Про жанрову специфіку твору

«Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший

у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літера-

турі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту,

діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для

читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На пер-

шому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є цар-

ство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує

в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає

свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору,

відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жан-

рових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах.

На слов’янському ґрунті вона існувала в давній українській лі-

тературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають непере-

вершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла

свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Ко-

билянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним

протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Intermezzo» має виразно ліричний характер.

Чому, як ви вважаєте?

Відповіді учнів підсумовує вчитель: у новелі відтворено по-

чуття й настрої ліричного героя, викликані певними життєвими

обставинами.

У творі незвичайні «дійові особи», зазначені автором у під-

заголовку. Для новели характерні неповторна образність худож-

нього слова, ритмічність і мелодійність мови. Це споріднює но-

велу з музикою.

Аналіз системи образів твору та образотворчих засобів

Хоч новела нагадує мозаїку, але сюжет все ж таки окреслю-

ється. Це втеча від людини й повернення до неї. З одного світу

ліричний герой потрапляє в інший, протилежний, тобто М. Ко-

цюбинський використовує прийом контрасту. Порівняймо ці два

світи.

 Що «живе» у першому світі, а що в другому? (У першому — міс-

то, суєта, скрегіт і бруд, людське горе, жорстокість. У друго-

му — царство природи, розмаїття барв і звуків, тиша, спокій.)

 Проілюструйте це уривками з новели.

Робота з текстом (дайте письмову відповідь)

 Назвіть образи новели

Словникова робота

Архітектоніка — принцип побудови літературного твору;

композиція.

 Що ви можете сказати про героя твору — оповідача?

Це людина високої духовної культури, інтелігент-демократ.

Він має розвинене естетичне почуття, добре розуміє красу і ве-

лич природи — сонця, землі, неба й симфонії поля. Це митець

і філософ, бо вся розповідь пройнята філософськими роздумами.

Прислухаймося до них.

Слово вчителя

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те,

що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще

спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як

пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні мірку-

вання, самоаналіз.

Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не

можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити

думку про залежність окремої особи від суспільства.

 Як ви уважаєте, чи є правомірною думка багатьох дослідни-

ків про те, що у вищезгаданих фразах роздуми М. Коцюбин-

ського про місце й роль письменника в суспільстві? Даючи

відповідь, зважте на життєву основу новели.

Слово вчителя

Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой

не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються тра-

гічні події, що настали після революційних виступів у час реакції.

В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви

терору: «Як вас багато… Це ви, що з вас витекла кров у маленьку

дірку від солдатської кульки… вас завивали у білі мішки, гой-

дали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті

ями, звідки вас вигрібали собаки».

Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасни-

ком революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає

як особисте лихо: «…лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав

з мене всю кров», «…вони складали у моє серце, як до власного

сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з ба-

дьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зе-

лені» і коментар.

Образи зозулі, собак ніби психологізовані, олюднені. Зозуля —

«найближча приятелька», а три білих вівчарки мають індивіду-

альні людські характери. Це також і образи-символи.

Зозуля — суто народний образ — символ. Вона пророкує стом-

леному митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію.

Самозакохана Пава символізує дворянство.

Трепов — жандармерію («Трепов солідний, розважний. Він зо-

всім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його силь-

них ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги»)

До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутріш-

ніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство,

якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

Центральну частину сюжетної оповіді становлять чотири пей-

зажі. Але це не тільки майстерні описи села й поля. Вони розкри-

вають любов ліричного героя до рідної землі, його художницьку

спостережливість, уміння словом, як найтоншим різцем, переда-

вати життя природи, її звуки, мінливість. А ще кожен пейзаж-

ний фрагмент несе в собі філософський зміст.

Читання (бажано напам’ять) учителем або заздалегідь підго-

товленим учнем уривка «Мої дні течуть тепер серед степу», за-

кінчуючи словами «клекотить в соках надія й те велике жадання,

що його звати — плодючість». Читання на фоні Четвертої сим-

фонії Бетховена — друга частина (адажіо).

Запитання:

 Які образи переважають в уривку — зорові чи слухові? Об-

грунтуйте.

 Які мікрообрази, метафори й вислови запам’яталися?

 Продовжіть читати цей пейзаж до слів «так буде вічно» й по-

думайте, який філософський зміст він має.

Загальний краєвид села завершується коротким мудрим су-

дженням з галузі діалектики часу й руху. Спостерігаючи за тим,

як безперервно йдуть по колу крила вітряків, оповідач згадує

влучний афоризм — йому здалося, що крила повторюють слова

«…так буде вічно… так буде вічно».

Читання другого пейзажного опису від слів «…я повний приязні

до сонця» до «Я теж пустив свою душу під пар».

 Який центральний образ цього уривка? Яку роль він віді-

грає?

 Що означає вислів: «Я теж пустив свою душу під пар»?

Поетичний одухотворений образ сонця — справжній гімн йому.

Ліричний герой з пошаною звертається до нього, говорить з ним

як із розумною, доброю істотою. Урочисто й з любов’ю звучать

слова: «Сонце, я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий за-

сів — хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні?». Філософ-

сонцепоклонник зізнається: «Ти дороге для мене», «Я тебе лю-

блю». Філософською основою образу сонця послужило, мабуть,

первісне народне уявлення про небесне світило.

 Чому М. Коцюбинському присвоїли мистецький титул «сон-

цепоклонник»?

Історики літератури, дослідники, очевидно, не розмежували

художній образ оповідача — персонажа твору й реальну особу

автора новели — письменника.

Слово вчителя

Герой новели не тільки сонцепоклонник, а й шанувальник

землі. У наступному фрагменті оповіді він вшановує й возвели-

чує землю. Ліричний герой глибоко відчуває свій зв’язок із нею:

«Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже,— всю я вмі-

щаю в собі».

Низку одухотворених колоритних пейзажів музична картина

літнього поля — це ниви в червні, симфонія поля.

Прочитайте уривок. «Коли лежиш у полі

лицем до неба» до «було прекрасно».

 Що ви «побачили» й «почули», слухаючи уривок?

 Які почуття вас охоплювали?

Відповіді учнів підсумовує вчитель

Тут гармонійно з’єдналися, злилися зорові й слухові образи.

Оповідач фіксує те, що бачить, і слухає пісню, той посів, який

«засівають» жайворонки.

Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі

жайворонок грає на арфі полів. М. Коцюбинський виступає як

майстер вишуканих засобів поетичної мови, знавцем музики при-

роди. Надзвичайно майстерно поєднуються відчуття зору, слуху,

дотику: «Блискають тільки гострі, колючі звуки», «…гнеться й бли-

щить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пше-

ниці».

Слово вчителя з елементами бесіди

Кульмінацією новели є зустріч митця із селянином. Здається,

від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка лірич-

ний герой повинен би тікати. Адже йому знову несуть страж-

дання, розповідають про людське горе. Сповідь селянина пере-

дано болючими імпульсами, які сприймає митець до глибини

душі: «П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз

на тиждень б’ють людину в лице», «Найближча людина готова

продати», «Між людьми, як між вовками».

 Як зреагував головний персонаж-інтелігент на палку, гнівну

промову селянина-протестанта?

 Який висновок для себе зробив оповідач?

 Які зміни відбулися в його свідомості?

Розмова з селянином переконала, що він не повинен шукати

самостійності, тиші й спокою. Свідомий громадянин і патріот

не може відгоритися від людей і стати вільним від суспільства.

Митець одужав, «душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже

грає».

Кінцевий ліричний монолог «Прощайте, ниви» виразно пере-

гукується із загальним естетичним колоритом ліро-епічного твору

й відбиває його ідейне спрямування. Високу художню й суспільно-

політичну ідейність засвідчує заява митця йти поміж люди. Це

означає, що будуть написані нові твори, в основу яких ляжуть

розповіді реальних людей про власні страждання.

V. підсумок

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотож-

ний М. Коцюбинському. Він утілює ідейно-естетичні якості всіх

кращих митців своєї епохи, яким І. Франко дає характеристику

в цій поезії.

 Які риси імпресіоністичного письма і яких рис воно вимагає

від митця й від читача?

Vі. домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника, зіставити із за-

писами в зошиті й почутим на уроці.

2. Аналізувати імпресіоністичну поетику, пояснювати символічні

образи.

3. Довести тезу: «Новела «Intermezzo» — яскравий приклад син-

кретизму творчої палітри М. Коцюбинського».

4. Прочитати повість «Тіні забутих предків».

Урок № 36

Тема. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Трагічна доля Івана і марічки як наслідок суперечності між мрією і дійсністю в повісті. Духовний світ людини у зв’язку зі світом природи.

Фольклорне тло повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Образи та символи в повісті. Образи Івана й Марічки як втілення романтичної ідеї незнищенності кохання

Поетична самобутність Гуцульщини —

не лише в екзотичних пейзажах, а й в уяві і серці гуцулів.

Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня…

Іноді природа оживає в людській уяві дивними образами — і тоді

з’являються різні видіння, духи, творяться легенди й казки.

Н. Горик

Літературна гра «Закінчи речення»(слова -відповіді записати у зошит)

1. В українській літературі М. Коцюбинський відомий переду-

сім як…

2. Слово «іntermezzo» означає…

3. Новела «Intermezzo» присвячена…

4. На початку новели «Intermezzo» і в її фіналі наявний образ…

5. Ознакою драматичного твору в новелі є…

6. «Єднала небо із землею в голосну арфу і грала на струнах сим-

фонію поля» дійова особа новели

7. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку новели «Intermezzo»,

відносили її до…

8. Вівчарка Павла символізує...,Трепов — …

, Оверко — …

9. М. Коцюбинському «присвоїли титул»…

10. Новела «Intermezzo» написана у…

11. Кульмінацією новели є епізод — …

12. Уривок «Прощайте. Йду поміж людьми. Душа готова, струни

тугі, наладжені, вона вже грає» є елементом сюжету — …

 Доведіть тезу: «Новела «Intermezzo» — яскравий приклад син-

кретизму творчої палітри М. Коцюбинського». Що споріднює

новелу з лірикою, музикою, живописом».

 Визначте, які слухові та зорові образи підсилюють у новелі

мінорну тональність, а які — мажорну?

Слово учителя.

Предковічна загадковість Гуцульщини при-

вабило до себе М. Коцюбинського й надихнуло на творчість. Це

стане предметом нашої розмови сьогодні.

Михайла Коцюбинського-художника, письменника-люди-

нознавця, митця-дослідника вабили Карпати.

Задум повісті виник у письменника 1910 р., коли він уперше

побував на Гуцульщині. Письменник зустрічався з гуцулами, ви-

вчав їхні звичаї й обряди, легенди й повір’я. Весь час він прово-

див у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин з квітами.

Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відпо-

відав, що хоче написати правду про гуцульське життя.

Крім особистих вражень, працюючи над повістю, користувався

фольклорно-етнографічними збірниками В. Гнатюка, І. Франка.

Назва повісті виникла не відразу. Перша — «В зелених го-

рах», не вдовольнила письменника. Перебирає інші варіанти:

«Голос віків», «Подих віків», «Відгомін передвіку», «Спадок ві-

ків», «Сила забутих предків» тощо.

Нарешті зупиняється на назві «Тіні забутих предків».

 Що могло не вдовольняти письменника у назві?

 Яка назва найвдаліша, на вашу думку й чому?

Перша назва не вдовольнила письменника, мабуть, тому, що

в ній не було головного — міфологічного світу, у якому жили

люди, не було заглиблення у сиву давнину, про яку авторові так

хотілося розказати і яка жива й донині.

Остаточна назва натякає на загадковість, казковість і дихання

віків. Вона найвлучніша.

Заголовок указує на злободенність порушених проблем. Предки

забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і зараз по-

вторюються в нас.

2. Робота з текстом. Природа в повісті

З нотатника й начерків М. Коцюбинського до твору видно, які

дивні, вигадливі образи викликає в нього карпатська природа.

Його вражають «гори, які вікують у такій тиші, що чують на-

віть дихання худоби». Коли пливуть хмари, їх «лице» видається

письменникові рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна смерека»,

«Кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною і світивсь по-

під скелі недобрим зеленим вогнем», «В тихих місцях Черемош

як сивий віл, а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено

з каменя на камінь».

Уся природа одухотворена.

Ці та інші образні замальовки природи майже в незмінному

вигляді входять у твір.

Бесіда

 Знайдіть описи природи, які, на ваш погляд, найпоетичніші.

Обґрунтуйте свій вибір.

 Які художні образи — плід творчої уяви письменника — ви-

кликають захоплення й подив?

Природа в повісті виходить за межі традиційних функцій пейзажу. Вона

не просто фон чи своєрідний контраст до зображуваних подій. Гу-

цульські краєвиди бачаться нам очима Марічки, Івана, Палагни,

Миколи. Тільки зрідка про них розповідає сам автор. Світ при-

роди й світ людини не йдуть паралельно — вони одне ціле.

3. Робота з текстом

Світогляд і світовідчуття гуцулів, картини життя і праці.

Словникова робота

Плай — гірська стежка.

Полонина — значна ділянка без лісу в Карпатах, яку вико-

ристовують для пасовища та сінокосу.

Маржинка — худоба.

Флояра — різновид сопилки, що має майже метрову довжину

і поширена на Гуцульщині.

Крисаня — капелюх, бриль (від слова криси — відігнуті краї

капелюха).

Спузар — казкар, знавець і оповідач казок, легенд, переказів.

Легінь — парубок, юнак.

Черес — широкий, шкіряний пояс, зшитий з двох ременів

так, що має всередині порожнину для грошей тощо.

Нявка — мавка.

Чугайстир — добрий лісовий дух.

Щезник — злий дух, лісовик.

Аріднік — злий дух, нечистий.

Мольфар — чаклун, чарівник.

Ватра — вогнище, багаття.

Царинка — обгороджений сінокос близько біля оселі.

Гоц — водоспад.

Габа — хвиля.

Вориння — огорожа з дерев’яних лат.

Слово вчителя

М. Коцюбинський — художник, психолог. Його не задоволь-

няє малювання хай найчарівнішого казкового краю. Йому треба

було зазирнути в душу людини, зрозуміти, чим ця душа живе.

Не випадково в листі до М. Горького Михайло Михайлович пише:

«Гуцули дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своє-

рідною психікою, дивними звичаями й мовою».

Світосприйняття гуцулів найповніше передано через образ

Івана.

Бесіда з елементами дослідження

художньої тканини тексту

 Як проводив Іванко час у дитинстві?

 Чому весь світ був для нього, «як казка, повна чудес, таєм-

нича, цікава й страшна»?

 Звідки хлопчик черпав знання? Які це були знання?

 Чи тільки Іванко сприймав так навколишній світ?

 Чи закінчується казка разом із дитинством? Як вона перехо-

дить у світосприймання дорослих?

Віра в таємничу, живу силу вогню — одна з найдавніших у світі.

І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню — ватри.

 Зачитайте епізод, коли Іван вперше з’явився на полонині. До-

ведіть, що вогонь гуцули обожнювали.

 Чи можна назвати процес виготовлення сиру чаклуванням?

Зачитати уривок: «Тепер має бути тихо в сараї, двері замкнені,

і навіть спузар не сміє кинуть оком на молоко» до слів «Воно

росте, обертає плескаті боки, купається в білій купелі, само біле

і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко сті-

кають в посуду».

М. Коцюбинський надзвичайно майстерно малює цю сцену.

Для читача, як і для гуцула, звичайний сир — живий, він на-

роджується.

 Як автор досягає такої майстерності? Дослідіть образотворчі

засоби.

 Чим ще характерний побут гуцулів?

 Про що сповіщали трембіти?

 Як гуцули ставилися до худоби?

Головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство. Ху-

доба була годувальницею. Тож і ставлення до неї особливе. Мар-

жину не тільки годували й доглядали, а й охороняли від злого

Духа, на неї ворожили. Худібка — улюблена тема розмови між

господарем і господинею, сусідами. На Маланки, за їхніми пере-

конаннями, «до маржини у загороду приходив сам Бог» (зачиту-

вання цього уривка до слів: «Так ішло життя худоб’яче й людське,

що зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік»).

Іван після одруження у Пагною знаходив розраду й утіху, до-

глядаючи свою маржинку й спілкуючись із нею.

4. Презентація міні-проекту «Естетичні смаки

та особливості характеру карпатських українців»

Природженою рисою характеру дітей Карпат — гуцулів —

є любов до прекрасного. Усе, що оточувало їх,— природа, одяг,

побутові речі, будівлі — було таким яскравим, барвистим.

Звучить уривок, у якому оживає храмове свято.

Життя входить у душу гуцула прекрасною казкою, а душа

його народжує красу й повертає її світові у своїх піснях: «На що

б око не впало, що б не сталося на світі: чи пропала овечка, полю-

бив легень, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека —

все виливалось у пісню, легку й просту, як ті гори в їх давнім,

первіснім житті».

Грати «на денцівку і флояру» було звичним чи не для кож-

ного парубка, а дівчата складали коломийки.

Не випадково, що й кохання в гуцулів оповите піснями. Іван

«грав на флояру», Марічка співала. І мова цих звуків була мовою

кохання. Усе це зливалося з неповторною карпатською красою:

«Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже

засіяла гори співанками, що їх співають ліси й сіножаті, груні

й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце».

Розглядання ілюстрації «Іван і Марічка над потоком», прослухову-

вання запису коломийок.

Діти природи, швидкі й запальні, гуцули довго пам’ятають

і добро, й образи. Битися до крові за честь свого роду — озна-

чало захистити гідність.

Розгляд ілюстрації «Стріча ворожих родів».

Тому це схвально сприймалося земляками, бо жити з потоп-

таною гідністю уважалося ганебним. Недарма чоловіки підби-

вали Івана битися за Палагну. Він не з ревнощів, не зі злості,

а з обов’язку захистити свою честь узявся за бартку, щоб мстити

мольфарові.

Задумаймося, чи не ці особливості характеру зумовлюють го-

стру реакцію гуцулів на прояви національного приниження. Захи-

щати гідність роду, уважають вони,— значить захищати гідність

народу. І робити це наказує голос віків і голос предків. Часто

ми чуємо, що непереможне прагнення українців до свободи йде

з вільнолюбивих Карпат, які знають ціну гідності й честі.

Однак є й інший бік розуміння гуцулами честі. Це те, як вони

її відстоюють. Ворожнеча двох родів — Палійчуків і Гутенюків —

це руйнація родової свідомості. Роди (зважте, не родини) ворогу-

ють, але самі вже не пам’ятають через що.

Трембіти часто ридали, сповіщаючи про смерть. Можливо, то

голос предків застерігав, що честь боронити треба, але не убива-

ючи, не руйнуючи рід.

2. 1. Слово вчителя

Коли ми вимовляємо «Тіні забутих предків», то в уяві по-

стають сині Карпати, дзвінкі чисті потоки, нам запаморочливо

пахне смереками й гірським травами. А серед усього цього дива

живуть нявки і щезники, лісовики й чугайстри. А поряд — люди,

що вміють вірити в казку, любити й вірно кохати.

Іванові й Марічці — головним героям повісті — судилося стати

українськими Ромео і Джульєттою, утілити у своїх літературних

долях головне — гармонію людських душ. Збагнути, відчути ви-

соке почуття кохання, яке подарувала доля Іванові й Марічці,—

значить хоч трохи наблизитися душею до розуміння любові як

великої таїни буття.

2. Бесіда

 Як познайомилися Іван і Марічка? З чого почалася їхня вза-

ємна симпатія — з ворожнечі чи з доброти?

 За що, на вашу думку, Іван і Марічка покохали один одного?

 Що єднало їх у дитинстві і в юності?

 Чи осуджує письменник гуцулят за еротичні забави? Чому?

 Чи впливали духовні запити, зацікавлення на гармонію сто-

сунків і як?

 Чи можна сказати, що Іванко й Марічка були дітьми пре-

красної природи, жили за її законами і ніщо в їхніх стосун-

ках не порушувало природної чистоти? (Діти природи, Іван

і Марічка у своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком

віддані безпосереднім душевним пориванням. Їхня фізична

близькість сприймається не як розпуста, а як природнє про-

довження їхніх душевних поривань: «…все було так просто,

природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка

не засмітила їй серця». Гармонія людини й природи, гармонія

почуттів і дій — це те, що бачить автор у такому «первіс-

ному» житті гуцулів).

 Чи була талановитою Марічка? Підвердіть цитатно.

 Як поставилися закохані до вимушеної розлуки? Підтвердіть

це текстом.

 Чи згодні ви з твердженням, що закохані душі чують одна

одну на відстані. Обґрунтуйте відповідь на основі тексту.

 Як Іван переніс смерть коханої? Чи можна сказати, що

зі смертю Марічки скінчилася пісня кохання?

 Що спонукало Івана все-таки одружитися? Підтвердіть тек-

стом.

 Чи зрадив Іван Марічку, одружившись на Палагні? (Одру-

жився, бо цього вимагало саме життя: «Треба ж було газду-

вати». Хотів приспати свою душу господарськими турбо-

тами «Тепер він мав коло чого ходити. Не був жадний ба-

гатства — не на те гуцул жиє на світі,— саме плекання

маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами —

такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала

турбота про сіно, про вигоди маржинці».

Іван не кохав Палагну, а тому це була не зрада.)

 Порівняйте Марічку й Палагну. Чи була Палагна Іванові па-

рою? Обґрунтуйте.

 Чи Юра-мольфар був головною причиною суму й душевного

безсилля Івана? Як розуміти слова: «Тусок обіймав серце

Івана, душа банувала за чимось кращим, хоч невідомим, тя-

глася в інші, кращі світи, де можна б спочити»?

 Яким треба було бути Іванові, щоб не загинути й щасливо

жити з Палагною? (Потрібно було стати таким, як Палагна.

А це означало, що треба було знищити свою душу.)

 Пригадайте епізоди зустрічі Палагни з Юрою на світанку під

час ворожіння та коли Юра проганяв хмару. Що зблизило

Палагну і Юру? (Грубу силу тягне до грубої сили, крім того,

жіноче єство Палагни відчувало Іванову байдужість.)

 Що ви більше цінуєте в людині: силу чи розум, досконалість

фізичну чи духовну?

 Чи можна назвати стосунки між Юрою й Палагною справ-

жнім коханням? (Це тільки скороминуща пристрасть. Юра

у стосунках з Палагною грає. Про це свідчить епізод бійки

в корчмі й підслухана Іваном розмова мольфара з Палагною

про силу над Палійчуком. Любов між Юрою й Палагною можна

назвати гріховною і більше тілесною, ніж духовною.)

 Як сприйняв Іван замах на своє життя? Чому шукав розради

в спогадах про минуле кохання?

 Проаналізуйте розмову Івана з нявкою. Чи є в цій розмові де-

талі, які вказують на неминучість трагедії?

 Як проявляється благородство Івана в ставленні до нявки?

 Чому гине Іван? Чи був він щасливим в останні хвилини свого

життя? Чи сприймається його загибель як трагедія?

3. Слово вчителя

Кохання справді має незбагненну силу. Воно не зникає навіть

тоді, коли закохані гинуть. Справжнє кохання стає легендою,

живе в пам’яті сущих, у піснях, у серцях хлопців і дівчат, які

плекають мрію про таке ж високе й чисте почуття, як у карпат-

ських Ромео і Джульєтти.

 Пригадайте останній епізод повісті. Чи було щось для вас див-

ним і несподіваним?

Для більшості українців обряд поминок незвичайний. Щоб

зрозуміти його, треба розповісти про враження М. Коцюбин-

ського, якими він ділиться з друзями, близькими. Так, у листі

до О. Аплаксіної він описує сцену, яка особливо вразила його.

На лаві лежить покійник, горять перед ним свічки, у хаті

поставлені лави, як в театрі, на них сидить багато людей. Тут

же, біля покійника, зібралася повеселитися молодь. Лунав сміх,

жарти, поцілунки, крик; грали в різні ігри.

Це дуже здивувало М. Коцюбинського й зацікавило.

Письменник давно замислювався над філософськими пробле-

мами життя і смерті, безперервністю життя і смерті. Це ми ба-

чимо в новелі «Цвіт яблуні», в останньому етюді «На острові»

(образ агави).

Діалектика життя і смерті показана в останньому епізоді по-

вісті «Тіні забутих предків».

«Чи не багато вже суму мала бідна душа?» — виникає пи-

тання.

Люди, проводжаючи душу на той світ, уважають, що вона має

залишити землю веселою, щоб там уже не знати горя. А ще так

демонструється вищість життя над смертю.

«Не набутися ним»,— сумно каже юна Марічка. Це глибоке

слово «не набутися» означає всю життєву дорогу: напрацюватися,

намилуватися природою, натішитися добрим товариством, наспі-

ватися, налюбитися.

V. закріплення

1. Визначення проблематики твору та ідейного змісту

Проблематика повісті

 вічність і сила кохання;

 гармонія людини й природи;

 вічний двобій добра і зла;

 краса глибокого почуття кохання і деспотизм антигуманних

звичаїв;

 смил щастя, смисл життя;

 вірність і зрада;

 філософська проблема життя і смерті.

Ідейний зміст

 оспівано любов як джерело духовності;

 романтична ідея незнищенності кохання;

 утвердження думки про те, що людина повинна жити в гар-

монії з природою, бачити її красу;

 осуджено деспотизм антигуманних звичаїв.

Слово вчителя

Повість «Тіні забутих предків» називають справжнім скар-

бом української літератури, шедевром українського художнього

слова. Антон Крушельницький сказав: «Гуцульщині «Тінями

забутих предків» Коцюбинський поставив в українському пись-

менстві пам’ятник».

Видатний кінорежисер Сергій Параджанов зняв фільм за по-

вістю, який у 1965 році на Міжнародному фестивалі в аргентин-

ському містечку Мар-дель-Плато отримав найвищу нагороду.

 Як ви вважаєте, чи є у такій високій оцінці заслуга М. Ко-

цюбинського?

 Чи можна сказати, що ця повість — поема про життя у всіх

його вимірах? Обґрунтуйте.

 У чому для вас сенс життя і щастя?

Слово вчителя

«Хто щасливий?» — запитував М. Коцюбинський в одній

із своїх поезій у прозі «Пам’ять душі». І відповідав: «Той, хто

дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають най-

кращі квіти, хто по всій дорозі розкидає для вжитку всіх само-

цвіти». М. Коцюбинський, творчість якого ми вивчали, був саме

такою людиною.

Поиск по сайту: