Особистість. Теорії особистості. Структура «Я». Самооцінка. Рівень домагань

Проблема О. є центральною у пссих. Вирішити її намагаються представники різних психологічних напрямів і шкіл. Виходячи зі своїх концептуальних позицій, одні вчені акцентують увагу на ролі біол в розвитку О., інші — розглядають О. як продукт сусп-істор й онтогенетичного розвитку людини. Проте велика складність проблеми і відмінність у підходах до її вирішення поки що не дають змоги сформувати загальновизнану теорію особистості.

Теорії особистості в зарубіжній психології. 1) традиційні (3. Фройд, К.-Г. Юнг, В. Дільтей, К. Лeвін, В. Штерн та ін.);

2) нові (А. Адлер, К. Хорні, Г. Олпорт, К.-Р. Роджерс, А.-Х. Маслоу, Г.-Ю. Айзенк, Дж. Кеттел та ін.);

3) новітні (Е. Фромм, Е.-Х. Еріксон, Г. Саллівен, К. Леонгард, Е. Берн та ін.).

Усі вони представлені в біхевіористичних і необіхевіо- ристичних, психоаналітичних, гуманістичних, інтеракціо-ністських концепціях та ін.

Важливими характеристиками особистості є її самооцінка та рівень домагань.

Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей та свого місця серед інших людей.

Залежно від я реального і я ідеального. Завищена — це переоцінка особистістю самої себе, що частіше за все призводить до егоцентризму, надмірності, агресивності, підозрілості, втрати контакту з оточуючими (друзями, близькими, рідними, співробітниками тощо).

Занижена самооцінка хар-ся невпевненістю в собі, у своїх можливостях, байдужості, підвищеному рівні тривожності, відмові від ініціативи, що призводить до недооцінки особистістю самої себе та до формування комплексу неповноцінності.

"Я-концепція" як установка складається з трьох базових компонентів:

1. Когнітивний компонент чи "образ Я". До змісту цього компонента належать уявлення індивіда про себе самого.

2. Емоційно-оцінний компонент. Основною складовою виступає самооцінка як афективна оцінка уявлень особистості про себе саму. Самооцінка породжує такі підструктурні складові як самоставлення (тобто позитивне чи негативне ставлення індивіда до себе самого); самоповага чи самозневага, почуття власної цінності чи комплекс неповноцінності тощо.

3. Поведінковий компонент, тобто потенційна поведінкова реакція, що виникає у результаті неперевної взаємодії перших двох компонентів - "образу Я" та емоційно-оцінного компоненту.

До підструктурних елементів у складі третього компоненту належать:

а) саморегуляція, що відбувається на першому рівні саморегулювання;

б) самоконтроль, складна дія якого реалізується на другому рівні саморегулювання і створює передумови для цілеспрямованого самовиховання.

У складі "Я-концепції" виокремлюються три основні модальності, а саме: реальне "Я", ідеальне "Я" та дзеркальне "Я".

Реальне "Я" - це уявлення індивіда про себе на даний момент (в дійсності). Такі уявлення можуть бути як істинними, так і хибними. Ідеальне "Я" (або динамічне "Я") - уявлення про те, яким індивід прагне стати. Дзеркальне "Я" - це уявлення індивіда про думки щодо нього з боку інших людей. "Подібно до того, як ми бачимо в дзеркалі своє обличчя, фігуру та одяг, - писав Ч. Кулі, - і вони виступають об'єктом нашого інтересу, тому що належать нам... так і в своїй уяві ми намагаємося уявити, як в думках інших людей представляється наша зовнішність, манери, цілі, вчинки, характер, друзі і т. ін., і це певним чином впливає на нас" [69, с. 58]. У рамках теорії дзеркального "Я" до складу "Я-концепції" належать два компоненти: І) "Я -яким-мене-бачать-інші"; 2) "Я - яким-я-сам-себе-бачу".

Окрім вище перерахованих модальностей існують й такі: 1) представляюче "Я" - яким індивід себе показує іншим або ж ряд образів та масок, які людина виставляє напоказ, щоб приховати "недоліки" свого теперішнього "Я", для прикладу, власні негативні риси; 2) ідеалізоване "Я" - яким себе приємно бачити; 3) фантастичне "Я" - яким слід бути, виходячи із засвоєних моральних норм і зв'язків; 4) можливе "Я" - яким індивід, на його думку, може стати.

Усі ці "Я" розглядаються крізь призму фізичних, емоційних, інтелектуальних та соціальних характеристик (образів) людини, тощо.

Також до структури "Я-концепції" належать й інші "Я", зокрема:

■ в сфері проявів людини - соціальне "Я", духовне "Я", публічне "Я", моральне "Я", інтимне "Я", інтелектуальне "Я" та ін.;

■ в сфері часових вимірів - "Я" в минулому, "Я" в теперішньому та ін.;

■ такі "Я", що розглядаються як реальність, можливість, ймовірність та ідеал - можливе "Я", ймовірне "Я" тощо.

Все ж, незважаючи на множину різних образів "Я", "Я-концепція" існує в цілісній єдності її структурних компонентів, що забезпечується ідентичністю особистості.

Про складність "Я-концепції" свідчить також її рівнева концепція, що базується на теорії диспозиційної регуляції соціальної поведінки. Нижчим рівнем в ній виступають неусвідомлені, представлені лише в переживаннях установки, тобто емоційне ставлення до себе. Вище знаходяться усвідомлення та самооцінки окремих властивостей та якостей. Надалі ці окремі самооцінки об'єднуються у відносно цілісний образ і, зрештою, "Я-концепція" вписується в загальну систему ціннісних орієнтацій особистості, що пов'язані з усвідомленням індивідом цілей своєї життєдіяльності та засобів, необхідних для досягнення таких цілей.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 12).

Занижений рівень домагань, коли людина обирає занадто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе “неповноцінною”), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не “перетруджуватися”, “не висуватися”, проявляючи своєрідну “соціальну хитрість”). Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єктивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій. В юності часто висуваються завищені, нереалістичні претензії, переоцінюються здібності, у результаті ця безпідставна самовпевненість часто дратує оточуючих, викликає конфлікти, невдачі, розчарування. Тільки шляхом численних спроб і помилок людина осягає міру своїх реальних можливостей. Але якою б неприємною не була б юнацька самовпевненість, психологічно набагато небезпечніші знижені самоповага, рівень соціальних претензій людини, що примушують її ухилятися від усякої діяльності, відмовлятися від досягнення поставлених цілей, уникати людей.

Поиск по сайту: