 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СТУДЕНТІВ
Навчальна дисципліна “Нормопроектувальна техніка та державна реєстрація нормативно-правових актів“ сприяє розширенню загального й професійного світогляду майбутніх правознавців, допомагає оволодіти необхідними знаннями у сфері нормотворчості, набути основних навичок і вмінь нормопроектувальної техніки та державної реєстрації нормативно-правових актів, опанувати методику підготовки нормативно-правових
актів.
Підготовка до практичних занять – важливий складник навчального процесу, мета якого полягає у формуванні вмінь самостійно працювати з Конституцією України, законами, іншими нормативно-правовими актами України у сфері нормотворчості та спеціальною літературою. У разі потреби студенти можуть отримати консультацію викладача кафедри із складних питань теми практичного заняття або методичні поради щодо її вивчення.
Основними формами самостійної роботи студентів є:
1) виконання домашніх завдань при підготовці до практичних занять;
2) опрацювання матеріалів лекцій;
3) вивчення додаткової літератури
4) робота в інформаційних мережах.
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ
1. Поняття, предмет і структура навчальної дисципліни “Нормопроектувальна техніка та державна реєстрація нормативно-правових актів”.
2. Значення нормопроектувальної техніки для зміцнення законності і правопорядку, підвищення рівня правової і культури професійного юриста, формування правової держави в Україні.
3. Правове регулювання питань нормопроектувальної техніки та напрямки його вдосконалення.
4. Поняття та ознаки нормопроектувальної техніки.
5. Елементи нормопроектувальної техніки.
6. Засоби та правила нормотворчої техніки.
7. Поняття і сутність нормотворчості.
8. Види нормотворчості та їх загальна характеристика.
9. Нормотворча компетенція.
10. Референдум, як форма реалізації нормотворчої компетенції.
11. Законотворчість і підзаконна нормотворчість органів влади.
12. Основні принципи нормотворчості.
13. Суб’єкти нормотворення.
14. Етапи та стадії нормотворчого процесу.
15. Поняття і види нормотворчих відносин.
16. Поняття і класифікація юридичних документів.
17. Поняття й види правових актів.
18. Нормативно-правові акти: поняття, види та юридичні властивості.
19. Нормативні правові договори: поняття й види.
20. Нормативні судові рішення: поняття, види, особливості їх проектувальної техніки.
21. Співвідношення понять “юридична техніка”, “правотворча техніка”, “законодавча техніка” та “нормопроектувальна техніка”.
22. Загальна характеристика способів і прийомів формування змісту нормативно-правових актів.
23. Особливості й порядок викладення матеріалу в нормативних актах.
24. Соціальна адекватність нормативних актів (досягнення відповідності правових норм ціннісним установкам суспільства), як важливий чинник під час формування їх змісту.
25. Логічність викладення матеріалу в нормативно-правовому акті.
26. Поняття, ознаки та значення юридичних конструкцій у нормопроектувальній техніці.
27. Принципи права та правила їх використання під час формування нормативних актів.
28. Поняття, ознаки та значення юридичних дефініцій в процесі формування змісту нормативних актів.
29. Види юридичних дефініцій та їх місце у тексті нормативного акта.
30. Поняття, ознаки та різновиди правових презумпцій під час формування змісту правових актів.
31. Значення правових презумпцій для формування змісту нормативних актів.
32. Поняття, види та значення фікцій для формування змісту нормативних актів.
33. Поняття й особливості використання аксіом для формування змісту нормативних актів.
34. Вимоги до внутрішньої форми нормативних актів.
35. Загальна характеристика структурних одиниць тексту нормативних актів.
36. Заголовок та преамбула як структурні елементи нормативного акта, вимоги до їх оформлення.
37. Заключні положення, примітки, додатки: правила їх побудови у нормативному акті.
38. Реквізитні вимоги щодо форми нормативних актів.
39. Система лінгвістичних засобів формування нормативного акта.
40. Загальна характеристика мови нормативного акта.
41. Лексичні та синтаксичні правила оформлення нормативних актів.
42. Правила використання юридичної термінології у нормопроектувальній діяльності.
43. Вимоги до стилю нормативних актів.
44. Поняття й види помилок при застосуванні правил і засобів нормопроектувальної техніки.
45. Причини, основні напрямки попередження та техніко-юридичні аспекти усунення помилок у нормопроектувальній діяльності.
46. Поняття і зміст експертизи проектів нормативних актів.
47. Види та значення експертизи проектів нормативних актів.
48. Сутність й різновиди правової експертизи нормативних актів.
49. Принципи і методи здійснення правової експертизи проектів нормативних актів.
50. Проблеми удосконалення правової експертизи проектів нормативних актів в Україні.
51. Правове регулювання державної реєстрації нормативних актів.
52. Суб’єкти державної реєстрації нормативно-право-
вих актів та загальна характеристика актів, що підлягають реєстрації.
53. Терміни подачі нормативних актів та терміни їх реєстрації.
54. Вимоги до нормативно-правових актів, що подаються на державну реєстрацію.
55. Підстави і порядок державної реєстрації та відмови у державній реєстрації нормативно-правових актів.
56. Умови та порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта.
57. Правове регулювання відносин, пов’язаних із веденням Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
58. Поняття, значення й мета створення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
59. Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
60. Доступ до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………...3
Загальний розрахунок годин лекцій, практичних занять,
самостійної роботи……………………………………………4
Програма навчальної дисципліни
“Нормопроектувальна техніка та державна реєстрація
нормативно-правових актів”…………………………………..5
Завдання до практичних занять………………………………8
Самостійна робота студентів…………………………………30
Програмні питання ……………………………………….….....31
СЛОВНИК
ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ
Громадська експертиза актів – складова механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів влади, проектів рішень, що вони виробляють, ефективності прийняття і виконання ними рішень, підготовку пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем для їх врахування.
Єдиний державний реєстр нормативно-правових
актів – автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого та інформаційного фондів.
Державна реєстрація нормативно-правового акта – процедурно-процесуальні дії уповноважених суб’єктів (Міністерства юстиції України та його територіальних органів) щодо проведення правової експертизи на відповідність нормативно-правового акта Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняття рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєння йому реєстраційного номера та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Навчальна дисципліна “Нормопроектувальна техніка та державна реєстрація нормативно-правових актів” – система наукових знань у сфері порядку і методик вироблення й систематизації нормативно-правових актів, необхідних та достатніх для цілісного уявлення про теорію нормотворчості, правила, прийоми й засоби нормопроектувальної техніки, а також для формування навиків з підготовки, прийняття та державної реєстрації різних нормативно-правових актів у процесі підготовки юристів, державних службовців, фахівців органів державної влади і місцевого самоврядування.
Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, який приймається (ухвалюється чи санкціонується) уповноваженим суб’єктом у межах його повноважень та визначених Конституцією і законами України порядку та формі, спрямований на встановлення, зміну, доповнення (перегляд) або скасування правових приписів, що стосуються широкого кола адресатів та розраховані на багаторазове застосування.
Нормативно-правовий договір – двостороння або багатостороння угода, що встановлює, змінює чи скасовує норми права.
Нормопроектувальна техніка – система усталених теоретико-прикладних правил, вироблених практикою нормо-
творчості, якими окреслено засоби і методи розробки та написання досконалих за формою, структурою й змістом нормативно-правових актів.
Нормотворчі повноваження – визначені законодавством України повноваження органів публічної влади, їх посадових осіб приймати (видавати) нормативно-правові акти з питань власних або делегованих повноважень.
Нормотворчість – врегульований законодавством вид цілеспрямованої юридичної діяльності суб’єктів, спеціально уповноважених приймати, змінювати чи скасовувати нормативно-правові акти, що здійснюється в межах компетенції у встановлених процедурно-процесуальних формах.
Нормотворчий процес – сукупність дій і процедур щодо підготовки, прийняття, зміни (перегляду), набуття чинності та скасування нормативно-правових актів, що здійснюється уповноваженими суб’єктами.
Підзаконні нормативно-правові акти – акти, що приймаються уповноваженими суб’єктами на основі і на виконання законів (розвивають чи деталізують окремі їх положення) і не повинні суперечити останнім.
Правовий акт – письмовий документ, виданий уповноваженим органом держави, установою, організацією, що містить припис, обов’язковість виконання якого забезпечує держава; такий акт висловлює владні веління та спрямований на регулювання суспільних відносин.
Правові аксіоми – закріплені в нормах правазагальновизнані істини, що не потребують доказування та слугують підставою для обґрунтування (доказування) інших правових положень.
Принципи права – основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Систематизація законодавства – діяльність із упорядкування законодавства, приведення його до внутрішньо узгодженої системи.
Суб’єкти нормотворення – народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені приймати, змінювати та скасовувати нормативно-правові акти.
Судовий прецедент – спосіб зовнішнього вираження і закріплення індивідуального правила поведінки в рішенні суду щодо конкретної справі, що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.
Юридична аксіома – юридичне положення, істинність якого перевірена часом і яке є відправною точкою юриспруденції.
Юридична дефініція – засіб нормотворчої техніки: коротке визначення державно-правового поняття, що виражає суттєві (якісні) ознаки юридичного явища.
Юридична конструкція – засіб нормотворчої техніки; усталена побудова нормативного матеріалу за особливими типами зв’язків його елементів, типовими схемами, моделями, що забезпечує логічність, стрункість та взаємозв’язок окремих елементів (складників) нормативно-правового матеріалу.
Юридична презумпція – засіб нормотворчої техніки, який відбиває припущення про наявність чи відсутність певних фактів у відповідних випадках, що мають юридичне значення.
Юридична техніка – система засобів, методів і прийомів, що використовуються у процесі юридичної діяльності, спрямованої на вироблення та реалізацію юридичних норм, з метою її раціоналізації та забезпечення ефективності правового регулювання суспільних відносин.
Юридична фікція – техніко-юридичний прийом, за допомогою якого неіснуюче положення визнається нормотворцем як реальне, дійсне й набуває загальнообов’язкового характеру внаслідок його закріплення в правовому приписі.
Юридичний документ –письмовий акт, який складається і видається спеціально уповноваженими суб’єктами у встановленому законодавством порядку та містить юридично значиму інформацію (підтвердження прав, обов’язків, а також юридичних фактів, подій чи дій, що тягнуть виникнення певних прав та обов’язків тощо).
Н а в ч а л ь н е в и д а н н я
Поиск по сайту: