Класифікація підприємницьких ризиків

Нині значного поширення набуває страхування майна підприємств, пов'язане із забезпеченням страхового захисту матеріально-технічної бази виробництва. При страхуванні майна страхувальником може бути його власник або особа, яка отримала майно в користування, оренду, лізинг, на зберігання, під заставу тощо. До цього страхування входить багато видів, котрі найчастіше поділяються за об'єктами страхування і страховими випадками, а саме: страхування основних і оборотних фондів, страхування засобів транспорту, вантажів, електронних при­строїв, страхування машин і механізмів, страхування будівельно-мон­тажних ризиків, страхування машин від поломок.

Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підпри­ємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкоду­ванні збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщень, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1% їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17 %.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхуваль­ник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкоду­ванню.

За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок:

♦ стихійних лих - землетрусів, бурі, смерчу, повені, паводків, гірських зрушень тощо;

♦ вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо;

♦ пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної
мережі та впливу електроструму;

♦ пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі;

♦ крадіжки зі зломом;

♦ биття скла, дзеркал, вітрин. Додатковий договір передбачає страхування:

♦ майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

♦ майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках. Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям.

Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборот­ним фондам, необхідна їх оцінка.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї части­ни збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію.

Страхова вартість визначається:

♦ для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), - це затрати на виготовлення

аналогу;

♦ для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів - це ціна покупки заміни;

♦ для машин і устаткування - витрати на придбання або відновлення застрахованого об'єкта аналогічного втраченому (за мінусом зносу);

♦ для будівель і споруд - за вартістю будівництва будівлі чи споруди повністю аналогічної тій, що знищена, із урахуванням місцевості, техніко-експлуатаційного стану будівлі та її зносу.

При настанні страхового випадку страхове відшкодування ви­плачується після того, як повністю виявлено причини та розмір збит­ків. Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якої вони

застраховані, а в разі пошкодження цих об'єктів - на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми. Витрати на відновлення враховують:

♦ витрати на придбання матеріалів та запасних частин для ремонту;

♦ витрати на оплату ремонту;

♦ витрати на доставку матеріалів до місця ремонту та інші видатки, необхідні для доведення пошкодженого майна до стану, що був перед настанням страхового випадку.

До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випад­ку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз тощо.

Кількість і вартість майна, наявного на момент настання страхово­го випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження та видатки, інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів. Після розрахун­ку розміру збитку, визначають розмір страхового відшкодування.

Страхове відшкодування визначається за формулою:

. збиток * страхова сума

Страхове відшкодування =---------------- -----------

вартість майна

Якщо майно було втрачене або пошкоджене з вини страхувальни­ка, то страхове відшкодування зменшується на ЗО %. Якщо за фактом знищення або пошкодження майна відкрито кримінальну справу, то страховик сплачує ЗО % страхового відшкодування, а решту - після закінчення розслідування.

Страхове відшкодування виплачується:

♦ у випадку повноїзагибелі майна-у розмірі дійсної(відновної) вартості
з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для
подальшого використання, але в межах страхової суми;

♦ у разі часткового пошкодження майна - у розмірі різниці між
заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна,
придатних для подальшого використання, а при страхуванні за
відновною вартістю - в розмірі витрат на його відновлення, але
не більше страхової суми.

Страхування відповідальності юридичних осіб. Усі підпри­ємства - від дрібних виробників до транснаціональних корпо­рацій - несуть відповідальність за шкоду, завдану у процесі їх діяльності життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Отже, умови, які можуть призвести до відповідальності, дуже широкі. Тому поліс страхування відповідальності покриває ризики відповіда­льності комерційної, виробничої та торговельної діяльності, крім чітко визначених у полісі винятків.

Страхувальник заповнює заяву, де особлива увага приділяється:

♦ стану приміщення страхувальника, освітленню, огорожі, східцям;

♦ роботі працівників страхувальника на території третіх осіб,
характеру послуг (товарів) страхувальника;

♦ майну страхувальника, яке він здає в оренду, спортивній та
соціальній діяльності страхувальника, стану дитячих і медичних
закладів, які належать страхувальникові.

Ця інформація дає змогу страховикові оцінити можливість нанесення тілесних пошкоджень людині або шкоди її майну, передба­чити необхідні ліміти відповідальності.

У договорі страхування ліміт відповідальності визначається на рік або агрегатний (тобто сумарний). Крім того, страховик установлює ліміт на кожний страховий випадок (подію), а також безумовну франшизу в розмірі 10% і більше від суми збитку. Страхова премія визначається на основі валового обороту або заробітної плата, якщо премія розраховується від кількості працівників. Договір страхування може містити умову пере­рахунку страхової премії після закінчення дії договору.

До стандартного покриття страхування цивільної відпові­дальності додаються доповнення, де залежно від діяльності стра­хувальника визначаються особливі умови та винятки:

♦ страхування відповідальності за забруднення навколишнього
середовища;

♦ страхування відповідальності перед споживачем;

♦ страхування відповідальності за орендоване страхувальником

майно;

♦ страхування фінансових збитків.

Відповідальність перед споживачем може включатися й до полі­су відповідальності товаровиробника за якість продукції, що поширює надане покриття. Наприклад, вантажники, які заносили в дім нові меблі, ненавмисне розбили антикварну вазу, яка була в кімнаті. Усі витрати будуть компенсовані за полісом, який містить ризик від­повідальності перед споживачем. Можливо, це буде поліс відповіда­льності роботодавця, можливо, товаровиробника. Якщо ж інше не передбачено, то компенсація буде виплачена за полісом цивільної відповідальності. Щоб уникнути складної ситуації, коли ризик може бути включений до інших договорів страхування відповідальності, у договорі страхування загальної цивільної відповідальності засто­совується застереження: «страховик компенсує страхувальникові суми збитків третім особам, якщо шкода не покривається ніяким іншим полісом страхування».

У полісі страхування цивільної відповідальності фінансові збит­ки визначаються як прямо не пов'язані зі шкодою здоров'ю або май­ну третіх осіб. Наприклад, під час ремонтних робіт у приміщенні страхувальника було пошкоджено електричний провід і в сусідньому офісі не стало світла. Страхувальник має відшкодувати фінансові зби­тки цієї фірми, які виникли внаслідок перерви в роботі.

Страхування відповідальності охоронних служб, будівельних ком­паній, власників готелів, товаровиробників, роботодавців здійснюєть­ся на особливих умовах, які визначаються в додатках до полісу стра­хування цивільної відповідальності або розглядаються як окремі види страхування. Так, Мюнхенське перестрахувальне товариство рекоме­ндує страховикам ризики відповідальності товаровиробників та загаль­ної цивільної відповідальності розглядати як одне комбіноване покрит­тя. Однак андеррайтинг здійснюється по кожній групі ризиків. Тому далі розглянемо особливості та умови страхування окремих видів ризиків.

2. Страхування виробничих ризиків

Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна поширене у країнах із розвину­тою ринковою економікою. Страхування на випадок збитків від перерв у виробництві - важлива частина підприємницьких ризиків. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що здійснює підприємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна.

На відміну від багатьох видів страхування, об'єктом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випад­кова втрата майбутньої користі (у даному разі - очікуваного прибут­ку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втра­тою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постій­но підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної ви­робничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення вироб­ничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою проти­стояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементар­ним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпошире­нішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різ­номанітну композицію ризиків - чи то у формі «від усіх ризиків», чи у формі FLЕХ, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоши­реніших ризиків: Fіге - вогню, Lighting - удару блискавки, Ехрlоsіоn -вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призу­пинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно - і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхуван­ня користується найбільшою популярністю серед страховиків і стра­хувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку ґрун­тується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є МLОР (Machinery Loss Profit Insurance - страхування від втрати прибутку через аварію машин) та АLОР (Аdvance Loss of Profits - страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов'язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Традиційне страхування майнових засобів досить часто покри­ває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав унаслідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втра­ти, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити ко­шти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виро­бництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна (основних фондів) у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.

Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вар­тості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку передба­чає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб'єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансуван­ня господарського процесу, зберігання фінансової рівноваги на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку.

Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків:

♦ витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть
протягом виниклої перерви виробничого процесу;

♦ приріст витрат на виробництво, а також додаткових витрат,
спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які
склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків
зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів,
оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи;

♦ втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою.

Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє по­шкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперант, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption - від випадкового переривання бізнесу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страху­вання від втрати прибутку.

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страху­ванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які мо­жуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку-брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічно­му значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо по­в'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи витрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухгал­терського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті - це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхува­льник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персо­нал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхуваль­ник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника іден­тичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то вели­чину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом - мето­дом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною мето­дикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудито­ром. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на вироб­ничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезон­ність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох по­передніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції вели­чини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхуваль­ником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менедже­рам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид гос­подарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страху­вальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в ме­жах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Отже, тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержуються прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування береться коротшим за 12 місяців, страховики застосовують таблиці фракційного типу: для коротших термінів страхова сума встановлю­ється відносно вищою, ніж для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкодування тривалістю від кількох місяців до одного року. Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розраховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страхування. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Особливість їх взаємозв'язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної залежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробництва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.
Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають ураховуватися такі особливості господарської діяльності страхувальника:

а) сезонність виробництва;

б) тривалість терміну відшкодування;

в) характер конкуренції в даній галузі;

г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку.
Власна участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.

У міжнародній практиці застосовуються й інші специфічні різнови­ди страхування підприємницьких ризиків: страхування контрактів (у тому числі експортно-імпортних), фінансово-кредитних операцій, стра­хування змін кон'юнктури ринку, тощо.

Поиск по сайту: