Засушування рослин для збереження їх форми. Скелети рослин

Значний інтерес становить засушування рослин при збереженні їх форми (без сплющування під пресом). Найбільший інтерес представляє збереження форми квіток.

В високу коробку, насипають на дно чистого сухого дрібного піску (простерилізованого прожарюванням). Встромлюють корінь або стебло рослини в пісок і обережно засипають піском всю рослину так, щоб пісок проник в усі заглиблення. Коробку з рослиною, засипаною піском, поміщують на сонці або в теплому місці (на піч). Через добу-дві рослина висохне. Щоб не пошкодити тонких пелюсток квіток, роблять у дні коробки невеликий отвір, через який поступово висипають пісок.

М'яким пензликом струшують піщинки, приклеюють стеблинку до підставки (на пробку з підклеєним шматком картону) і накривають від пилу скляним ковпачком (баночкою, або скляним ковпачком від перегорілої електричної лампочки і тд.).

Сухі квіти краще не ставити на яскраве світло, так як вони швидко вигорають.

Засушивши різні польові квіти, можна потім скласти з них букет.

Суцвіття складноцвітих і особливо головки з плодами, що здуваються, перед засушуванням слід проклеїти слабким розчином столярного клею. Тонким пензликом злегка змочують основу квіточок, які відстають пелюсток і плодики.

Щоб вберегти від осипання хвою, гілки хвойних дерев перед засушуванням опускають на п'ять хвилин у гарячу роду з невеликою кількістю столярного клею.

З рослин можна зробити скелети. Старі коріння редису, редьки, ріпи, що дали стебла з квітками, кладуть в банку з водою. Коли вода почне неприємно пахнути, її змінюють. Через кілька днів м'якоть кореня згниє. Гниль відмивають і очищають щіткою. Таким чином одержують скелет кореня. Цим способом можна отримати скелет стебла кукурудзи або загиблого кактуса.

Дуже гарні й різноманітні скелети у листя. Опале листя восени тримають у воді до згнивання м'якоті. Потім їх промивають і висушують. Залишки м'якоті вибивають щіткою.

Деякі плоди також дають скелети; прикладом може служити плід люффи, яку використовують як мочалки в лазні.

Об'ємне засушування гілок з листям

Для об'ємного засушування гілок з листям (дуб, барбарис, чорноплідна горобина) використовують розбавлений гліцерин (1 частина гліцерину та 2 частини теплої води)[4]. Очищені й розщеплені кінці свіжих гілок (зрізати їх ліпше наприкінці літа) неглибоко занурюють у банку з розчином на місяць, раз на тиждень поновлюючи зріз. За цей час вони стануть темнішого кольору з матовим полиском. Після такої обробки рослини не втрачатимуть еластичності протягом кількох років[4].

Систематика рослин

Систематика рослин — один з розділів систематики, що вивчає різноманітність рослин. Головними завданнями систематики рослин є ідентифікація та класифікація представників рослинного світу.

Історія систематики

Перші системи

Історія систематики рослин в цілому пов'язана з розвитком ботаніки. У числі перших, хто застосував класифікацію до об'єктів природи, був Теофраст, який поділяв рослини на такі групи: дерева, чагарники, напівчагарники («фріганон»), та трави. Подальші дослідження продовжувались у епоху Відродження, коли Альбертом Великим було помічено різницю між однодольними та дводольними рослинами. Саме тоді (1583 року) була опублікована перша класифікація рослин, створена італійцем Чезальпіно, який прийняв класифікацію Теофраста та доповнив на основі ознак будови «органів відтворення» - насіння та плодів, також дослідник виділив «безнасінні» рослини: гриби, водорості, мохи та папороті. Дещо пізніше з'явились основні таксономічні категорії. 1689 року Маньоль, французький ботанік, ввів поняття родини, 1693 року британський дослідник Дж. Рей ввів поняття виду, а 1700 року Турнефор ввів поняття роду. Отримала підтримку, завдяки своїй простоті, система Турнефора, що була заснована на будові квітки. Система Рея була більш природньою, але і складнішою. Ним було застосовано поділ на дводольні (Dicotyledones) та однодольні (Monocotyledones), класи були виділені за типом плоду, а класи - за ознаками будови листка та квітки.

Поиск по сайту: