Лекція (скласти тези до лекції)

Письменник Денис Лук’янович, захоплюючись, як і всі інші,

людяністю, делікатністю й тактом М. Коцюбинського, свої вра-

ження про нього підсумував словами: лише такий естет у житті,

як він, міг стільки краси внести у свої твори.

Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, пташок,

шепоту трав. Неперевершено передав М. Коцюбинський біль і ра-

дість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що

до неї озивалися не лише люди й птахи, а й морська хвиля, ка-

мінь, стежка життя, хмара й золоте сонце.

Цей аристократ духу, інтелігент проби народився і виріс

не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця 17 вересня

1864 року у Вінниці. Одного разу в дитинстві, коли малий Михай-

лик захворів, під час марення він раптом заговорив українською

мовою. У сім’ї панувала російська, і тому цей факт здивував до-

машніх. Після одужання хлопчику розповіли про цю подію, і він

ще більше розгорівся цікавістю до українського слова.

У 9 років пробує складати українські пісні на взірець народних,

а в 12 років пише повість з фінського життя російською мовою.

Батько часто змушений був міняти роботу. Разом із ним з місця

на місце мандрувала й сім’я.

Спогади Михайла Коцюбинського. «Батько мій був сангвінік,

з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але

добрий чоловік. Мати з більш сталим характером, зі складною,

тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно

любляча, здатна на самопожертву».

Початкову освіту Михайло здобув удома.

З 1875 року навчався спочатку у двокласній Барській школі, а зго-

дом упродовж п’яти років — у Шаргородському духовному училищі.

Йому виповнилося лише 15 років, коли помер батько. Як старший

у сім’ї, Михайло мусив іти заробляти, бо саме на нього лягла від-

повідальність за майже сліпу матір, двох сестер і двох братів.

Даючи приватні уроки, навчаючи дітей, навчався й сам. Його

університетом стало саме життя — учителювання, близьке зна-

йомство з рідним народом на селі, мандрівки дорогами Молдавії

та Криму разом з філоксерною комісією…

Останні 15 років свого життя письменник разом із родиною

жив у Чернігові. Як і кожна земна людина, він звідав труднощі,

але мав і часи відносного благополуччя. Течія його життя руха-

лася двома потоками: один — чиновницька служба, другий —

письменницька праця, яка потребувала праці й творчих зусиль.

А в 1906 році додалася й суспільно-громадська робота — Михайло

Михайлович очолив Чернігівське товариство «Просвіта».

Чернігівський період життя М. Коцюбинського насичений

творчими зустрічами, новими знайомствами.

Щопонеділка вечорами в будинку Коцюбинських збиралися

чернігівські інтелігенти — письменники Борис Грінченко з дру-

жиною Марією Загірною, Микола Чернявський, Володимир

Cамійленко, Микола Вороний, художник Михайло Жук, учителі,

лікарі. Тут жваво обговорювалися пекучі громадські питання,

аналізувалися твори, складалися програми літературно-музичних

вечорів. Тут мужнів творчий дух молодого П. Тичини. М. Коцю-

бинський як член Чернігівської губернської ученої архівної ко-

місії побував у Полтаві на святі відкриття в 1903 р. пам’ятника

І. П. Котляревському. там зустрівся з Панасом Мирним, Михайло

Старицьким, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Оленою

Пілкою. Його твори друкуються в журналах, з 1899 р. у Львові

починає виходити їх зібрання. Кращі новели перекладаються ро-

сійською, польською, німецькою, італійською, іспанською, нор-

везькою, угорською мовами.

Займатися творчою працею було нелегко, адже кращі години

дня відбирала нудна служба в статистичному бюро. Сучасники

згадують постійні нарікання М. Коцюбинського на втому від не-

цікавої, майже механічної роботи.

М. Коцюбинський: «Останніми часами я так обтяжений

усякою службовою роботою, що не маю часу писати… З одного

боку здоров’я не служить мені, а з другого — всяка обов’язкова

праця гнітить…

…Чогось нездужаю, та й нерви в мене не зовсім добрі, мабуть,

од перевтоми».

З кожним роком усе більше дошкуляло хворе серце, і все ж

письменник, долаючи недугу, багато читав, цікавився маляр-

ством, музикою, театром.

Останні роки життя М. Коцюбинського позначені приятелю-

ванням із М. Горьким. Він познайомився з ним в Італії, куди

тричі (1909–1912 рр.) приїжджав на лікування.

Та навіть щедре італійське сонце не могло спинити руйнівної

сили хвороб — нервових, серцевих, легеневих. Але Михайло Ми-

хайлович і сам не шкодував себе, хотів більше й більше побачити

красу Божого світу. У червні 1911 року він писав з Криворівні

М. Горькому: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи

на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. По-

бував у диких місцях, доступних небагатьом, на полонинах, де

гуцули-номади проводять зі своїми чередами все літо. Якби ви

знали, яка велична тут праця, яке первісне життя!..»

Словникова робота

Номади — народи, які кочують; кочівники.

Полонина — безліса ділянка верхнього поясу Українських

Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу; га-

лявина.

І хоч подорожі забирали його малі фізичні сили, любов до життя

й краси перемагали подих смерті, до якої письменник ставився

спокійно й трохи скептично.

Михайло Михайлович повернувся з Карпат зовсім немічним.

Кілька місяців лікується в університетській клініці професора

Василя Образцова в Києві; та медицина була безсилою. Але й ці

важкі дні Коцюбинський залишався цікавим співрозмовником.

Микола Стражеско, лікар: «У м’яких сердечних тонах він

завжди говорив про людей. Найбільше любив говорити про Україну,

про її природу, про український народ, сумував з приводу його мало-

письменності, але був переконаний, що незабаром усе змінеться».

Не стало письменника 25 квітня 1913 року.

Проводжати його в останню путь вийшов увесь Чернігів,

а оплакувала вся Україна. Поховано М. Коцюбинського на Бол-

диній горі, в гаю Троїцького монастиря — улюбленому місці від-

починку за життя. «Як тут гарно,— говорив якось Михайло Ми-

хайлович своєму приятелеві художнику М. Жуку,— якби помер,

то кращого місця і не треба для вічного спочинку». Це його ба-

жання було виконане.

Панас Мирний: «Поліг великий майстер рідного слова, що

в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні

кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі

твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми й без-

мірно широкої любові до людей».

Огляд творчості.

Жанр новели у творчості М. Коцюбинського

Невипадково М. Коцюбинського називають «великим Сонце -

поклонником». Уся творчість письменника наснажена сонячним

оптимізмом, вірою у високе призначення людини. Як таланови-

тий новатор, він звертався до різних жанрів літератури.

Жанри

Назва твору

Дитячі оповідання

«Харитя», «Ялинка», «Маленький

грішник»

Казки

«Хо»

Оповідання для дорослих

Новели

«П’ятитомник», «Для загального добра»,

«Дорогою ціною», «Сміх», «Persona

grata», «В дорозі» «Intermezzo», «Сон»

Етюди

«На камені», «Лялечка», «Цвіт яблуні»,

«Невідомий»

Повісті

«Fata morgana», «Тіні забутих предків»

Нариси

«Хвала життю», «В путах шайтана»

Цикл мініатюр

«На острові»

Поезія в прозі

«Пам’ять душі»

Розгляд окремих новел М. Коцюбинського:

«Лялечка», «Цвіт яблуні», «Сміх», «В дорозі», «Хо»

Поиск по сайту: