Імпортна безпека як важлива складова зовнішньоекономічної безпеки

Не останню роль у поглибленні економічної кризи в Україні відіграє сучасна невиважена державна імпортна політика. З огляду на надзвичайно важливе значення цієї політики, вбачається за доцільне ввести таке поняття, як "імпортна безпека".

Вона визначається як раціональна товарна та географічна збалансованість імпорту, що позитивно впливає на розвиток національної економіки, захищає внутрішній ринок і національного товаровиробника, сприяє зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та економічної незалежності України.

Оптимальний обсяг імпорту та його регіональний поділ повинні визначатися для кожного виду товару з урахуванням найважливіших зовнішніх та внутрішніх факторів зовнішньоекономічної діяльності.

Держава може впливати на імпорт за допомогою тарифних та нетарифних методів.

Тариф на імпорт є найпоширенішим видом обмеження торгівлі, що являє собою державний грошовий збір із ввезених товарів, які пропускаються через кордон країни під контролем митного відомства.

Існують два основні види митних тарифів: специфічні, які визначаються у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (наприклад, ваги, площі, кількості тощо), та адвалорне мито, яке встановлюється у вигляді відсотка з митної вартості товару.

Введення імпортного тарифу призводить до збільшення ціни імпортованих товарів, скорочення обсягу імпорту, збільшенню цін на подібні товари вітчизняного виробництва і, як результат, зростання вітчизняного виробництва даного товару.

Щодо нетарифних методів регулювання державою імпорту, то найбільш поширеною формою їх є квотування, яке являє собою обмеження в кількісному або вартісному вираженні обсягу продукції, дозволеної до ввозу в країну за визначений період.

Вплив квоти на рівень добробуту ідентичний впливові тарифу. Різниця полягає в тому, що при введенні тарифу держава завжди одержує додатковий дохід, а при встановленні квоти частина цього доходу може дістатися імпортеру. Однак квота дає гарантію, що імпорт не буде перевищувати визначену величину, оскільки позбавляє іноземних конкурентів можливості розширювати продаж за рахунок зниження цін.

Для забезпечення імпортної безпеки України слід здійснити низку заходів, а саме:

• привести товарну структуру імпорту у відповідність із потребами національної економіки;

• забезпечити спрямування імпорту на структурну перебудову економіки, передусім на створення замкнених технологічних циклів;

• активно залучати передові технології для модернізації національного виробництва;

• здійснювати географічну диверсифікацію імпорту з метою зменшення ресурсної, фінансової та технічної залежності України;

• надавати підтримку вітчизняним виробникам у сфері освоєння продукції, що дозволяє зменшити імпорт закордонних аналогів;

• вдосконалити чинне законодавство для ефективного регулювання імпорту;

• розробити економічно обґрунтовану систему тарифного регулювання імпорту з метою насичення внутрішнього ринку необхідними товарами;

• законодавчо оформити внесення змін до переліку країн (у бік їхнього зменшення), на які поширюється преференційний режим;

• здійснювати сертифікацію імпортної продукції відповідно до норм міжнародної практики і національного законодавства з метою запобігання ввезенню в Україну недосконалої, застарілої та екологічно небезпечної продукції;

• здійснювати імпорт дефіцитної сировини з метою збереження обмежених власних ресурсів;

• у разі необхідності здійснювати обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних товаровиробників та споживчого ринку.

Насамперед доцільно здійснювати імпорт таких передових технологій, які сприятимуть технічному переозброєнню та модернізації вітчизняної промисловості, припиненню нераціонального імпорту і зростанню експорту високотехнологічної та наукоємної продукції.

§ 4. "Відтік капіталу" як одна з істотних загроз економічній безпеці

Економічний спад в Україні вже завершився, але масовий "відтік капіталу" з України продовжується. Наслідки цього явища значні: втрата продуктивного потенціалу, податкової бази і контролю над грошовими коштами — усе це лягає важким тягарем на суспільство загалом й ускладнює здійснення заходів державної політики.

"Відтік капіталу" за кордон є однією з істотних загроз економічній безпеці країни.

Масштаби цього явища визначити практично неможливо, але вони обчислюються багатьма сотнями мільярдів доларів США.

Виділяють такі причини "відтоку капіталу":

• економічна і політична нестабільність у країні;

• високий рівень інфляції, що обумовлює знецінення капіталу й утруднює його інвестування всередині країни;

• високий рівень оподатковування і здійснення податковою системою переважно фіскальних функцій;

• "відмивання" за кордоном незаконно здобутих доходів;

• слабка державна підтримка приватного бізнесу;

• численні валютні та зовнішньоторговельні обмеження тощо. "Відтік капіталу" відбувається, як правило, у грошовій формі

і здійснюється двома основними способами:

• шляхом легального переміщення коштів з однієї країни в іншу;

• незаконним шляхом, тобто з порушенням національного валютного і зовнішньоторговельного законодавства.

"Відтік капіталу", як правило, йде з країн, що розвиваються, в яких висока економічна і політична нестабільність, а також наявність можливості протизаконного нагромадження капіталу. Причому "відтік капіталу" спрямований у країни, в яких існує пільгове оподатковування.

Як приклад, в Україні масовий і прискорений "відтік капіталу" за кордон мав місце в 1993—2001 роках з метою збереження капіталу.

"Відтік капіталу" з нашої країни характеризується такими причинами:

• глобальним характером прискореної трансформації економічної та політичної системи;

• низьким рівнем довіри інвесторів до національної валюти;

• відсутністю сприятливого інвестиційного клімату в Україні, механізму захисту прав власності;

• повільним визріванням підприємництва — основного фактору формування ринкових відносин;

• "доларизацією" економіки, що визначає мотивацію поведінки і пріоритети в системі заощаджень населення;

• недостатнім рівнем законодавчого регулювання операцій по експорту капіталу, а також низькою ефективністю валютного й експортного контролю;

• недосконалою системою охорони державного кордону України, що ускладнює ефективний митний контроль.

Виділяють такі канали і способи "відтоку капіталу" з України:

• переміщення коштів за кордон за допомогою перекручування фактичної вартості товарів і послуг у результаті зовнішньоторговельних операцій;

• недопоставка імпортних товарів за виставленими раніше рахунками або часткове постачання; постачання за іншими цінами, не тими, які у представлених рахунках;

• так званий толінг, суть якого полягає в тому, що в країну імпортується сировина, яка переробляється на місці, а експортується готовий продукт без сплати податків і мита;

• безвалютні розрахунки в режимі товарообміну (бартер, кліринг, прикордонні, рівнобіжні та компенсаційні угоди);

• контрабандний експорт — незаконний вивіз валюти, цінностей, антикваріату, зброї, бойової техніки, боєприпасів, кольорових і чорних металів, нафти, нафтопродуктів, газу, вугілля, прокату, хутра, наркотиків тощо;

• взаєморозрахунки без підписання формальних контрактів між резидентами і нерезидентами, коли розрахунки за товари, послуги і права на власність не супроводжуються рухом коштів через кордон;

• офшорний бізнес.

"Відтік капіталу" викликає низку негативних наслідків, серед яких можна виділити такі:

• скорочує масштаб податкових надходжень до державного бюджету, тому що при легальному експорті капіталу і його реєстрації бюджет одержує обов'язкові платежі;

• зменшує валютні резерви і джерела погашення зовнішньої заборгованості;

• значно послаблює ресурси платіжного балансу шляхом поглинання позитивного сальдо торговельного балансу.

З метою оздоровлення фінансово-економічного стану України необхідним є вжиття спеціальних заходів, спрямованих на запобігання "відтоку капіталу" і репатріації уже вивезених за кордон засобів.

Можна назвати такі основні заходи для подолання цього явища:

• створення сприятливих умов для репатріації вивезеного за кордон капіталу, що можливо при економічному зростанні;

• підвищення заходів митного, валютного і банківського контролю;

• зміцнення довіри до банківської системи і гарантій збереження внесків населення, що припускає концентрацію банківських капіталів у невеликій кількості банків;

• розширення консультацій НБУ і провідних комерційних банків з відповідними закордонними установами стосовно каналів і механізмів "відтоку капіталу", методики оцінювання його масштабів тощо;

• розширення та вдосконалення законодавчої бази щодо регулювання експорту грошових коштів.

Вбачається, що найбільш оптимальні методи боротьби з "відтоком капіталу" з України виступають у двох видах: у вигляді економічної політики та у валютному адмініструванні.

Перший напрям обмеження "відтоку капіталу" спрямований на поліпшення інвестиційного клімату України, що передбачає необхідність вирішення таких завдань:

• забезпечення політичної стабільності;

• здійснення грошово-кредитної і податково-бюджетної політики, спрямованої на зниження інфляції;

• вдосконалення законодавчої бази, спрямованої на здобуття стандартних міжнародних умов для діяльності інвесторів;

• перехід бухгалтерського обліку і звітності підприємств, а також кредитних організацій на міжнародні стандарти, що дасть можливість зробити підприємства України більш "прозорими" для інвесторів;

• гарантія прав власності;

• поліпшення податкової системи в Україні з урахуванням світових стандартів;

• реструктуризація банківської системи і зниження процентних ставок по кредитах та ін.

Другий напрям обмеження "витоку капіталу" з України припускає послідовне введення достатньо твердих адміністративних обмежень у сфері валютного регулювання. У світовій практиці найбільш ефективним у боротьбі з "відмиванням" кримінальних капіталів вважається італійське законодавство, яке було рекомендоване Євросоюзом як зразок для уніфікації національних законодавств у сфері валютного регулювання та валютного контролю. Італійським законодавством встановлено 150 ознак, які характеризують можливу приналежність здійснюваної операції до розряду кримінальних.

Також для вирішення проблеми відтоку капіталу з України можна рекомендувати виконання таких додаткових заходів:

• визначити пріоритетним напрям боротьби з відтоком капіталу;

• розробити і ввести в дію спеціальну програму першочергових заходів для виявлення нелегального "відтоку капіталу" і повернення раніше вивезених коштів;

• державі необхідно розробити пропозиції з удосконалення державної статистики та науково обґрунтованої методики моніторингу оцінювання масштабів капіталу, що експортується з країни, і представлення в більш детальному вигляді у платіжному балансі України індикаторів, що відображають "відтік капіталу" за кордон.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що основними причинами "відтоку капіталу" є політична нестабільність, непослідовність реформ, слабкість інституціональної основи, у тому числі вираженої в корупції. "Відтік капіталу" є істотною загрозою економічній безпеці України, оскільки значно мірою впливає на економічний розвиток держави, а отже потребує швидкого вирішення. Вбачається, що стійке поліпшення макроекономічних показників у країні і зміцнення організаційно-правової бази, у тому числі зміцнення політичної стабільності, захист прав власності і верховенство закону, дозволять якщо не припинити повністю "відтік капіталу" з країни, то звести його до мінімуму.

Поиск по сайту: