Екологічне страхування та його основні види

Екологічне страхування - це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв - джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам внаслідок аварійного забруднення нав­колишнього природного середовища.

Об'єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, котрі потребують страхового захисту. Під екологічними інтересами ро­зуміють природні і соціальне обумовлені потреби населення в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Сучасний стан розвитку людської цивілізації та її взаємодія із навколишнім природним середовищем характеризується досяг­ненням критичного рівня, який тягне за собою необоротні зміни. В той же час кризовий стан економіки країни не дозволяє ні дер­жаві, ні окремим природо користувачам виділяти в повному обся­зі кошти, необхідні для здійснення заходів щодо зниження техно­генно-екологічного впливу на екосистеми.

Як відомо, територія України визнана зоною екологічного лиха. Тому ефективним напрямом вирішення екологічних проблем є запровадження в Україні, з врахуванням світового досвіду, екологічного страхування як механізму забезпечення екологічної без­пеки держави. Одним із варіантів реалізації ефективної екологічної політики є введення обов'язкового страхування відповідальності під­приємств із підвищеним екологічним ризиком (насамперед підприємств хімічної, нафтогазової промисловості, металургійного комплексу, які чинять значний тиск на екосистеми країни). Всі інші підприємства мо­жуть здійснювати екологічне страхування на добровільній основі. Про доцільність введення екологічного страхування в нашій державі свід­чить і той факт, що Україна належить до країн із значним потенціалом ядерної енергії, а в липні 1996 р. приєдналася до Віденської конвенції «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», що означає для України вхід у міжнародний режим цивільно-правової відповідальності за ядерну безпеку.

Запровадження в Україні основних принципів екологічного страхування вимагає прийняття відповідної законодавчої бази, що дасть змогу на державному рівні вирішувати досить-таки складні і серйозні завдання, пов'язані з відповідальністю за за­бруднення навколишнього природного середовища.

На сьогодні існує низка законодавчих актів, які регулюють окре­мі питання, що стосуються екологічного страхування (страхування екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забруднен­ням навколишнього природного середовища, від ризику радіаційно­го впливу).

Право на здійснення обов'язкового екологічного страхування на­дається національним страховикам, які отримали ліцензію на цей вид страхування, або страховій компанії за участю держави (це може бути спеціалізована державна страхова компанія або компанія зі змішаним капіталом).

Статтею 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено проведення добровільного й обов'язкового державного та інших видів страхування громадян, їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів. Таке формулювання є досить загальним, а тому вимагає подальшої конкретизації і вироблення правового механізму його реалізації. Крім того, цим законом не дається визначення екологічного страхування.

Закони України «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 50), «Про пестициди і агрохіміку» (ст. 9), «Про відходи» (ст. 14 і ст. 38), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 15 і ст.17) лише фрагментарно регулюють механізм проведення екологіч­ного страхування.

Варто зазначити, що прийнятий 4 жовтня 2001р. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» не відно­сить екологічне страхування до обов'язкової форми страхування. Зазвичай, згідно з ст. 6 Закону цей вид страхування може проводитися у добровільній формі. Стаття 7 згаданого Закону дозволяє віднести до обов'язкового екологічного страхування такі види:

♦ страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядер­ного інциденту (порядок та умови цього страхування виз­начаються спеціальним законом України) (п. 12, ст. 7);

♦ страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарюван­ня за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, в тому числі пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може
призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру (п. 14, ст. 7);

♦ страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду,
заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл
продукції, якщо інше не передбачено такою угодою (п. 15, ст. 7);

♦ страхування майнових ризиків при промисловій розробці
родовищ нафти і газу (п. 18, ст. 7);

♦ страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає
за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкоду­вання шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності
та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів
(п. 20, ст. 7).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпе­ки» обов'язкове екологічне страхування відповідальності власників джерел підвищеної екологічної небезпеки є обов'язковою умовою одер­жання дозволу на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки.

Обов'язковому страхуванню підлягають також підприємства й організації, діяльність яких пов'язана з аварійним забрудненням нав­колишнього природного середовища.

Страхова компанія як суб'єкт підприємницької діяльності пови­нна забезпечити собі страховий захист у формі страхового фонду, управління яким здійснюють спеціалізовані страхові компанії, або інші юридичні особи (екологічні фонди). Страховий фонд страховика скла­дають фінансові ресурси, а саме: статутний капітал, гарантійний фонд, вільні та страхові резерви, що забезпечують фінансову надійність стра­хових операцій. В основі формування страхового фонду лежить ціна страхової послуги - страховий тариф, обчислений із врахуванням оці­нки ймовірності настання страхового випадку. Оптимальні страхові тарифи впливають на динаміку страхового фонду, забезпечують фі­нансову стійкість цього виду страхування.

Крім того, на формування страхового фонду впливають фак­тори загальноекономічного значення (динаміка ВВП, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях економіки, динаміка грошових доходів і накопичень громадян) та фактори, зв'язані безпосередньо з фінансово-економічними аспектами розвитку страхової компанії.

Страхові фонди при обов'язковому екологічному страхуванні мо­жуть створюватися і нагромаджуватися за рахунок внесків страху­вальників; при добровільному - за рахунок внесків з прибутку (дохо­ду) підприємств, організацій та установ, який залишається в їхньому розпорядженні. При добровільному екологічному страхуванні фізич­них осіб страхові внески формуються за рахунок їхніх коштів, а також коштів підприємств. Оскільки збитки від завданої навколишньому при­родному середовищу шкоди і штрафні санкції, накладені на підпри­ємства, що спричиняють виникнення екологічних аварій, часто пере­вищують їхні фінансові можливості, то резервування коштів та компенсація збитків внаслідок екологічних катастроф може здійснюватися шляхом взаємного страхування промислових підпри­ємств. Для вирівнювання ризику і збільшення стійкості страхових компаній потрібно залучати якнайбільше клієнтів, зокрема з різними видами відповідальності. Це знижує ризик втрат і дає можливість точніше розрахувати такий ризик, використовуючи закон великих чисел.

Нині можна розглядати можливість впровадження нових специ­фічних видів страхування екологічних ризиків, наприклад особисте змішане страхування життя, дожиття в зоні з певним рівнем і якістю забруднення до деякого числа років або на випадок смерті в резуль­таті тривалої дії забрудненого навколишнього середовища. При цьому певний інтерес становить розрахунок тарифних ставок. Розвиток еко­логічного страхування потребує використання серйозної бази актуарних розрахунків, оскільки для деяких його видів необхідно буде вра­ховувати рівень порушення природного середовища, дію різних шкід­ливих речовин на організм людини, кількісний і статевовіковий склад страхувальників і застрахованих.

З огляду на очікувані взаємопов'язані зміни в структурі виробниц­тва та водних й інших природних систем, основними стратегічними напрямами вирішення проблеми запровадження екологічного страху­вання в Україні фахівці вважають:

♦ діяльність з модернізації й актуалізації існуючих законодавчих актів
та прийняття нової законодавчо-правової бази;

♦ розробка методики визначення страхового відшкодування, оскільки
інформаційна база про фактичні розміри екологічних збитків та їх
оцінки практично відсутня;

♦ здійснення класифікації підприємств підвищеного екологічного
ризику за рівнем можливої їх катастрофічності;

♦ визначення ставки страхових і стимулюючих тарифів, згідно з
якими мають впроваджуватися страхові платежі з обов'язкового
страхування;

♦ створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат
страхових сум і страхових відшкодувань;

♦ розвиток міжнародного співробітництва в галузі екологічного
страхування, фінансування цільових програм і проектів такого
співробітництва.

Для подальшого розвитку системи екологічного страхування вар­то розробити ефективний правовий механізм, який дасть змогу забез­печити інтенсифікацію екологічної трансформації в країні. Безумовно, однією з передумов зменшення техногенно-екологічного тиску на на­селення і природне середовище є прийняття Закону України «Про еко­логічне страхування».

Поиск по сайту: