.

Науково-технічна революція – сучасна форма НТП, яка означає, що розвиток продуктивних сил має не еволюційний, поступовий характер, а стрибкоподібний характер, тобто це корінна, якісна зміна в продуктивних силах на основі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, в головний фактор розвитку суспільного виробництва. Встановлюється прямий зв’язок науки з виробництвом.

Початок НТР – середина ХХ ст. Термін “НТР” був введений в науковий обіг англійським вченим Берналом на початку 50-х років.

В умовах НТР спостерігаються корінні зміни в техніці, технології, матеріалах, організації виробництва, в якісних характеристиках робітників та в тому місті, яке вони займають у виробництві. Багато спеціалістів вважає, що в умовах сучасного капіталізму формується новий технологічний спосіб виробництва, відбувається перехід від індустріального до постіндустріального або інформаційного суспільства, в якому величезне значення набувають інформаційні фактори економічного зростання – наука, інтелектуальний труд, інформаційне забезпечення, управління. “Економіка думки” – по виразу американського економіста Брукса.

Розвиток науки лежить в основі автоматизації виробництва; застосування комп’ютерів в технологічних процесах; впровадження систем, що швидко переналаджуються; створення штучних матеріалів; переходу від механічної обробки матеріалів до використання форм руху матерії на молекулярному, атомному і субатомному рівнях; освоєння атомної енергетики; використання хімічної, лазерної технології, біотехнології (в тому числі, генної інженерії).

Якісні зміни в технології виробництва приводять до зміни положення людини в системі виробництва – він вже безпосередньо не включений в технологічний процес, а лише програмує, регулює функціонування обладнання. В умовах НТР поступово йде в минуле “робітник – придаток машини”, “робітник – гвинтик в загальному механізмі виробництва”, який виконує прості операції. На зміну йому приходить “робітник-творець”, праця якого передбачає використання його інтелектуального і творчого потенціалів. Просту, некваліфіковану робочу силу витісняють з економіки кваліфікована робоча сила і науково-технічна робоча сила (володіє науковими знаннями, реалізує науку як безпосередню продуктивну силу). Примусити творити неможливо – потрібна зацікавленість у виробництві.

Новий технологічний спосіб виробництва і відповідне місце робітника зумовлюють суттєві зміни у відносинах капіталістів та найманих робітників: крім відносин експлуатації складаються відносини співпраці та компромісу. Створюються умови для зростання змістовності праці, доходів робітників, для участі робітників у справах фірми (відношення по принципу “фірма – одна родина” або по принципу “соціальне партнерство”). Опитування населення в США, Швеції, ФРН про мотиви трудової діяльності показали, що більшість опитаних працює тому, що це цікаво (відповідно 70%, 84%, 69%). Не дивно, що в таких умовах більшість робітників не вважають себе об’єктами експлуатації, тобто є різниця між реальним відношенням та його суб’єктивним сприйняттям.

Слід зауважити, що робітники, які мають творчі здібності, науково-технічну робочу силу, менше залежать від капіталу в економічному відношенні, у порівнянні з іншими робітниками. У них завжди є альтернатива почати власний бізнес.

В умовах НТР відбувається розвиток розподілу труда, формування сукупного робітника на рівні підприємства, галузі, регіону, країни, світового господарства. В структурі сукупного робітника відбуваються суттєві зміни: 1) зменшується частка зайнятих в традиційних матеріалоємних і енергоємних галузях (металургія, здобуття корисних копалин) і збільшується частка зайнятих в нових енерго- та ресурсозберігаючих галузях (виробництво мікропроцесорів та комп’ютерів, роботів, лазерів, засобів зв’язку…); 2) зменшення частки зайнятих в матеріальному виробництві та збільшення частки зайнятих у невиробничій сфері (наука та наукове обслуговування, збереження та переробка інформації, освіта, культура, мистецтво, охорона здоров’я, соціальне забезпечення…).

В умовах НТР, як вважає чимало спеціалістів, розширюються межі сукупного працівника – в нього включаються не тільки робітники матеріального виробництва, але й робітники невиробничої сфери. Це пов’язане з перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу, з величезною роллю невиробничої сфери у формуванні та відтворенні сучасного робітника. У розвинутих капіталістичних країнах у невиробничої сфері зайнято більше 50% працюючих.

6 питання. Заробітна плата: сутність і основні форми. Номінальна і реальна зарплата.

Теорія додаткової вартості Маркса базується на важливій передумові - продається робоча сила, здатність до труда, і вартість цього специфічного товару капіталіст повністю оплачує. Але й капіталісти, й наймані робітники, й багато економістів (Сміт, Рікардо, сучасні економісти, які не розділяють марксистських поглядів) впевнені, що продають труд, а не робочу силу. Таким чином, важлива передумова теорії Маркса знаходиться у протиріччі з пануючою в капіталістичному суспільстві думкою, що продається труд. Тому Маркс після розгляду проблем виробництва додаткової вартості повертається до цієї передумови, щоб доказати її правильність. Вчення Маркса про зарплату – це подальше обґрунтування і розвиток теорії додаткової вартості.

Аргументи Маркса при доказі неможливості продажу труда. 1) Якщо б робітник продавав не здібність до труда, а сам труд, то труд був би товаром, який має вартість. Але ж вартість це й є уречевлений в товарі абстрактний суспільно необхідний труд. Вартість “товару” труд визначалась би трудом (вартість 8-годинного труда = 8 годинам труда). Виходить пуста тавтологія (повторення, що не має сенсу – масло масляне), а не визначення. У дійсності труд – джерело, основа, субстанція вартості, але сам він вартості не має. Вартість труда – ірраціональний вираз (не має сенсу).

2) Товар повинен бути у наявності на ринку. Але в робітника на ринку не може бути товару “труд” ні у вигляді живої діяльності, ні в уречевленому вигляді – у вигляді продукту, тому що і для того й для другого потрібні засоби виробництва, котрих у робітника нема, вони – власність капіталіста. Отже, на ринку можливо продати лише здібність до праці.

3) Припустимо, що купують живий труд. Якби це був еквівалентний обмін і власник грошей цілком оплачував живий труд, то не було б додаткової вартості. Якщо б це був нееквівалентний обмін і власник грошей купував би живий труд нижче його вартості, то це суперечило би закону вартості. Пояснити же капітал можливо тільки на базі закону вартості і закону додаткової вартості, якщо припущення про продаж труда суперечить цим законам, то воно неправильне.

Висновок. Таким чином, труд – не товар, тому що він не має вартості, він не існує на ринку до початку процесу виробництва на капіталістичному підприємстві, неможливо пояснити як він оплачується, не вступаючи у протиріччя із законом вартості чи із законом додаткової вартості. Отже, купити труд неможливо, купують здібність до труда – робочу силу.

Хоча внутрішнім змістом зарплати є вартість і ціна робочої сили, але цей внутрішній зміст зарплати проявляється в такій формі як ціна труда, тобто на поверхні економічного життя по-іншому це виявити неможливо. Чому це відбувається?

1) Для робітника вся робота, котру він повинен виконати, є умовою отримання певної платні. Для капіталіста, який отримує оплачений і неоплачений труд, є підстава вважати, що він купив весь труд. Звичайна свідомість помічає лише корисний конкретний труд, а те що одночасно абстрактним трудом робітника створюється вартість, в тому числі додаткова вартість, може розкрити лише наукова думка.

2) Розміри зарплати залежать від часу роботи, що ще більше посилює ілюзію про оплату праці.

Отже, вартість і ціна робочої сили виступають як вартість і ціна труда в силу об’єктивних особливостей відбиття капіталістичної дійсності.

Форми, що перекручують, затемнюють сутність виробничих відносин, що в них проявляються, називаються перетвореними формами.

Призначення науки – за зовнішньою видимістю економічної дійсності розкрити її сутність.

Зарплата - перетворена форма вартості і ціни робочої сили.

Сутність перетворення полягає в тому, що вартість і ціна насправді існуючого товару – робочої сили – представляються відповідно як вартість і ціна неіснуючого товару – труда. Зарплата перекручує сутність реальних відносин між капіталістами і найманими робітниками, створюючи видимість оплати всієї праці, відсутності експлуатації.

Відомі 2 основні форми зарплати: почасова і відрядна.

Робоча сила завжди продається на певний період часу. Тому тією перетвореною формою, в якій безпосередньо виражається денна, тижнева, місячна вартість робочої сили є форма почасової зарплати. Почасова зарплата представляється як оплата певного часу труда, її розмір залежить від тривалості часу праці.

Почасова зарплата безпосередньо виступає у формі ціни труда. Під терміном “ціна труда” Маркс розумів певний спосіб вираження вартості робочої сили.

Поиск по сайту: