Приклад консультування безробітних громадян (підвищена самооцінка)

К. перебуває на обліку в Службі зайнятості населення як безробітна близько одного року. До цього також не працювала протягом декількох років у зв'язку із хворобою. Освіта – середня спеціальна за фахом “культпрацівник”. Вік 40 років. Заміжня, має дітей. Працювала спершу за фахом, а після – в архіві, у військово-обліковому столі, паспортисткою і т.ін. Більше 2-3 років на одному робочому місці не затримувалася. На питання: “Яку роботу ви шукаєте?” відповіла: “Таку, де добре платять”. На питання про спеціальність перерахувала всі види робіт, що вона виконувала, і додала: “Мені все одно, де працювати, аби добре платили”. Основною причиною, з якої вона не могла влаштуватися на роботу, вона називала погану роботу кадрових служб підприємств, їх незацікавленість в якісному підборі персоналу. К. стверджувала, що головне завдання кадрових працівників – “відв'язатися” від відвідувачів. Найкраще, що можна від них почути: “вакансій немає, а можуть і матом послати”. До того ж, К. Була впевнена, що боротися з грубістю кадрових працівників даремно, тому що “слова до справи не пришиєш”. На запитання про оголошення в газетах вона відповіла, що всі ці оголошення – неправда: “Щодо газет – ідіть до них розбиратися, що вони там публікують”. К. стверджувала, що з нею ніхто довго не розмовляв, відповідали, що вона їм не підходить з тих чи інших причин.

Рівень потреб К. досить високий. Вона претендує на посаду, яку, як правило, займають фахівці з вищою освітою: учитель, начальник відділу в державній установі і т.ін. На запитання одного з учасників групи: “Чому ж Ви дотепер не знайшли роботу, якщо Ви такий досвідчений фахівець?” вона відповіла: “За чутками, зараз не рекомендації потрібні й не ці ваші дипломи, а хабарі. Даси хабар – значить улаштуєшся на нормальну роботу. А для того щоб дати хабара, потрібно не телефонувати, а приходити”.

Надалі К. відмовилася брати участь у роботі групи, заявивши, що в неї проблем немає, і краще вона буде шукати гроші, щоб дати хабара.

Найбільш повно соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на самопосилення людини, якій надається допомога, може бути здійснена в практичній діяльності соціального працівника на індивідуально-особистісному рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у важку життєву ситуацію, змінити її, аби допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до нової життєвої ситуації, щоб, урешті-решт, людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина досягає певного гармонійного стану на досить тривалий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних випадках: 1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою; 2) коли вони хотіли б розвити свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще. Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Уже тільки в одному слові “допомога” міститься нескінченна безліч комбінацій і прийомів, якими користуються соціальні працівники. Тому соціальна робота – це творчість самого соціального працівника, яка має дві істотні особливості. Перша пов'язана з тим, що соціальний працівник, насамперед, має справу з людьми, а також і взаєминами між ними та їх соціальним середовищем, причому, на різних рівнях, аж до рівня всього суспільства в цілому. Саме цей бік соціальної роботи і є відмінною рисою цієї професії, виділяючи її з інших теоретичних дисциплін і соціальних практик. Друга особливість, що ґрунтується в основному на першій, полягає в тому, що соціальна робота виявляється технологічною, а її ефективність залежить від компетенції соціального працівника і “самісних” якостей клієнта.

Нині в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроблені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Завдання професіонала – опанувати ними.

Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної діяльності має складатися з трьох основних етапів.

Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися й з'ясувати для себе реальний стан справ щодо його проблем, а також побачити не використані до цього часу можливості по їх розвитку.

Клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації й скористатися відповідними ресурсами, доки не визначить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.

Наведемо приклад з практики й розберемо його поетапно.

Наталя К., не заміжня, 42 роки, мешкають разом із хворою старою матір'ю. Вона залишила колишню роботу, щоб бути поруч із матір'ю, знайшла надомну роботу й практично весь свій час присвятила догляду за матір'ю. Поступово стосунки між ними почали псуватися, мати стала дуже дратівливою, стан здоров'я її погіршився. Атмосфера в домі все погіршувалася. Мати була ветераном війни і стояла на обліку в центрі соціального обслуговування. Наталя звернулася за допомогою до фахівця із соціальної роботи, щоб порадитися, що їй робити, як допомогти матері.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й метою звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використовував. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі запитання: “Чого ви хочете?”, “Що буде з вами, коли вам стане легше?” Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.

Продовжимо приклад із Наталею К.

Наталя вважала, що, мабуть, буде краще для обох, якщо вони будуть мешкати окремо, і вона, нарешті, стане влаштовувати своє особисте життя, знайде собі гарну роботу, друзів, тобто буде жити нормальним, повноцінним життям.

Третій етап – соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти відповідно до поставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямі діяти, але йому необхідна допомога для того, аби визначитися з тим, як це зробити. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями, спрямованими на досягнення конкретних результатів.

Фахівець допомагає Наталі визначитися, як їй діяти, щоб організувати своє життя й життя її матері по-іншому. Він також допомагає їй виявити, витягти з підсвідомості невловиме почуття провини перед матір'ю, що її гнітить, коли вона обговорює з фахівцем, як їй краще вдіяти. Фахівець допомагає Наталі порадою, як їй знайти пристойну роботу за фахом, яка б її влаштовувала, де вона могла б знайти нових друзів і подруг.

На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнту перебороти упередження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповідно до нової інформації, тих нових знань, що він здобув під час інтеракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Техніка полягає в спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, врешті-решт, має привести до певних дій. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований убік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того аби процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інтеракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.

Так, Наталя вважає, що її зустрічі з фахівцем будуть більш продуктивними, якщо вона буде приходити, заздалегідь підготувавши питання, що її цікавлять. І вона стала приходити із записною книжкою. Наталя також вважає, що її бесіди з соціальним працівником будуть приносити велику користь, якщо в результаті кожної зустрічі їй буде ясно і зрозуміло, що їй треба зробити конкретно до наступної зустрічі. Зрештою, за допомогою своїх родичів і фахівця з соціального центру вона знайшла гарний стаціонар недалеко від будинку свого старшого брата. Наталя отримала гарну роботу, але про матір постійно пам'ятала, часто відвідувала її, доглядала за нею. Стосунки між ними незабаром налагодилися. У гості до матері Наталі стали приходити онуки, інші родичі, які мешкали поруч, у стаціонарі вона завела собі друзів свого віку, та й медична допомога завжди була під боком. Так було розв’язанно проблемну ситуацію, з якою прийшла Наталя до фахівця з соціальної роботи.

Проблеми соціальної роботи з людьми літнього віку в цьому підручнику будуть розглянуті через призму соціальної роботи з клієнтами різних проблемних груп. У цьому ж параграфі проблеми старості, в основному, висвітлюються з позиції соціальної геронтології.

До людей літнього віку ми відносимо всіх осіб, вік яких понад 60 років.

Ця вікова категорія населення характеризується наступними особливостями.

Вікові завдання: природно-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя); соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; віднайдення певних форм участі в житті близьких); соціально-психологічні (формування почуття задоволеності прожитим життям, почуття виконаного обов’язку; знаходження доступних способів самореалізації; пом'якшення кризи переходу до післятрудового життя).

Провідні інститути та агенти соціалізації: родина, мікросоціум, інститути піклування, релігійні організації; родичі, сусіди, товариші по дозвіллю, їх роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

Особливості життєдіяльності: сфери інтересів, способи пізнавальної, предметно-практичної й духовно-практичної діяльностей, оздоровчі заняття, турбота про здоров'я; особливості змісту й кола спілкування в родині й мікросоціумі; особливості життя в установах піклування.

Небезпеки: алкоголізм, паління, самотність, суїцид, занедбаність, хвороби, убогість.

Основні напрями соціальної роботи: виявлення осіб, які вимагають соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для вияву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота з близькими людей похилого віку.

Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього й старечого віку; з особливостями самотності, адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної й творчої; з використанням залишкових фізичних та інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами догляду за безпомічними старими людьми й низкою інших соціально-психологічних і морально-етичних проблем.

Соціальний же працівник – фахівець у галузі геронтології – більшу увагу приділяє проблемам психології та психопатології людей літнього та старечого віку, засвоєнню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх сімейно-побутових проблем, розумінню деонтологічних питань в обслуговуванні й соціальній роботі зі старими людьми.

Коротко зупинимося на характеристиках позначених моментів.

Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старості. Старість – заключний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу),що наступає закономірно. Старіння – руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної “втрутитися” в біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологічного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їх проявом у той чи інший віковий період.

Основним показником демографічного старіння суспільства є чисельність груп населення у віці до 19 років і більше 60 років. Демографічна старість настає тоді, коли частина осіб, які належать до першої групи, нижча за 30%, а частина осіб, які відповідають другій групі, перевищує 15% від загального числа людей у суспільстві (за шкалою Дж. Сандберга).

Головну роль у процесі старіння населення відіграє зниження рівня народжуваності, адже чим менше народжується дітей, тим згодом більшою стає частина людей старшого віку. Демографічне старіння, у цьому значенні, - є оборотним явищем: “омолодження” населення настає при підвищенні народжуваності, коли в структурі суспільства збільшується частка дітей і молоді, а частка людей старшого віку відповідно зменшується.

З цієї точки зору сучасна цивілізація знаходиться в стані старіння: змінилася вікова структура населення й процеси природного руху – народження і смерть; з'явилася модель “нульового росту”, у якій відбито стабілізацію чисельності населення за наявності змін у його структурі; у деяких країнах позначилися депопуляційні явища (зменшення чисельності населення) та явища радикальних змін співвідношення чисельності трьох основних груп населення (допродуктивного, продуктивного й післяпродуктивного віку).

У стратегії соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демографічного старіння населення, заперечується думка про те, що старі люди, нібито, є тягарем для суспільства. Ця думка є неспроможною, принаймні, через дві основні причини. Перша (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює “надлишки”, частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії та інших соціальних послуг (пенсіонери, як правило, не можуть спожити всієї, створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс прожити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга (морально-гуманістична) полягає в тому, що ставлення до осіб літнього віку як до людей, “які віджили своє”, людей, “які не мають цінності”, є варварським, відверто цинічним і жорстоким.

Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду основ організації діючих соціальних служб у напрямі соціального захисту й опіки старих людей.

Своєрідність медичних і соціально-психологічних проблем літнього і старечого віку в соціальній роботі відбивається останнім часом у таких концепціях, як “спосіб життя” та “якість життя”, розроблених ВІЗ у 80-х роках. Доведено, що переважна більшість випадків передчасного старіння і смерті є наслідком неправильного способу життя (шкідливі звички, незбалансоване харчування, алкоголізм, наркоманія, паління, екологічне неблагополуччя і т.ін.).

Концепція здорового способу життя ґрунтується на розумінні всього процесу розвитку людини із раннього дитинства й до глибокої старості, її невідворотності, а також знанні того, яким чином можна використовувати сили організму як у період молодості й зрілості, коли людина досягає вершин індивідуальних можливостей, так і тоді, коли сили з роками неминуче зменшуються. Психічне вмирання прискорює фізіологічне, тому люди, яким удалося надовго зберегти психічну активність, відсувають немічну, глибоку старість. У цьому смислі кожна людина сама вибирає і виробляє свій власний спосіб старіння.

Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої та старої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників. Тут соціальна робота стратегічно спрямована на медичне обслуговування літніх і старих людей, на підтримку їхньої життєдіяльності в родині та суспільстві, а також на забезпечення їхніх особистих потреб.

Однією з проблем соціальної роботи з людьми літнього й старечого віку є проблема самотності та адаптації до пенсійного періоду життя. Під самотністю в геронтології розуміють тяжке відчуттярозриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов'язане з втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття покинутості, марності й непотрібності власного існування.

Почуття самотності виявляється у всіх вікових періодах, але лише в старості воно набуває особливої актуальності й значимості для особистості.

Самотність у старості – поняття, далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний смисл:

самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус літньої та старої людини, утрудняє зав'язування нових і підтримання старих контактів і зв'язків, обумовлений різними причинами як психічного, так і соціально-економічного характеру;

самотність як відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;

самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, які мешкають у родині;

самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю в силу свого характеру й психічного здоров'я на основі прагнення відгородитися від оточення, бажання захистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.

Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей феноменів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об'єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб'єктивним психічним станом. Вона не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою зумовлена монотонністю та одноманітністю існування. Ступінь самотності залежить від чекань, які сформувалися в літньої та старої людини стосовно оточуючих.

Наступною проблемою є проблема адаптації до старості. Вона, у свою чергу, пов'язана з проблемами професійного старіння, із принципами реабілітації в передпенсійному віці, з мотивацією продовження трудової діяльності після досягнення пенсійного віку, з використанням залишкової працездатності пенсіонерів за віком, з адаптацією до пенсійного періоду життя.

Як загальні стратегічні висновки для організації практики соціальної роботи можуть назвати такі:

у даний час об'єктивно встановлено, що припинення трудової професійної діяльності у зв'язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного й психічного стану 55% чоловіків і 60% жінок;

багато сторін обміну і функцій людського організму у віці 50-59 років змінюються дуже істотно (ці зміни пов'язані, у першу чергу, з порушеннями нервово-гуморальної регуляції органів і систем зі зниженням імунологічної реактивності, з обмеженням функціональних можливостей серцево-судинної системи, з гіпоксичними порушеннями, з порушенням метаболізму і процесів утворення енергії);

старіння – це процес, що відбувається протягом усього життя людини, і в “третьому віці” стан людини тісно пов'язаний з її адаптацією в попередні роки й залежить від впливу широкого кола чинників зовнішнього середовища (умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т.ін.);

прискорене професійне старіння є результатом інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму, невідповідності функцій старіючого організму, що наростають, вимогам професійної діяльності й умовам її виконання;

якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася робота, яку вона виконує; тому альтернативні форми зайнятості пенсіонерів по старості – у сфері малого й середнього бізнесу, у фермерстві, на садових ділянках і т.ін.

Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов’язане з їх соціальним захистом. Соціальний захист – це комплекс економічних, соціальних і правовихгарантійдля громадян літнього і старечого віку, що базується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави по відношенню до тих членів суспільства, які цього потребують.

У свою чергу, соціальний захист верств населення літнього і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва.

Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини через зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштування в стаціонарних установах соціального обслуговування.

Підтримка – це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво – захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.

Таким чином практична, соціальна робота з літніми істарими людьми полягає в тому, щоб зробити роки життя людини в цьому віці гідними й благополучними.

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відбулася в березні 1995р., для підготовки і проведення Міжнародного року літніх (1999 р.) були визначені додаткові принципи, що об'єднані в п'ять груп.

1. Принципи групи “незалежність” ґрунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, що дає прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяльності, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підготовки, жити в безпечних умовах з урахуванням особистісних схильностей і стану, що змінюється, одержувати допомогу в проживанні в домашніх умовах доти, доки це можливо.

2. Принципи групи “участь” відбивають питання щодо залучення людей похилого віку до суспільного життя та активної участі в розробці й здійсненні політики, що стосується їхнього добробуту, можливість створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

3. Принципи групи “відхід” торкаються проблеми забезпеченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлення оптимального стану й попередження захворювання, доступу до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальних установ та обов'язкового дотримання в соціальних установах прав людини й основних свобод, включаючи поважання гідності, переконань, особливостей особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду, збереження задовільної якості життя.

4. Принципи групи “реалізація внутрішнього потенціалу” закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

5. Принципи групи “гідність” торкаються питання недопущення експлуатації, фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалежно від їхнього трудового внеску.

6. Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення задовільної якості життя.

Таким чином, соціальна робота з клієнтами різного віку ґрунтується на феноменології вікової структури населення й на проблематиці вікової типології соціальної роботи. Наявність багатьох підходів до класифікації віку й різноманітність їх типологій є наслідком багатозначності самого феномена “вік”, коли численні науки, що вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цьому підручнику автори переважно використовували таку логіку:

· на кожному віковому етапі перед людиною постає ряд проблем (завдань), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особиста “доля”;

· віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства;

· можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні;

· вирішення зазначених завдань здійснюється відповідно і на підставі технологій та методик різного рівня, а також на підставі типологій клієнтів, сформованих з позицій груп ризику чи проблемних груп, з урахуванням відповідних принципів і парадигм соціальної роботи.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте вікові завдання, субкультуру та основні небезпеки людей зрілого та похилого вікувікову

2. Охарактеризуйте фактори ризику та зміст соціальної роботи з людьми зрілого віку.

3. Охарактеризуйте фактори ризику та зміст соціальної роботи з людьми похилого віку.

4. Наведіть основні принципи соціальної роботи з людьми похилого віку

5. Розкрийте технологію індивідуальної допомоги клієнтам зрілого віку

Поиск по сайту: