Термінологічний словник. 1. Сукупні видатки та рівноважний ВВП на основі моделі „витрати -випуск”

Тема 9. Сукупні витрати і ВВП.

Питання лекції:

1. Сукупні видатки та рівноважний ВВП на основі моделі „витрати -випуск”.

2. Модель „вилучення – ін’єкції”.

3. Сукупні видатки та потенційний ВВП.

Питання для самостійного вивчення:

1. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями.

Література:

1. 2 с. 57 – 68

2. 4 с. 229 – 243

3. 5 с. 88 – 91

Мета теми — надати можливість вивчити механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП.

Модель «сукупний попит — сукупна пропозиція», є базовою моделлю економічної рівноваги. Моделі, які спираються на видатки, є похідними від неї, тобто засобом сходження від абстрактного до конкретного. В реальній практиці економічні суб’єкти не знають обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом стоять сукупні видатки, а за сукупною пропозицією — вироблений ВВП. Тому в реальному економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП.

Питання1. Сукупні витрати та рівноважний ВВП на основі моделі

“витрати – випуск.”

Для поступального розвитку економіки вироблена продукція в умовах повної зайнятості має бути продана.

Інакше кажучи, сукупні видатки — загальна сума видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою, — мають бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.

До початку 1930-х років більшість економістів заперечували можливість ситуації, за якої рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції, виготовленої за повної зайнятості ресурсів. Згідно з цим поглядом, якщо така ситуація і виникає, то ціни, заробітна плата і процентні ставки швидко знижуються, щоб ліквідувати відносний надлишок товарів, який утворився, і подолати незначний спад виробництва, зумовлений недостатніми видатками. У результаті відновлюється рівень виробництва за повної зайнятості ресурсів. Деякі економісти дотримуються цього погляду і сьогодні.

На підставі досвіду Великої депресії Дж. М. Кейнс показав, що в національній економіці можуть виникати недостатні сукупні видатки, менші за ті, які потрібні для купівлі товарів і послуг, вироблених за повної зайнятості. У цьому разі фактичний рівень безробіття буде вищий за його природну норму. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене безробіття. І навпаки, можлива ситуація, коли сукупні видатки перевищують ті, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості. Тоді загальний рівень цін векономіці зростатиме.

Модель «витрати — випуск» є кейнсіанською моделлю закритої національної економіки. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП.

Для розуміння рівноваги в економіці за цією моделлю слід розрізняти фактичні і заплановані сукупні витрати.

Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП. Тому в моделі “витрати-випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Для даної моделі рівняння сукупних витрат можна визначити таким чином: СуВ = СВ + ВІ = ВВП. Згідно з цим рівнянням, ВВП — вироблений продукт, а СВ (споживчі витрати) + ВІ (валові інвестиції)—сукупні витрати.

Співвідношення між сукупними витратами та ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. В результаті виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ < ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів і незапланованим приростом інвестицій у товарні запаси. За цих умов у підприємств з’являється мотивація зменшувати виробництво до рівня попиту. Це відновлює рівновагу між ВВП та сукупними видатками

І навпаки, коли СуВ > ВВП, виникає недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів і, відповідно, незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси. Це слугує для підприємств підставою збільшити виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємств. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносяться витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємства стосовно очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємств про сукупний попит (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю, так виникають незаплановані інвестиції. До них відносяться витрати, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси. Отже, фактичні інвестиції складаються з запланованих та незапланованих інвестицій.

Таким чином, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП:

СуВ +/- ВІ_н = ВВП

де +/- ВІ_н – збільшення або зменшення незапланованих інвестицій в товарні запаси

СуВ +/- ВІ_н – фактичні сукупні витрати.

Із формули випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це досягається за рахунок незапланованих інвестицій.

Якщо між сукупними витратами і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю. Таким чином незаплановані інвестиції грають в економіці балансуючу роль.

Рівноважний ВВП — це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному році. Економіка постійно тяжіє до рівноваги. У випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат, і навпаки, сукупні витрати менші від ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат. Аналіз рівноважного ВВП можна здійснити за допомогою графічної моделі «витрати-випуск», яка досить часто іменується як «кейнсіанський хрест».

Економіка постійно прагне до рівноваги як своєї природної норми. Це означає: коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат; якщо ж, навпаки, сукупні витрати менші за ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат.

Для більш ґрунтовнішого розуміння рівноважного ВВП розглянемо умовний приклад визначення рівноважного ВВП (у млрд. грн.) на основі моделі “витрати-випуск “.

Табл. 9.1.

Визначення рівноважного ВВП (млрд. грн.)
на основі моделі “витрати-випуск“

У наведених у таблиці цифрах враховане наше припущення, що об’єктом аналізу є приватний сектор закритої економіки. Це означає відсутність у складі сукупних витрат державних закупівель і чистого експорту. За цих умов СуВ = СВ + ВІ.

Сукупні витрати визначаються із припущення, що заплановані споживчі витрати (СВ) збільшуються при збільшенні доходу кінцевого використання, а заплановані інвестиції незмінні і становлять 40 млрд. грн.

У перших трьох рядках таблиці наведені випадки, коли сукупні витрати перевищують фактичний рівень виробництва, що супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси й породжує мотивацію до збільшення ВВП.

Протилежні процеси відображають останні два рядки, коли сукупні витрати менші, ніж фактичний рівень виробництва. За даних умов незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси примусить підприємства зменшити виробництво продукції.

ВВП є рівноважним лише тоді, коли вироблений ВВП і сукупні витрати становлять 160 млрд. грн. Це означає, що лише в даному випадку плани підприємств збігаються з планами покупців.

Аналіз рівноважного ВВП можна зробити і з допомогою графічної моделі “витрати-випуск“, яку досить часто називають “кейнсіанський хрест “.

Рис. 9.1. Рівноважний ВВП у моделі “витрати-випуск”

На горизонтальній осі графіка представлено ВВП, а на вертикальній – фактичні сукупні витрати, тобто СуВфакт. = СуВ ВІн. Бісектриса відображає ситуацію, коли фактичні й заплановані сукупні витрати однакові. Перетин ліній фактичних і запланованих сукупних витрат у точці Т₁ свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ₁ = СуВ) і про те, що рівноважний ВВП дорівнює ВВП₁.

Але в дійсності сукупні витрати, як правило, не збігаються із запланованими сукупними витратами. Так, СуВ₂ < СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (ВВП₂ > ВВП₁). У цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій у товарні запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП – від ВВП₂ до ВВП₁. У протилежному випадку СуВ₃ > CуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції менше, ніж планували покупці (ВВП₃ < ВВП₁). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП – від ВВП₃ до ВВП₁.

Питання 2. Модель «вилучення— ін'єкції»

Модель “вилучення-ін’єкції “ – це модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу. В основі цієї моделі лежить та обставина, що в потоці “доходи-витрати” постійно виникають як вилучення, так і ін’єкції.

Як відомо, будь-який обсяг виробництва породжує певну величину доходу кінцевого використання. Одну частку цього доходу домашні господарства й підприємства (фірми) можуть заощаджувати, тобто не використовувати на споживання. Тому заощадження являють собою вилучення із потоку “доходи-витрати”. Оскільки заощадження – це потенційні витрати, то внаслідок вилучення частки доходу на заощадження споживчі витрати будуть недостатніми, щоб викупити весь обсяг вироблених споживчих товарів. Це може призвести до зменшення ВВП.

Але цьому є альтернатива. Виробництво може частково переключатися зі споживчих товарів на інвестиційні. Така реструктуризація виробництва може відбутися за умови, що вилучення частки доходу у вигляді заощаджень через фінансові ринки обернеться адекватним збільшенням інвестиційних витрат.

Інвестиції, на противагу заощадженням, можна розглядати як ін’єкції витрат у потік “доходи-витрати”, тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження. Питання в тому, в якій мірі відбувається ця компенсація, або як співвідносяться між собою вилучення у формі заощаджень та ін’єкції у формі інвестицій. Відповідь на це запитання може мати декілька варіантів.

Перший. Якщо вилучення із доходу у формі заощаджень перевищує інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати (СуВ) будуть меншими, ніж фактичний ВВП. Оскільки сукупні витрати визначають рівноважний ВВП, це означає, що фактичний ВВП перевищуватиме рівноважний ВВП.

Другий. Якщо вилучення із доходу в формі заощаджень менші, ніж інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати (СуВ) будуть перевищувати фактичний ВВП. Це означає, що фактичний ВВП буде меншим, за рівноважний ВВП.

Третій. Якщо вилучення та ін’єкції збігаються за своєю величиною, то втрати сукупних витрат на потенційних витратах у формі заощаджень компенсуються їх збільшенням у формі інвестицій. Тому сукупні витрати (СуВ) дорівнюють фактичному ВВП, який одночасно є рівноважним.

Оскільки об’єктом нашого аналізу є приватна економіка закритого типу, ми абстрагуємося від інших видів вилучень та ін’єкцій. В дійсності, крім заощаджень та інвестицій, вилученнями з потоку “доходи-витрати” є також податки та імпорт, а ін’єкціями – ще державні закупівлі та експорт. Тому в широкому контексті вилучення слід розглядати як будь-яке використання доходу не на закупку ВВП, а ін’єкції – як будь-яке збільшення витрат на виробництво ВВП. Надалі ми розширимо об’єкт нашого аналізу і врахуємо інші вилучення та ін’єкції.

Отже, рівноважний ВВП – це такий ВВП, який забезпечується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домашніх господарств стосовно заощаджень збігаються з планами підприємств (фірм) щодо інвестицій. Тому умовою рівноваги на товарному ринку є рівновага між заощадженнями й запланованими інвестиціями, тобто З = ВІзаплановані. Але крім запланованих можуть виникати й незаплановані інвестиції, тобто інвестиції в товарні запаси. Збільшення товарних запасів спричиняє незаплановане збільшення інвестицій, і навпаки. За цих умов між заощадженнями й запланованими інвестиціями виникає розбіжність. Але фактичні інвестиції (ВІзапл. ВІнезапл.) завжди балансуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій. Тобто незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, який постійно приводить у відповідність фактичні інвестиції та заощадження. Такий висновок перекликається із методом “витрати-випуск”, згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП, що досягається за рахунок незапланованих інвестицій у товарні запаси: СуВ ВІнезапл. = ВВП.

Залежність рівноважного ВВП від співвідношення між заощадженнями й запланованими інвестиціями можна показати з допомогою таблиці 6.2, яка спирається на умови таблиці 6.1.

Табл. 9.2.

Визначення рівноважного ВВП на основі моделі “вилучення-ін’єкції”

Із даної таблиці видно, що в тих випадках, коли заощадження менші, ніж заплановані інвестиції (три перших рядки), виникає незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси, які вирівнюють заощадження та фактичні інвестиції (колонка 6), тобто З = ВІзапл. – ВІнезапл., а СуВ – ВІнезапл = ВВП.

У цих випадках має місце недовиробництво, тобто фактичний ВВП менший, ніж рівноважний ВВП. Тому підприємства будуть зацікавлені в збільшенні виробництва.

У тих ситуаціях, коли заощадження більші від запланованих інвестицій (два останніх рядки), виникає незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси, які вирівнюють заощадження й фактичні інвестиції (колонка 6), тобто З = ВІзапл. + ВІнезапл., а СуВ + ВІнезапл. = ВВП. За цих умов спостерігається перевиробництво, тобто фактичний ВВП більший від рівноважного ВВП, що примушує підприємства скорочувати виробництво.

Лише в одному випадку (рядок 4) заощадження збігаються із запланованими інвестиціями, а незаплановані інвестиції в товарні запаси дорівнюють нулю. В цьому випадку заощадження (40 млрд. грн.) дорівнюють запланованим інвестиціям (40 млрд. грн.), тобто З = ВІзапл., а сукупні витрати (160 млрд. грн.) дорівнюють ВВП (160 млрд. грн.), тобто СуВ = ВВП. За цих умов фактичний ВВП дорівнює рівноважному.

Визначення рівноважного ВВП з допомогою моделі “вилучення-ін’єкції” можна відобразити графічно.

Рис. 9.2. Рівноважний ВВП у моделі “вилучення-ін’єкції”

На рисунку 9.2 лінія запланованих інвестицій (ВІзапл.) має вигляд горизонтальної лінії, тобто припускається, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (З) має вигляд позитивної похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу. Всі припущення повністю відповідають умовам наведеної вище таблиці 9.2.

Згідно з моделлю “вилучення-ін’єкції”, рівноважний ВВП дорівнює ВВП₁, оскільки лише в цьому випадку заощадження відповідають запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній у точці З₁. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки, тобто З = ВІзапл. Тому СВ + ВІзапл. = ВВП.

За більш високих рівнів ВВП заощадження, які є функцією ВВП, будуть перевищувати заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат (СуВ). Так, коли ВВП дорівнює ВВП₂, заощадження більші від запланованих інвестицій (З₂ > ВІзапл.), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого збільшення інвестицій в товарні запаси (З₂ = ВІзапл. + ВІнезапл.). За більш низьких рівнів ВВП заощадження, як функція ВВП, будуть меншими, ніж заплановані інвестиції. Так, коли ВВП дорівнює ВВП₃, заощадження менші від запланованих інвестицій (З₃ < ВІзапл.), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого зменшення інвестицій у товарні запаси (З₃ = ВІзапл. – ВІнезапл.).

Графічно величина незапланованих інвестицій у товарні запаси дорівнює відстані по вертикалі між лініями заощаджень та запланованих інвестицій. При ВВП на рівні ВВП₂ лінія заощаджень знаходиться вище від лінії запланованих інвестицій, унаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють “+“ ВІнезапл. При ВВП на рівні ВВП₃ лінія заощаджень знаходиться нижче від лінії запланованих інвестицій, унаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють “–“ ВІнезапл. При ВВП на рівні ВВП₁ ці лінії перетинаються, й тому незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Якщо заощадження – це функція фактичного ВВП (З = f (ВВП), то заплановані інвестиції є елементом запланованих сукупних витрат (СуВ = СВ + ВІзапл.) й одночасно фактором, який визначає рівень рівноважного ВВП. Це означає, що розбіжність між заощадженнями та запланованими інвестиціями визначає розбіжність між фактичним і рівноважним ВВП. Так, при фактичному ВВП на рівні ВВП₂ заощадження перевищують заплановані інвестиції (З₂ > ВІзапл.).Тому фактичний ВВП перевищує рівноважний ВВП (ВВП₂ > ВВП₁), що породжує тенденцію до скорочення виробництва. При фактичному ВВП на рівні ВВП₃ заощадження відстають від запланованих інвестицій (З₃ < ВІзапл.). Тому фактичний ВВП менший від рівноважного ВВП (ВВП₃ < ВВП₁), що породжує тенденцію до збільшення виробництва.

Досі в моделі “вилучення-ін’єкції“ єдиним мінливим елементом були заощадження, які змінювалися внаслідок зміни доходу. Заплановані інвестиції приймалися як незмінна величина. За цих умов співвідношення між заощадженнями й запланованими інвестиціями залежали лише від динаміки заощаджень. Але в дійсності зміна доходу та заощаджень спричиняє зміну запланованих інвестицій.

По-перше, заплановані інвестиції можуть змінюватися зі зміною доходу. Це обумовлюється тим, що при зростанні доходу підвищуються прибутки підприємств, які збільшують їхні можливості до інвестування за рахунок власних джерел фінансування. Крім того, зростання доходу є ознакою сприятливої економічної кон’юнктури, що теж може збільшити мотивацію підприємств до інвестування. За цих умов лінія запланованих інвестицій у графічній моделі “вилучення-ін’єкції” повинна мати вигляд позитивно похилої лінії.

По-друге, заплановані інвестиції можуть змінюватися внаслідок зміни процентної ставки на ринку позичкового капіталу. На цьому ринку заощадження є пропозицією позичкових грошей, заплановані інвестиції – попитом на них, а процентна ставка – їхньою ціною. Якщо пропозиція позичкових грошей (заощадження) змінюється, то змінюється їхня ціна, тобто процентна ставка. Це впливає на попит позичкових грошей і заплановані інвестиції. Отже, щоб представити більш реальну ситуацію у співвідношенні між заощадженнями і запланованими інвестиціями, слід поєднати графік ринку позичкового капіталу та модель “вилучення-ін’єкції” (див. рис 9.3 і 9.4).

Рис. 9.3. Ринок позичкового капіталу Рис. 9.4. Модель “вилучення-ін’єкції”

На рисунку 9.3 функція заощаджень – це позитивно похила лінія, яка свідчить про пряму залежність заощаджень від процентної ставки, а функція запланованих інвестицій має вигляд від’ємно похилої лінії, що свідчить про обернену залежність запланованих інвестицій від процентної ставки. Що вища процентна ставка, то більші заощадження й менші заплановані інвестиції, і навпаки. Отже, процентна ставка змінює заощадження та заплановані інвестиції в протилежних напрямках.

Згідно з механізмом ринку позичкового капіталу, процентна ставка змінюється доти, доки заощадження не врівноважуються із запланованими інвестиціями. Якщо процентна ставка надто низька, інвестори пред’являють більш високий попит на позичкові гроші, ніж їхня пропозиція (заощадження). За такої ситуації процентна ставка зростатиме. В іншому випадку, коли процентна ставка надто висока, величина заощаджень перевищує заплановані інвестиції, тобто пропозиція позичкових грошей більша від попиту на них, що викликає зниження процентної ставки. Рівноважна процентна ставка знаходиться в точці перетину ліній заощаджень і запланованих інвестицій.

Тепер розглянемо, як зміни на ринку позичкового капіталу впливають на співвідношення між заощадженнями й запланованими інвестиціями. Початково рівновага на рисунках 9.3 і 9.4 знаходиться в точці Т₁, якій відповідає рівноважний ВВП на рівні ВВП₁. Тепер припустимо, що ВВП збільшився до ВВП₂. У моделі “вилучення-ін’єкції” це збільшить заощадження до З₂ при запланованих інвестиціях на рівні ВІ₁. На графіку ринку позичкового капіталу (рис. 9.3) збільшення ВВП не залежить від процентної ставки. Тому лінія заощаджень зміщується вправо в положення З₂. Це спричиняє нерівновагу за даної процентної ставки, яка супроводжується появою незапланованих інвестицій, тобто ВВП₂ визначає рівень нерівноважного ВВП.

Оскільки збільшення заощаджень означає збільшення пропозиції позичкових грошей, то внаслідок цього процентна ставка знизиться до ПС₂ (рис. 6.3) та викличе збільшення попиту на позичкові гроші з боку інвесторів, тобто збільшення запланованих інвестицій. У точці Т₂ (рис. 9.3 і 9.4) заощадження й заплановані інвестиції знову врівноважуються, але за більш низької процентної ставки. Це усуває незаплановані інвестиції, а ВВП на рівні ВВП₂ стає рівноважним.

Отже, процентна ставка вирівнює заощадження й заплановані інвестиції. Якщо заощадження збільшуються, процентна ставка падає та викликає збільшення запланованих інвестицій до нового рівня заощаджень. Якщо заощадження зменшуються, процентна ставка зростає і спричиняє скорочення незапланованих інвестицій до нового рівня заощаджень.

Тепер розглянемо протилежну ситуацію, коли рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується з боку запланованих інвестицій. За даної процентної ставки інвестиції можуть змінюватися під впливом факторів, що не залежать від процентної ставки. Проте ці фактори зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Одним із таких факторів є технологічні нововведення. Для того щоб розглянути цю ситуацію, звернемося до графіків (див. рис. 9.5 і 9.6).

Рис. 9.5. Ринок позичкового капіталу Рис. 9.6. Модель “вилучення-ін’єкції”

Припустимо, що початкова рівновага знаходиться в точці Т₁, коли

З₁ = ВІ₁ (рисунки 9.5 і 9.6). Якщо з’являється технологічне нововведення, воно викликає збільшення попиту на інвестиції, тобто запланованих інвестицій. У моделі “вилучення-ін’єкції” (рис.9.6) лінія запланованих інвестицій зміщується вгору, в положення ВІ₂. Це спричиняє збільшення ВВП (до ВВП₂) і заощаджень (до З₂). Отже, рівноважний ВВП збільшується до ВВП₂.

На ринку позичкового капіталу лінія запланованих інвестицій зміщується вправо, в положення ВІ₂, що викликає збільшення процентної ставки до ПС₂. Оскільки заощадження перебувають у прямій залежності від процентної ставки, їхня величина збільшується до З₂ і в точці Т₂ заплановані інвестиції врівноважуються заощадженнями.

З розглянутого можна зробити наступні висновки:

1. Якщо нерівновага на товарному ринку порушується змінами у величині заощаджень, то це обернено впливає на процентну ставку, яка обернено змінює заплановані інвестиції до нового рівня заощаджень і відновлює рівновагу. Якщо нерівновага порушується змінами у величині незапланованих інвестицій, то це прямо впливає на процентну ставку, яка прямо змінює заощадження до нового рівня запланованих інвестицій. Отже, процентна ставка відіграє ключову роль: вона змінюється таким чином, щоб урівноважити заощадження та заплановані інвестиції.

2. Рівновага між заощадженнями й запланованими інвестиціями – це, в першу чергу, рівновага на ринку позичкового капіталу, завдяки якій забезпечується рівновага на товарному ринку. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою досягнення рівноваги на товарному ринку.

Питання 3. Сукупні видатки та потенційний ВВП. Інфляційний та рецесійний розриви.

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній, або без інфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Ідеальним є такий варіант, коли сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Проте, як правило, сукупних видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо за цих умов сукупних видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

На графіку ВВП_п — це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2. Але фактично економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних, а фактичний рівноважний ВВП значно менший ніж потенційний.

СуВ СуВ = ВВП

СуВ2 Т2 СуВ2

СуВ1

СуВ1 Т1 Рецесійний розрив

ВВП1 ВВП_п ВВП

Рецесійний розрив — це величина, на яку фактичні сукупні витрати мали б зрости, щоб забезпечити досягнення потенційного ВНП без зростання цін. Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом. Графічно рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лініями СуВ1 та СуВ2.

Якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості відомий, то величина рецесійного розриву визначається за формулою:

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують ту їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості. Якщо за цих умов сукупні видатки є надмірними порівняно з потенційним ВВП, то в економіці виникає інфляційний розрив. Графічно інфляційний розрив – це відстань між паралельними лініями.

СуВ СуВ = ВВП

СуВ1 Т1 СуВ1

СуВ2 Т2 Інфляційний розрив

ВВП2 ВВП1 ВВП

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб забезпечити зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін. Розрив називається інфляційним тому, що викликає в економіці інфляційний надлишок. Інфляційний розрив виникає у зв'язку з тим, що зростання сукупних витрат не супроводжується адекватним зростанням виробництва.

Термінологічний словник

Вилучення — частина поточного доходу, яка не спрямовується на сукупні видатки.

Заплановані інвестиції — інвестиції, що їх підприємства планують вкладати у виробництво згідно зі своїм платоспроможним попитом.

Ін’єкції — приріст видатків поточного періоду, які здійснюються за рахунок доходу попереднього періоду.

Інфляційний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості.

Метод «видатки—випуск» — метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними видатками і виробленим ВВП.

Метод «вилучення—ін’єкції» — метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу.

Незаплановані інвестиції — інвестиції, що їх підприємства зму­шені вкладати в товарні запаси в умовах економічної нерівноваги.

Рецесійний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зрости з метою збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня.

Поиск по сайту: