Токсичні властивості деяких НХР. Надання першої медичної допомоги при отруєнні

Хлор (Cl₂) – зеленувато-жовтий газ із різким запахом. Отруйний, у 2,5 рази важчий за повітря (тому хмара хлору буде переміщатися по напрямку вітру близько до землі), добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 570 кПа (5,7 атм) скраплюється в темно-зелену рідину. Температура кипіння: -34,6 ° С. Отже, навіть взимку, хлор на відкритій місцевості знаходиться в газоподібному стані. При випаровуванні на повітрі рідкий хлор утворює з водяними парами білий туман, стелиться по землі й збирається в низинах, долинах, ярах, підвалах. 1 кг рідкого хлору утворює 316 л газу. Високі концентрації хлору 0,1-0,2 мг/л призводять до смерті через 1 годину (табл. 3.2.6).

Гранично допустима концентрація хлору в повітрі – 1 мг/м³. Концентрація хлору 6 мг/м³ призводить до подразнення, концентрація 100 мг/м³ небезпечна для життя. Поріг сприйняття – 0,003 мг/л. ГДК в робочій зоні – 0,001 мг/л. Балон рідкого хлору (місткістю 25 л) може утворити в повітрі смертельну концентрацію на площі 2 гектари.

Хлор дуже отруйний для людей і сільськогосподарських тварин. Може проникати з організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення. При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербіння шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, ураження верхніх дихальних шляхів: чхання, першіння та печіння в горлі, сухий кашель, різкий біль за грудиною.

Середній ступінь отруєння характеризується розладами дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.

При важких отруєннях спостерігається: різке подразнення слизових оболонок; сильні приступи кашлю; печіння і біль у носоглотці; різь в очах; посилення задишки; сльозотеча; посиніння шкіри і слизових оболонок; некоординовані рухи; ниткоподібний пульс; поверхневе дихання; втрата свідомості; судоми; набряк легень; зупинка дихання.

При високих концентраціях смерть настає миттєво (від 1-2 вдихів).

Отже, якщо відчувається різкий запах, це означає, що вже працювати без засобів захисту небезпечно.

Захист: промислові фільтруючі протигази марки «В» і «М», цивільні протигази ГП-5, ГП-7 з коробкою марки «В» і «М». При дуже високих концентраціях (понад 8,5 мг / л) – ізолюючі протигази.

Перша допомога: надіти протигаз і вивести (винести) уражених з небезпечної зони, на свіже повітря. Повний спокій, як можна раніше – інгаляції киснем (або з 2 % -м розчином питної соди). При подразненні дихальних шляхів – вдихання нашатирного спирту. Промивання очей, носа і рота 2 %-м розчином питної соди. Змити уражену поверхню шкіри чистою водою з милом У пошкоджені очі закапати 1 %-й розчин новокаїну. Постраждалому дають випити тепле молоко з содою, каву. Терміново госпіталізувати.

Дегазацію виконують гашеним вапном, нейтралізацію – водою.

У разі витікання хлору з балона місце витікання необхідно помити водою або покрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо витікання не припиняється, можна поставити хомут з прокладкою із гуми, надіти аварійний футляр або занурити у ванну з 10 %-м розчином гіпосульфіту чи вапна. Приміщення звільнити від газу можна, створивши водяну завісу, або пустивши в приміщення сірчистий газ, або розпилити з допомогою гідропульту 10 %-й розчин гіпосульфіту. Роботи слід проводити в ізолюючих протигазах. Це стосується і робіт з аміаком.

Аміак (NH₃) – безколірний газ з запахом нашатирю, (поріг сприйняття 0,037 мг/л), легший за повітря (тому пари аміаку завжди будуть підніматися вгору), добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. В одному об'ємі води розчиняється близько 700 обсягів аміаку. При температурі –33…35 °С – безколірна рідина, яка при температурі –78 °С твердне. Суміш аміаку з киснем у співвідношенні 4:3 здатна вибухати. Горить в атмосфері кисню. Отруйний. Резервуари з аміаком повинні розміщуватися в піддоні або відгороджуватися обвалуванням.

Аміак небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру та слизові оболонки. Подразнення органів дихання та слизових оболонок відчувається вже при 0,1 мг/л. Вражаюча концентрація – при 6 годинній експозиції – 0,2 мг/л, смертельна – при 30 хвилинній експозиції – 7 мг/л.

У людини аміак при легкому ступені отруєння подразнює слизові оболонки очей – сльозотеча, вражає верхні дихальні шляхи – першіння і печіння у горлі, біль у горлі при ковтанні, чхання.

Середній ступінь отруєння викликає задуху, головний біль, нудоту, блювоту.

При тяжкому ступені отруєння аміаком порушуються дихання, діяльність серцево-судинної системи.

У високих концентраціях аміак збуджує ЦНС і викликає судоми. При попаданні на шкіру може викликати опіки різного ступеня.

Смерть може настати від серцевої недостатності та набряку легень.

Захист: фільтруючі промислові протигази марки «КД» і «М». При дуже високих концентраціях – ізолюючі протигази і захисний одяг.

Перша допомога: потерпілому необхідно надіти протигаз з коробкою марки «КД», «М» чи ізолюючий протигаз, винести його на свіже повітря, зігріти тіло. При задиханні – кисень, при спазмі голосової щілини – тепло в область шиї, теплі водяні інгаляції. При попаданні в очі – негайне промивання водою. Полоскання горла (слизових оболонок) 5%-и розчином лимонної або оцтової кислоти. Провести інгаляцію теплою водою з вмістом 1-2 %-го розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2 %-м розчином соди або теплою водою.

При потраплянні на шкіру та слизові оболонки – промити 2 %-м розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1…2 краплі 1 %-го розчину новокаїну. Опіки шкіри можна промити водою, потім опустити в теплу воду (35…40 °С), після чого накласти стерильну пов’язку або змазати пеніциліновою маззю чи Вишневського. Якщо утруднене дихання, закапати в ніс 2-3 %-й розчин ефедрину (4-5 крапель), поставити гірчичники на шию, дати папаверин 2 %. Дати пити лужну мінеральну воду типу "Поляна Квасова" або тепле молоко з содою. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.

Сірчистий ангідрид (SO₂) – безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника. Добре розчиняється у воді, утворюючи сірчану кислоту.

Впливаючи на організм, подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення їх слизових оболонок, а також горла й очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості й смерті.

Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки «В», винести на

чисте повітря, дати подихати киснем, промити слизові оболонки 2 %-м розчином питної соди.

Сірководень (H₂S) – безколірний газ з характерним запахом тухлих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювоту, біль у грудях, відчуття задишки, печіння в очах, з’являється металевий присмак у роті, сльозотеча. При появі таких симптомів потерпілого необхідно винести на повітря, очі і слизові оболонки не менше 15 хвилин промивати водою або 2 %-м розчином борної кислоти.

Азотна кислота (HNO₃) – безколірна рідина з температурою плавлення –41,6 °С, кипіння 82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см³.

Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (NO₂), який надає кислоті бурий колір і специфічний запах. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювота, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.

Сірчана кислота (H₂SO₄) – чиста 100 % – безколірна масляниста рідина, застигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура

кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95 %-на концентрована – твердне при

температурі нижче –20 °С. Щільність 1,92 г/см³. Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м³ подразнює слизові оболонки носа і горла, при 6,0 мг/м³ відмічаються різко виражені неприємні відчуття.

Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, кашель, охриплість. Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легень, інколи їх опік, блювота, можливий шок, а потім смерть.

Соляна (хлористоводнева) кислота (НС1) – розчин хлористого водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см³ (при концентрації НСІ 35 %). Концентрована кислота "димить" у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежиттю, кашлем. Концентрація 50–75 мг/м³ переноситься важко, 75–150 мг/м³ згубно діє на організм.

Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот забезпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою «В» з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною смугою), а від азотної кислоти з коробкою «БКФ» (захисний колір), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ГП-5, ГП-7 і дитячі.

При концентраціях вище припустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри – костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи і рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.

Синильна кислота (HCN) – безбарвна, прозора рідина із запахом гіркого мигдалю. У газоподібному стані – безбарвний газ. В організмі входить в хімічну реакцію з тими ферментами, які сприяють клітинам сприймати кисень. Внаслідок цього розвивається кисневе голодування тканин. Підвищується вміст кисню в артеріальній крові, в т.ч. і у венозній крові. Уражається ЦНС, яка чутлива до нестачі кисню. У результаті: задишка, судоми, втрата свідомості.

Температура кипіння +26,5°С. Щільність парів синильної кислоти 0,7 мг/м³, легша за повітря, тому вони піднімаються вгору.

***

Поиск по сайту: