Патріотичне виховання на уроках української мови

Олександра Глазова,

доцент ІППО КУ імені Бориса Грінченка,

кандидат педагогічних наук

Патріотичне виховання на уроках української мови

(на прикладах дидактичного матеріалу для 6 класу)

Учитель будує Україну в дитині, в молодому поколінні.

Омелян Вишневський.

Україна починається з тебе.

В’ячеслав Чорновіл.

Патріотичне виховання – пріоритетний напрям усієї навчально-виховної роботи – на уроках і поза ними. Маємо виховати особистість із розвинутою національно-патріотичною свідомістю.

Чи ж усі педагоги обізнані із психологічними особливостями її розвитку?

Професор Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Омелян Вишневський виділяє три етапи такого розвитку:

«1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення, що припадає на дошкільний і молодший шкільний вік і становить основу, фундамент патріотичного виховання. У батьківській родині відбувається засвоєння дитиною материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. У садочку й школі дитина починає усвідомлювати народні звичаї та обряди (колядки, щедрівки, вертепи та ін.), бере в них участь. Через щорічне повторення народні традиції звичаї та обряди засвоюються як зразки поведінки та способу життя людини, здійснюючи вплив на національно-патріотичне виховання дитини.

2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, який припадає на підлітковий вік, коли школяр із лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання підлітка до різноманітних дитячих і молодіжних громадських, політичних організацій і об’єднань, які беруть участь у вихованні завтрашнього громадянина України. Під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу підліток замислюється над долею рідного краю, його минулим і сучасним, ставить перед собою завдання вибору свого місця в житті й долі рідного народу. Важливим моментом становлення національно-патріотичної свідомості в цей період є формування національної гідності людини.

3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами цього етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації. Державний патріотизм можливий за наявності в народу незалежної держави, бо лише незалежна держава з її символами та конституційними правами є підгрунтям державницького мислення її громадян» [6, 189].

У процесі формування національно-патріотичної свідомості відбувається самоідентифікація індивіда зі своєю нацією, утвердження цінності історичної пам'яті, побудова на її засадах відповідної світоглядної системи, що, з одного боку, є життєво необхідною умовою повноцінної реалізації особистості, а з другого, успішного розвитку українського суспільства в цілому.

Стан і розвиток педагогічних або виховних систем на сучасному етапі оцінюють за рівнем розвитку педагогічних технологій. Сучасні освітні технології спрямовані на створення оптимальних педагогічних умов, що забезпечують дієвий результат на основі визначених закономірностей та алгоритмів. Обов’язковими є активна взаємодія всіх учасників навчального процесу, педагогічна компетентність учителя, правильний вибір ним стратегії, тактики, пріоритетів, форм і методів навчальної діяльності. [7].

У процесі реалізації механізму технології формування патріотичних рис і якостей особистості передовсім потрібно звернути увагу на добір методів навчально-виховної діяльності, які стимулюють процес засвоєння важливих для цього знань, формування національно-патріотичної свідомості та вироблення волі щодо вияву активної громадянської позиції в практичній діяльності. У практиці роботи вчителів виправдав себе бінарний підхід, який включає:

1) методи організації навчально-пізнавальної діяльності (технологія навчання) + методи формування свідомості особистості (технологія виховання);

2) методи навчально-пізнавальної діяльності (технологія навчання) + методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки (технологія виховання) [12].

Стосовно навчання української мови напрями технологічного підходу до патріотичного виховання можна представити таблицею:

Мова – могутній засіб світоглядно-психологічного впливу. В окремих мовних одиницях і особливо в текстах фіксуються попередні етапи пізнання та відбувається перенесення їх на наступні етапи – саме ця властивість мови забезпечує спадкоємність культури. Мова є водночас і знаряддям, і продуктом духовної діяльності людей, і матеріальним носієм міжсуб’єктної інформації, що інтегрує духовну діяльність людини в поле духовної діяльності народу [11, с. 29].

Стрижневими у формуванні національної самосвідомості є так звані «тексти культури», а також окремі вжиті в текстах і поза ними слова, що викликають етно-культурні (фонові), специфічно національні асоціації: козак, рушник, калина, тополя, криниця, вишиванка та ін.

Добираючи для опрацювання на уроках мови дидактичний матеріал, доцільно зосередитися на патріотичній тематиці, яка сприяє вихованню честі, гідності та інших важливих духовних якостей захисників і будівничих вітчизняної державності.

Всебічно дослідивши український фольклор з часів Київської Русі й до середини ХХ століття включно, Григорій Ващенко серед характерних рис світогляду українця виявив щирий патріотизм. «Український лицар живе для Батьківщини: він завжди готовий віддати за неї своє життя. Найдорожче для нього – лицарська честь і слово; найбільша ганьба для нього – зрада вірі й Україні», - вважав педагог.

Особливу цікавість і симпатію в учнів викликає образ українського козака – захисника Батьківщини від чужоземних загарбників, носія високої національної свідомості та глибокої духовності.

«Сьогодні образ козака-лицаря входить до змісту виховного ідеалу, але скоріше, власне, як ідеалу і свідчення того, як багато значить для нації сила, і що не позичати її треба в сусідів, а виробляти у власному характері, - вважає Омелян Вишневський. - Досвід козацтва підказує висновок, що мав би спонукати нас воскрешати в собі не лише автентичні для нас духовність, порядність і благородство, але й (можливо, найперше) силу, експансивність і здатність не тільки до оборони, але й до наступу, який часто і є найкращою обороною. Потребуємо розвивати в нашій молоді не тільки те, чим наділила нас природа, але й те, завдяки чому хлібороби колись ставали козаками…» [5]. Сьогодні ці слова звучать особливо актуально.

Для докладного усного переказу можна запропонувати шестикласникам такий текст:

Традиційна зброя українців [1]