Фактори розвитку дитячого колективу

На успішність розвитку і становлення колективу впливає ряд соціально-педагогічних факторів:

1. Глибоке знання вихователями наукових психолого-педагогічних основ теорії та практики формування і розвитку колективу. Питання теорії і практики розвитку дитячого колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, непогано розроблені технології роботи з колективами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільнитися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело, важливий фактор розвитку особистості, її соціальної захищеності та самореалізації учнів.

2. Забезпечення наступності та єдності у роботі педагогів з колективом. Педагоги, які працюють з колективом, мають добре усвідомлювати особливості колективу, його мету, сповідувати єдині принципи виховання та управління. На етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої важливо не пред'являти йому завищених або занижених завдань, маючи на увазі, що послідовність, наступність їх сприятиме подальшому гармонійному його функціонуванню. З цього приводу А.С.Макаренко писав: «Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об’єднані в колектив, і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу».

3. Володіння технікою формування перспективних ліній. На всіх стадіях розвитку колективу, на думку А. Макаренка, є вибір цілей. Він зазначав, що розвитку і становленню колективу сприяє наявність системи перспективних ліній. Перспектива – це «завтрашня радість», що виступає стимулом у діяльності колективу й окремих його членів. При цьому Макаренко писав: “Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших”.

Виховна перспектива — це значущі завдання, цілі, що відповідають потребам розвитку особистості, колективу, стимулюють діяльність, відповідають віковим, індивідуальним особливостям. Перспективи характеризуються: захопленістю справами, що базуються на інтересі; суспільною цінністю завдань, цілей, конкретних справ, пов'язаних з працею та життям; чіткою організацією діяльності, спрямованої на досягнення мети; педагогічною доцільністю, вихованням в учнів моральних якостей.

А.С.Макаренко виділяв перспективи ближні, середні і далекі. Близька перспектива висувається на будь-якій стадії розвитку колективу. За часом досягнення вона є найближчою і найдоступнішою для кожного вихованця, який сприймає її як завтрашню радість. Це може бути якась змагальна гра, екскурсія, відвідування цирку тощо.

Середня перспектива – це очікувана подія, дещо віддалена в часі, передбачає певну підготовку, виконання низки завдань, які потребують концентрації сил та волі. Це може бути підготовка до багатоденного походу, відкриття шкільного стадіону, підготовка до осіннього балу тощо. Середній перспективі передує кілька близьких.

Далека перспектива – найвіддаленіша в часі. Особистісно і соціально най-значущіща. Її досягнення потребує не лише тривалого часу, а й значних зусиль від кожного члена колективу. Це може бути – прагнення перемогти в загально шкільному змаганні «Кращий клас – 2011». Далекій перспективі передує декілька близьких та середніх.

Майстерність вихователя виявляється в організації системи перспективних напрямів з урахуванням можливостей колективу, реальних соціальних обставин. На практиці перспективами стають різні трудові справи, суперництво у змаганні, допомога підшефним організаціям, походи й екскурсії, спортивні змагання, творчі звіти. Такі перспективи мають бути зримими і реальними, доступними і посильними, стимулювати і заохочувати колектив на їх досягнення. Просування до перспективи передбачає обговорення планів, пропозицій і практичну діяльність щодо її реалізації, що безпосередньо впливає на процес згуртування колективу.

У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

1. Перспектива має бути зримою і реальною.

2. Передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення.

3. Стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

4. Організація різноманітної спільної колективної діяльності, в якій відбувається спілкування учнів, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але спільна діяльність забезпечує розв’язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати в її необхідності, створювати ситуації співпереживання з тими дітьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності має бути різноманітним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича праця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова тощо.

5. Забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом та органами самоврядування. Актив та органи самоврядування сприяють розвитку колективу. Педагогічно доцільна робота вихователя з активом та органами самоврядування є доброю школою соціального становлення особистості.

Актив залучають до конкретної діяльності, доручаючи деякі функції та обов'язки вихователів, вчать методам і засобам їх виконання, що прискорює соціальне становлення особистості. Кількість активістів повинна збільшуватися через залучення дітей до різних сфер діяльності. Актив є основою формування органів самоврядування.

Обрання органів самоврядування має здійснюватися на демократичних засадах У класному колективі головним виявом учнівського самоврядування є класні збори на яких і визначають функції органів самоврядування, їх підрозділів. Слід зазначити, що не існує єдиної обов’язкової для всіх шкіл схеми самоврядування. Її формування залежить від традицій колективу, інтересів дітей, організаторських умінь учнів.

Самоврядування не означає повного невтручання вчителів у справи учнів. Воно вимагає вмілого керівництва і підтримки: допомоги учням у визначені початкової структури самоуправління, тобто органів шкільного і класного колективу та їхніх функцій; розвитку в учнів організаторських умінь (уміння планувати роботу, розподіляти доручення, аналізувати результати своєї діяльності та ін.). З цією метою можна використовувати ділові, імітаційні ігри, аналіз проведених заходів.

Але педагоги не повинні підміняти органи самоврядування, вона зобов'язана виконувати прийняте ними рішення, а якщо таке рішення хибне, вихователі мають апелювати до загальних зборів і домагатися його відміни, а не самовільно скасувати його. Вплив на органи самоврядування здійснюється на демократичних засадах через педагогів, які користуються особливою повагою в учнів.

6. Використання методу (принципу) паралельної дії. Його доцільно використовувати вже на другій стадії його розвитку. Згідно з цим принципом кожний вихованець повинен підпадати під паралельний вплив принаймні трьох педагогічно спрямованих сил: 1) педагога; 2) активу; 3) всього колективу. На практиці механізм реалізації принципу паралельної дії виглядає так: педагог створює колектив, як суб’єкт виховання, що дозволяє свої безпосередні виховні впливи на особистість вихованця поєднувати з опосередкованим впливом через актив чи колектив, що значно підсилює ефективність виховного процесу.

7. Створення традицій в життєдіяльності колективу. Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує його, як традиція - установленні в колективі звички, звичаї, неписані закони. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята. Традиції вимагають від школяра конкретних дій в процесі й результаті якого є позитивні переживання.

Традиція – це різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведінки, які успадковані від попередніх поколінь.

Особливо важливі так звані «традиції щоденного вжитку» — дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один одному» та ін,). Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов’язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Атмосфера добра й радості, панування духу гуманізму притягує учнів до школи та її колективу. У такій атмосфері колектив швидко стає згуртованим, сповненим внутрішньою силою, збагаченим соціально значущими традиціями. Для колективу важливо мати морально-ціннісні традиції, зберігати їх і примножувати. Вони повинні бути тривалими, стійкими, наповненими моральним впливом на особистість.

8. Дотримання належного стилю і тону в колективі. Велике значення для психологічного клімату, самопочуття дітей в колективі має відповідний тон і стиль у стосунках. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність для досягнення певної мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю у різних сферах: навчанні, грі, дозвіллі тощо. Тому не можна допускати безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону, який у здоровому колективі відзначається: мажорністю (бадьорим, радісним настроєм, готовністю до раціональної дії, внутрішнім спокоєм, впевненістю у своїх силах, у майбутньому), гідністю за своє становище в колективі, відповідальністю за його справи, єдністю колективу, дружніми взаєминами, відчуттям захищеності від принижень, насильства, знущання, здатністю до гальмування своїх негативних дій.

Джерелом формування стилю і тону в колективі має бути передусім діяльність педагогів.

Поиск по сайту: